Decision № 139512413, 31.08.2026, Dnipro District Court of Kyiv City

Справа № 755/19727/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2026 р. місто Київ

Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Савлук Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення додаткових витрат на утримання дитини, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звертаючись з позовом до суду, просила: «збільшити розмір додаткових витрат, визначених рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18.05.2018 року у справі № 755/17910/17, та починаючи з 01.09.2024 року і по 31.08.2030 року додатково стягувати щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на оплату навчання у Приватному вищому навчальному закладі «Київський медичний університет» (код ЄДРПОУ 16478809) та на оплату проживання у студентському гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , їх доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКІП НОМЕР_2 ), додаткові витрати в розмірі 3 668, 57 грн».

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року у справі № 755/18269/15-ц розірвано. Від шлюбу сторони мають дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2018 року у справі № 755/17910/17 із відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до досягнення нею повноліття та додаткові витрати на її утримання у розмірі 500,00 грн щомісяця.

Після здобуття повної загальної середньої освіти ОСОБА_3 вступила на денну форму навчання до Приватного вищого навчального закладу «Київський медичний університет» за спеціальністю 222 «Медицина». Загальна вартість навчання за договором становить 312 000,00 грн. У зв`язку з навчанням дочка також проживає у студентському гуртожитку, вартість якого становить 2 800,00 грн на місяць, а загальна вартість проживання за весь період навчання - 201 600,00 грн.

ОСОБА_3 є неповнолітньою, не працює, стипендії не отримує та власного доходу не має, у зв`язку з чим витрати на її навчання та проживання несе позивачка. Загальна сума таких витрат за весь період навчання становить 513 600,00 грн, у зв`язку з чим частка відповідача, на думку позивачки, має становити 3 668,57 грн щомісяця.

Необхідність проживання доньки у гуртожитку позивач пов`язує з відсутністю належних житлових умов, зокрема тим, що відповідач не допускає її та доньку до квартири, де проживає, а щодо права користування цим житлом між сторонами виник спір.

Посилаючись на статтю 185 СК України, позивач вказує на зміну особливих обставин, що зумовили виникнення нових додаткових витрат на дитину, та просить збільшити визначений рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року розмір додаткових витрат і стягувати з відповідача на її користь з 01 вересня 2024 року до 31 серпня 2030 року 3 668,57 грн щомісяця на оплату навчання та проживання доньки.

05 грудня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до статей 174, 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач не скористався своїм правом та не направив до суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти неї.

На підставі ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до статті 268 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 17 вересня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Кузнецовського міського управління юстиції Рівненської області між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.

Під час перебування у шлюбі у подружжя народилася дитина - дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 22 лютого 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис № 477).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково.

Присуджено до стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця починаючи з 24 листопада 2017 року і до досягнення дитиною повноліття (тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та додаткові витрати на утримання дитини у розмірі 500 гривень 00 копійок, щомісячно.

В іншій частині - відмовлено.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 640 гривень 00 копійок.

За змістом статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Положеннями частини третьої статті 181 Сімейного кодексу України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно з статтею 185 Сімейного кодексу України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Отже, положення статті 185 Сімейного кодексу України регулюють саме обов`язок батьків брати участь у додаткових витратах на дитину та порядок визначення розміру такої участі. При цьому зазначена норма не передбачає такого способу захисту, як збільшення розміру додаткових витрат, визначених попереднім судовим рішенням.

Натомість можливість зміни вже визначеного судом розміру аліментів прямо передбачена статтею 192 Сімейного кодексу України, відповідно до якої розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом збільшено або зменшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, положення статей 180, 185, 192 Сімейного кодексу України розмежовують правове регулювання аліментів та додаткових витрат на дитину, встановлюючи окремі правові механізми їх визначення та зміни. У разі виникнення нових особливих обставин, які зумовлюють додаткові витрати на дитину, заінтересований з батьків не позбавлений права звернутися до суду з вимогою про стягнення таких додаткових витрат відповідно до статті 185 Сімейного кодексу України. Водночас вимога про збільшення розміру додаткових витрат, визначених попереднім судовим рішенням, як самостійний спосіб захисту законом не передбачена.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Отже, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом збільшення розміру додаткових витрат, визначених рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2018 року у справі № 755/17910/17, не є належним способом захисту порушеного права, оскільки такий спосіб захисту нормами сімейного законодавства не передбачений.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення додаткових витрат на утримання дитини, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 24, 180, 181, 182, 183, 185 Сімейного кодексу України, статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 280, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення додаткових витрат на утримання дитини.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.

С у д д я: