Decision № 139564825, 07.09.2026, Bohuslav District Court of Kyiv Oblast

Справа № 378/450/26 Провадження № 2/358/888/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Романенко К.С.,

за участю секретаря судово го засідання Шпак К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богуславі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

В С Т А Н О В И В:

09.04.2026 директор ТОВ «Факторинг Партнерс» Ярослава Сердійчук звернулася до Ставищенського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за Договором № 1556754 від 27.11.2019 у розмірі 24052,80 грн., понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн., на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 27.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 (далі позичальник та/або відповідач) укладено Договір № 1556754 (далі Договір), за яким відповідач отримала кредитні кошти у сумі 6800,00 грн. строком на 30 днів, однак у встановлений строк кошти не повернула, проценти за користування кредитом не сплатила, відтак утворилася заборгованість.

23.04.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 23.04.2020, відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ "ФК «ЄАПБ" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до ОСОБА_1

23.05.2024 між ТОВ «ЄАПБ» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір № 23/05/24 відповідно до якого ТОВ «ФК «ЄАПБ" відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до ОСОБА_1 . Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 1556754 від 27.11.2019.

Представник позивача зауважує, що станом на дату подачі позову заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 1556754 від 27.11.2019, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 24052,80 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 6800,00 грн; - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 3672,00 грн; - заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0.00 грн; - заборгованість за пенею та/або штрафами 13580,80 грн; - заборгованість за комісіями - 0.00 грн; - інфляційні збитки - 0.00 грн; - нараховані 3% річних - 0.00 грн. Звертає увагу суду, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій та/або будь-яких інших додаткових нарахувань.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Ставищенського районного суду Київської області від 09.04.2026 справа розподілена судді Скороход Т.Н.

Ухвалою від 21.04.2026 справу за підсудністю передано до Богуславського районного суду Київської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Богуславського районного суду Київської області від 20.05.2026 справу передано на розгляд судді Романенко К.С.

Ухвалою від 26.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено строк подачі відзиву на позовну заяву.

10.07.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Калініна С.К. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував. В обгрунтування своїх заперечень зазначив, що матеріалами справи не підтверджено укладення кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем, погодження умов кредитування. ОСОБА_1 заперечує факт укладення договору та розрахунок заборгованості: з наданих позивачем доказів неможливо дослідити електронну складову його укладення, цілісніть накладення електронних підписів, шлях та метод ідентифікації відповідача як позичальника, в справі відсутні докази, за якими можна було б встановити, що відповідач пройшла ідентифікацію в ІТС ТОВ «Авентус Україна» при вході в особистий кабінет у порядку, передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію» через номер телефону чи електронну пошту, яку вона вказала. ОСОБА_1 заперечує, що заповнювала формуляр заяви про прийняття пропозиції в електронній формі кредитного договору та одноразового ідентифікатора.

Представник зазначив, що на підтвердження позовних вимог ТОВ «Факторинг Партнерс» надав договір кредиту №1556754 від 27.11.2019, водночас у наданому примірнику у графі «Реквізити сторін» відсутній елктронний підпис ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором. Також відсутній електронний підпис у Графіку платежів, який є додатком до договору. Також у наданих матеріалах, наданих позивачем, відсутні: оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору, а зазначення у тексті договору особистих даних відповідача (прізвища, ім`я та по батькові, адреса проживання, серія, номер паспорта та ідентифікаційний код) не підтверджує підписання останньою кредитного договору у електронній формі.

Крім того, представник відповідача заперечував щодо набуття позивачем права вимоги, оскільки обов`язковою умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог. Однак відповідач вважає, що договір №1556754 від 27.11.2019 не відповідає вимогам ЗУ «Про електронну комерцію», відтак є нікчемним, не підписаний відповідачем та кредитором, а відтак не створює жодних юридичних наслідків. Таким чином, враховуючи те, що для відступлення права вимоги необхідним є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог, а договір № 1556754 від 27.11.2019 не є укладеними між ОСОБА_1 та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», відсутні підстави вважати, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло права вимоги до ОСОБА_1 на підставі укладеного між ним та ТОВ «ФК «ЄАПБ» договору № 23/05/24 від 23.05.2024, яке так само не набуло права вимоги на підставі укладеного між ним та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» договору № 23042020 від 23.04.2020. Представник позивача надав суду не повний пакет документів на підтвердження укладення договору факторингу, а лише 1,2,3 та 9 сторінки. Наданий же витяг з реєстру боржників не містить підпису осіб, що уклали договір фактррингу, а інформація, зазначена у договорі, могла бути зазначена будь-яка, так як виготовлено його ТОА «ЄАПБ» як заінтереованою особою. Також позивачем не надано належних доказів на підтвердження розміру ціни продажу. Убачається, що відповідно до п.1.1. договору факторингу №23042020 від 23.04.2020, за цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, тобто цей договір є оплатним та реальним. Звертає увагу, що позивач не надав повний текст договору факторингу №23042020 від 23.04.2020, зокрема умови договору де має бути визначений розмір ціни продажу.

Отже, на підтвердження факту зарахування коштів на рахунок клієнта, має зокрема, долучатися платіжний документ у підтвердження проведення фінансової операції, платіжна інструкція, яка є документом первинного бухгалтерського обліку. З огляду на викладене, позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договором факторингу №23042020 від 23.04.2020, а тому ним не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «АВЕНТУС Україна» до ТОВ «ФК «ЄАПБ», а наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС».

Окрім того вказав, що позивачем зазначено, що сума кредиту становить 6800,00 грн. Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені ЗУ «Про бухгалтерський облік та фнансову звітність в Україні». Наданий позивачем документ: копія повідомлення ТОВ ФК «ВЕР ФОР ПЕЙ», не відповідє критеріям належностиі, достовірності і не є належним доказом на підтвердження факту перерахування кредитних коштів відповідачу. Грошові кошти ніби перераховані через посередника, проте у наданому позивачем кредитному договорі відсутні відомості про те, що кредитні кошти будуть перераховані іншою особою, яка не є стороною за кредитним договором. Будь-яких документів, зокрема договору на підтвердження наявності правовідносин між ТОВ «Авунсут Україна» та ТОВ ФК «ВЕР ФОР ПЕЙ» позивачем не надано.

Щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості зазначив, що зазначені у ньому відомості не є безспірним доказом наявності заборгованості, оскільки складені одноособово стороною відповідача та не є первинними документами, відтак вважає, що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості не підлягають задоволенню через їх недоведеність. Крім того, проценти за користування кредитом нараховані поза межами строку кредитування, та не відповідають графіку. Так, проценти нараховано, відповідно до графіку заборгованості, за 121 день (у період з 27.11.2019 по 26.03.2020), у той час як кредит укладався на 30 днів до грудня 2019 року. Доказів зміни умов договору в частині строку надання кредиту матеріали справи не містять, і посилань на такі обставини у позові не вказано. Так, у графіку платежів, який є додатком до договору, зазначено, що загальна вартість кредту становить 9003,20 грн., з яких 6800,00 грн. основна сума кредиту, проценти за 30 днів розрахункового періоду станволять 2203,20 грн., розраховані за процентною ставкою 1,08%. За таких обставин вважає, що проценти, нараховані позивачем на період часу після закінчення строку дії договору, з 27.12.2019, є необгрунтованими.

Також представник відповідача зазначив, що визначений договором розмір річної відсоткової ставки по процентам не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального контституційного принципу верховенства права. Так, у розрахунку заборгованості, який складено ТОВ «Авентус Уккраїна», застосована процентна ставка 1,80% за кожен день (122,40 грн.), що відповідає умовам п.1.3.2 договору. Такий розмір процентної ставки є необгрунтовано високим та призводить до дисбалансу договірних рпав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак вказаний пункт договору є несправедливим.

Також щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за пенею та/або штрафами у розмірі 13580,80 грн. вказав, що не дуже зрозуміло, що саме просить стягнути позивач: штраф чи пеню. У той же час відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині, так як позивач є новим кредитором, а тому для нього відсутні негативні наслідки у зв`язку з невиконанням умов договору, адже вони можуть настати лише для первісного кредитора. Крім того, позивач у позовній заяві ніяк не обгрунтовує настання негативних наслідків для нього.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу вказав, що заперечує проти суми у 13000,00 грн., так як дана категрія справ є розповсюдженою та типовою. У свою чергу, зазначив, що відповідач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Також у поданому відзиві заявив клопотання про витребування доказів, у якому просив суд витребувати в позивача оригінал електронного доказу на носії його створення (електронний файл): Договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту від 27.11.2019; Графік платежів; Паспорт споживчого кредиту.

16.07.2026 представник позивача Ушакова М.І. подала відповідь на відзив, у якій заперечила доводи відповідача щодо факту укладення кредитного договору та його відповідності вимогам законодавства. Зазначила, що кредитний договір укладено в електронній формі відповідно до вимог статей 205, 207, 626, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію». Посилалася на умови кредитного договору, відповідно до яких його укладення здійснюється за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація споживача здійснюється, зокрема, шляхом входу до особистого кабінету та введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону, зазначений споживачем.

Відповідно до пункту 10.6 кредитного договору договір вважається укладеним з моменту його підписання позичальником електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора, який формується для кожного випадку використання та направляється на номер мобільного телефону, повідомлений позичальником кредитодавцю. Введення позичальником такого коду з метою підписання договору вважається направленням товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов договору.

Представник позивача вказала, що відповідно до пункту 10.10 договору його примірник вважається отриманим споживачем у разі направлення тексту договору до особистого кабінету або на електронну адресу, зазначену споживачем. При цьому споживач має можливість переглянути укладений договір, завантажити його та створити його копію на паперовому носії. Позивач також послалася на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до яких юридична сила електронного документа не може заперечуватися виключно через його електронну форму, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором є належним способом підписання електронного правочину.

Зазначила, що між первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено кредитний договір в електронній формі із використанням електронного підпису, а ідентифікація відповідача здійснювалася в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства. При цьому, на думку позивача, відповідачем не надано доказів використання його персональних даних іншими особами для укладення договору від його імені. Вказала, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, відповідач був ознайомлений з його умовами та підписав договір одноразовим ідентифікатором. Крім того, відповідач частково сплачував заборгованість, що, на думку позивача, свідчить про прийняття ним умов договору та спрямованість її дій на виконання взятих на себе зобов`язань. На підтвердження своєї позиції представник позивача послалася на правові висновки Верховного Суду щодо можливості укладення кредитних договорів в електронній формі та їх прирівняння за правовими наслідками до договорів, укладених у письмовій формі, зокрема викладені у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

З огляду на викладене просила поновити строк на подання відповіді на відзив, долучити її до матеріалів справи та позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 27.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі Договір №1556754 про надання позики на умовах споживчого кредиту.

Відповідно до умов договору Товариство надало відповідачці кредит у гривні, а вона зобов`язувалася одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Сума кредиту становила 6800,00 грн, строк кредиту 30 днів, знижена процентна ставка 1,08 % від суми позики за кожен день користування позикою (394,20 % річних), стандартна процентна ставка 1,80 % від суми позики за кожен день користування позикою (657,00 % річних). Загальна вартість позики за зниженою ставкою становила 132,40 %, або 9003,20 грн, та включала проценти за користування позикою у розмірі 32,40 % від суми позики, або 2203,20 грн.

Відповідно до п. 1.5 Договору кошти кредиту надавалися Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, наданої відповідачкою для отримання кредиту.

Згідно з п. 1.6 Договору клієнт мала право ініціювати продовження строку користування позикою та зміну дати погашення позики.

Судом встановлено, що Договір підписано відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором М821654, який було надіслано на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , вказаний відповідачкою під час укладення договору.

Як вбачається з Графіку платежів до Договору про надання позики на умовах споживчого кредиту №1556754 від 27.11.2019, що є Додатком №1 до договору, дата повернення позики 27.12.2019, сума позики 6800,00 грн, сума нарахованих процентів 2203,20 грн, разом до сплати 9003,20 грн. Матеріали справи також містять паспорт споживчого кредиту, який підписаний тим самим способом, що й Договір.

Первісний кредитор свої зобов`язання за Договором виконав та надав відповідачці кредитні кошти у погодженому розмірі. На підтвердження факту надання кредиту позивачем надано довідку ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 09.02.2026 №6547-ВП, з якої вбачається, що за дорученням ТОВ «Авентус Україна», відповідно до укладеного договору №ВП-200417 від 20.04.2017, було здійснено успішний переказ на картку НОМЕР_2 коштів у сумі 6800,00 грн 27.11.2019.

Крім того, із виписки по рахунку, наданої АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду про витребування доказів, вбачається зарахування 27.11.2019 на картку № НОМЕР_3 переказу на суму 6800,00 грн. Із зазначеної виписки також вбачається, що вказану платіжну картку емітовано на ім`я ОСОБА_1 .

Таким чином, судом встановлено факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» Договору №1556754 про надання позики на умовах споживчого кредиту від 27.11.2019, а також виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання відповідачці кредитних коштів у погодженому сторонами розмірі.

При цьому відповідачкою не надано суду належних та допустимих доказів на спростування факту отримання нею кредитних коштів у сумі 6800,00 грн, зокрема доказів того, що зазначені кошти на належний їй рахунок (платіжну картку) не надходили. Відповідачкою також не надано власного розрахунку заборгованості, який би спростовував розрахунок позивача, чи доказів належного виконання нею зобов`язань за кредитним договором у заявленому позивачем обсязі. Водночас самі по собі заперечення відповідачки щодо ненадання кредитних коштів та правильності здійсненого позивачем розрахунку не спростовують встановлених судом обставин, які підтверджуються наявними у справі доказами, зокрема документами щодо перерахування кредитних коштів та банківською випискою про їх зарахування на платіжну картку, оформлену на ім`я відповідачки.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідач здійснила платіж на суму 400,00 грн. 23.01.2020, що свідчить про визнання неї договірних відноин з первісним кредитором.

Разом із тим суд враховує заперечення відповідачки щодо періоду нарахування процентів та перевіряє розрахунок заборгованості позивача з урахуванням умов кредитного договору та встановленого договором строку кредитування.

Відповідачка свої зобов`язання за Договором належним чином не виконала, у погоджений строк кредитні кошти не повернула та проценти за користування ними не сплатила, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором №1556754 від 27.11.2019 станом на дату його складення за відповідачкою обліковується заборгованість, яка складається із заборгованості за основним зобов`язанням, процентами, а також пені та/або штрафів.

Вирішуючи питання щодо укладення між сторонами кредитного договору та виникнення у відповідачки відповідних зобов`язань, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. При цьому відповідно до частини другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається також вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, повідомленнях електронної пошти, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Особливості укладення електронних договорів визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частини третьої статті 11 цього Закону електронний договір укладається та підписується відповідно до вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства.

Частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом розміщення пропозиції укласти договір (оферти) в інформаційно-телекомунікаційній системі та прийняття її іншою стороною (акцепту), укладається шляхом вчинення дій, визначених у пропозиції укласти такий договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці дії однозначно пов`язані з прийняттям відповідної пропозиції.

Згідно з частиною шостою статті 11 та статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який відповідно до закону є даними в електронній формі, що додаються до інших даних або логічно з ними пов`язані та використовуються особою як підпис.

Як встановлено судом, 27 листопада 2019 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачкою укладено в електронній формі кредитний договір №1556754. Умовами договору передбачено, що він укладається в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, а його підписання здійснюється відповідачкою шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Матеріалами справи підтверджується, що під час укладення договору відповідачкою використано одноразовий ідентифікатор М821654, який було направлено на номер мобільного телефону, зазначений нею під час укладення договору. Аналогічним способом підписані додаток до кредитного договору паспорт споживчого кредиту та графік платежів.

Отже, наведені обставини свідчать про дотримання сторонами передбаченої законом письмової форми кредитного договору шляхом його укладення в електронній формі та підписання відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Посилання відповідачки на те, що на наданій до суду паперовій копії кредитного договору відсутній графічно відображений одноразовий ідентифікатор, саме по собі не свідчить про неукладення договору. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором є способом підписання електронного правочину, а не обов`язковим реквізитом його паперової копії. Відомості про спосіб укладення та підписання договору оцінюються судом у сукупності з іншими доказами, що містяться у справі.

При цьому факт виконання кредитодавцем своїх обов`язків за договором також підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Зокрема, відповідно до листа ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 09 лютого 2026 року №6547-ВП, на виконання доручення ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» 27 листопада 2019 року здійснено переказ грошових коштів у розмірі 6800,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_2 .

Крім того, відповідно до виписки по картковому рахунку, наданої АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду про витребування доказів, 27 листопада 2019 року на картковий рахунок № НОМЕР_3 зараховано грошові кошти у розмірі 6800,00 грн, при цьому зазначена платіжна картка оформлена на ім`я ОСОБА_1 .

Таким чином, сукупність досліджених судом доказів кредитний договір, паспорт споживчого кредиту, графік платежів, відомості про використання відповідачкою одноразового ідентифікатора під час укладення договору, а також докази перерахування кредитних коштів на платіжну картку, оформлену на ім`я відповідачки, підтверджує факт укладення між сторонами кредитного договору та отримання відповідачкою кредитних коштів.

За таких обставин доводи відповідачки про недоведеність факту укладення кредитного договору та відсутність її електронного підпису суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються дослідженими у справі доказами.

Щодо клопотання про витребування електронних доказів, суд зазначає, що необхідність у їх витребуванні відсутня, оскільки наявні у матеріалах справи докази є достатніми для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Крім того, заявником не обґрунтовано, які саме обставини, що мають значення для справи, можуть бути підтверджені такими доказами та з яких причин він не має можливості самостійно їх подати. За таких обставин клопотання про витребування електронних доказів задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як встановлено судом, відповідно до умов кредитного договору №1556754 від 27 листопада 2019 року відповідачці надано кредит у розмірі 6800,00 грн строком на 30 календарних днів, зі строком повернення кредиту 27 грудня 2019 року.

Пунктом 1.4 кредитного договору визначено, що за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати проценти відповідно до умов договору. Згідно з умовами договору процентна ставка за користування кредитом у межах установленого строку кредитування становить 1,08 відсотка на день.

Графіком платежів, який є невід`ємною частиною кредитного договору, визначено, що 27 грудня 2019 року відповідачка повинна була сплатити 6800,00 грн основної суми кредиту та 2203,20 грн процентів, всього 9003,20 грн.

Таким чином, умовами укладеного між сторонами кредитного договору чітко визначено розмір отриманого кредиту, строк його користування, розмір процентної ставки та кінцеву дату повернення кредиту.

Відповідачка належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у встановлений договором строк кредитні кошти та нараховані за період користування кредитом проценти не повернула, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість.

Водночас, вирішуючи питання щодо розміру заборгованості за процентами, суд враховує доводи відповідачки про безпідставність їх нарахування після закінчення встановленого договором строку кредитування.

Як встановлено судом, кредит у розмірі 6800,00 грн надано відповідачці строком на 30 календарних днів, зі строком повернення до 27 грудня 2019 року. Відповідно до умов кредитного договору процентна ставка за користування кредитом у межах строку кредитування становить 1,08 відсотка на день.

Згідно з графіком платежів за кредитним договором відповідачка мала сплатити 27 грудня 2019 року 6800,00 грн основної суми кредиту та 2203,20 грн процентів, всього 9003,20 грн.

Отже, розмір процентів, передбачений договором за користування кредитними коштами протягом установленого 30-денного строку кредитування, становить 2203,20 грн, що відповідає розрахунку: 6800,00 грн ? 1,08 % ? 30 днів.

Разом з тим, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості проценти нараховані за 121 день. При цьому доказів того, що строк кредитування був продовжений або змінений у встановленому договором порядку, матеріали справи не містять. Сам факт невиконання відповідачкою зобов`язання щодо повернення кредиту у встановлений строк не свідчить про продовження строку кредитування та не дає кредитодавцю права нараховувати договірні проценти за користування кредитом після закінчення такого строку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення 3672,00 грн заборгованості за процентами є обґрунтованою лише в частині процентів, нарахованих за встановлений договором 30-денний строк кредитування, а саме у розмірі 2203,20 грн. У задоволенні позовної вимоги про стягнення процентів у частині, що перевищує 2203,20 грн, слід відмовити. При цьому суд зазначає, що наслідки прострочення виконання відповідачкою грошового зобов`язання підлягають оцінці окремо відповідно до положень законодавства, що регулюють відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Щодо вимоги позивача про стягнення 13580,80 грн пені та/або штрафів суд зазначає наступне.

Відповідно до умов кредитного договору у разі прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту відповідачка зобов`язана сплатити штраф у розмірі 81,60 грн за кожен день прострочення, починаючи з четвертого дня прострочення. При цьому договором визначено граничний розмір сукупної неустойки (штрафів та пені) у розмірі 50 відсотків суми, одержаної клієнтом за договором, що становить 3400,00 грн.

Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, у зв`язку з порушенням відповідачкою зобов`язання з повернення кредиту їй нараховано штраф у розмірі 3400,00 грн.

Враховуючи встановлений договором розмір неустойки, факт порушення відповідачкою зобов`язань за кредитним договором та наданий позивачем розрахунок, суд вважає обґрунтованою вимогу про стягнення штрафу у розмірі 3400,00 грн. В іншій частині заявленої вимоги про стягнення пені та/або штрафу слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо наявності у позивача права вимоги до відповідачки за кредитним договором №1556754 від 27 листопада 2019 року, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, 23 квітня 2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №23.04.2020, відповідно до умов якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» передало, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі право вимоги до відповідачки за кредитним договором №1556754 від 27 листопада 2019 року.

У подальшому, 23 травня 2024 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір №23/05/24, відповідно до якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» передало, а ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі права вимоги до відповідачки за кредитним договором №1556754 від 27 листопада 2019 року.

Належність права вимоги відповідачки до складу переданих за зазначеними договорами прав підтверджується відповідними реєстрами боржників, які є невід`ємними частинами договорів факторингу та містять відомості про кредитний договір №1556754, відповідачку та розмір заборгованості за ним.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується послідовний перехід права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» до ТОВ «ФК «ЄАПБ», а в подальшому до ТОВ «Факторинг Партнерс».

Посилання відповідачки на те, що позивачем не надано доказів оплати вартості права вимоги за договорами факторингу, саме по собі не спростовує факту переходу права вимоги, оскільки предметом дослідження у цій справі є наявність у позивача права вимоги до відповідачки, а не виконання сторонами договорів факторингу їх взаємних майнових зобов`язань.

При цьому відповідачка не надала суду доказів того, що право вимоги за кредитним договором №1556754 не було включене до обсягу прав, переданих за договорами факторингу від 23 квітня 2020 року та 23 травня 2024 року, або що зазначені правочини у встановленому законом порядку визнані недійсними чи припиненими.

Отже, суд доходить висновку, що ТОВ «Факторинг Партнерс» є належним кредитором за зобов`язанням відповідачки, що виникло з кредитного договору №1556754 від 27 листопада 2019 року, та має право вимагати виконання відповідачкою грошового зобов`язання в обсязі, що перейшов до нього від попереднього кредитора.

Отже, з урахуванням встановлених судом обставин та наведених вище висновків, з відповідачки підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 12403,20 грн., яка складається з 6800,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту, 2203,20 грн. заборгованості за процентами та 3400,00 грн. штрафу. В іншій частині позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами, а також пені та/або штрафів суд вважає за необхідне відмовити з підстав, наведених вище.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Як вбачається з матеріалів справи, позивач під час звернення до суду сплатив судовий збір у сумі 2662,40 грн.. що підтверджується платіжною інструкцією № 0632580008 від 06.04.2026.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір, сплачений позивачем, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог - 1372,91 грн.

Щодо розподілу витрат сторін на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги-це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн. На підтвердження понесених витрат позивачем додано до позовної заяви: договір №02-07/2024 від 02.07.2024 про надання правової допомоги адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс»; заявку на надання юридичної допомоги; акто про надання юридичної допомоги; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс»; витяг з акту про надання юридичної допомоги № 29 від 27.02.2026, з якого вбачається, що позивачу було надано правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн.

Відповідачкою також заявлено вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. На підтвердження понесених витрат надано: свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Калініна С.К.; ордер від 13.05.2026; договір №б/н/26 пронадання професійної правничої допомоги від 13.05.2026; Додаток №1 до Договору із зазначенням рекомендованої ставки адвокатського гонорару; акт виконаних робвіт від 10.07.2026, з якого вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 було надано правову допомогу на суму 7000,00 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить не лише з факту документального підтвердження понесених витрат, а й з їх обґрунтованості, необхідності та співмірності із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим на їх надання, та ціною позову.

З матеріалів справи вбачається, що предмет спору не становив значної складності, не вимагав проведення експертиз, залучення значної кількості доказів чи вчинення інших складних процесуальних дій. Розгляд справи стосувався стягнення заборгованості за договором, а обсяг процесуальних документів та характер наданої правничої допомоги не свідчать про необхідність понесення витрат у заявленому сторонами розмірі.

При цьому суд враховує ціну позову, обсяг фактично виконаної адвокатами роботи, характер спору, тривалість його розгляду, кількість та зміст процесуальних документів, а також принцип розумності та пропорційності судових витрат.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених та відхилених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням визначеного судом розумного розміру витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності задоволення позовних вимог, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у відповідному розмірі, визначеному судом пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а з позивача на користь відповідачки - витрати на професійну правничу допомогу у відповідному розмірі, визначеному пропорційно частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Оскільки позовні вимоги заявлено у розмірі 24 052,80 грн, а задоволено їх на суму 12 403,20 грн, позов задоволено на 51,5666 %. Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6703,66 грн.

Водночас, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено у частині 48,4334 %, з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3390,34 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 205, 207, 525, 526, 530, 549, 550, 512, 514, 1049, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором №1556754 від 27 листопада 2019 року у розмірі 12 403 (дванадцять тисяч чотириста три) гривні 20 копійок, що складається з: тіла кредиту 6800,00 грн., процентів за користування позикою 2203,20 грн. та штрафу у сумі 3400,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судовий збір у розмірі 1372 (одна тисяча триста сімдесят дві) гривні 91 копійка.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6703 (шість тисяч сімсот три) гривні 66 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3390 (три тисячі триста дев`яносто) гривень 34 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Повна інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс», ЄДРПОУ: 42640371, вул. Ґедройця Єжи, 6, офіс 521, м. Київ, 03150.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1

Головуючий: суддя К. С. Романенко