Decision № 139173313, 20.08.2026, Pokrovske City Court of Dnipropetrovsk Oblast (until 25.04.2025 - Ordzhonikidze City Court of Dnipropetrovsk Oblast)

Справа № 189/4312/23

Номер провадження 2/184/22/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 рокум. Покров

Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Томаша В.І., за участю секретаря судового засідання - Михайлової Т.В., розглянувши в м. Покров в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості за кредитним договором»,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача по справі про стягнення заборгованості по кредитному договору № 4979670 від 27.10.21 р.,

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив наступне: 27.10.2021 р. між відповідачем по справі, ОСОБА_1 , та первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна», через інформаційно-телекомунікаційну систему ТОВ «Авентус Україна» було укладено в електронний спосіб у відповідності з Законом України «Про електронну комерцію» кредитний договір № 4979670, згідно якого кредитодавець ТОВ «Авентус Україна» зобов`язався надати позичальнику ОСОБА_1 кредит у сумі 11 000 (одинадцять тисяч) грн.,00 коп., а позичальник ОСОБА_1 зобов`язувався даний кредит отримати та повернути його у відповідності з умовами договору. Що кредитний договір був укладений у відповідності з «Правилами про надання коштів у тому числі на умовах фінансового кредитування», затвердженими Наказом № 53-02 от 16.01.2020 р., які розміщені на сайті ТОВ «Авентус Україна». Що згідно договору строк кредитування складає 30 днів з правом пролонгації договору. Що кредит кредитодавцем надавався на засадах строковості, поворотності, та платності. А позичальник зобов`язувався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах визначених договором кредиту та «Правилами про надання коштів у тому числі на умовах фінансового кредитування». Надання кредиту відповідачу та розмір заборгованості доказується належними доказами які додані до позовної заяви.

19.06.2023 р., між ТОВ «Авентус Україна», як первісним кредитором, та ТОВ ФК «Фінтраст Україна» , як фактором, було укладено договір факторингу № 19.06./23-ф, згідно якого, право грошової вимоги за кредитним договором № 4979670 від 27.10.21 р., з позичальника ОСОБА_1 , перейшло від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» до правонаступника та позивача по справі - ТОВ ФК «Фінтраст Україна». Що боржник та відповідач по справі кредит не повернув. В зв`язку з чим позивач просить суд стягнути борг з відповідача у судовому порядку.

Представник позивача, для підтвердження отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів по даному договору попросив суд витребувати від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (49094 м. Дніпро вул. Набережна Перемоги 30) інформацію відносно належності банківської карти з прихованим номером № НОМЕР_1 ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , та підтвердження зарахування на дану карту 27.11.2021 р. кредитних коштів у сумі 11 000 грн. від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» ЄДРПОУ 41078230.

Ухвалою суду про відкриття провадження від 19.02.2024 року, позовну заяву позивача було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним ухвали, на подачу відзиву на позов.

11.06.2024 р. представник позивача надіслав до суду заяву про розгляд справи без присутності сторони позивача. Проти винесення заочного рішення по справі - не заперечував.

27.06.2024 р., від представника відповідача, через підсистему «Електронний суд», була подана заява про надання представнику відповідача додаткового часу на подання відзиву на позов, та був наданий відзив на позовну заяву позивача. 16.04.2025 р., стороною відповідача були надані додаткові пояснення по справі. У відзиві на позов та у додаткових поясненнях сторона відповідача вказала на те, що вона вважає позовні вимоги позивача не обґрунтованими та не доведеними. Що позивач, вимагаючи від відповідача по справі повернення кредитного боргу, спочатку, повинен довести факт надання кредиту відповідачу. Це його процесуальний обов`язок. Сторона віповідача у відзиві завила про те, що сам по собі кредитний договір без документального підтвердження перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника не являється доказом надання кредиту. Що договір це лише документ який за своїм призначенням являється тільки юридичною підставою для надання кредиту. А сам факт перерахування кредитних коштів по договору підтверджується банківськими та первинними фінансовими бухгалтерськими документами, а саме: завіреним банком, на момент видачі кредиту, платіжним дорученням про перерахування кредитних коштів. Меморіальним ордером який відображає проведення фінансової операції по перерахуванню коштів. Складеною у відповідності з законодавством та належно завіреною банківською випискою про рух коштів по рахунку позичальника. А позивач не надав такого підтвердження перерахування коштів кредитором на рахунок відповідача по справі. В матеріалах справи, первинні фінансові бухгалтерські документи які б підтвердили таке перерахування - відсутні.

Сторона відповідача також заявила про те, що позивач в якості доказу перерахування, кредитних коштів відповідачу по справі додав до позову не платіжне доручення або меморіальний ордер, а лист від третьої особи ТОФ ФК «Контрактовий дім», в якому останній повідомляє ТОВ «Авентус Україна» про успішність фінансової операції проведеної по укладеному між ТОВ «Авентус Україна» та ТОФ ФК «Контрактовий дім» договору № 087/20-П від 08.07.2020 р. Але даний лист не являється ні банківським документом ні первинним бухгалтерським фінансовим документом. Та який, без підтвердження первинними фінансовими документами доказом проведення фінансової операції бути не може. До того ж, у даному листі вказується не про проведення перерахування по одному кредитному договору вказаному позивачем у позовній заяві, а про цілий ряд трансакцій, які ніяким чином не стосуються справи яка розглядається у суді.

Також, сторона відповідача зазначила про те, що розмір боргу заявлений в позовній заяві, повинен підтверджуватись належно оформленим, з урахуванням усіх вимог чинного законодавства, розрахунком, складеним та підписаним уповноваженою особою на роботу з первинними фінансовими документами, повноваження якої повинно бути підтверджене посадовою інструкцією та наказом керівника підприємства на право даної особи складати та підписувати первинні фінансові документи. А сам розрахунок повинен бути підписаним і відповідальною особою яка склала даний розрахунок, і керівником підприємства яке видало даний розрахунок. А позивач, такого документу суду не надав.

Сторона відповідача у відзиві також заявила про те, що доданий позивачем до позову паспорт кредиту не являється доказом його надання.

Що позивач, як фактор та правонаступник боргу по договору факторингу, не має права на витребування боргу з відповідача по справі, по причині того, що відповідач, не повідомлявся належним чином про заміну кредитора по кредитному договору.

Представник позивача та відповідач по справі в судове засідання не з`явились. Представник відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи без його присутності та без присутності відповідача. Розгляд справи попросив провести на підставі наданих суду документальних доказів та письмових пояснень, які знаходяться в матеріалах справи. У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб які беруть участь у справі, у відповідності з ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Судом, при досліджені обставин справи було з`ясовано наступне.

27.10.2021 р., між ТОВ «Авентус Україна» як кредитодавцем, та ОСОБА_1 як позичальником, був укладений в електронний спосіб кредитний договір № 4979670 відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» надає позичальнику ОСОБА_1 безготівковий кредит у сумі 11 000 (Одинадцять тисяч) грн. строком на 30 днів, з правом пролонгації договору, з стандартною процентною ставкою 1,9 % в день на суму залишку кредиту. А позичальник зобов`язується повернути його у термін та у сумі визначеними умовами договору. Договір було укладено у відповідності з ЗУ «Про електронну комерцію», який має силу договору укладеного в письмовій формі та підписаний позичальником електронним ідентифікатором. До позову були додані докази перерахування кредитних коштів та розрахунок боргу.

На підставі чого, суд приходить до переконання про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11 000 грн.

Щодо нарахування відсотків за кредитом:

Згідно п.1.3 договору, сума кредиту складає 11 000 (одинадцять тисяч) грн.

Згідно п.1.4 договору, строк кредиту становить 30 днів.

Згідно паспорту кредиту, розмір відсотків за період кредитування передбачений п. 1.4 кредитного договору, за загальною ставкою - становить 6 270,00 грн. Загальна сума кредиту за даний період користування кредитними коштами (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісія та інші платежі) складає - 17 270,00 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача відсотки по кредиту у розмірі - 20 691 (двадцять тисяч шістсот дев`яносто одна) грн.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно п. 4.1 кредитного договору термін кредитування може бути продовжений (Пролонгація договору). Згідно п.4.2 договору, пролонгація договору можлива за ініціативою споживача. Згідно п. 4.2.1 договору, споживач, якщо сума боргу становить менше ніж 400 (чотириста) грн., може ініціювати продовження кредиту. Згідно п. 4.2.2 договору, споживач має право на продовження кредиту при умові сплати кредитодавцю суми заборгованості по відсотках на дату подання оферти на продовження строку кредиту. А кредитодавець у відповідь повідомляє споживача про погодження продовження терміну кредитування. Згідно п. 4.2.4 кредитного договору у разі пролонгації договору за ініціативою споживача, до договору додається доповнення про зміну строків повернення кредиту.

Згідно п. 4.3. продовження терміну кредиту можливе у вигляді автопролонгації.

Згідно п. 4.4 договору, автопролонгація підтверджується внесенням змін до кредитного договору за допомогою технічних засобів та письмових доповнень до договору у відповідності зі ст. 207 ЦК України.

Але матеріали справи не містять в собі належних, сформованих у відповідності з вимогами п. 4.2.4 договору, доказів пролонгації кредитного договору № 4979670 від 27.10. 2021 року, після закінчення передбаченого п. 1.4 договору 30 - денного строку кредитування. Що передбачає припинення нарахування кредитором процентів по кредитному договору після спливу строку кредитування визначеного п. 1.4 договору.

Відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг, з звичайним рівнем освіти, з недостатнім рівнем підготовки в області права взагалі та в питаннях діловодства та договірних відносин зокрема, не міг у достатній мірі зрозуміти та оцінити перед підписанням кредитного договору усіх без винятку умов кредитування, щодо періодів та розміру різних нарахувань за кредитом, які викладені в декількох значних за об`ємом документах: кредитному договорі, у додатках до договору, та в «Правилах надання коштів у кредит Товариством з обмеженою відповідальністю Авентус Україна». А за таких обставин, укладений кредитний договір при не повному розумінні позичльника усіх його істотних та важливих умов, перетворюється для позичальника на непомірний тягар. Що не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, враховуючи необізнаність позичальника в питаннях кредитування та договірних відносин, допустив підписання кредитного договору з порушенням звичаїв ділового обороту та частково норм діючого законодавства, на вкрай не вигідних для позичальника умовах. Які споживач не міг оцінити у повній мірі при підписанні кредитного договору.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту - щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Що узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 про «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи вище викладену аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 20 691,00 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у розмірі 11 000,00 грн, не відповідає умовам договору, та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що з відповідача стягненню підлягає сума відсотків за користування кредитом за період зазначений у п. 1.4 кредитного договору за 30 днів. Яка, згідно п.4 додатку № 1 до кредитного договору «Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит» рівняється - 6 270,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3 % річних.

Позивач у позовній заяві попросив суд стягнути з відповідача інфляційні витрати у розмірі 8 778,00 грн.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 № 133/2022, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року по теперішній час в Україні діє воєнний стан, який продовжений відповідними Указами Президента України та Законами України.

Постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23 деталізувала темпоральні межі застосування мораторію. Закон № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», що вніс зміни до норм ЦК України, виключив можливість нарахування сум за ст. 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року для кредитних і позикових відносин.

Позивачем не враховано вищевказаних Перехідних положень ЦК України та не вірно здійснено розрахунок та заявлено до стягнення за кредитним договором інфляційних витрат та 3% річних.

З огляду на вище зазначене, інфляційні витрати в розмірі 8 778,00 грн грн., та 3% річних у сумі 1 330 грн., стягненню з відповідача на користь позивача, не підлягають.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за позовом по кредитному договору у загальній сумі, вказаній у п.1.8.1 кредитного договору, у розмірі - 17 270 грн.

Згідно позовної зави позивача, відповідачем по справі, по вказаному в позові кредитному договору, первісному кредитору були сплачені наступні суми: 27.11.2021 р. - 3 344 (три тисячі триста сорок чотири) грн.00 коп. 24.12.2021 р. - 5 643 (п`ять тисяч шістсот сорок три) грн. 00 коп.

23.01.2022 р. - 6 270 (шість тисяч двісті сімдесят) грн. 00 коп. 19.02.2022 р. - 5 643 (п`ять тисяч шістсот сорок три) грн. 00 коп.

Всього відповідачем було сплачено по даному кредитному договору - 20 900 (двадцять тисяч дев`ятсот) грн.

З огляду на вище викладене суд приходить до висновку, що відповідач, сплативши по кредитному договору суму у розмірі 20 900,00 грн., при сумі боргу визнаному судом у розмірі - 17 270 грн., покладені на нього обов`язки по кредитному договору № 4979670 від 27.10.2021 р. виконав повністю.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, з урахуванням вище наведених норм процесуального та матеріального права та судової практики, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, беручи до уваги те, що ОСОБА_1 було повернено тіло кредиту та відсотки за користування ним, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню.

Згідно вимог ч.1 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 1ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вище викладене, Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Фінтраст Україна», у задоволені позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, слід відмовити.

Оскільки у задоволенні позову позивачу відмовлено у повному обсязі, витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу слід покласти на позивача.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 2, 10, 12, 13, 76, 77-81, 89, 141, 258, 263-265 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості за кредитним договором» - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 20.08.2026 р.

Суддя Покровського міського суду В. І. Томаш