Court ruling № 139538588, 03.09.2026, Novomoskovsk City and District Court of Dnipropetrovsk Oblast

Справа № 458/1237/25

№ 1-кп/183/2359/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі : головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянув у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62025140110003325 від 06.09.2025 відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с-ща Кузіно Свердловської області рф, громадянина України, військовослужбовця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_6

захисників ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_5

в с т а н о в и л а :

До Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , оскільки ризики, визначені ст. 177 КПК України, продовжують існувати, тому просив продовжити строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки жоден із більш м`яких заходів не зможе запобігти наявним ризикам.

Захисник заперечував проти клопотання прокурора, просив змінити обраний ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на наступні 60 діб із застосуванням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Обвинувачений підтримав думку захисника.

Вислухавши думку учасників судового процесу, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Вирішуючи питання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Відповідно до ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стали достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження ОСОБА_5 строку тримання під вартою, суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

За змістом ст. 199 КПК України, підставою для продовження строку тримання під вартою є обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

З моменту взяття обвинуваченого ОСОБА_5 під варту, і продовження такого запобіжного заходу та до моменту вирішення вказаного клопотання не змінилися обставини, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого може забезпечити і більш м`який запобіжний захід.

Приймаючи до уваги запровадження в Україні воєнного стану, утрудненість контролю за зобов`язаннями обвинуваченого ОСОБА_5 , такі обставини у своїй сукупності свідчать про наявність ризиків, передбачених ч. 1, 3, 4, 5 ст. 177 КПК України ризики, які стали підставою для застосування та продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_5 може ухилятися від органу досудового розслідування та суду, оскільки кримінальне правопорушення, яке інкримінується останньому, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України є особливо тяжким передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від п`яти до дванадцяти років. Будучи обізнаним про покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_5 , для уникнення відповідальності останній може переховуватися від органу досудового розслідування та суду. Разом з цим, слід врахувати те, що обвинуваченому нічого не перешкоджає залишити Львівську область, з метою переховування від суду, він не є жителем Львівської області. Окрім цього, останнього було затримано під час спроби незаконного перетину державного кордону України.

Ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить про те, що враховуючи отримані органом досудового розслідування показання про обставини вчинених підозрюваним кримінальних правопорушень, які надали свідки, то обвинувачений ОСОБА_5 , перебуваючи на волі матиме можливість спілкуватись із свідками, і таким чином безперешкодно впливати на них, зокрема, шляхом підкупу, примусу, погроз, з метою зміни або відмови їх надавати покази працівникам правоохоронних органів та/або суду.

Ризик передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується тим, що обвинувачений може перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення злочину, незаконними засобами через залякування та вмовляння впливати на свідків, які володіють інформацією щодо обставин вчинення ним зазначеного кримінального правопорушення, безпідставно не з`являтися на судові засідання.

Ризик передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України підтверджується тим, що ОСОБА_5 вчинивши дезертирство мав намір незаконно перетнути державний кордон України, таким чином продовжити вчинення кримінального правопорушення в якому на даний час обвинувачується.

Колегія суддів погоджується з аргументами прокурора висловленими на обґрунтування вищезазначених ризиків.

Щодо доводів сторони захисту, то колегія суддів вважає, що відсутність доказів щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурора встановлено об`єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та встановлена наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, які є наявними та актуальними, а будь-яких об`єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання та подальшого продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.

Будь-яких інших даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченому ОСОБА_5 , більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.

Таким чином, враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_5 , його характеризуючи дані, ризики, які стали підставою для обрання і надалі продовження щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які продовжують існувати і не зменшилися, а також те, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення якого, в разі визнання судом останнього винуватим, йому загрожує безальтернативне покарання у виді позбавлення волі строком від п`яти до дванадцяти років, є підстави вважати, що обвинувачений може впливати на свідків, у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Застосування до обвинуваченого іншого запобіжного заходу, за даних обставин суд вважає недоцільним, оскільки більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти зазначеним ризикам та забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 , а тому строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід продовжити.

Водночас, запобіжний захід не є покаранням за злочин. Його мета забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої особи.

Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій країні, де панує верховенство права.

Відповідно до Конвенції та практики ЄСПЛ, зокрема, в справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ національні суди повинні з`ясувати, чи є тримання особи під вартою до судового розгляду справи єдиним запобіжним заходом, який би забезпечив належну процесуальну поведінку особи та виконання нею процесуальних обов`язків, а також чи є можливість в такому разі обмежитися застосуванням менш суворого (альтернативного) запобіжного заходу.

Таким чином, суд погоджується з думкою сторони захисту про можливість визначення обвинуваченому розміру застави, але вважає, що розмір застави в даному випадку повинен бути визначений в межі встановленою ст. 182 КПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд визначає розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, який в свою чергу відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України визначено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При визначенні розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, суд враховує характеризуючи дані особи та майновий стан обвинуваченого, практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стимулюючим засобом, щодо якої застосовано заставу.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , визначивши при цьому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі сто п`ятдесят прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 315 КПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу - задовольнити частково.

Клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 22 жовтня 2026 року включно.

Визначити ОСОБА_5 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 499 200 (чотириста дев`яносто дев`ять тисяч двісті) грн. 00 коп., у разі внесення якої звільнити ОСОБА_5 з-під варти.

У разі внесення застави у визначеному судом розмірі, покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на період дії цього запобіжного заходу, процесуальні обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати за кожною вимогою суду;

- не спілкуватися зі свідками у даному кримінальному провадженні;

- не відлучатися з пункту постійної або тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 ;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Роз`яснити ОСОБА_5 , що у разі невиконання покладених на нього обов`язків застава звертається в дохід держави.

Ухвала підлягає оскарженню до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.

С У Д Д І :

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3