Decision № 139207698, 24.08.2026, Shevchenkivskyi District Court of Kyiv City

Справа № 761/44143/19

Провадження № 2/761/91/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Романишена І.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватної наукової установи "Центр економіко-правових досліджень" про захист честі гідності та ділової репутації, зобов?язання спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з вказаним позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач1), Приватної наукової установи "Центр економіко-правових досліджень" (далі по тексту - відповідач2 ) про захист честі гідності та ділової репутації, зобов?язання спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди.

Згідно позовних вимог просив суд:

-визнати недостовірною інформацію поширену Приватною науковою установою «ЦЕНТР ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ» та ОСОБА_2 , а саме висловлювання « ІНФОРМАЦІЯ_8...»;

- зобов?язати Приватну наукову установу «ЦЕНТР ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ» та ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію, а саме висловлювання: « ІНФОРМАЦІЯ_9..» у такий же спосіб, у який вона була поширена;

- стягнути з Приватної наукової установи «ЦЕНТР ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ» (41090200) та ОСОБА_2 солідарно моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

- стягнути з Приватної наукової установи «ЦЕНТР ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ» (41090200) та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3457 грн. 80 коп.

Короткий зміст та узагальнені доводи позовної заяви.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в інтернет-виданні «Вільне слово», яке є Інтернет версією вітчизняного загальнодержавного бюлетеня «ГОВОРИ!» (свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: серія КВ N? 22911-12811Р, засновник видання: Центр економіко-правових досліджень) була поширена стаття під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_10» (інформація розміщена в мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 /).

ІНФОРМАЦІЯ_3 в інтернет-виданні «Вільне слово» була поширена стаття під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_10» (інформація розміщена в мережі інтернег за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 ). ІНФОРМАЦІЯ_5 в інтернет-виданні «Вільне слово» була поширена стаття (додаток- 4) під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_10» (інформація розміщена в мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_11/). Після ознайомлення з вказаними матеріалами в частини суспільства може сформуватися висновок про вчинення позивачем протиправних діянь, за які законом передбачена кримінальна відповідальність та загальне негативне ставлення до нього. Інформація, поширена у вказаних статтях, яка стосується ОСОБА_1 має негативний характер та є недостовірною, такою, що принижує честь і гідність позивача та завдає шкоди його діловій репутації. Поширення недостовірної інформації відносно позивача мало місце та є доступним для ознайомлення невизначеного кола осіб в мережі інтернет, а саме в інтернет-виданні «Вільне слово», яке є Інтернет версією вітчизняного загальнодержавного бюлетеня «ГОВОРИ!». Інформація про те, що позивач перед звільненням з Управління Служби безпеки України в Житомирській області в 2018 р. не подав декларацію не знаходить підтвердження та не відповідає дійсності та спростовується відповіддю Управління СБУ в Житомирській області N?57/1/Ф-299/276 від 10.10.2019 на адвокатський запит N?01/10 від 01.10.2019. Згідно з вказаним листом позивач був звільнений з військової служби у запас СБУ через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Також з листа вбачається, що згідно з ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» позивач у зв`язку з припиненням діяльності пов?язаної з виконанням функцій держави в установленому порядку подав електронну декларацію за період 01.01.2018 по 20.07.2018. Відповідачі, поширюючи інформацію, звинуватили позивача в порушенні норм чинного законодавства, порушення принципів моралі, низьких професійних якостях, тим самим сформували у читача висновок про його причетність до організації та вчинення тяжких, особливо тяжких злочинів, зокрема зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), створення злочинної організації (ст. 255 КК України), вчинення корупційних правопорушень. При цьому, позивач не притягувався до кримінальної відповідальності, не є та ніколи не перебував в статусі ані підозрюваного, ані обвинуваченого в будь-яких кримінальних провадженнях. Натомість позивач дійсно обіймав керівні посади в органах служби безпеки, станом на сьогоднішній день дійсно обіймає посаду директора Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця», проте його діяльність була та залишається абсолютно прозорою та відкритою. Щодо визначення належних відповідачів позивач керується п. 9 Постанови Пленуму ВСУ N?1від 27.02.2009, згідно з яким відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Так, інформація поширена в інтернет-виданні «Вільне слово», яке є Інтернет версією вітчизняного загальнодержавного бюлетеня «ГОВОРИ!» (свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: серія КВ N? 22911-12811Р, засновник видання: Центр економіко-правових досліджень (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - додаток 9), автором публікацій є ОСОБА_2 . Завдану поширенням недостовірної інформації позивач, з урахуванням тих хвилювань, яких він зазнав, всіх інших обставин, оцінює в 1000 гривень та вважає такий розмір відшкодування справедливим у відношенні до відповідачів, розумним, співмірним тим переживанням, які довелося перенести позивачу. Враховуючи вказані обставини позивач звернувся до суду з даним позовом.

Провадження у суді та позиція сторін щодо предмету спору.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2019 року справу передано судді Кондратенко О.О.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

22.01.2020р. до суду від відповідача 1 надійшов відзив на позов. Згідно змісту відзиву відповідач 1 вказував на недоведеність щодо власного авторства щодо публікації з приводу якої виник спір. В мережі інтернет може підписатись під публікацією хто завгодно. Доводи позивача є сумнівними та недоречними, не підтверджені жодними доказами.

На підставі розпорядження № 01-08-800 від 29 вересня 2020 року щодо повторного автоматичного розподілу справи №761/44143/19 за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 вересня 2020 року матеріали позову передані на розгляд судді Рибаку М.А.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року цивільну справу прийнято до провадження судді Рибака М.А. та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 травня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку загального позовного провадження.

01.12.2022 року від відповідача 2 до суду надійшли заперечення на позов, в яких останній вказував про відсутність доказів того, що ОСОБА_2 є автором спірної публікації. В кінці статтей, на які посилається позивач є також інше прізвище - ОСОБА_5 , однак вказана особа не є відповідачем у справі.

На підставі розпорядження № 01-08-565 від 26 червня 2023 року щодо повторного автоматичного розподілу справи №761/44143/19 за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2023 року матеріали позову передані на розгляд судді Макаренко I.О.

Надалі, на підставі розпорядження № 01-08-1046 від 18 березня 2026 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 761/44143/19 за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 березня 2026 року матеріали позову передані на розгляд судді Романишеній І.П.

Від відповідача1 відзив на позов не надходив.

Ухвалою суду від 24.03.2026 року справу прийнято до провадження та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

Фактичні обставини спірних правовідносин сторін, які вбачаються з матеріалів справи та встановлені судом.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в інтернет- виданні «Вільне слово», яке є Інтернет версією вітчизняного загальнодержавного бюлетеня «ГОВОРИ!» (свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: серія КВ № 22911-12811Р, засновник видання: Центр економіко-правових досліджень) була поширена стаття під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_10» (інформація розміщена в мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

ІНФОРМАЦІЯ_3 в інтернет-виданні «Вільне слово» була поширена стаття під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_10» (інформація розміщена в мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

ІНФОРМАЦІЯ_5 в інтернет-виданні «Вільне слово» була поширена стаття під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_10» (інформація розміщена в мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 чи- продовжить- кравцов-контракт-морко/).

На підтвердження розміщення зазначеної статті в мережі інтернет позивачем надано роздруківку із сайту (інтернет-сторінки), яка є паперовим відображенням електронного документа.

Судом встановлено, що станом на день розгляду справи інформація, яка розміщена в мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 чи- продовжить- кравцов-контракт-морко/), то на даний момент така інформація видалена.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертиз у справі № 761/44143/19 №4053/20-39 від 17.08.2022 року, який було надано представником позивача, вбачається: У текстах публікацій ОСОБА_6 , розміщених на сайті інтернет-видання «Вільне слово», а саме: в публікації під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_10», розміщеній в інтернет-мережі ІНФОРМАЦІЯ_1 за посилання: ІНФОРМАЦІЯ_2 , в публікації під заголовком «Тіньові оборудки в «Укрзалізниці»: ОСОБА_4 і ТОВ «Вітес», розміщений в інтернет- мережі ІНФОРМАЦІЯ_3 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12/, в публікації під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_7 », розміщеній в інтернет-мережі ІНФОРМАЦІЯ_5 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_13/, - міститься інформація негативного характеру щодо ОСОБА_1 .

2. Висловлювання, в яких міститься негативна інформація щодо ОСОБА_7 , зафіксована в тексті публікації ОСОБА_6 під схеми», розміщеної заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_14»: топ-чиновник ОСОБА_4 і його в інтернет- мережі ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_15/, а саме: - висловлювання: «ІНФОРМАЦІЯ_15», - є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями;

- висловлювання: «ІНФОРМАЦІЯ_15 », - є оціночним судженням, а не фактичним твердженням. Висловлювання, в яких міститься негативна інформація щодо ОСОБА_1 , зафіксована в тексті публікації під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_16/, а саме:

-висловлювання: «ІНФОРМАЦІЯ_17», - є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями;

- висловлювання: «ІНФОРМАЦІЯ_18 - є оціночними судженнями, а не фактичними твердженнями.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтями 3, 28 Конституції України проголошено найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, кожен має право на повагу до його гідності.

Згідно з положеннями статті 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, згідно з приписами статті 34 Конституції України.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних , свобод чи законних інтересів.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у пункті 5 постанови від 27.02.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

Відповідно до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідно з положень ч.ч. 1-3 ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

За змістом ч. 1 ст. 277 ЦК України особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування.

Верховний Суд України у п. 18 постанови Пленуму від 27.02.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Як вбачається з п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням - висловлюванням, яке не містить фактичних даних, за виключенням винятком образи чи наклепу, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири.

Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці

Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950 року, ратифікована 17.07.1997).

Так, статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Враховуючи положення статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на підставі своєї практики застосування Конвенції, Європейський суд з прав людини, встановив, що норма статті обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

У справі Jerusalem v. Austria суд встановив, що ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом це передумова плюралізму поглядів.

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Тобто особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.

Такі правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №398/3481/18 (провадження №61-14029св19), від 20 березня 2019 року у справі №758/14324/15-ц (провадження №61-19478св18), 24 квітня 2019 року у справі №569/5269/16-ц (провадження № 61-508св17), від 20 травня 2019 року у справі №591/7099/16-ц (провадження №61-34159св18) та від 19 червня 2019 року у справі №380/951/17 (провадження №61-31057св18).

У тезах, які позивач просить визнати недостовірними та такими, що не відповідають дійсності, відповідач критикує роботу позивача, як посадовця АТ «Укразалізниця».

Викладаючи зазначену інформацію відповідач, як автор статті, застосовує такі формулювання в яких висловлює свої припущення, критичні висловлювання, які ґрунтуються на оцінці діяльності ОСОБА_1 яка посадової особи.

У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Такі ж правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №127/24530/16-ц (провадження №61-41071св18), від 14 лютого 2018 року у справі №646/1266/16-ц (провадження № 61-661св18) та від 27 березня 2019 року у справі №344/16715/15-ц (провадження №61-13667св18).

Суд враховує, що позивач є публічною собою та відповідно підлягає ретельному громадському контролю і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як він виконував або виконує свої функції.

На думку суду, позивачем не доведено, що викладена у статті інформація порушує особисті немайнові права позивача або завдала шкоди його особистим немайновим благам або перешкоджає займатись будь-якою діяльністю, а оціночні судження спростуванню не підлягають.

В даному випадку, суд окремо звертає увагу і на ту обставину, що наданий представником позивача висновок від 17.08.2022 року, в якому вказано, що частина інформації, є негативною інформацією, зазначеною у формі фактичних тверджень та такою, що наносить шкоду честі, гідності та діловій репутації позивача, не приймається судом до уваги, з огляду на таке.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

При цьому, судом критично оцінюється вказаний висновок, що частина оскаржуваної інформації є фактичними твердженнями, оскільки зазначений висновок експерта не враховує правові позиції (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), які висловленні в рішенні Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік), враховуючи те, що відповідачами висловлені оціночні судження щодо дій позивача саме як публічної особи.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що інформація, спростувати яку просить позивач, не підлягає визнанню недостовірною, оскільки така інформація стосується останнього, як публічної особи та його діяльності, інформація, яка міститься в оспорюваній публікації є оцінкою дій та дає можливість проаналізувати і сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями, враховуючи контекст і характер застосованих мовних засобів та стилістичних прийомів, поширена відповідачами інформація не посягає на честь, гідність та ділову репутацію позивача.

З інформації зазначеної відповідачем, яку позивач вважає недостовірною інформацією відносно нього, є нічим іншим, як оціночними судженнями, а відтак, згідно із статтею 30 Закону України «Про інформацію», такі судження не підлягають спростуванню, і за їх висловлювання ніхто не може бути притягнутий до відповідальності.

Отже, враховуючи викладену позицію Європейського суду з прав людини стосовно застосування статті 10 Європейської Конвенції з прав людини, що ратифікована Україною, вищенаведені фрази, які позивач просить спростувати, становлять основу права на свободу вираження поглядів та захищені на рівні національного законодавства та Конституції України, навіть у тих випадках, коли зміст висловлювань суб`єктивно здатний викликати негативну реакцію публічної особи, стосовно якої вони поширені.

Виходячи з вищевикладеного, встановлених обставин справи та положень законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини сторін, суд, вважає, що відсутні підстави вважати інформацію недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Враховуючи, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про спростування недостовірної інформації, тому вони задоволенню також не підлягають у зв`язку з відсутністю підстав для задоволення вищевказаної позовної вимоги.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України в разі відмови в задоволенні позову, сплачена сума судових витрат, у тому числі, судовий збір, не відшкодовується позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 141, 259, 261, 265, 273, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватної наукової установи "Центр економіко-правових досліджень" про захист честі гідності та ділової репутації, зобов?язання спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди- відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ;

ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 .

Приватна наукова установа "Центр економіко-правових досліджень": код ЄДРПОУ 41090200, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40А.

Повний текст рішення складено 24.08.2026р.

СУДДЯ І.П.РОМАНИШЕНА