Decision № 139378049, 01.09.2026, Kyiv District Administrative Court

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року № 320/59441/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області щодо невиконання вимог постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168.

2. Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОК НОМЕР_1 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 грн на місяць, за період 01.08.2022 - 20.01.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу в Службі судової охорони. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан строком на 30 діб, а Указом № 69 - оголошено загальну мобілізацію. Пунктом 1 постанови Кабінет Міністрів України від 28.02.2022 № 168, установлено, що на період дії воєнного стану, у тому числі, співробітникам Служби судової охорони, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Втім, на порушення вказаної норми, накази про виплату додаткової винагороди відповідачем не приймались, додаткова винагорода позивачу у спірний період не виплачувалась, у зв`язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач, крім іншого, зазначив, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 та 2023 роки та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони видатки, у тому числі Управління, на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28,02,2022 № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв`язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату.

Враховуючи викладене вище, накази Управління про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, не видавались і не можуть бути видані. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.

Центральним органом управління Служби доведена інформація, що з метою отримання з державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168, керівництвом Служби постійно ведеться відповідна робота.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем було пропущено строк звернення до суду, оскільки позивач 21.02.2024 був звільнений зі служби в ТУ ССО у м. Києві та Київській області, а з позовом до суду звернувся лише в грудні 2025 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 до 21.02.2024 проходив службу в Службі судової охорони та перебував на різних посадах у Територіальному управлінні Служби судової охорони міста Києва та Київської області.

Наказом від 19.02.2024 № 92 о/с позивача було звільнено зі служби в Службі судової охорони.

Починаючи з 24.02.2022 відповідачем не нараховувалася та не виплачувалася позивачу додаткова винагорода відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 у справі №320/6591/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025, було ухвалено визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , починаючи з 24.02.2022, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області нарахувати та виплатити додаткову винагороду ОСОБА_1 з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30 000 грн. щомісячно.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди за період з 01.08.2022 по 20.01.2023, позивач за захистом своїх порушених прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цією позовною заявою, суд зазначає наступне.

Так, за приписами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункти 3, 4 частини першої цієї статті).

Відповідно до частини першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).

Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу норм частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.

Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

За змістом статті 234 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Як встановлено судом, позивача наказом від 19.02.2024 було звільнено зі служби в Службі судової охорони.

До суду з цією позовною заявою позивач звернувся 03.12.2025. Отже, позивачем було пропущено тримісячний строк звернення з цим позовом до суду.

Як вбачається судом з матеріалів справи, у провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа №320/6591/22, предметом спору якої було питання щодо зобов`язання Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022.

У позовній заяві щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, позивач зазначив, що 23.10.2023 він подав до Київського окружного адміністративного суду заяву по зміну предмета спору у справі №320/6591/22, яка охоплювала вимоги про стягнення додаткової винагороди за період з 28.02.2022 по 20.01.2023 включно. Оскільки заява була подана у належній формі, позивач мав у себе копією цієї заяви з відміткою канцелярії про її отримання, він відповідно мав обґрунтовані підстави вважати, що його вимоги про стягнення додаткової винагороди, в тому числі за період 01.08.2022 - 20.01.2023, будуть належним чином розглянуті судом. У зв`язку з чим, у позивача не було підстав для звернення до суду з окремим позовом щодо стягнення додаткової винагороди за вказаний період.

І лише після отримання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі № 320/6591/22 позивач дізнався, що вказана заява про зміну предмета позову судом не реєструвалася та не розглядалася. А тому процесуальний строк на звернення до суду з позовом у даній справі позивач пропустив через неналежне виконання свого обов`язку працівниками апарату Київського окружного адміністративного суду щодо реєстрації його заяви про зміну предмета позову у справі № 320/6591/22.

Дослідивши матеріали справи та доводи поданої заяви про поновлення строку звернення до суду, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем такого строку, а тому заявлене позивачем клопотання підлягає задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 за спірний період, суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 161 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" далі - Закон № 1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

Згідно статті 160 Закону № 1402-VIII підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.

Відповідно до частини першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 "Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони" (далі- Постанова № 289) затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крім того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.

На виконання статті 165 Закону № 1402-VIII та постанови № 289 ДСА України наказом від 26.08.2020 затвердила Порядок № 384 (далі- Порядок № 384), згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Пунктом 16 розділу І Порядку № 384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Таким чином, постановою КМУ № 168 встановлено, зокрема співробітникам Служби судової охорони, на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168" внесені, зокрема, такі зміни до постанови КМУ № 168:

- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";

- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: "Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення";

- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом ДСА України від 31.10.2022 № 396 затверджено "Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану" (далі - Порядок № 396).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Пунктом 7 Порядку № 396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30000 гривень співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10000 гривень іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100000 гривень співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами пункту 4 Порядку № 396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 № 396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Наведеному визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

Згідно зі статтею 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До додаткових видів грошового забезпечення Порядок № 384 відносить, зокрема, винагороди.

Виходячи з наведеного, встановлена постановою КМУ № 168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.

У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України № 168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі 30000 гривень щомісячно.

Водночас з урахуванням змін до постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі "до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць".

Однак в обох зазначених постановах КМУ (№ 168 і № 793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп та від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 змін до постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди "до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць" замість "30000 гривень щомісячно" не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом "пропорційність" із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку № 384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому постановою № 168 у первинній редакції.

Відтак, виходячи з приписів частини третьої статті 7 КАС України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку № 396, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону № 1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 "Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони" ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.

Пунктом 21 постанови Кабінету Міністрів України № 168 (у редакції постанови від 07.07.2022 № 793), на виконання якого прийнятий Порядок № 396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.

У зв`язку з цим визначення в пункті 7 Порядку № 396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.

Крім того, суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин Порядку № 396 й у частині визначених ним порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття і набрання чинності цим Порядком. Водночас у спірний період однорідні правовідносини щодо порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони були врегульовані Порядком №384, що й підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому суд зауважує, що відмова відповідача виплатити позивачу додаткову винагороду, як однієї зі складових його грошового забезпечення, з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).

Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.

Щодо періоду виплати позивачеві додаткової винагороди суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 43 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168", яка набрала чинності 21.01.2023, внесено зміни до пункту 1 Постанови № 168, зокрема, у першому реченні абзацу першого слова військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, співробітникам Служби судової охорони, виключено.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже Положення постанови КМУ № 43 не поширюються на правовідносини, які виникли та існували до набрання нею чинності, тому з 21 січня 2023 співробітники Служби судової охорони вже не мають права на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 грн, передбаченої Постановою КМУ № 168.

Таким чином, у період з 01.01.2023 до 20.01.2023 включно співробітники Служби судової охорони мали право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а згідно з вимогами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Згідно із ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та враховуючи правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, та з урахуванням вимог ч. 2 ст. 5, ч. 2 ст. 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу вказаної додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць (за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця), за період з 01.08.2022 по 20.01.2023.

При цьому, вимоги позивача про нарахування та виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць за період з 01.08.2022 по 20.01.2023 задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до чинної редакції редакції постанови № 168, у період з 01.08.2022 по 20.01.2023 додаткова винагорода працівникам Служби судової охорони виплачується пропорційно часу проходження служби з розрахунку на місяць.

Стосовно клопотання позивача про встановлення судового контролю та зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи із наступного.

Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Наведена норма процесуального закону не є імперативною та передбачає право суду на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, приймати рішення про необхідність чи недоцільність у зобов`язанні суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.

Вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю суд враховує надані позивачем докази, особливості покладених на суб`єкта владних повноважень обов`язків згідно з судовим рішенням та його можливості ці обов`язки виконати без достатніх зволікань. У цій справі позивачем не обґрунтовано необхідність застосування заходів судового контролю, а у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили.

Відповідно до норм Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою - задовольнити. Поновити позивачу строк звернення до суду із цією позовною заявою.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 01.08.2022 по 20.01.2023.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 43162533, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", в розмірі 30000,00 грн. на місяць за період з 01.08.2022 по 20.01.2023 пропорційно часу проходження служби з розрахунку на місяць, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Діска А.Б.