Decision № 139619002, 09.09.2026, Amur-Nyzhnodniprovskyi District Court of Dnipro City (until 25.04.2025 - Amur-Nyzhnodniprovskyi District Court of Dnipropetrovsk City)

Справа № 199/1447/24

(2/199/249/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

09.09.2026

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання Захожа К.О.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін у порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, посилаючись на укладення між відповідачем та первісними кредиторами кредитних договорів № Z75.00400.003699727 від 23.02.2018 року, № Z06.173.77970 від 15.09.2017 року, № 36176-02/2023 від 24.02.2023 року, договору позики № 78242931 від 25.03.2023 року та кредитного договору від 30.08.2023 року. На підставі договорів факторингу позивач набув права грошових вимог за вказаними договорами. Загальний розмір заявлених вимог складається із заборгованості за основним боргом, відсотками та комісіями, а саме: за кредитним договором № Z75.00400.003699727 77 228,72 грн., за кредитним договором № Z06.173.77970 76 175,48 грн., за кредитним договором № 36176-02/2023 3 765,00 грн., за договором позики № 78242931 3 600,00 грн. та за кредитним договором від 30.08.2023 року 24 442,50 грн.

Суд ухвалює рішення на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що 23 лютого 2018 року та 15 вересня 2017 року між ПАТ «Ідея Банк» та відповідачем було укладено кредитні договори № Z75.00400.003699727 та № Z06.173.77970.

Відповідно до договору факторингу № 12/89, укладеного 02 грудня 2020 року між ПАТ «Ідея Банк» та позивачем, первісний кредитор відступив факторові право грошової вимоги за укладеними кредитними договорами згідно з реєстром боржників.

На підставі договору факторингу № 12/89 від 02 грудня 2020 року та Реєстрів боржників № 1 від 02 грудня 2020 року позивач набув право вимоги за кредитними договорами № Z75.00400.003699727 від 23 лютого 2018 року та № Z06.173.77970 від 15 вересня 2017 року до відповідача.

Відповідно до реєстрів боржників до договору факторингу № 12/89 від 02 грудня 2020 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача: за кредитним договором № Z75.00400.003699727 у сумі 77 228,72 грн., з яких 34 110,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 9 245,50 грн. сума заборгованості за відсотками, 33 873,22 грн. сума заборгованості за комісіями; за кредитним договором № Z06.173.77970 у сумі 76 175,48 грн., з яких 32 806,16 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 20 459,17 грн. сума заборгованості за відсотками, 22 910,15 грн. сума заборгованості за комісіями.

Крім того, судом встановлено, що 24 лютого 2023 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та відповідачем було укладено кредитний договір № 36176-02/2023.

Відповідно до договору факторингу № 27102023, укладеного 27 жовтня 2023 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та позивачем, первісний кредитор відступив факторові право грошової вимоги за укладеними кредитними договорами згідно з реєстром боржників.

На підставі договору факторингу № 27102023 від 27 жовтня 2023 року та Реєстру боржників позивач набув право вимоги за кредитним договором № 36176-02/2023 від 24 лютого 2023 року до відповідача.

Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 27102023 від 27 жовтня 2023 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 3 765,00 грн., з яких 1 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 2 765,00 грн. сума заборгованості за відсотками.

Крім того, судом встановлено, що 25 березня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та відповідачем було укладено кредитний договір № 78242931.

Відповідно до договору факторингу № 14/06/21, укладеного 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та позивачем, первісний кредитор відступив факторові право грошової вимоги за укладеними кредитними договорами згідно з реєстром боржників.

На підставі договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року та Реєстру боржників № 9 від 23 серпня 2023 року позивач набув право вимоги за кредитним договором № 78242931 від 25 березня 2023 року до відповідача.

Відповідно до реєстру боржників № 9 від 23 серпня 2023 року до договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 3 600,00 грн., з яких 1 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 2 600,00 грн. сума заборгованості за відсотками.

Крім того, судом встановлено, що 30 серпня 2023 року між ТОВ «Качай Гроші» та відповідачем було укладено кредитний договір.

Відповідно до договору факторингу № 30082023/2, укладеного 30 серпня 2023 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та позивачем, первісний кредитор відступив факторові право грошової вимоги за укладеними кредитними договорами згідно з реєстром боржників.

На підставі договору факторингу № 30082023/2 від 30 серпня 2023 року та Реєстру боржників від 30 серпня 2023 року позивач набув право вимоги за кредитним договором від 30 серпня 2023 року до відповідача.

Відповідно до Реєстру боржників від 30 серпня 2023 року до договору факторингу № 30082023/2 від 30 серпня 2023 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 24 442,50 грн., з яких 6 300,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 18 142,50 грн. сума заборгованості за відсотками.

Правовідносини між сторонами у даній справі виникли з кредитних правовідносин та регулюються положеннями ЦК України, зокрема статтями 11, 14, 207, 526, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1, а також статтями 1077 та 514 ЦК України щодо переходу права вимоги.

Суд, дослідивши докази в межах заявлених суду вимог, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст. 11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживче кредитування»). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ст. 207 ЦК України).

Зокрема, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку позивач).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються позикодавцем, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим позикодавець має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Позивач в обґрунтування правових підстав позовних вимог посилався на положення ст. ст. 512, 514 ЦК України.

Суд враховує, що за приписами чинного законодавства відступлення права вимоги за договорами факторингу може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав або вимоги, що може виникнути в майбутньому на підставі існуючого кредитного договору на момент укладення договорів факторингу.

З матеріалів справи вбачається, що договір факторингу № 14/06/21, за яким позивач набув право вимоги за кредитним договором № 78242931 від 25.03.2023 року, було укладено між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та позивачем 14.06.2021 року, тобто майже за два роки до укладення зазначеного кредитного договору між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем.

Вказане свідчить про те, що предметом договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року на момент його укладення не могло бути право вимоги за неіснуючим на той час кредитним договором № 78242931 від 25.03.2023 року, що виключає можливість відступлення та набуття позивачем відповідного права вимоги на підставі зазначеного договору факторингу.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів фактичного переходу до позивача прав грошової вимоги за кредитним договором № 36176-02/2023 від 24.02.2023 року, договором позики № 78242931 від 25.03.2023 року та кредитним договором від 30.08.2023 року, зокрема доказів виконання договорів факторингу № 27102023 від 27.10.2023 року, № 14/06/21 від 14.06.2021 року та № 30082023/2 від 30.08.2023 року, у тому числі доказів здійснення оплати за зазначеними договорами факторингу, що має істотне значення для підтвердження фактичного набуття позивачем відповідних прав грошової вимоги.

Наведені обставини свідчать про недоведеність позивачем факту набуття права вимоги у встановленому законом порядку.

Окрім недоведеності набуття права вимоги, суд також оцінює докази, подані позивачем на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості відповідача.

Так, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували виконання первісними кредиторами своїх зобов`язань щодо надання відповідачу кредитних коштів.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів фактичного перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача чи інших первинних документів, які б підтверджували видачу кредиту у спосіб, визначений умовами кредитних договорів.

За відсутності таких доказів суд позбавлений можливості встановити факт отримання відповідачем кредитних коштів та, відповідно, виникнення у нього обов`язку щодо їх повернення.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості сам по собі не підтверджує факту користування відповідачем кредитними коштами та не є належним доказом існування заборгованості.

Суд враховує, що розрахунок заборгованості є документом, складеним самим позивачем або первісним кредитором, а тому за відсутності первинних бухгалтерських документів не може беззаперечно підтверджувати ані факт видачі кредиту, ані його розмір, ані розмір заборгованості.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Отже підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 5 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунку позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Проте матеріали справи таких документів не містять.

Відсутні також будь-які інші документи, які б підтверджували виконання первісним кредитором своїх зобов`язань за кредитними договорами, зокрема документи щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, оформлення заявки на отримання кредиту або інші первинні документи, які свідчили б про виникнення спірного грошового зобов`язання.

За таких обставин наданий позивачем розрахунок заборгованості не може бути визнаний достатнім та належним доказом існування заборгованості, оскільки він не підтверджений жодними первинними документами.

Суд також бере до уваги, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлення обставин справи повинно ґрунтуватися на належних, допустимих та достовірних доказах, а не на припущеннях.

Відповідно до частин першої третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи виключно в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках. Збирання доказів не є обов`язком суду, крім випадків, прямо встановлених процесуальним законом, а кожен учасник справи самостійно розпоряджається своїми процесуальними правами.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги чи заперечення сторін.

За правилами статей 7780 ЦПК України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 83 ЦПК України встановлено, що докази подаються учасниками справи безпосередньо до суду.

Оцінюючи надані сторонами докази окремо та у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивач не довів ані належного набуття права вимоги за спірними кредитними договорами, ані факту видачі відповідачу кредитних коштів, ані розміру заявленої до стягнення заборгованості.

За таких обставин позовні вимоги є недоведеними, у зв`язку з чим підстави для позову відсутні.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача.

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264, 265, 273, п. 1 ч. 1 ст. 274, ст.ст. 279, 280 282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Дата виготовлення повного судового рішення 09.09.2026 р.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї