Decision № 139122949, 20.08.2026, Kharkiv District Administrative Court

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2026 року № 520/5468/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заічко О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, буд. 8,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61013, код ЄДРПОУ38631015) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.

- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 128 803,68 грн. ( сто двадцять вісім тисяч вісімсот три гривні 68 копійок).

В обґрунтування вимог зазначено, що на виконання рішення по справі № 520/17613/25 було перераховано та сплачено позивачу заборгованість з грошового забезпечення 19.02.2026 на суму 161518,16 грн. Однак, відповідна сума повинна була бути сплачена йому при звільненні 30.04.2025, у чому вбачається порушення ст.116 КЗпП.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження в порядку передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана сторонам по справі до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався.

Згідно положень ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно до ч.6 ст. 162 КАС України разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд установив таке.

ОСОБА_1 ( надалі Позивач) проходив службу в Головному управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (надалі Відповідач). Звільнений зі служби 30.04.2025.

Внаслідок порушення відповідачем прав позивача, що стосувались його індексації грошового забезпечення, останній звернувся до суду за поновленням порушених прав. Відповідачем на виконання рішення по справі № 520/17613/25 було перераховано та сплачено позивачу індексацію грошового забезпечення 19.02.2026 на суму 161518,16 грн. після оподаткування, однак, відповідна сума повинна була бути сплачена йому при звільненні 30.04.2025, у чому, на думку позивача, вбачається порушення ст.116 КЗпП.

Позивач через адвоката звернувся до відповідача з питання отримання інформації щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У відповідь отримано лист про відсутність підстав для вчинення означених дій.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача, що стало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

У силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст.116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За обставинами справи, ОСОБА_2 по 30.04.2025 проходив публічну службу в Національній академії Національної гвардії України.

У день звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено грошове забезпечення в належному розмірі.

19.02.2026, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 по справі №520/17613/25, відповідачем виплачено на користь позивача кошти в розмірі 161518,16 грн, тобто, в порушення приписів ст.116 КЗпП України.

Отже, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд приходить до висновку про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає наступне.

Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.

У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі до періоду з 30.04.2025 по 19.02.2026 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Тобто, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суди мають присудити особі такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.05.2026 у справі №520/2009/24.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» п.4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до архівної відомості №1 за період з січня 2025р. по травень 2025р. №2100-655, двома попередніми місяцями перед звільненням є лютий 2025 (28 кал.дн) та березень 2025 (31 кал.дн.), що у сумі становить 59 кал.дн. Грошове забезпечення позивача за лютий 2025 становило 20 610,09 грн., за березень 2025 становило 20 691,30 грн., що у сумі становить 41301,39 грн.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 700,02 грн (41301,39 грн / 59 днів).

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 565692,41 грн (404174,25 грн виплачено при звільненні відповідно до рхівної відомості №1 за період з січня 2025р. по травень 2025р. №2100-655 + 161518,16 грн виплачено на виконання рішення по справі №520/17613/25).

Несвоєчасно виплачена сума індексації грошового забезпечення становить 28,55 % (161518,16 грн х 100 : 565 692,41 грн).

При розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за спірний період слід застосувати статтю 117 КЗпП України у редакції після 19.07.2022, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Отже період, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, становить з 30.04.2025 по 30.10.2025, що складає 184 календарних днів.

З урахуванням вищенаведених висновків суду, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає 128803,68 грн (700,02 грн х 184 календарні дні). Сума, з урахуванням істотності частки 28,55%, становить 36773,45 грн.

Враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача, суд вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 36773,45 грн.

Отже, суд погоджується з доводами позивача, щодо бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, при цьому відхиляє наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 128 803,68 грн, як неналежний.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, буд. 8,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61013, код ЄДРПОУ38631015) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Взнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 36773,45 грн. ( тридцять шість тисяч сімсот сімдесят три гривні 45 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Заічко О.В.