Decision № 139430239, 27.04.2026, Sviatoshynskyi District Court of Kyiv City

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/4245/26

пр. № 2/759/7232/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Єросової І.Ю.,

при секретарі Біляку М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 34999049, адреса місцезнаходження: 03148, м. Київ, Гната Юри, 9) про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

16.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із вищевказаним позовом, в якому просить:

- зняти арешт з 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , зареєстрований 18.08.2008 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження: 7755505), підстава реєстрації арешту (обтяження): виконавчий лист 1-20, від 21.02.2007, Святошинський районний суд, Дорогань С.Г. , ;

- зняти арешт з всього нерухомого майна ОСОБА_3 , зареєстрований 22.08.2014 в Державному реєстрі речових прав (номер запису про обтяження: 6765854, спеціальний розділ), на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер: ВП №17679461 виданої 11.08.2014 року;

- зняти арешт з всього нерухомого майна ОСОБА_3 , зареєстрований 27.01.2018 в Державному реєстрі речових прав (номер запису про обтяження: 24560070, спеціальний розділ), на підставі постанови про арешт майна боржника серія та номер: ВП №?54573777 від 01.11.2017;

- зобов?язати Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 34999049) зняти арешт з всього нерухомого майна ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), а саме вилучити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про арешт на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження: 7755505, номер запису про обтяження: 6765854 (спеціальний розділ), номер запису про обтяження: 24560070 (спеціальний розділ).

Дану позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , який є власником вказаних житлових приміщень. Позивач є спадкоємцем за законом, який з огляду на наявність обтяжень нерухомого майна померлого не може реалізувати свої спадкові права та стати повноправним власником належного померлому майна.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 для розгляду даної позовної заяви визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.

Ухвалою від 25.02.2026 відкрито провадження, справу вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження із викликом (повідомленням) учасників справи на 18.11.2025 року.

04.07.2026 засобами поштового зв`язку до суду надійшла заява позивача про долучення доказів, в якій останній також просить проводити розгляд справи без його участі.

У судове засідання сторони не прибули, жодних заяви чи клопотань, у тому числі й про відкладення, не направляли.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд доходить таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №661/624/16-ц (провадження № 14-618цс18) викладено висновки про те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядають у порядку цивільного судочинства за правилами позовного провадження, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 (провадження №14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний податковий орган, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження №11-680апп19).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 був власником, зокрема, 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , що опосередковано підтверджується відомостями з Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (т. 1 а.с. 6).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерті серії НОМЕР_2 , виданим Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (т. 1 а.с. 3).

ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 .

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки на належне спадкодавцю майно накладено арешт (т. 1 а.с. 5).

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом із тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

У частині першій статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (постанови від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18, від 05 травня 2020 року у справі №554/8004/16, від 07 квітня 2021 року у справі №174/474/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження №2-85гс19) зробила правовий висновок про те, що орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15 (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17 (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).

У випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної податкової служби України.

Такі висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 450/1411/16 та Верховним Судом у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17, від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19, від 21 червня 2023 року у справі № 721/521/21, від 19 березня 2025 року у справі № 676/1280/24.

За змістом статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Відповідно до пунктів 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог.

Системний аналіз статей 51, 175 ЦПК України свідчить про те, що саме на позивача покладено обов`язок визначити належний склад відповідачів у справі. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Вирішуючи спір, суд має враховувати склад осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 303/6418/19 зазначив, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин, суд відмовляє у задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 зауважив, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи предмет спору та заявлені позивачем позовні вимоги, залучення належного співвідповідача до участі у справі має принципове значення, оскільки це пов`язано також і з обранням належних та ефективних способів захисту прав, на захист яких заявлено позовні вимоги. Обраний спосіб захисту прав особи, яка наполягає на застосуванні судового захисту її цивільного права та інтересу, має відповідати характеру та природі спірних правовідносин.

Подібні правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 20 травня 2024 року у справі № 564/1774/22 (провадження № 61-9198св23).

З матеріалів справи відомо, що позивач визначив відповідачем за своїм позовом лише Святошинський ВДВС, який не є ні боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт.

Крім того, матеріали справи не містять жодних клопотань, поданих позивачем щодо заміни первісно визначеного неналежного відповідача на належного. Отже, належним відповідачем за позовом про зняття арешту з майна, де арешт було накладено для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, є відповідний територіальний орган Державної податкової служби України. З огляду на те, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача (Святошинського ВДВС), то в позові про зняття арешту з нерухомого майна слід відмовити.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 16, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 12-13, 81-82, 89, 141, 263-265, 274-279, 280-282, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 34999049, адреса місцезнаходження: 03148, м. Київ, Гната Юри, 9) про звільнення майна з-під арешту - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами зад правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя Єросова І.Ю.