Decision № 139168917, 21.08.2026, Voznesensk City and District Court of Mykolaiv Oblast

Справа № 473/2770/26

РІШЕННЯ

іменем України

"21" серпня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 11 листопада 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» уклало з відповідачем Договір про відкриття кредитної лінії №1624-2247 продукту «На все».

За умовами договору ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зобов`язалося відкрити та відкрило на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з кредитним лімітом у розмірі 8 400 грн та строком користування коштами протягом 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику (який складається з базових періодів кредитування строком 14 календарних днів кожен), а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит в цілому до 06 вересня 2026 року, а також:

- сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 0,90 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом (знижена процентна ставка, яка застосовується у разі належного виконання позичальником умов кредитного договору);

- сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 1 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом (стандартна процентна ставка, яка застосовується у разі відсутності підстав для застосування зниженої процентної ставки);

- сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту.

У разі порушення позичальником грошового зобов`язання останній відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов`язався сплатити на користь кредитодавця проценти за користування чужими коштами у розмірі 401 500 % річних від простроченої суми.

Однак позичальник свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 10 квітня 2026 року виникла заборгованість у загальному розмірі 26 762,40 грн, у тому числі:

-заборгованість за кредитом 8 400 грн;

-заборгованість за процентами 12 482,40 грн;

-заборгованість за комісією за надання кредиту 1 680 грн;

-нараховані відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України проценти за прострочення виконання грошового зобов?язання 4 200 грн.

Тому вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача у повному обсязі.

18 червня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги визнав частково, не заперечував проти стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту), однак не погодився з рештою вимог, вказуючи на те, що:

- позивачем не надано первинних бухгалтерських документів (банківської виписки по рахунку позичальника), що б підтвердили наявну заборгованість. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом розміру боргу, не підтверджує та не відображає реальну заборгованість за кредитним договором;

- визначена у кредитному договорі умова щодо нарахування процентів за користування кредитом, що значно перевищує розмір кредиту, є несправедливою, призводить до сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації та дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, а тому такі проценти не підлягають стягненню у нарахованому розмірі;

- вимога позивача про стягнення нарахованих процентів за прострочення виконання грошового зобов?язання є безпідставною у зв?язку з введенням в Україні заборони на застосування відповідальності за порушення позичальником кредитних зобов?язань протягом строку дії на території України воєнного стану.

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без його участі.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі представника позивача та відповідача, оскільки матеріали справи містять усю необхідну інформацію та докази для вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 11 листопада 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» уклало з відповідачем Договір про відкриття кредитної лінії №1624-2247 продукту «На все».

За умовами договору ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зобов`язалося відкрити на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з кредитним лімітом у розмірі 8 400 грн та строком користування коштами протягом 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику (який складається з базових періодів кредитування строком 14 календарних днів кожен), а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит в цілому до 06 вересня 2026 року, а також:

- сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 0,90 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом (знижена процентна ставка, яка застосовується у разі належного виконання позичальником умов кредитного договору);

- сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 1 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом (стандартна процентна ставка, яка застосовується у разі відсутності підстав для застосування зниженої процентної ставки);

- сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту.

У разі порушення позичальником грошового зобов`язання останній відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов`язався сплатити на користь кредитодавця проценти за користування чужими коштами у розмірі 401 500 % річних від простроченої суми.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що сторони з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальник підписав його за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, ОСОБА_1 набув статусу, прав та обов`язків позичальника у кредитних правовідносинах з позивачем.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Водночас, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено можливість встановлення кредитодавцем додаткових комісій, пов`язаних з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Наявною в матеріалах справи копією довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 15 квітня 2026 року за вих. №281214-1707131301-15042026 (а.с. 70) підтверджується факт виконання позивачем свого зобов`язання перед відповідачем шляхом перерахування кредиту у розмірі 8 400 грн. Вказана обставина також визнається відповідачем.

У той же час, позичальник порушив умови договору в частині вчасного повернення кредиту, сплати відсотків за користування ним та комісії за надання кредиту.

Згідно розрахунку боргу, станом на 10 квітня 2026 року заборгованість за кредитним договором становить 26 762,40 грн, у тому числі:

-заборгованість за кредитом 8 400 грн;

-заборгованість за процентами (за період з 11 листопада 2025 року до 09 квітня 2026 року) 12 482,40 грн;

-заборгованість за комісією за надання кредиту 1 680 грн;

-нараховані відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України проценти за прострочення виконання грошового зобов?язання 4 200 грн.

Перевіривши вказаний розрахунок, суд встановив наступне.

Суд погоджується із заборгованістю за кредитом (тілом кредиту), проти стягнення якого не заперечує відповідач ОСОБА_1 .

Крім цього, суд вважає доведеною та обгрунтованою заборгованість за комісією за надання кредиту, яка нарахована у повній відповідності до умов договору.

Також суд констатує, що проценти за користування кредитом дійсно нараховувалися позивачем відповідно до умов кредитного договору (в тому числі за узгодженими сторонами процентними ставками та в межах узгодженого строку кредитування). Умови кредитного договору в цій частині не суперечать вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Суд не приймає до уваги доводи відзиву про те, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів (банківської виписки по рахунку позичальника), що б підтвердили наявну заборгованість, оскільки на підтвердження розміру заборгованості позивач надав суду окремий та детальний (помісячний) розрахунок заборгованості.

За загальним правилом наявність та розмір заборгованості за кредитним договором дійсно підтверджується первинними банківськими документами, зокрема випискою з банківського рахунку позичальника. Однак слід звернути увагу на те, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, керується у своїй діяльності Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема з кредитування, без відкриття для позичальників окремих рахунків (на відміну від банківських установ), а тому не створює первинні банківські документи. Відтак наданий суду позивачем розрахунок (в сукупності з доказами перерахування позичальнику кредиту) є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру.

Зі свого боку відповідач не надав жодних доказів на спростування наданого позивачем розрахунку, зокрема альтернативного розрахунку заборгованості (контррозрахунку).

Однак згідно з ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У той же час, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 ЦПК України, втрачає сенс.

Не можуть бути прийняті до уваги й твердження відзиву про те, що визначена у кредитному договорі умова щодо нарахування процентів за користування кредитом, що перевищує розмір кредиту, є несправедливою, призводить до сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації та дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, а тому такі проценти не підлягають стягненню у нарахованому розмірі у зв?язку з наступним.

Згідно ч. 2, п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

За порушення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.

Тобто, положення закону щодо несправедливих умов договору та обмеження нарахувань за кредитним договором стосуються саме відповідальності позичальника за невиконання (неналежне виконання) споживчого кредитного договору (зокрема нарахування пені, штрафу, відповідальності згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, інших платежів за порушення зобов?язань) та не стосуються узгоджених сторонами кредитного договору договірних процентів (плати за користування кредитом), оскільки вони мають різну правову природу та цільове призначення.

Тому умови договору щодо нарахування процентів за користування кредитом відповідають вимогам закону.

Що стосується нарахованих процентів за прострочення виконання грошового зобов?язання, то в цій частині слід зазначити наступне.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства». У справі «Кантоні проти Франції» Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань (зокрема відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

За встановленого, нараховані відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України проценти не підлягають стягненню.

Тому заборгованість за кредитним договором становить 22 562,40 грн, у тому числі:

-заборгованість за кредитом 8 400 грн;

-заборгованість за процентами (за період з 11 листопада 2025 року до 09 квітня 2026 року) 12 482,40 грн;

-заборгованість за комісією за надання кредиту 1 680 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також підлягають стягненню 2 244,67 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407; код ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії №1624-2247 продукту «На все» від 11 листопада 2025 року, що утворилася станом на 10 квітня 2026 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 8 400 (вісім тисяч чотириста) гривень; заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 11 листопада 2025 року до 09 квітня 2026 року) у розмірі 12 482 (дванадцять тисяч чотириста вісімдесят дві) гривні 40 копійок; заборгованість за комісією за надання кредиту у розмірі 1 680 (одна тисяча шістсот вісімдесят) гривень, а всього в загальному розмірі 22 562 (двадцять дві тисячі п?ятсот шістдесят дві) гривні 40 копійок, а також 2 244 (дві тисячі двісті сорок чотири) гривні 67 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв