Court ruling № 139410413, 02.09.2026, Dnipro District Court of Dniprodzerzhynsk City

Справа № 209/8299/24

Провадження № 1-кп/209/107/26

У Х В А Л А

про продовження строку дії запобіжного заходу

02 вересня 2026 року м. Камянське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючої судді ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янське кримінальне провадження, внесене 20.07.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041790000610 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, -

за участі сторін судового провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника обвинуваченого- адвоката ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться дане кримінальне провадження.

Кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 07.07.2026 продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з утриманням у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 04.09.2026 включно, без визначення розміру застави.

28.08.2026 прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Обґрунтування клопотання.

В обґрунтування поданого клопотання прокурор зазначила про обґрунтованість пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення та продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме: (1) переховуватися від суду; (3) незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.

Обґрунтовуючи існування ризику переховування обвинуваченого від суду, прокурор вказує про те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке віднесене Кримінальним кодексом України до категорії тяжких злочинів, та за який законом передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, загроза реального відбуття якого з високою ймовірністю може спонукати обвинуваченого до переховування від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Обвинувачений усвідомлює можливість застосування до нього такого покарання у разі визнання судом його винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Тому обвинувачений не маючи місця роботи, постійного джерела доходу, утриманців, тобто сталих соціальних зв`язків, які б могли утримувати його в межах міста, у будь який час, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, може залишити межі міста та області.

Щодо актуальності ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, які ще не допитані, вказала, що відповідно до матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_3 раніше знайомий зі свідками та йому відоме їх місце проживання. Усвідомлюючи загрозу реального відбуття покарання, а також враховуючи, що не усі свідки не давали показання суду, оскільки свідки допитуються судом безпосередньо, існує ризик того, що ОСОБА_3 перебуваючи під дією іншого, більш м`якого запобіжного заходу, зможе вчинити спроби незаконного впливу на свідків, з метою спонукання їх до зміни показань у суді.

Також просить врахувати, що інші, більш м`які запобіжні заходи не забезпечать запобігання вищенаведеним ризикам. Таким чином запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим ОСОБА_3 покладених на нього процесуальних обов`язків і виконання процесуальних рішень.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні надала суду пояснення, які вказані у клопотанні, просила суд продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 заперечила щодо задоволення клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та зазначила, що прокурором в поданому клопотанні не доведено належними та допустимими доказами існування ризиків, на які вона посилається та не доведено перед судом, чому інший, більш м`який запобіжний захід не може бути застосований у даному випадку до обвинуваченого. Також звернула увагу суду на те, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, має постійне місце проживання та реєстрації, більшість свідків у кримінальному провадженні вже допитано судом, а відтак просила зміни запобіжний захід ОСОБА_3 з тримання під вартою на застосування до нього цілодобового домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав доводи свого захисника.

Оцінка та висновки суду.

Органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, яке відносяться згідно ст. 12 КК України до тяжкого злочину, санкцією якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.

Частиною 1 статті 197 КПК України передбачено, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Строк тримання обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою відповідно до ухвали суду завершується 04.09.2026.

Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно змісту ст.ст.131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду з метою досягнення дієвості цього провадження.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Мета і підстави застосування запобіжних заходів, обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, визначені ст.ст. 177, 178 КПК України.

У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований, у тому числі, до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Системний аналіз положень статей 194, 199 КПК України, які регулюють загальні підстави і порядок застосування та продовження запобіжного заходу, дають суду підстави вважати, що під час розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно перевірити існування ризиків, які були заявлені прокурором відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України та чи є обставини, що обґрунтовують необхідність продовження строку дії цього запобіжного заходу.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до практики ЄСПЛ, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, передбачених законом (правова позиція, викладена у п.80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).

Крім цього, суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Водночас, в кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного/обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати ризики, визначені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд відповідно до приписів ст.178 КПК України враховує тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, вік, стан його здоров`я, а також наявність соціальних зв`язків.

В ході розгляду клопотання судом встановлено, що з моменту обрання обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та до моменту вирішення вказаного клопотання, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Наявність ризику переховування від суду у відповідності до КПК України не означає, що обвинувачений обов`язково здійснюватиме переховування, однак достатньо встановити, що він має реальну можливість здійснити такі дії у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суворість можливого покарання є релевантною обставиною при оцінці ризику того, що обвинувачений може переховуватися від органів правосуддя, проте тяжкість обвинувачення та суворість можливого покарання самі по собі не можуть слугувати достатньою підставою для тримання особи під вартою («Ідалов проти Росії», § 145; «Гарицький проти Польщі», § 47; «Храїді проти Німеччини», § 40). Ризик переховування має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин, що характеризують особу, її місця проживання, роду занять, майнового стану, сімейних та інших зв`язків із державою, в якій вона піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови», § 58).

Із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» № 31315/96 від 25.04.2000, § 76, відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

Враховуючи, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком на строк від 7 до 10 років, наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачений, враховуючи тяжкість покарання, що йому загрожує у разі встановлення вини, може вдатися спроб переховуватися від суду.

На думку суду, тяжкість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення та суворість покарання за його вчинення може свідчити про наявність ризику переховування від суду.

Як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, суд враховує введення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.

Доводи обвинуваченого та його захисника про наявність у обвинуваченого сім`ї, сталих соціальних зв`язків та постійного місця проживання суд оцінює, однак зазначені обставини самі по собі не є безумовними та достатніми стримуючими чинниками, які б у повному обсязі виключали або істотно зменшували ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від суду чи можливого покарання та гарантували б запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Тому, на думку суду, ризик переховування обвинуваченого від суду продовжує існувати. Відтак, суд не бере до уваги твердження обвинуваченого та його захисника про те, що ризику, передбаченого п. 1 ч.1 ст.177 КПК України, не існує, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків, суд приходить до висновку, що також наявні підстави вважати, що продовжує існувати ризик того, що обвинувачений ОСОБА_3 може впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки ризик впливу на вказаних осіб існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом, відповідно в даному випадку існує ризик, передбачений п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України.

Стосовно доводів обвинуваченого про ненадання стороною обвинувачення доказів його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд наголошує, що оцінка всіх доказів, зокрема, що стосуються наявності або відсутності вини ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, судом буде надаватися у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку, та на теперішній час суд не приймає рішення, що стосується доведеності або недоведеності вини обвинуваченого, а лише розглядає заявлене стороною обвинувачення клопотання.

Окрім цього суд зазначає, що сам по собі факт тривалого розгляду кримінального провадження не є безумовною підставою для зміни запобіжного заходу, якщо наявні ризики, передбачені кримінальним процесуальним законом, не зменшилися та продовжують існувати.

Тривалість судового розгляду зумовлена об`єктивними обставинами кримінального провадження, зокрема необхідністю дослідження доказів, забезпечення участі учасників судового процесу, а також дотриманням принципів змагальності та безпосередності судового розгляду. При цьому судом здійснюються всі необхідні процесуальні дії, спрямовані на забезпечення розгляду справи у розумні строки.

За таких обставин клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт задоволенню не підлягає.

Водночас наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України на які посилається прокурор у своєму клопотанні свідчать про наявність достатніх підстав для продовження обвинуваченому строку дії обраного йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

При цьому, суд, у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, розглянув й інші заходи забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого, не пов`язані з триманням під вартою, які передбачені ст. 176 КПК України, однак суд вважає, що прокурором в судовому засіданні обґрунтовано доведено, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів щодо обвинуваченої не може запобігти встановленому судом ризику, передбаченому п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

З урахуванням викладеного, клопотання прокурора про продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню.

Будь-які інші обставини, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Даних про те, що ОСОБА_3 не може утримуватися в умовах Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», суду не надано.

Керуючись ст. ст. 131-132, 176-178, 180-184, 194, 196, 197, 199, 331, 369-372, 376, 392 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 - відмовити.

Клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 - задовольнити.

Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з утриманням у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 31.10.2026 включно, без визначення розміру застави.

Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора Кам`янської окружної прокуратури.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а особою, що перебуває під вартою, у той самий строк з моменту вручення йому ухвали.

Повний текст ухвали складено 02.09.2026.

Суддя ОСОБА_6