Decision № 139089296, 19.08.2026, Kirovohrad District Administrative Court

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/3614/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, б.23, м. Черкаси, Черкаська область, 18000, ЄДРПОУ 21366538)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, через уповноваженого представника, звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 12.03.2026 № 112850005853 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 з 12.01.2026 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою від 05.09.1983 серії НОМЕР_2 , а саме: з 01.07.2000 по 28.03.2001; з 01.04.2001 по 29.12.2003; з 13.06.2005 по 10.10.2008.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірним рішенням йому протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком з посиланням на недостатність страхового стажу, до якого неправомірно не враховані спірні періоди роботи.

Вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.40).

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що станом на дату звернення, позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося повних 60 років 1 місяць 23 дні, проте страховий стаж становив 31 рік 3 місяці 22 дні (станом на 01.01.2026 потрібно 33 роки страхового стажу). За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:

- періоди роботи згідно трудової книжки від 05.09.1983 серія НОМЕР_2 ;

- з 01.07.2000 по 28.03.2001 та з 01.04.2001 по 19.12.2003, оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки потрібно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки;

- з 13.06.2005 по 10.10.2008, оскільки згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.

Враховуючи вищевикладене, Головним управління Пенсійного фонду України в Черкаській області винесено рішення № 112850005853 від 12.03.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

04.03.2026 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України від 9 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон 1058-IV).

За принципом екстериторіальності вказана заява була розглянута структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Відповідно до наданих документів страховий стаж позивача становить 31 рік 3 місяці 22 дні.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 05.09.1983 серія НОМЕР_2 :

- з 01.07.2000 по 28.03.2001 та з 01.04.2001 по 19.12.2003, оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки потрібно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки;

- з 13.06.2005 по 10.10.2008, оскільки згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.

Головним управління Пенсійного фонду України в Черкаській області винесено рішення № 112850005853 від 12.03.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

На підставі частини першої статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту 1 статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (надалі за текстом Порядок № 637), також закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За п. 20 вказаного Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Суд зазначає, що одним зі спірних питань, що підлягає вирішенню в межах даної справи є питання зарахування певних періодів роботи до страхового стажу, про що позивач, крім іншого, просить у позові.

Так, в трудовій книжці позивача від 05.09.1983 серії НОМЕР_2 , копія якої наявна в матеріалах справи, містяться наступні записи про роботу в спірні періоди:

- № 12 запис від 11.05.1993 про прийняття на посаду начальника відділу сільськогосподарської продукції ТОВ «Антанта-ВІЛВІЗ», на підставі наказу від 11.05.1993 №31;

- № 13 запис від 07.07.1996 про призначення на посаду комерційного директора, на підставі наказу від 05.07.1996 № 19;

- № 14 запис від 28.03.2001 про звільнення з займаної посади за власним бажанням, відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України, на підставі наказу від 25.03.2001 № 9;

- № 15 запис від 01.04.2001 про прийняття на посаду комерційного директора ТОВ ВКФ «Луід», на підставі наказу від 28.03.2001 № 7;

- № 16 запис від 29.12.2003 про звільнення з займаної посади за власним бажанням, відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України, на підставі наказу від 25.12.2003 № 4;

-№ 19 запис від 13.06.2005 про прийняття на посаду начальника відділу маркетингу Заводу «Калькулятор», на підставі наказу від 13.06.2005 № 12;

- № 20 запис від 03.03.2008 про призначення на посаду заступника директора заводу, на підставі наказу від 03.03.2008 № 4-к;

- № 21 запис від 10.10.2008 про звільнення з займаної посади у зв`язку із скороченням штату, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, на підставі наказу від 10.10.2008 № 33.

Відповідачем при розгляді поданих позивачем документів зауважень до записів трудової книжки позивача не висувалось, з чого можна зробити висновок, що вказані записи у трудовій книжці оформлені належним чином та мають необхідні реквізити.

В спірному випадку вказана трудова книжка оформлена відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, оскільки містить інформацію стосовно вищевказаних періодів роботи позивача, а саме: дати прийняття на роботу, посада; найменування підприємства, де працював позивач, а також зазначено на підставі яких наказів позивач звільнений з роботи, містить відтиск печаток підприємств та підписи уповноважених осіб роботодавців.

При цьому, суд зазначає, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці, відповідачем не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку страхового стажу.

Щодо відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу позивача та сплату страхових внесків за вказані періоди, то суд звертає увагу на таке.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01 липня 2000 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування», якою доручено Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та установлено, що починаючи з 1 липня 2002 року обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку.

Згідно пункту 1 Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою №794 (далі - Положення №794) персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).

Пунктом 2 Положення №794 визначено, що основними завданнями персоніфікованого обліку є:

- створення єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб;

- створення інформаційних передумов для визначення розміру виплат за пенсійним страхуванням залежно від тривалості страхового стажу та особистого внеску фізичної особи у формування коштів цього страхування.

Згідно пункту 3 Положення №794 в основі персоніфікованого обліку лежить обов`язковість і своєчасність подання відомостей про фізичних осіб; обов`язковість використання індивідуального ідентифікаційного номера даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів.

Пунктом 5 Положення №794 передбачено, що персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).

Згідно пункту 6 Положення №794 уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» (2657-12) має право: своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення; проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості;

Згідно пункту 10 Положення №794 роботодавці зобов`язані в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них.

Отже пенсійні органи ведуть персоніфікований облік сплати страхових внесків у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування на підставі даних про фізичну особу, які надають роботодавці, та у подальшому використовує їх у при обрахунку страхового стажу.

Також відповідно до пункту 3 Положення №794 починаючи з 1 липня 2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 за даними системи персоніфікованого обліку.

Натомість трудова книжка відповідно до пункту 1 Порядку №637 є основним документом, що підтверджує стаж особи до 01.07.2000.

Відповідно до статті 56 Закону України Про пенсійне забезпечення до стажу роботи для призначення пенсії зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до статті 1 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із статтею 20 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Частиною другої статті 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 40 Закону № 1058-IV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Відповідно до статті 106 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Отже, посадові особи таких страхувальників, відповідальні за сплату страхованих внесків, в разі їх несплати, несуть передбачену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність, а пенсійний орган застосовує до страхувальників фінансові санкції та здійснює заходи щодо стягнення такої заборгованості зі сплати страхових внесків.

Тобто щодо періодів трудової діяльності після 1 липня 2000, то Верховний Суд при застосуванні норм Закону Про пенсійне забезпечення (статті 56), Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (статті 20, 24, 40, 106) виснував, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Невиконання підприємством-страхувальником обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавляти соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. Протилежний підхід є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Отже, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо нарахування та належної сплати страхових внесків. Наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періодів його роботи (Постанови Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 20 березня 2019 у справі № 688/947/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 683/1814/16-а, від 23 березня 2020 року у справі № 535/1031/16-а, від 26 березня 2020 року у справі № 299/3616/16-а, від 17 листопада 2021 року у справі № 242/5635/16-а, від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17).

Враховуючи наведені норми закону та судову практику ВС, суд виснував, що спірні періоди роботи з 01.07.2000 по 28.03.2001; з 01.04.2001 по 29.12.2003; з 13.06.2005 по 10.10.2008 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Згідно з пунктом 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що рішення щодо призначення пенсії приймається пенсійним органом за наявності усіх документів про призначення пенсії. Органи Пенсійного фонду наділені повноваженнями збирати необхідні для розгляду заяви особи (у тому числі щодо призначення пенсії) документи.

Отже, у випадку виявленої відсутності необхідних документів для призначення позивачу пенсії чи їх уточнення відповідач мав можливість вчинити дії, спрямовані на їх отримання від відповідних органів (осіб).

Відповідачем не надано жодних доказів виконання ним вимог положень статті 44 Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1 щодо вчинення дій, спрямованих на отримання необхідних документів для з`ясування та перевірки спірних періодів від відповідних органів (осіб), в тому числі, перевірки спірних періодів роботи позивача.

Держава зобов`язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливе лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке до того ж гарантується міжнародними зобов`язаннями, взятими на себе Україною.

Наведена бездіяльність відповідача свідчить про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання, як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини у справі, суд вважає, що відповідачем спірне рішення прийнято без урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому суд доходить до висновку щодо його протиправності, та, як наслідок, про скасування рішення.

Разом з цим, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 14 цієї частини, та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до статті 58 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, органом, який призначає пенсії є Пенсійний фонд.

Як встановлено, саме до повноважень Пенсійного органу віднесено вирішення питання щодо зарахування стажу для призначення пенсії.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм закону, слід зазначити, що суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії та самостійно зарахувати стаж для призначення пенсії Закону України Про пенсійне забезпечення, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.

Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб`єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

З огляду на наведене, у розглядуваному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням висновків суду.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачу витрат за надані правничі послуги адвоката, суд зазначає наступне.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інші проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано копії: ордера на надання правничої (правової) допомоги серії СВ №1170538 від 31.05.2026; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН№001204; договору про надання правничої допомоги №48/18/03/2026 від 18.03.2026; додаткової угоди № 1 до вказаного договору, копію платіжної інструкції від 26.02.2026 на суму 15 000 грн.

У пункті 269 Рішення у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 справі №520/6658/21).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, а також враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 15 000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Оскільки позов задоволено частково, суд стягує на користь позивача судовий збір у сумі 709,97 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідно.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 12.03.2026 № 112850005853 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на сплату судового збору у розмірі 709 грн. 97 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (ЄДРПОУ 21366538).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. (сім тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (ЄДРПОУ 21366538).

Учасникам справи, які зареєстрували електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи. Вказане не позбавляє права таку особу отримати копію судового рішення у паперовій формі за її окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО