Court ruling № 139632008, 31.08.2026, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про зупинення провадження у справі

м. Київ

31.08.2026справа № 910/12930/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

справу №910/12930/18

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» (вул. Січових Стрільців, буд. 17, м. Київ, 04116)

до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ),

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ),

ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ),

ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 ),

ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 ),

ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 ),

ОСОБА_8 ( АДРЕСА_8 ),

ОСОБА_9 ( АДРЕСА_9 ),

ОСОБА_10 ( АДРЕСА_10 ),

ОСОБА_11 ( АДРЕСА_11 ),

ОСОБА_12 ( АДРЕСА_12 ),

ОСОБА_13 ( АДРЕСА_13 ),

ОСОБА_14 ( АДРЕСА_14 ),

ОСОБА_15 ( АДРЕСА_15 ),

ОСОБА_16 ( АДРЕСА_16 ),

ОСОБА_17 ( АДРЕСА_17 ),

ОСОБА_18 ( АДРЕСА_18 ),

ОСОБА_19 ( АДРЕСА_19 ),

ОСОБА_20 ( АДРЕСА_20 ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний банк України (вул. Інститутська, буд. 9, м. Київ, 01601),

про стягнення 1 127 474 605,62 грн,

за участю представників:

позивача Голік О.А. (довіреність від 26.12.2025 №60-11981/25);

відповідача-3,11 Логінова К.Е. (ордери від 27.08.2026 серія АІ №2242480, №2242479);

відповідача-4 ОСОБА_21 (ордер від 16.07.2026 АН №2028919);

відповідачів-9,13 Єніча В.С. (ордери від 26.08.2026 серія АА №1747775, №1747776);

відповідачів-1,2,5,6,7,8,10,12,14-20 не з`явилися;

третьої особи - ОСОБА_22 (відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань),

ВСТАНОВИВ:

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі Фонд/ФГВФО) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідачів 1 127 474 605,62 грн шкоди, заподіяної публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Даніель» (далі ПАТ «Комерційний банк «Даніель»/Банк) та його кредиторам, з урахуванням збільшення позовних вимог, а саме просить:

- стягнути солідарно з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 шкоду у сумі 864 001 187,62 грн на користь Фонду;

- стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 шкоду у сумі 72 648 140,87 грн на користь Фонду;

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 шкоду у розмірі 147 438 501,12 грн на користь Фонду;

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 шкоду у сумі 319 458 705,25 грн на користь Фонду;

- стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 шкоду у сумі 232 120 950,13 грн на користь Фонду.

Позов мотивовано тим, що: під час здійснення процедури ліквідації Банку встановлено недостатність його майна для покриття вимог кредиторів; збитки у сумі 1 127 474 605,62 грн були завдані внаслідок неправомірних дій відповідачів; Банк на підставі рішень його органів управління, до складу яких входили відповідачі, протягом 2012 2013 років здійснив інвестиції у цінні папери та видав кредити під заставу цінних паперів сумнівної якості, обіг яких у подальшому був зупинений, у тому числі через віднесення емітентів до переліку фіктивних Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі НКЦПФР); у кредитних та інвестиційних операціях Банку свідомо використовувалися так звані технічні («сміттєві») цінні папери, які були від початку емітовані для використання у певних шахрайських чи оптимізаційних схемах, такі цінні папери не мали реальної ринкової вартості, а їх котирування на ринку штучно підтримувалося; Фонд стверджував, що підприємства емітенти технічних цінних паперів мали очевидні ознаки фіктивності, відтак ризикованість інвестицій у такі фінансові інструменти чи прийняття їх як забезпечення кредиту була також очевидною.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 у справі №91012930/18, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021; справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 (суддя Літвінова М.Є.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 у справі №910/12930/18 (головуючий суддя Тищенко О.В., судді Станік С.Р. і Дикунська С.Я.), відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2026 у справі № 910/12930/18 (головуючий суддя Мамалуй О.О., судді Кондратова І.Д. і Кролевець О.А.) рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Підставами для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів зі справи №910/12930/18 стало те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2021, які слугували підставою для направлення справи на новий розгляд, а саме:

- не надали правової оцінки діям відповідачів на предмет дотримання вимог чинного законодавства та їх фідуціарних обов`язків;

- не надали оцінки рішенням відповідачів щодо здійснення операцій, під час яких Банком, на думку Фонду, не забезпечено повного та належного аналізу/оцінки кредитоспроможності позичальників, перевірки чинності документів та відсутності будь-яких інших негативних факторів для Банку;

- не з`ясували обставини щодо відповідності дій відповідачів загальним принципам й правилам кредитування, межам звичайної банківської діяльності, інтересам Банку і його кредиторам, чи дотрималися відповідачі своїх фідуціарних обов`язків та щодо наявності/відсутності підстав для їх відповідальності (зокрема, чи доводили та яким чином доводили відповідачі доцільність і економічну обґрунтованість своїх дій), чи вийшли відповідачі за межі розумного підприємницького ризику;

- не проаналізували дій/бездіяльності відповідачів на предмет дотримання ними приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність;

- не застосували для оцінки сумнівності операцій зі сміттєвими цінними паперами Положення «Про встановлення ознак фіктивності цінних паперів та деривативів», затверджене рішенням ДКЦПФР від 22.12.2010 № 1942, на яке посилався Фонд;

- не надавали оцінки операціям з цінними паперами та, як стверджує Фонд, ознакам їх фіктивності;

- не встановили наявності/відсутності звітів про ринкову вартість цінних паперів, які ПАТ КБ «Данієль» придбав, згідно з управлінськими рішеннями відповідачів, наявності/відсутності документів щодо активів та фінансової звітності емітентів, інформації про наявність котирувань цінних паперів на біржах, а також звітам про ринкову вартість прав вимоги Банку, фінансовій звітності позичальників та емітентів цінних паперів, які було придбано за рішеннями відповідачів;

- не надали оцінки та не взяли до уваги документи: звіт про незалежну оцінку частини активів ПАТ «КБ «Даніель», звіт НБУ про інспектування ПАТ «КБ «Даніель»; постанову Правління НБУ від 14.10.2013 №406/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» до категорії проблемних», в якій вказано, що Банк має високий ризик ліквідності, що становить загрозу своєчасного виконання зобов`язань перед клієнтами/кредиторами; постанову Правління НБУ від 15.01.2014 №14 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» до категорії неплатоспроможних», де зазначено, що звітність, яка подається Банком до НБУ, не відображає реального стану ліквідності та платоспроможності Банку, що призводить до суттєвого викривлення показників його фінансового стану; Банк здійснює ризикову діяльність, яка загрожує інтересам вкладників та іншим кредиторам банку, має високий ризик ліквідності та не спроможний своєчасно виконувати зобов`язання перед вкладниками та кредиторами, його діяльність не відповідає вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ;

- не встановлювали обставини вживання відповідачами заходів для запобігання ризиковій діяльності, чи були рішення відповідачів незалежними та обґрунтованими.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу №910/12930/18 було передано на розгляд судді Марченко О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2026 прийнято справу №910/12930/18 до свого провадження; призначено підготовче засідання на 31.08.2026.

24.08.2026 відповідач-16 подав суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що:

- Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 зробив висновок, що в період 2012-2013 років члени комітетів за відсутності у них статусу члена правління не належали до категорії керівників банку; відповідно не могли нести відповідальність, передбачену статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність»;

- Господарський суд міста Києва, дослідивши за рекомендацією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду положення статуту ПАТ «КБ «Даніель», дійшов висновку у рішенні від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18, що відповідно до пункту 8 статуту ПАТ «КБ «Даніель» відповідачі-16,18,19 як члени кредитного комітету, які не входили до складу правління, дійсне не є посадовими особами акціонерного товариства, що так само стосується відповідачів-17,20;

- стаття 92 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) застосовувалась як позивачем, так і Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/12930/18 в період, коли ще діяла її попередня редакція, тобто на час подання Фондом позову 26.09.2018 та ухвалення Касаційним господарським суду у складі Верховного Суду постанови від 21.07.2021 у цій справі;

- відмінність редакції попередньої частини третьої статті 92 ЦК України від чинної після змін, внесених 22.02.2024 полягає в тому, що відповідачі, які не є членами колегіальних виконавчих органів юридичної особи, як наприклад відповідач16, так і відповідачі-17-20, не несуть відповідальності за наслідками фінансово-господарської діяльності суб`єкта господарювання;

- зазначені зміни чинного законодавства України обумовлюють обов`язкове застосування статті 5 ЦК України;

- в ПАТ «КБ «Даніель» тимчасова адміністрація була введена 16.01.2014, а припинений (ліквідований) банк був 14.05.2019; саме в цей період Фонд здійснював повноваження органів управління та контролю банку, і саме в цей період Фонд набув права звернення з вимогами про відшкодування шкоди до відповідача-16 на підставі статті 1166 ЦК України.; а відтак, припинення банку позбавило позивача права звертатись від імені Банку з вимогами про відшкодування шкоди до відповідача-16 на підставі статті 1166 ЦК України;

- другий період щодо задоволення вимог кредиторів про відшкодування шкоди розпочався з моменту ліквідації ПАТ «КБ «Даніель»; але в цьому випадку підставою вимог позивача є вже норми статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які, відповідно до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 № 910/12930/18, на відповідача-16 не розповсюджується.

27.08.2026 відповідачі-3,11 подали суду письмові пояснення, в яких зазначив, що:

- Фондом як позивачем у справі документально не підтверджено жодного з елементів цивільно-правової відповідальності співвідповідачів, обов`язок доказування яких покладено на нього як на позивача;

- позивачем не доведено неправомірність дій співвідповідачів, належний розмір шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною Фондом сумою шкоди;

- співвідповідачами було припинено трудові правовідносини з Банком у серпні - вересні 2013 року, тобто, з указаного моменту вони не мали і не могли мати жодного впливу на стан виконання боржниками Банку своїх зобов`язань;

- рішення Фонду про виведення Банку з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації в Банку прийнято 15.01.2014;

- з дня введення тимчасової адміністрації виконання зобов`язань позичальниками та іншими зобов`язаними по відношенню до Банку особами залежало виключно від заходів, здійснених уповноваженою особою Фонду;

- після звільнення співвідповідачів з роботи в Банку і в подальшому після початку процедури його ліквідації відчуження відповідних активів здійснювалося Фондом самостійно, а співвідповідачі з об`єктивно існуючих підстав не могли ніяк впливати на цей процес; лише від Фонду залежало, на яких умовах і за якою вартістю було здійснено такий продаж, тому саме розмір отриманих сум коштів від відчуження активів є наслідком діяльності виключно Фонду та заходів, які ним вчинялися з моменту визнання Банку неплатоспроможним; правомірність і обґрунтованість такої діяльності в цілому та кожного окремого заходу в її складі не є і не може визнаватися є апріорною та такою, що не потребує доведення;

- тому заявлений Фондом до відшкодування за рахунок відповідачів розмір шкоди, розрахований через використання такого показника, як сума, отримана внаслідок продажу активу самим Фондом, не може вважатися безумовно обґрунтованою та правомірною, адже в зворотному випадку відповідальністю відповідачів охоплюватимуться й наслідки вчинюваних Фондом дій протягом 5 років з моменту визнання Банку неплатоспроможним;

- розмір збитків, понесених Банком за кожним із відчужених активів, є таким, що залежав у тому числі безпосередньо від заходів, що вчинялися Фондом та Банком для такого відчуження, а тому не може бути визнаний таким, що є наслідком виключно будь-яких дій співвідповідачів;

- підлягає належному і неухильному доведенню дійсний розмір шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою (і що вкрай важливо - саме в такому, заявленому в позові розмірі);

- діяльність Фонду з реалізації активів Банку є такою, що нерозривно пов`язана із розміром гіпотетично заподіяної шкоди та є однією з безпосередніх чинників обставин його існування, а отже, вона підлягає дослідженню саме в контексті встановлення такого розміру, а не в площині її оцінки як доказу правомірності чи неправомірності дій відповідачів у справі чи звільнення їх від відповідальності;

- прийняття рішень щодо здійснення будь-яких активних операцій повинно ґрунтуватися на затверджених Банком детальних положеннях і методиках, спрямованих на досягненні максимального рівня їх безризиковості, бути наслідком ретельного аналізу документів, отримання яких до проведення кожної з операцій передбачалося такими внутрішніми документами; відповідно, будь-які твердження щодо можливої ризиковості чи завідомої збитковості операцій, здійснених на підставі рішень колегіальних органів Банку, можуть ґрунтуватися виключно на дослідженні цих документів та встановленні рівня відповідності прийнятих рішень вимогам положень про проведення відповідного виду операцій;

- жодного документу, в якому містилася б інформація про наявність чи відсутність на момент запровадження в Банку тимчасової адміністрації конкретних документів, які мали відношення до прийняття рішень колегіальними органами банку (матеріалів кредитних справ, справ боржників, емітентів тощо) Фондом протягом строку розгляду справи надано не було;

- не доведення Фондом доказами протиправності поведінки співвідповідачів як елементу цивільно-правової відповідальності підтверджується наявними у справі матеріалами. Відсутність же неправомірної поведінки усуває будь-яку можливість причинно-наслідкового зв`язку між діями співвідповідачів та збитками Банку, які намагається довести Фонд;

- позивачем не надано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що при укладені кредитних договорів з фізичними особами не було отримано всю необхідну для ухвалення відповідного рішення інформацію, та те, що вказані договори спричинили збитки Банку і було укладено за умов конфлікту інтересів або укладення таких договорів було нераціональним та не мало сенсу на момент їх укладення;

- дії чи бездіяльність Фонду у вигляді ненадання/відмови в наданні кредитної документації призвели до позбавлення співвідповідачів права і можливості надати належні докази і довести відсутність своєї вини в заподіянні шкоди. Цим порушено принцип змагальності сторін у судовому процесі, а, крім того, такі дії/бездіяльність позивача не відповідають правовим висновкам Верховного Суду в подібній справі №910/10354/21;

- у Фонду як юридичної особи та ліквідатора Банку відсутні окремо існуючі права чи інтереси, що були чи могли бути порушені Співвідповідачами, і за захистом чи відновленням яких він міг би звернутися до суду;

- ліквідація Банку в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не передбачає наявності чи визначення його правонаступника (конкретизуємо: Фонд також не набуває прав чи обов`язків ліквідованого банку);

- з 14.05.2019 у справі №910/12930/18 відсутній позивач; в наявності є лише особа, що діє в інтересах позивача, тобто Фонд; але за таких умов його процесуальний статус фактично не визначений, а з точки зору процесуального закону будь-які права чи повноваження Фонду як особи, уповноваженої діяти від імені неіснуючої юридичної особи з неіснуючими правами, в тому числі правами позивача в господарській справі - є також припиненими;

- твердження про потенційну можливість скасування реєстрації припинення Банку як підстави заперечень щодо висновків, які грунтуються на факті такої реєстрації, є нічим іншим як припущенням, що не може бути покладена в основу правомірного та обгрунтованого рішення;

- позовна давність за вимогами Фонду до співвідповідачів сплинула 14.08.2017;

- Фонд звернувся до суду з позовом лише 27.09.2018, тобто після спливу позовної давності та через 1 рік та більше як 1 місяць після завершення вказаного трирічного строку;

- посилання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на своєчасне звернення останнього з позовом до Печерського районного суду міста Києва, подальшу зміну судової практики щодо підвідомчості спорів є необґрунтованими, оскільки сам факт звернення до суду неналежної юрисдикції не зупиняє та не перериває перебіг позовної давності, а є наслідком самостійного вибору стороною процесуальної стратегії, при цьому ні норми матеріального, ні норми процесуального права не ставлять можливість звернення до суду в залежність від сформованості чи усталеності судової практики; очікування можливого або бажаного для сторони правового висновку є проявом суб`єктивної правової оцінки та не може визнаватися об`єктивною перешкодою для звернення до суду.

28.08.2026 НБУ подав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що:

- відповідачі як керівники банку з відповідним ступенем кваліфікації та досвідом знали або повинні були знати про системне виведення активів з ПАТ «КБ «Даніель» протягом 2012-2013 років шляхом ризикової купівлі неліквідних цінних паперів, проведення операцій з врахування векселів та операції з кредитування без належного забезпечення; жодних доказів та доводів вчинення активних дій для перешкоджання цьому процесу відповідачі не надають;

- наявні у справі докази не дають підстав для висновку, що відповідачі діяли добросовісно під час прийняття рішень щодо купівлі інвестиційних сертифікатів/проведення операцій з врахування векселів та кредитування під заставу неліквідними цінними паперами; при прийнятті спірних рішень відповідачі не врахували приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність щодо оцінки кредитних ризиків, а також інтересів ПАТ «КБ «Даніель» з дотриманням принципів кредитування;

- пред`явлення Фондом, як уповноваженим на ліквідацію ПАТ «КБ «Даніель» органом, вимоги щодо солідарного відшкодування завданої відповідачами шкоди, яка є сумою неповернутих та списаних у збиток коштів, є належним способом захисту порушеного майнового права як безпосередньо Банку, так і його кредиторів.

Відповідач-4 31.08.2026 подав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що:

- самі по собі факт укладення Банком кредитних договорів, невиконання позичальниками своїх зобов`язань, подальше знецінення або неліквідність активів чи визнання Банку неплатоспроможним не підтверджують ні протиправності поведінки відповідачів, ні їхньої індивідуальної вини, ані причинного зв`язку між їхніми діями та заявленими збитками;

- матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б дозволяли персоніфікувати відповідальність ОСОБА_4 за кожним із правочинів та управлінських рішень, наслідки яких Фонд включив до заявленої до стягнення суми;

- Фонд не довів, що конкретна особа входила до складу відповідного органу управління Банку на дату прийняття спірного рішення; брала участь у засіданні, на якому розглядалося питання щодо конкретного позичальника; яким було її волевиявлення; у чому саме полягала її протиправна дія чи бездіяльність; яке значення така поведінка мала для прийняття спірного рішення; які конкретні майнові наслідки настали внаслідок цього рішення та чи перебувають вони у безпосередньому причинному зв`язку з поведінкою саме цієї особи;

- позивач, визначаючи склад відповідачів та розмір вимог до кожного з них, фактично об`єднав у розрахунку операції, здійснені в різні періоди та за різного персонального складу органів управління Банку, що не забезпечує індивідуалізації відповідальності, оскільки дозволяє поставити конкретній особі у провину наслідки рішень, до прийняття яких вона не могла мати жодного стосунку;

- Фонд не надав належного комплексу доказів, який дозволяв би персоніфікувати відповідальність ОСОБА_4 за кожним спірним правочином та визначити конкретний розмір шкоди, спричиненої саме його діями або рішеннями, прийнятими за його участю; визначаючи склад відповідачів, позивач не обґрунтував як те чи інше рішення, враховуючи склад Кредитного комітету, вплинуло на завдання банку шкоди та розмір такої шкоди; за наявності в Банку багаторівневої системи попереднього опрацювання кредитних справ сам факт участі особи у складі Кредитного комітету не покладає на неї обов`язку самостійно здійснювати всі перевірки, висновки за результатами яких подавалися на розгляд Кредитного комітету, а Фондом не доведено протилежного;

- банківська діяльність об`єктивно пов`язана з прийняттям ризику та неможливістю достовірно передбачити майбутній результат кожної операції, а тому сам по собі несприятливий результат кредитної чи інвестиційної операції не свідчить про вихід посадової особи за межі звичайного підприємницького ризику; Фондом не надано доказів того, що на момент прийняття конкретних рішень за участю ОСОБА_4 існували очевидні обставини, які свідчили про неприйнятність відповідних операцій, а ОСОБА_4 , володіючи цією інформацією, безпідставно її проігнорував; наявні у справі висновки незалежних аудиторів щодо фінансової звітності Банку за 2011-2012 роки підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами саме в цьому контексті як одна з обставин, що характеризують інформаційне середовище, в якому приймалися відповідні рішення;

- встановлення порушення Банком нормативного акта або договірного обмеження не може автоматично поширюватися на ОСОБА_4 як на члена органу управління; предметом доказування має залишатися конкретне порушення конкретного обов`язку ОСОБА_4 при прийнятті конкретного рішення та причинний зв`язок саме цього порушення із заявленою Фондом шкодою;

- Фонд не довів, які саме передбачені Положенням про встановлення ознак фіктивності цінних паперів та деривативів, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 22.12.2010 №1942, ознаки існували щодо конкретних цінних паперів на дату здійснення Банком відповідних операцій, якою інформацією про наявність таких ознак на той момент володів або об`єктивно міг володіти ОСОБА_4 , а також які саме відомості, доступні йому при прийнятті конкретного рішення, свідчили про невиправдану ризикованість відповідної операції;

- надані Фондом ретроспективні оцінки активів та подальші регуляторні рішення НБУ не доводять, що на момент прийняття конкретних рішень ОСОБА_4 відповідні негативні обставини вже існували в установленому пізніше вигляді, були йому відомі або об`єктивно мали бути ним виявлені та свідомо проігноровані;

- рішення за участю ОСОБА_4 приймалися не поза встановленою системою управління кредитними ризиками, а в межах передбаченої Банком процедури їх попередньої оцінки;

- наявні у справі судові рішення про стягнення заборгованості з окремих позичальників, подальше примусове виконання таких рішень, а також відступлення Фондом прав вимоги третім особам є обставинами, які виключають можливість визначення шкоди лише через первісну балансову вартість відповідних активів без урахування їх подальшої юридичної та економічної долі; Фонд не довів, яка саме частина остаточної економічної втрати Банку була необхідним і безпосереднім наслідком конкретного рішення ОСОБА_4 , а яка сформувалася внаслідок подальшого невиконання зобов`язань боржниками, зміни вартості активів, результатів їх стягнення та реалізації;

- звернення Фонду 11.08.2017 до суду цивільної юрисдикції не мало наслідком переривання позовної давності та початок її перебігу заново, а дотримання позовної давності має оцінюватися станом на дату звернення з належним позовом до Господарського суду міста Києва - 27.09.2018; якщо виходити з визначеного самим Фондом початку перебігу позовної давності та його твердження про те, що станом на 11.08.2017 до її закінчення залишалося три дні, на момент звернення до господарського суду трирічна позовна давність уже сплинула;

- відповідач-4 заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених частини четвертої статті 267 ЦК України, та просить у разі встановлення судом порушення права позивача відмовити у позові у зв`язку зі спливом позовної давності.

31.08.2026 відповідачі-9,13 подали суду письмові пояснення, в яких зазначили, що: позовна заява та заява про збільшення позовних вимог обмежуються переліком операцій та угод Банку без встановлення того, яким чином конкретне рішення за участю ОСОБА_9 чи ОСОБА_13 з необхідністю та невідворотністю спричинило шкоду у визначеному позивачем розмірі; обставини справи не містять доказів недобросовісності, нерозумності чи перевищення повноважень з боку ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , не спростовують презумпції їхніх добросовісних і розумних дій в інтересах Банку, не встановлюють протиправності конкретних управлінських рішень, ухвалених за їх участю (в тому числі з урахуванням суто технічної секретарської функції ОСОБА_13 в межах Спостережної ради), та не доводять причинно-наслідкового зв`язку між такими рішеннями і заявленим позивачем розміром шкоди; одночасно позовні вимоги позивача заявлені з пропуском встановленого законом строку позовної давності, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

У підготовче засідання 31.08.2026 з`явилися представники позивача, відповідачів-3,4,9,11,13 та третьої особи; представники відповідачі-1,2,5,6,7,8,10,12,14-20 не з`явилися; про причини неявки суду не повідомили.

Суд у підготовчому засіданні 31.08.2026 розглядає клопотання ОСОБА_19 про зупинення провадження у даній справі №910/12930/18 до припинення перебування ОСОБА_19 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Представник позивача та третьої особи заперечили проти задоволення вказаного клопотання, а представники відповідачів-3,4,9,11,11,13 підтримали клопотання відповідача-19 та просили суд його задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, вважає за необхідне зупинити провадження у справі №910/12930/18 до припинення перебування ОСОБА_19 у складі Збройних Сил України з огляду на таке.

Судом встановлено, що:

- в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/12930/18 за позовом Фонду до, зокрема, ОСОБА_19 (відповідач-19), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача НБУ про, зокрема, солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 шкоду у сумі 232 120 950,13 грн на користь Фонду;

- ОСОБА_19 на даний час відповідно до наказу Міністерства оборони України від 18.11.2025 №1514 перебуває на військовій службі у Збройних силах України та займає посаду офіцера групи Центру інновацій та розвитку оборонних технологій Міністерства оборони України за контрактом, що підтверджується: довідкою за формою 5, виданою 20.08.2026 за №389 начальником відділу персоналу та стройового Центру інновацій та розвитку оборонних технологій Міністерства оборони України; посвідченням офіцера НОМЕР_1 , виданим Центром інновацій та розвитку оборонних технологій 02.12.2025; контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, укладеним Міністерством оборони України та ОСОБА_19 , що набрав чинності 20.11.2025 та діє до оголошення рішення про демобілізацію.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 в Україні оголошена загальна мобілізація, яка відповідними Указами Президента України також неодноразово продовжувалася та триває на сьогоднішній день.

Згідно з пунктом 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування доручено запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності (стаття 16 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

При цьому, суд зауважує, з моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 в справі № 754/947/22.

З огляду на приписи пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України, яка є нормою імперативної дії та встановлює обов`язок суду зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, зважаючи на те, що Відповідач за наданими суду доказами наразі проходить військову службу за призовом під час мобілізації, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зупинення провадження у справі №910/12930/18.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 227 цього Кодексу - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Керуючись статтями, 227, 229, 234 і 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Клопотання ОСОБА_19 про зупинення провадження у справі №910/12930/18 до припинення перебування ОСОБА_19 у складі Збройних Сил України задовольнити.

2. Провадження у справі №910/12930/18 зупинити до припинення перебування ОСОБА_19 у складі Збройних Сил України.

3. Зобов`язати представників учасників справи повідомити Господарський суд міста Києва про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі №910/12930/18.

Ухвала набрала законної сили 31.08.2026 та може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її підписання до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст ухвали складено та підписано 09.09.2026.

Суддя Оксана Марченко