Decision № 139484694, 03.09.2026, Dnipro District Court of Zaporizhzhia City (until 25.04.2025 - Leninskyi District Court of Zaporizhzhia City)

Дата документу 03.09.2026

Справа № 334/10872/25

Провадження № 2/334/1191/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2026 року

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя в складі:

Головуючого судді Гнатюка О.М.

При секретарі Якущенко Е.Р.

За участі представника позивача ОСОБА_1

Відповідача ОСОБА_2 .

Представника відповідача Мухіної Л.С.

Представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , Запорізької міської ради про визнання недійним договору купівлі-продажу частини житлового будинку, визнання права власності на частку житлового будинку, визнання недійсним рішення Запорізької міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду м. Запоріжжя надійшов позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , Запорізької міської ради про визнання недійним договору купівлі-продажу частини житлового будинку, визнання права власності на частку житлового будинку, визнання недійсним рішення Запорізької міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позов обґрунтований тим, що з 30.10.1982 р. по 27.05.1999 р. ОСОБА_4 (дівоче прізвище ОСОБА_6 ) та ОСОБА_5 перебували у шлюбі, який було зареєстровано Відділом ЗАГС міськвиконкому м. Запоріжжя, актовий запис №2689, свідоцтво про реєстрацію шлюбу НОМЕР_1 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було розірвано, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 , виданого Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис 150.

Відповідачем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 . Житловий будинок розташовувався на земельній ділянці площею 480 кв. м.

Придбання житлового будинку відбулось за договором, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І. та зареєстровано у реєстрі за №1546.

Рішенням Запорізької міської ради від 20.05.2024 р. АДРЕСА_2 .

Після цього також перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зробив переобладнання житлового будинку: кімнату 1-2 площею 18,6 кв. м., гараж літ. «В» розміром 8,53 м. х 5,50 м., службову прибудову літ. «А» розміром 3,34 м. х 3,30 м., службову прибудову літ. «а1» розміром 1,99 м. х 3,75 м., тамбур літ. «а2» розміром 2,10 м. х 1,05 м.

Це підтверджується дозволом Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради від 11.05.1999 р. №61, Висновком Державного комунального підприємства «ГРАДПРОЕКТ» №249/99 від 29.04.1999 р.

10.08.1999 р. ОСОБА_5 продав 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 без згоди колишньої дружини - ОСОБА_4 . Це підтверджується договором від 10.08.1999 р., посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І. та зареєстрованим у реєстрі за №2-1926.

При цьому до договору від 10.08.1999 р. зареєстрованого у реєстрі за №2-1926 було внесено неправдиві данні стосовно перебування відчужувача ОСОБА_5 у шлюбі, а саме: було неправильно зазначений рік актового запису розірвання шлюбу.

Актовий запис №150 у дійсності зроблено 27.05.1999 р. У договорі від 10.08.1999 р. вказано, що актовий запис №150 про розірвання шлюбу від 27.05.1996 р.

Вважає, що це було зроблено навмисно, так як ОСОБА_5 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 05.11.1997 р., а зазначення неправдивої інформації що на той момент шлюб було розірвано, виключало необхідність отримання згоди колишньої дружини на відчуження частки цього будинку, що і відбулось.

Позивач не знала про купівлю житлового будинку АДРЕСА_1 , так як згідно з ч. 2 ст. 23 КпШС при укладанні угод одним з подружжя вважалося, що він діє за згодою другого з подружжя.

Також позивач не знала про продаж частки житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .

Про вказані факти купівлі-продажу та подальшого відчуження позивач дізналася наприкінці листопада 2023 р. від своєї доньки ОСОБА_7 , яка повідомила, що ОСОБА_5 передав їй оригінали документів стосовно будинку АДРЕСА_1 , так як потрапив до лікарні КНП «МЛЕ та ШМД» ЗМР з діагнозом геморагічний інсульт, проходив довгий час відновлення, потребував догляду.

ОСОБА_7 зробила копії з документів та передала їх позивачу.

Крім того, стало відомо, що рішенням Запорізької міської ради двадцять другої сесії четвертого скликання №37/170 від 01.08.2005 р. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було передана у спільну часткову власність земельна ділянка кадастровий номер 2310100000:04:022:0003 площею 0,0424 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд таким чином:

- ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0212 га, що складає 1/2 від загальної площі (0,0424 га);

- ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0212 га, що складає 1/2 від загальної площі (0,0424 га).

На підставі вказаного рішення було оформлено Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЗП №150278 - ОСОБА_5 та Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЗП №150279 ОСОБА_2 .

Згідно зі ст. 44 КпШС України, який діяв на час укладання та розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Статтею 158 КпШС України було закріплено, що народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміна прізвища, імені, по батькові підлягають реєстрації в державних органах реєстрації актів громадянського стану. Про зроблений запис акта громадянського стану видається відповідне свідоцтво. Актові записи, вчинені в органах реєстрації актів громадянського стану, до спростування їх по суду є безспірними доказами посвідчуваних ними актів.

Згідно з актовим запису шлюб між ОСОБА_4 (дівоче прізвище ОСОБА_6 ) та ОСОБА_5 припинено 27.05.1999 р.

Згідно з ч. 1 ст. 22 КпШС України , який діяв на час купівлі житлового будинку та продажу його 1/2 частки АДРЕСА_1 , майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Приписами ст. 23 КпШС України встановлено, що майном нажитим за час шлюбу подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладанні угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладання угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального посвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Статтею 48 ЦК України (1963 р.) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Аналогічні норми діють і на сьогоднішній день це ст. ст. 60, 65 СК України та ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Так, як ОСОБА_5 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 у період шлюбу, а продав 1/2 частку цього будинку ОСОБА_2 без згоди колишньої дружини - ОСОБА_4 , то це є порушенням діючого законодавства і підставою для визнання договору від 10.08.1999 р. посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І. та зареєстрованого у реєстрі за №2-1926 недійсним.

ОСОБА_2 діяла недобросовісно.

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 довго зустрічалися, а після того, як 27.05.1999 р. шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 припинився, ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_2 .

Якщо ОСОБА_2 , як сама зазначає, довгий час зустрічалася з ОСОБА_5 , то вона не могла не знати усіх обставин про шлюб останнього та тієї обставини, що житловий будинок куплений у шлюбі подружжям.

Про обізнаність ОСОБА_2 свідчить зміст доповнення її апеляційної скарги від 04.08.2025 р. по іншій справі - №334/1941/24, в якій вона зазначила:

«Вважаю за необхідне звернути увагу суду на той факт, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 разом проживали як чоловік і жінка з 1993 року....

Відповідач ОСОБА_2 була обізнана про те, що шлюб між відповідачем ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_4 було розірвано рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя ще у 1990 році ..».

В дійсності рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя про розірвання шлюбу було від 17.09.1993 р. Реєстрацію припинення шлюбу в органах РАЦС ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ст. 44 КпШС України не проводили, так як останній повністю не покидав сім`ю та вони намагалися жити разом та зберегти стосунки. Припинення шлюбу відбулось, а актовий запис було зроблено саме тоді, коли ОСОБА_5 остаточно вирішив піти з сім`ї та зв`язати свою долю з ОСОБА_2 27.05.1999 р.

Отже ОСОБА_2 не могла не знати про обставини шлюбу між Похиленками, бо без цього не могла сама укласти свій шлюб з ОСОБА_8 , а отже була обізнана, що придбання ОСОБА_5 житлового будинку АДРЕСА_1 відбулось у період шлюбу.

Саме для цього знадобилось внесення до договору від 10.08.1999 р. купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 неправдивої інформації про рік актового запису про припинення шлюбу: вказано 1996 р. замість реального 1999 р.

В силу ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Враховуючи викладене є всі підстави для визнання договору від 10.08.1999 р. купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 недійсним з одночасним визнанням за позивачем 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Запорізької міської ради двадцять другої сесії четвертого скликання №37/170 від 01.08.2005 р. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було передано у спільну часткову власність земельна ділянка кадастровий номер 2310100000:04:022:0003 площею 0,0424 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд таким чином:

- ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0212 га, що складає 1/2 від загальної площі (0,0424 га);

- ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0212 га, що складає 1/2 від загальної площі (0,0424 га).

Приймаючи рішення двадцять другої сесії четвертого скликання №37/170 від 01.08.2005 р. Запорізька міська рада виходила з того, що ОСОБА_2 є законним власником 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

Але вище наведено обґрунтування підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу та недобросовісності ОСОБА_2 при купівлі частки будинку, а отже незаконності володіння ОСОБА_2 зазначеною часткою.

Позивачка просить:

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І., зареєстрованого у реєстрі за №2-1926 10.08.1999 р.

Визнати за ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним рішення Запорізької міської ради двадцять другої сесії четвертого скликання №37/170 від 01.08.2005 р. в частині передачі ОСОБА_2 у спільну часткову власність земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:04:022:0003 площею 0,0424 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а саме частки ОСОБА_2 : земельної ділянки площею 0,0212 га, що складає 1/2 від загальної площі (0,0424 га) та Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЗП №150279.

Визнати за ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:04:022:0003 - ділянку площею 0,0212 га, що складає 1/2 від загальної площі (0,0424 га).

Представником відповідача Запорізької міської ради надано відзив на позовну заяву, відповідно до якої Запорізька міська рада не погоджується із вказаними вимогами в частині визнання недійсним рішення Запорізької міської ради двадцять другої сесії четвертого скликання №37/170 від 01.08.2005 р. (відносно ОСОБА_2 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:022:0003) та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, з наступних підстав.

01.08.2005 р. Запорізькою міською радою прийнято рішення № 37/170 «Про передачу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у спільну часткову власність та в оренду земельних ділянок по АДРЕСА_1 » (далі Рішення).

Відповідно до п. 1 Рішення затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 (і.п.н. НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 (і.п.н. НОМЕР_5 ).

Згідно з п. 2 Рішення затверджено нові зовнішні межі та новий розмір земельних ділянок по АДРЕСА_1 загальною площею 0,1326 га згідно з планом, що додається, за рахунок земельної ділянки раніше наданої рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 25.05.2000 р. № 199/119 «Про затвердження розміру земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_2 » (площа 0,0469 га) та земель Запорізької міської ради (площа 0,0857 га).

Пунктом 3 Рішення припинено ОСОБА_5 та ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0424 га по АДРЕСА_1 , раніше наданою рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 25.05.2000 р. № 199/119.

Пунктом 4 Рішення передано ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у спільну часткову власність земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:04:022:0003) площею 0,0424 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), таким чином: ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0212 га, що складає 1/2 частку (від загальної площі 0,0424 га); ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0212 га, що складає 1/2 частку (від загальної площі 0,0424 га).

Приймаючи вказане рішення Запорізька міська рада в свою чергу керувалась Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельним кодексом України, а також повноваженнями наділеними Конституцією та Законами України.

При винесенні оскаржуваного рішення від 01.08.2005 р. № 37/170 Запорізька міська рада виходила виключно із наданої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості), яку було розроблено суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із Законом України «Про землеустрій» (ст. 26 Закону), а тому, міська рада діяла виключно у спосіб та у межах визначених Конституцією та Законами України.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного суду України від 21.11.2019 р. по справі № 918/194/19.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009 р. дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Наразі, оскаржуване рішення Запорізької міської ради виконало свою дію шляхом надання ОСОБА_2 (і.п.н. НОМЕР_5 ) у спільну часткову власність 1/2 земельної ділянки (кадастровий номер 2310100000:04:022:0003), так як вказаний акт, є актом індивідуальної дії та одноразового застосування.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, на підтвердження своїх вимог та заперечень в частині пропущення строку позовної давності.

Зокрема, відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що коли саме Позивачу стало відомо про відчуження 1/2 частки житлового будинку по АДРЕСА_2 та подальшого оформлення права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:022:0003.

Адже, Позивач зазначає, що вона дізналася про вищевказані факти наприкінці листопада 2023р. від своєї доньки ОСОБА_7 , яка повідомила, що ОСОБА_5 , її батько, передав їй оригінали документів стосовно будинку АДРЕСА_1 , так як потрапив до лікарні КНП «МЛЕ та ШМД» ЗМР з діагнозом геморагічний інсульт, проходив довгий час відновлення, потребував догляду.

Отже, у розумінні норм ЦПК України, вказані обставини не є належними та допустимими доказами та не підтверджують поважності причин тривалого невжиття заходів щодо захисту своїх прав протягом понад двадцяти років.

Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представником відповідачки ОСОБА_2 адвокатом Мухіною Л.С. подано відзив, відповідно до якого також заперечена можливість задоволення позовних вимог.

Позов обґрунтовано фактом укладення між відповідачем ОСОБА_9 та відповідачем ОСОБА_2 договору купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І. за р.№ 2-1926 10.08.1999 р., без згоди другого подружжя .

Між тим, спір щодо визнання недійсним того самого договору купівлі-продажу з тих самих підстав за участю тих самих сторін вже розглянуто Дніпровським районним судом м. Запоріжжя у справі № 334/1941/24.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя 21.05.2025 р. позов ОСОБА_4 було задоволено. Постановою Запорізького апеляційного суду 16.09.2025 р. рішення суду першої інстанції скасовано, постановлено нове рішення, яким в позові відмовлено. Копії зазначених рішень додано до позовної заяви ОСОБА_4 , але під час відкриття провадження у справі судом залишено поза увагою.

В зв`язку із чим вважає, що в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І. за р.№ 2-1926 10.08.1999р., провадження у справі підлягає закриттю.

Вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачем ОСОБА_9 та відповідачем 2 ОСОБА_2 10.08.1999 р., обґрунтовано фактом укладення цього договору в період перебування продавця в зареєстрованому шлюбі без згоди другого подружжя, а саме позивачки ОСОБА_4 .

В позовній заяві зазначено, що ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу 1/2 частки спірного будинку з ОСОБА_5 діяла недобросовісно. На обґрунтування такого висновку позивачем вказано, що, довгий час зустрічаючись з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 не могла не знати усіх обставин про шлюб останнього та тієї обставини , що будинок куплений у шлюбі подружжя. Але таке твердження є лише суб`єктивною думкою позивача, яка не спирається на конкретні докази.

В якості доказу обізнаності ОСОБА_2 наведено доповнення до її апеляційної скарги від 04.08.2025 р. по справі № 334/1941/24, в якій вона зазначила: «Вважаю за необхідне звернути увагу суду на той факт, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 разом проживали як чоловік і жінка з 1993 року....Відповідач ОСОБА_2 була обізнана про те, що шлюб відповідачем ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_4 було розірвано рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя ще у 1990 році ..».

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 дійсно зазначено: «Відповідач ОСОБА_2 була обізнана про те, що шлюб відповідачем ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_4 було розірвано рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя ще у 1990 році і саме з цього часу вони не проживали разом, не мали спільного бюджету, що підтверджує відсутність фактичних шлюбних відносин між ними, починаючи з 1990 року, та спростовує презумпцію спільності майна подружжя» . Наведений уривок з апеляційної скарги як раз свідчить про те, що ОСОБА_2 вважала шлюб ОСОБА_5 розірваним ще до початку спільного проживання з ним. При цьому відносини між нею та ОСОБА_5 не були таємними, їх спільне проживання було відкритим, що давало підстави вважати про відсутність у ОСОБА_5 перешкод у вигляді шлюбу з іншою жінкою для спільного проживання з нею. Тому ОСОБА_10 могла не знати про те, що на момент придбання продавцем за договором купівлі-продажу будинку, 1/2 частку якого вона придбала через деякий час, ОСОБА_5 не було отримано свідоцтво про розірвання шлюбу, а придбання будинку ним відбулось «у шлюбі подружжя». Жодною нормою законодавства не передбачено обов`язку з`ясовувати наявність свідоцтва про одруження у партнера в разі фактичного спільного проживання.

Доказом, який свідчить про офіційну поінформованість ОСОБА_2 про конкретну дату розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_11 , є договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 від 10.08.1997 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , в якому за підписом нотаріуса зазначено: «Відчужувач в шлюбі не перебуває, що підтверджується відміткою в його паспорті (реквізити якого вказані в реєстрі) про розірвання шлюбу Оджонікідзевським РАГС м. Запоріжжя 27.05.1996 р., а/з 150».

За наявності такої інформації, встановленої нотаріусом на підставі наданих ОСОБА_5 документів при підписанні договору купівлі-продажу 10.08.1997 року ОСОБА_2 діяла добросовісно, оскільки не знала і не могла знати про те, що надані нотаріусу продавцем ОСОБА_5 відомості щодо розірвання шлюбу не відповідають дійсності.

Таким чином, в момент вчинення спірного правочину ОСОБА_2 мала підтверджену нотаріусом інформацію про те, що договір купівлі-продажу укладається продавцем, який не перебуває в шлюбі. Тому вона діяла добросовісно, що виключає визнання договору недійсним.

Позовна вимога про визнання за позивачкою ОСОБА_4 права власності на 1/2 частку спірного будинку обґрунтована посиланням на ст.28 КпШС України щодо розміру частки подружжя при поділі майна. Між тим, позовної вимоги про поділ майна подружжя або визначення частки в спільному майні подружжя позивачем не заявлено, обсягу майна, придбаного в період шлюбу, не наведено.

При визначенні частки позивачки ОСОБА_4 в спільному майні подружжя суд має врахувати, що спірний житловий будинок було придбано відповідачем ОСОБА_5 без будь-якої участі позивачки ОСОБА_4 після фактичного припинення шлюбних відносин з позивачкою під час окремого проживання, чого фактично не заперечує і сама позивачка, яка навіть не знала про придбання будинку її чоловіком. Метою придбання ОСОБА_5 житлового будинку було забезпечення житлом майбутньої його сім`ї з ОСОБА_2 .

Той факт, що будинок придбано ОСОБА_5 під час роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу з позивачкою ОСОБА_4 , в той час, коли він проживав спільно з ОСОБА_2 , підтверджується :

- фактичним проживанням ОСОБА_5 за іншим від місця проживання позивачки місцем проживання ;

- фотографіями, які свідчать про спільне проживання ОСОБА_5 з відповідачкою ОСОБА_2 в період до купівлі спірного житлового будинку (в малосімейному гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 );

- фотографіями, які свідчать про спільне проживання ОСОБА_5 з відповідачкою ОСОБА_2 після купівлі спірного житлового будинку саме в цьому будинку по АДРЕСА_1 ;

Підтвердити обставини спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в період придбання ОСОБА_5 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та надати пояснення щодо зображеного на вказаних вище фотографіях можуть свідки.

Надати суду письмові докази ведення ОСОБА_5 та ОСОБА_2 спільного бюджету, придбання ними спільного майна ( чеки, квитанції тощо ) на час придбання будинку не виявляється можливим за спливом майже 30 років з моменту вчинення таких дій.

Вважає, що в разі доведеності факту придбання ОСОБА_5 будинку після фактичного припинення шлюбних відносин та окремого проживання зазначений будинок має бути виключений з обсягу спільного майна подружжя.

Оскільки позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.11.1997 р. заявлено колишньою дружиною через 27 років після укладення спірного договору, вважає, що в діях позивачки ОСОБА_4 наявні ознаки зловживання правом, а саме суперечливої поведінки.

Припинивши фактично подружні відносини з ОСОБА_5 на початку 90-х років та отримавши рішення суду про розірвання шлюбу з чоловіком, з яким вона проживала роздільно, позивачка не цікавилась придбаним ним майном, не заявляла до колишнього чоловіка ніяких претензій щодо поділу майна, придбаного в період шлюбу. Таким чином, вона своєю поведінкою надала колишньому чоловіку підстави вважати, що всі питання, пов`язані з розірванням шлюбу, вирішені між ними остаточно. Звернення позивачки до суду з позовом щодо спільного майна подружжя через 27 років очевидно є кроком, направленим на спричинення шкоди колишній «коханці».

Просила закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним Договору купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку.

В частині позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку, визнання недійсним рішення Запорізької міської ради двадцять другої сесії четвертого скликання №37/170 від 01.08.2005 р. в частині передачі ОСОБА_2 у спільну часткову власність земельної ділянки та Державного акту на право власності на земельну ділянку відмовити.

В судовому засіданні представник позивачки підтримав позов, надав пояснення аналогічні викладеним у позові.

Позивачка в судове засідання не з`явилася.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечила можливість задоволення позову. Вказала, що вони почали проживати разом і вона була впевнена, що останній розірвав попередній шлюб. Деякий час вони проживали разом у гуртожитку. Потім придбали будинок. Будинок був придбаний за її особисті кошти. Проте при реєстрації договору власником було зазначено ОСОБА_5 . У подальшому вона наполягла на тому, щоб частина будинку належала їй, в зв`язку із чим було укладено оскаржуваний договір. Вони з ОСОБА_5 зареєстрували шлюб. У подальшому будинок був перебудований, земля під ним приватизована. Через деякий час вона розлучилася з ОСОБА_5 . Наразі в них з ОСОБА_5 погані стосунки і у зазначеному будинку вона не проживає. Просила відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідачки ОСОБА_12 в судовому засіданні заперечила можливість задоволення позову, навівши доводи, викладені у своєму відзиві. Просила також відмовити в задоволені позовних вимог через позовну давність.

Представник відповідача Запорізької міської ради в судовому засіданні просив також відмовити в задоволенні позовних вимог в частині, що стосуються Запорізької міської ради.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників суд приходить наступного.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями статті 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до статей 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

30.10.1982 р. ОСОБА_4 (дівоче прізвище ОСОБА_6 ) та ОСОБА_5 уклали шлюб, який було зареєстровано Відділом ЗАГС міськвиконкому м. Запоріжжя, актовий запис 2689, свідоцтво про реєстрацію шлюбу НОМЕР_1 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.09.1993 р. шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було розірвано, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 , виданого Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис 150.

05.11.1997 р. відповідачем ОСОБА_5 , було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 480 кв.м.

Придбання житлового будинку відбулось за договором, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І. та зареєстровано у реєстрі за №1546.

Рішенням Запорізької міської ради від 20.05.2024 № 97 вулицю Столєтова перейменовано на вулицю Дмитра Коцюбайла у місті Запоріжжя.

10.08.1999 р. ОСОБА_5 продав 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , що підтверджується договором від 10.08.1999р. посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І. та зареєстровано у реєстрі за №2-1926.

В договорі від 10.08.1999 р. було неправильно зазначена дата актового запису розірвання шлюбу ОСОБА_5 27.05.1996 року, замість правильної дати 27.05.1999 року.

Рішенням Запорізької міської ради двадцять другої сесії четвертого скликання №37/170 від 01.08.2005р. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було передана у спільну часткову власність земельна ділянка кадастровий номер 2310100000:04:022:0003 площею 0,0424 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд таким чином:

- ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0212 га, що складає 1/2 від загальної площі (0,0424 га);

- ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0212 га, що складає 1/2 від загальної площі (0,0424 га).

На підставі вказаного рішення було оформлено Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЗП №150278 - ОСОБА_5 та Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЗП №150279 ОСОБА_2 .

Згідно з актовим записом шлюб між ОСОБА_4 (дівоче прізвище ОСОБА_6 ) та ОСОБА_5 припинено 27 травня 1999 року.

Допитаний свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що знайомий з парою ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з 91-92го року. З позивачкою не знайомий і ніколи не бачив. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 проживали разом у гуртожитку близько 5 років. Потім придбали будинок на правому березі Дніпра. Свідок був запрошений до них на весілля. Будинок купувався за гроші ОСОБА_2 . На кого був оформлений будинок він не знає. ОСОБА_5 в той час не працював. В ОСОБА_5 була донька, яка проживала поруч та приходила до нього за грошима.

Допитана свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснила, що знайома з парою ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . З позивачкою не знайома. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 жили спочатку в орендованому житлі, потім у гуртожитку 8-9 років. Потім купили будинок на АДРЕСА_1 за гроші ОСОБА_2 , оформили на ОСОБА_5 . Після того сестра ОСОБА_2 наполягла, щоб будинок переоформили на ОСОБА_15 . Потім ОСОБА_5 та ОСОБА_2 одружилися.

Допитаний свідок ОСОБА_16 пояснив, що знайомий з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з 1989-1990 року. Був у них в гостях, коли вони проживали у гуртожитку. Потім вони придбали недобудований будинок за гроші ОСОБА_2 та оформили на ОСОБА_5 . Потім ОСОБА_5 знайшов нову дівчину.

Свідок ОСОБА_17 пояснила, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 знає з 1985 року. Вони проживали у гуртожитку років 5. ОСОБА_15 купила будинок, проте на кого оформили їй невідомо. Про перший шлюб ОСОБА_5 свідок не знала.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України, зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01.01.2004 р.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша ст. 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004 р.

До сімейних відносин, які існували до 01.01.2004 р., норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Відповідно до ст. 13 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

Отже, до спірних правовідносин, ураховуючи зазначені правові норми, порядок набуття спільного майна та його правовий режим повинен визначатися за нормами КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна.

Ст. 22 КпШС України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Ст. 16 Закону України «Про власність», чинного на час придбання спірної квартири, визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України.

Результат аналізу наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку, що майно подружжя, набуте у шлюбі, належать їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не спростовано відповідними доказами.

У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них (ст. 28 КпШС України).

Відповідно до ст. 44 КпШС України шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану.

Згідно з актовим записом шлюб між ОСОБА_4 (дівоче прізвище ОСОБА_6 ) та ОСОБА_5 припинено 27.05.1999 року.

Таким чином спірний будинок був придбаний ОСОБА_5 під час шлюбу з ОСОБА_4 а тому є їхньою спільною сумісною власністю.

У пункті 9 постанови від 12.06.1998 р. № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» (чинному на дату виникнення спірних правовідносин) Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до ст. ст. 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Отже, виходячи із аналізу зазначених норм, судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі № 263/240/16-ц (касаційне провадження № 61-14182св18).

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Суд вважає, що стороною відповідача ОСОБА_5 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на спірний будинок.

Доказів придбання зазначеного будинку за особисті кошти суду не надано.

Суд ставиться критично до пояснень свідків щодо придбання спірного будинку за грошові кошти, надані ОСОБА_5 . ОСОБА_2 , оскільки такі пояснення свідків надані зі слів відповідачки та ґрунтуються на думці, що «в ОСОБА_5 не було грошей для купівлі будинку».

В той же час ОСОБА_2 після придбання будинку ОСОБА_5 не вирішувалося питання про відшкодування коштів чи визнання права власності на зазначений будинок в порядку ст. 17 Закону України «Про власність».

За змістом ст. 23 КпШС України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Враховуючи те, що відсутня письмова згода ОСОБА_4 на відчуження ОСОБА_2 частки будинку, належного подружжю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, Договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 суперечить нормам ст. 23 КпШС України.

З позовом про оспорення договору купівлі-продажу частини будинку позивачка звернулася до суду у березні 2024 року (справа №334/1941/24).

Згідно з ст. 71 ЦК України (ред. 1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст. 75 ЦК України (ред. 1963 року) «обов`язковість застосування позовної давності» позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

За вимогами ст. 80 ЦК України (ред. 1963 року) закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до ст. 76 ЦК України (ред. 1963 року) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

У позовній заяві ОСОБА_4 зазначила, що нею не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав вона дізналася у листопаді 2023 року від своєї доньки ОСОБА_7 , яка повідомила, що ОСОБА_5 , її батько, передав їй оригінали документів стосовно будинку АДРЕСА_1 , так як потрапив до лікарні КНП «МЛЕ та ШМД» ЗМР з діагнозом геморагічний інсульт, проходив довгий час відновлення, потребував догляду.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в статті 76 ЦК України (ред. 1963 р.), дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22.02.2017 року № 6-17цс17.

Частиною третьою статті 29 КпШС України передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

При визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Твердження позивачки про те, що вона дізналася про порушення своїх прав у листопаді 2023 року від своєї доньки ОСОБА_7 , суд не може прийняти, оскільки остання в суді не допитувалася та стороною позивача не заявлялося клопотання про її допит як свідка.

Суд також звертає увагу, що, починаючи з 5.11.1997 року відповідач ОСОБА_5 відкрито володів спірним будинком, зареєстрував за вказаною адресою місце свого проживання та до цього часу продовжує проживати у ньому.

Суд оцінює значний пропуск строку як абсолютну втрату правового інтересу з боку позивача. Суд наголошує: правова визначеність відповідачів, які відкрито володіли майном більш ніж чверть століття, у цьому випадку переважає над інтересом позивачки, яка проявила певну пасивність.

За цей час ОСОБА_5 зробив переобладнання зазначеного будинку, 17.12.1999 року уклав шлюб з ОСОБА_2 ; відповідно до рішення Запорізької міської ради №37/170 від 1.08.2005 року приватизував разом із ОСОБА_2 земельну ділянку, на якій розташований будинок; розірвав шлюб з ОСОБА_2 7.06.2011 року.

За весь цей час позивачка не зверталася до суду з позовом до ОСОБА_5 з вимогами про поділ спільного майна подружжя (виплати компенсації в порядку поділу майна подружжя).

З урахуванням наведеного позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу частини житлового будинку не підлягають задоволенню, в зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Інші позовні вимоги як похідні також не підлягають задоволенню

Керуючись статтями 12, 79-81, 133, 141, 161, 264- 268ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , Запорізької міської ради про визнання недійним договору купівлі-продажу частини житлового будинку, визнання права власності на частку житлового будинку, визнання недійсним рішення Запорізької міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Суддя: Гнатюк О. М.