Decision № 139459728, 02.09.2026, Rivne District Court of Rivne Oblast

Справа № 159/1276/26

Номер провадження 2/570/1748/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року м. Рівне

Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Таргонія М.В. за участю секретаря судового засідання Бойко К.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 23.10.2020 р. між ТОВ «ФК «ФОРЗА» та відповідачем був укладений договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 00201019506. Відповідно до умов договору відповідач отримала кредит в сумі 3598 грн., на умовах строковості, зворотності, платності. ТОВ «ФК «ФОРЗА» виконало свої обов`язки за договором та надало відповідачу кредитні кошти. 30.06.2021 р. між ТОВ «ФК «ФОРЗА» та ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» було укладено договір факторингу № 20210630-Ф/2, згідно якого ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «ФК «ФОРЗА», включно і до відповідача за договором №000201122627 про надання позики на умовах фінансового кредиту від 25.11.2020 р. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов`язань із своєчасного їх повернення відповідач не виконав, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 13 809,14 грн. (тринадцять тисяч вісімсот дев?ять гривень 1, копійок), що складається з: залишок заборгованості за тілом 3 598,00 грн.; залишок заборгованості по процентам за користування 1 403,10 грн. залишок заборгованості по простроченим процентам за користуванн: поза межами строку дії договору (нараховано Новим кредитором з період 01.07.2021 р. по 28.09.2021 р.) 8 095,50 грн.; заборгованість за пенею 0,00 грн.; інфляційне збільшення 712,54 грн. (нараховано Новим кредитором з період 22.11.2020 р. по 23.02.2022 р.). Враховуючи наведене позивач просить суд стягнути з відповідача наявну заборгованість за кредитним договором та стягнути судові витрати та витрати на правничу допомогу.

24.04.2026 р. надішов відзив на позовну заяву від представника відповідача - адвоката Безсмертного С.М. згідно якого, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів укладення кредитного договору, перерахування кредитних коштів відповідачу, належності платіжної картки та підписання договору саме відповідачем. Також вказав, що подані позивачем документи не є належними первинними документами, розрахунок заборгованості не підтверджує виникнення зобов`язань, а проценти, нараховані після закінчення строку кредитування, є незаконними. З огляду на викладене відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з позивача понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу.

04.05.2026 р. надійшла відповідь на відзив де представник позивача зазначив, що надані ним докази, зокрема довідка про ідентифікацію та перерахування коштів, підтверджують укладення кредитного договору, підписання його відповідачем одноразовим електронним ідентифікатором та успішне перерахування кредитних коштів на банківську картку, реквізити якої були зазначені самим відповідачем при оформленні кредиту. Позивач вказав, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень щодо неотримання коштів, а тому заявив клопотання про витребування у АТ КБ «ПриватБанк» виписки за відповідним картковим рахунком. Також сторона позивача вважає безпідставними доводи відповідача щодо неукладення договору, недійсності електронного підпису, відсутності права вимоги та неправомірності нарахування заборгованості, процентів та інфляційних втрат, посилаючись на умови договору, норми чинного законодавства та правові висновки Верховного Суду. Крім того, представник позивач просив відмовити у відшкодуванні відповідачу витрат на професійну правничу допомогу, оскільки, на його думку, належних доказів їх понесення та визначення розміру гонорару до матеріалів справи не подано.

05.06.2026 р. надійшли додаткові пояснення представника відповідача який зазначив, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів факту перерахування кредитних коштів відповідачу, оскільки надана довідка про ідентифікацію не відповідає вимогам до первинних бухгалтерських документів, а належними доказами є, зокрема, банківські виписки. Також наголошував, що кредитний договір є укладеним лише з моменту фактичного передання коштів, а позивач не довів ні факт їх перерахування, ні наявність заборгованості, а також безпідставно подав клопотання про витребування доказів уже після подання позову, не дотримавшись вимог статей 8384 ЦПК України. Крім того, представник відповідача долучив виписку з банківського рахунку на підтвердження відсутності отримання кредитних коштів та просив врахувати подані письмові пояснення, відмовити у задоволенні позову в повному обсязі і стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу.

08.06.2026 р. до суду від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог. В обґрунтування заяви представник позивача зазначив, що після подання позовної заяви позивачем отримано виписку АТ КБ «ПриватБанк» від 26.05.2026 р., яка підтверджує зарахування 23.10.2020 р. на банківську картку відповідача кредитних коштів у сумі 3300,00 грн. У зв`язку з отриманням зазначеного доказу позивач уточнив позовні вимоги, зазначивши, що хоча відповідно до умов договору сума кредиту становила 3598,00 грн, фактично на банківську картку відповідача було зараховано 3300,00 грн, оскільки під час переказу коштів були утримані комісії за їх перерахування та зарахування. Позивач зазначив, що кредитний договір був укладений в електронній формі шляхом акцепту оферти із застосуванням одноразового ідентифікатора відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», а кредитні кошти були перераховані на банківську картку, реквізити якої зазначив відповідач під час оформлення кредиту. Також позивач вказав, що на підставі договору факторингу від 30.06.2021 право грошової вимоги перейшло до ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф», яке набуло статусу нового кредитора.Просив врахувати подану банківську виписку як доказ видачі відповідачу кредиту. У зв`язку з наведеним позивач остаточно просив стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту №000201019506 від 23.10.2020 р. у загальному розмірі 12666,84 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 3300,00 грн, процентів за користування кредитом у сумі 1286,89 грн, процентів, нарахованих за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору, у сумі 7425,00 грн та інфляційних втрат у сумі 654,95 грн, а також просив стягнути судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Представник позивача не з`явився в судове засідання. Згідно заяви наявної в матеріалах справи просив справу розглядати за відсутності сторони позивача, не заперечує щодо винесення заочного рішення.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи чи розгляд справи без його участі та відзив на позов не подав.

Розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши докази, надані представником позивача на виконання вимог ст. 81 ЦПК України і які він вважає достатніми для обґрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставини справи суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково.

Обставини, встановлені при розгляді справи.

Судом встановлено, що 23.10.2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФОРЗА» та відповідачем було укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201019506.

Як убачається з матеріалів справи, зазначений договір укладено в електронній формі шляхом акцепту відповідачем пропозиції (оферти) кредитодавця, яка була розміщена на офіційному вебсайті товариства. Акцепт оферти здійснено шляхом заповнення відповідачем електронної заяви-формуляра та підтвердження волевиявлення за допомогою одноразового ідентифікатора, направленого на належний відповідачу номер мобільного телефону, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Судом встановлено, що під час оформлення кредиту відповідач зазначив реквізити банківської платіжної картки № НОМЕР_1 , відкритої в АТ КБ «ПриватБанк», на яку кредитодавцем було здійснено перерахування кредитних коштів.

08.06.2026 р. до суду від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, подана відповідно до статей 43, 49, пункту 3 частини другої статті 197 ЦПК України.

У зазначеній заяві представник позивача вказав, що після подання позову отримано виписку АТ КБ «ПриватБанк» від 26.05.2026 р., якою підтверджується фактичне зарахування на банківську картку відповідача 23.10.2020 р. грошових коштів у сумі 3300,00 грн. При цьому позивач зазначив, що відповідно до умов договору сума кредиту становила 3598,00 грн, однак при її перерахуванні були утримані відповідні банківські комісії за переказ та зарахування коштів, у зв`язку із чим на рахунок відповідача фактично було зараховано саме 3300,00 грн.

У зв`язку з наведеним позивач уточнив підстави та розмір заявлених до стягнення вимог, зменшивши суму основного боргу до фактично отриманих відповідачем кредитних коштів.

Згідно з умовами договору кредитодавець зобов`язався надати відповідачу кредитні кошти, а відповідач повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до умов договору строк користування кредитом встановлено до 21.11.2020 р. включно. Договором передбачено сплату процентів за користування кредитом у розмірі 1,30 відсотка на день протягом строку кредитування, а також процентів у розмірі 2,5 відсотка за кожен день користування кредитними коштами після закінчення строку дії договору у разі невиконання позичальником своїх зобов`язань.

Судом встановлено, що первісний кредитодавець свої зобов`язання за договором виконав, забезпечивши перерахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача, що підтверджується матеріалами справи, зокрема випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 26.05.2026 р.

Водночас відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість.

30.06.2021 р. між ТОВ «Фінансова компанія «ФОРЗА» та ТОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» укладено договір факторингу № 20210630-Ф/2, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором про надання позики № 000201019506 від 23.10.2020 р.

На підтвердження переходу права вимоги позивачем надано витяг із реєстру боржників, згідно з яким відповідач включений до переліку боржників за вказаним договором.

Позивач зазначає, що після набуття права вимоги ним здійснювалися заходи досудового врегулювання спору, а саме відповідачу направлялося повідомлення про відступлення права вимоги та письмова вимога про погашення заборгованості, однак будь-яких платежів на виконання кредитного договору відповідач не здійснив.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 27.02.2026 р. заборгованість відповідача становить 12666,84 грн, яка складається із залишку основної суми боргу у розмірі 3300,00 грн, процентів за користування кредитом у межах строку дії договору в сумі 1286,89 грн, прострочених процентів за користування кредитом поза межами строку дії договору, нарахованих новим кредитором за період з 01 липня 2021 року по 28 вересня 2021 року, у розмірі 7425,00 грн, а також інфляційних втрат у розмірі 654,95 грн, нарахованих за період з 22 листопада 2020 року по 23.02.2022 р.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на безпідставність заявлених вимог, вказував на відсутність належних доказів отримання кредитних коштів, а також ставив під сумнів правомірність нарахування процентів після закінчення строку кредитування. Крім того, відповідач просив суд застосувати норми чинного законодавства щодо обмеження відповідальності позичальників під час дії воєнного стану та відмовити у задоволенні вимог у відповідній частині.

На виконанання ухвали суду від 07.05.2026 р. від АТ КБ «ПриватБанк» 04.06.2026 р. надійшов лист якій пітверджує надходження ОСОБА_1 23.10.2020 р. кредитних коштів у розмірі 3300 грн.

Оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, та переходить до їх правової оцінки.

Норми права щодо укладення договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За правилами ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначені ст. 639 ЦК України, відповідно до якої: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною 1 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Кредитний договір підписано боржником за допомогою електронного підпису, використання якого погоджено сторонами. Якщо вказані документи підписано за допомогою електронного підпису, то він є аналогом власноручного підпису.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон), так згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Цей Закон визначає правові та організаційні засади електронної ідентифікації та надання електронних довірчих послуг, права та обов`язки суб`єктів відносин у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, у тому числі Закону України «Про електрону комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20.

У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суд першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України)».

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційно цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній форм вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, а іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторона спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким вона ознайомилася перед підписанням Кредитного договору та отриманням кредиту. Таким чином, між кредитором та відповідачем укладений Кредитний договір у електронній формі, що прирівнюється до письмової форми договору з всіма правовими наслідками невиконання зобов`язань за договором».

Щодо волевиявлення сторін при укладенні договору.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

«Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. правочин є поєднанням волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами».

Про це вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30.03.2020 р., справа № 387/554/18.

Норми права щодо виконання договору.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і, як наслідок, виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся до суду.

Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами Кредитного договору. Таким чином, між первісним кредитором та відповідачем укладений Кредитний договір у електронній формі, що прирівнюється до письмової форми договору з всіма правовими наслідками невиконання зобов`язань за договором.

Укладений договір відповідає вимогам Закону, оскільки визначені у ньому умови кредитування сторонами погоджені, що свідчить про добровільне волевиявлення сторін. Жодних претензій до кредитора з приводу його умов або укладення договору з порушеннями вимог закону, відповідач не пред`являв. Зазначений висновок узгоджується і з положенням ст. 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину і означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Не виконуючи належним чином зобов`язання за договором, відповідач порушив зазначені норми законодавства та умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми, розмір яких встановлено договором.

Норми права щодо нарахування відсотків, штрафів, пені, комісії.

Згідно із положеннями ст. ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України та частини 2 статті 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто (ст.ст. 525-527 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

В частині вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, слід зазначити таке.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18), викладено наступну правову позицію, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) також зазначила, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими процентами за користування поза межами строку дії договору (нараховано новим кредитором за період 01.07.2021 р. по 28.09.2021 р.) 7 425,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статей 1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц, від 04.червня 2013 року по справі № 916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі № 127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року по справі № 536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі № 522/1528/15-ц.

Таким чином, позивач відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що сума заборгованості за простроченими відсотками за кредитом нарахована після спливу визначених договором строку кредитування, а тому у цій частині суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Щодо вимоги ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» про стягнення з відповідача інфляційних втрат слід вказати, що згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про споживче кредитування" у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів).

Враховуючи наведене суд вважає, що з відповідача не підлягають стягненню інфляційні втрати, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Висновки суду.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і, як наслідок, виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся до суду.

Відповідач та його представник належними та допустимими доказами не спростував факту отримання кредитних коштів, а також не надав доказів належного виконання зобов`язань щодо їх повернення.

30.06.2021 р. між первісним кредитором та ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» укладено договір факторингу, на підставі якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача, що відповідає вимогам ст.ст. 512514 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Оскільки відповідач отримані кредитні кошти у встановлений договором строк не повернув, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з нього залишку основної суми боргу у розмірі 3 300 грн., а також процентів за користування кредитом, нарахованих у межах строку дії договору, у розмірі 1 286 грн. 89 коп.

Разом із тим суд критично оцінює вимоги позивача про стягнення прострочених процентів за користування кредитом поза межами строку дії договору у розмірі 7 425 грн.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та послідовно підтриманої у подальшій судовій практиці, після закінчення визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється. Після спливу строку виконання грошового зобов`язання права кредитора підлягають захисту шляхом застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що нарахування позивачем процентів за ставкою 2,5 % на день після закінчення строку дії договору є безпідставним, а тому в задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Разом з тим вимога про стягнення інфляційних втрат у сумі 654 грн. 95 коп. не є обґрунтованою враховуючи п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про споживче кредитування" у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Судові витрати.

За змістом ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. На підтвердження понесених витрат до матеріалів справи подано договір про надання правничої допомоги, ордер адвоката, акт виконаних робіт, рахунок та документи, що підтверджують оплату послуг адвоката.

Разом із тим, вирішуючи питання про розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує положення ч.ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких розмір таких витрат має бути співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, значенням справи для сторони та принципами розумності й справедливості.

Суд бере до уваги, що дана справа не є надмірно складною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, не потребувала проведення експертиз, допиту свідків чи дослідження значного обсягу доказів. При цьому вивчення матеріалів справи, надання консультацій клієнту, погодження правової позиції, аналіз законодавства та судової практики є складовими процесу підготовки позовної заяви та не можуть оцінюватися як окремі самостійні види правничої допомоги.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, а тому підлягає зменшенню до 1 500 грн, що відповідає критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності.

Крім того, представником відповідача заявлено клопотання про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 грн.

Оцінюючи заявлені відповідачем витрати, суд також виходить із критеріїв, визначених ст. 137 ЦПК України, та враховує характер виконаної адвокатом роботи, складність спору, обсяг підготовлених процесуальних документів, тривалість розгляду справи, а також принципи розумності та співмірності судових витрат.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу також є завищеним та підлягає зменшенню до 1 500 грн.

При цьому клопотання представника відповідача про відмову у задоволенні позову задоволенню не підлягає, оскільки суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд виходить із положень ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, відповідно до яких судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу, визначені судом у розмірі 1 500 грн, також підлягають стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, враховуючи, що у задоволенні частини позовних вимог відмовлено, відповідач має право на компенсацію понесених ним витрат на професійну правничу допомогу пропорційно тій частині позовних вимог, у задоволенні яких суд відмовив. З урахуванням принципу пропорційності, передбаченого ст. 141 ЦПК України, на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, визначені судом у розмірі 1 500 грн, пропорційно розміру відмовлених позовних вимог.

Оскільки на користь кожної зі сторін підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне провести їх взаємозалік, стягнувши різницю між сумами, що підлягають компенсації, якщо така різниця виникає.

Відповідно до змісту ч. 1 та 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову на суму 4598 грн, що складає 36,21% від заявленого позову, то судові витрати (сплачений судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп.) підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог: судовий збір 964 грн. 09 коп. (2422,4х0,3621).

Оскільки у даному випадку витрати на правову допомогу кожної зі сторін, які визначені до стягнення судом, для кожної зі сторін є однаковими та становлять 1500 грн., то ці витрати фактично взаємозараховуються і залишаються за кожною зі сторін, із урахуванням ч. 10 ст. 141 ЦПК України. Сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній частину судових витрат на правову допомогу.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 263-265, 280 - 284 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» заборгованість за кредитним договором №000201019506 від 23.10.2020р. в розмірі 4 тис. 586 грн. 89 коп., (з яких: залишок заборгованості за тілом 3 300,00 грн.; залишок заборгованості по процентам за користування 1 286,89 грн.), а також судові витрати в частині судового збору у розмірі 964 грн. 09 коп.

Сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній частину судових витрат на правову допомогу, визначених судом в розмірі 1 500 грн.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного текста рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони справи:

Позивач: ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» (код ЄДРПОУ 42655697, адреса місцезнаходження: вул. Бандери (ст.н. вул. Миру), буд. 87, кв. 54, м. Львів, Львівський район, Львівська область).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання АДРЕСА_1 .

Суддя Таргоній М.В.