Court ruling № 139380413, 01.09.2026, Vinnytsia City Court of Vinnytsia Oblast

Справа №136/128/17

Провадження №1-кп/127/78/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України (далі КК).

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 подав до суду клопотання про зміну застосованого до його підзахисного запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов`язання. Клопотання мотивоване тим, що запобіжний захід був застосований у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК. Однак у подальшому правова кваліфікація інкримінованого ОСОБА_5 діяння була змінена на частину другу статті 190 КК. Також захисник зауважив, що запобіжний захід був застосований десять років тому. Звернув увагу суду на те, що обвинувачений має стійкі соціальні зв`язки, раніше до кримінальної відповідальності притягнутий не був.

Обвинувачений ОСОБА_5 подане клопотання підтримав та просив його задовольнити.

Прокурор вважає, що правові підстави для задоволення поданого клопотання відсутні. Звернув увагу на те, що саме застосований запобіжний захід є умовою для виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 201 КПК підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Згідно з частиною другою статті 201 КПК копія клопотання та матеріалів, якими воно обґрунтовується, надається прокурору не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

А частиною третьою статті 201 КПК регламентовано, що до клопотання мають бути додані: 1) копії матеріалів, якими підозрюваний, обвинувачений обґрунтовує доводи клопотання; 2) перелік свідків, яких підозрюваний, обвинувачений вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання, із зазначенням відомостей, які вони можуть надати, та обґрунтуванням значення цих відомостей для вирішення питання; 3) підтвердження того, що прокурору надіслана копія клопотання та копії матеріалів, що обґрунтовують клопотання.

У судовому засіданні суд встановив, що вимоги частини другої та третьої статті 201 КПК стороною захисту були дотримані.

Питання щодо мети і підстав застосування запобіжних заходів регламентовані статтею 177 КПК. Зокрема, з частини першої статті 177 КПК випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Як слідує зі змісту частини другої статті 177 КПК, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Суд вважає за доцільне зауважити, що у рішенні від 06.11.2008 Європейський суд з прав людини /далі ЄСПЛ/ (справа "Єлоєв проти України", заява № 17283/02) зазначив, що після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою. Аналогічні висновки були викладені ЄСПЛ у рішенні від 04.10.2005 (справа «Яжинський проти Польщі», заява № 15479/02) від 12.12.1991 (справа «Клоот проти Бельгії, заява № 12718/87).

У рішенні від 09.01.2003 (справа «Шишков проти Болгарії», заява № 38822/97) ЄСПЛ зауважив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинне бути переконливо наведене державою, а квазіавтоматичне продовження тримання такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції.

У рішенні від 04.10.2005 (справа «Бекчієв проти Молдови», заява № 9190/03) ЄСПЛ звернув увагу на те, що ризик втечі слід оцінювати у світлі факторів, пов`язаних із характером особи, місцем проживання, майновим станом, сімейними зв`язками та всіма видами зв`язку з країною, в якій вона піддається переслідуванню. У цьому ж рішенні ЄСПЛ зауважив, що ризик втечі має бути оцінений у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

При цьому у рішенні від 27.06.1968 (справа «Неймайстер проти Австрії, № 1936/63) ЄСПЛ зазначив, що ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою.

Згідно з твердженнями ЄСПЛ, висловленими у рішенні від 26.01.1993 (справа «W. проти Швейцарії, № 14379/88), небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою.

Тримання під вартою, як зазначив ЄСПЛ у рішеннях від 26.06.1991 (справа «Летельєр проти Франції», № 12369/86), від 16.06.2009 (справа «Прансип проти Монако», № 43376/06), від 07.06.2009 (справа «Тирон проти Румунії», № 17689/03), тримання під вартою не повинно бути продовжене через очікуване покарання у вигляді позбавлення волі.

У рішенні від 12.03.2009 (справа «Волосюк проти України», № 1291/03) ЄСПЛ зазначив, що саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув`язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов`язковою і неодмінною умовою законності продовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою.

Також у рішенні від 10.02.2011 (справа «Харченко проти України», 40107/02) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Хоча наведені рішення були ухвалені щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд вважає їх прийнятними у цьому провадженні, оскільки висновки, зроблені ЄСПЛ мають відношення саме до запобіжного заходу.

У судовому засіданні суд встановив, що ОСОБА_5 обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК. На цей час з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами не завершене, зокрема не допитаний свідок сторони обвинувачення. Однак суд враховує, що свідок, клопотання про допит якого заявлене стороною обвинувачення, протягом тривалого часу не з`являється в судове засідання. Разом з тим, з наданих суду матеріалів випливає, що запобіжний захід у вигляді застави був застосований до ОСОБА_5 на підставі ухвали апеляційного суду Вінницької області від 06.09.2016. Тому суд вважає слушними твердження захисника обвинуваченого в частині того, що доцільність продовження застосування зазначеного запобіжного заходу має бути переглянута зі спливом значного строку з моменту його застосування. Доводи прокурора щодо недоцільності зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу в зв`язку з наявністю ризиків, які існували на час застосування такого запобіжного заходу суд вважає безпідставними і такими, що не доведені відповідними доказами. Тому суд вважає, що клопотання захисника в частині зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу слід задовольнити.

Як суд зазначив вище, захисник у клопотанні також зазначив про доцільність покладення на його підзахисного відповідних обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК. Тому з метою забезпечення кримінального провадження та виконання вимог, встановлених статтею 177 КПК, суд вважає за доцільне покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 обов`язки, визначені пунктами 1, 2, 4, 8, 9 частини п`ятої статті 194 КПК.

Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Змінити застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 40140 (сорок тисяч сто сорок) гривень, на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 8, 9 частини п`ятої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України покласти на ОСОБА_5 такі зобов`язання: прибувати на виклики до суду за першою ж вимогою на визначений час; не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця свого проживання; утримуватись від спілкування зі свідками кримінального провадження до здійснення їхнього допиту в судовому засіданні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю, строком на 60 днів, тобто до 23:59 години 30.11.2026.

Заставу в розмірі 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 40140 (сорок тисяч сто сорок) гривень повернути заставодавцю.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя: