Decision № 139018113, 17.08.2026, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2026Справа № 910/7103/26

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Блажівської О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №910/7103/26,

за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51/А; код ЄДРПОУ 03366500)

до відповідача Фізичної особи - підприємець Біди Катерини Степанівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення заборгованості 10 094, 66 грн,

без виклику представників сторін,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Стислий виклад позовних вимог.

До Господарського суду міста Києва звернулося Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі - позивач) з позовом до Фізичної особи - підприємець Біди Катерини Степанівни (далі - відповідач) про стягнення неустойки у розмірі 10 094, 66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Біда Катериною Михайлівною - орендарем, а також КП «Київжитлоспецексплуатація» (підприємством) було укладено договір від 19.07.2012 № 511 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Відповідно до договору № 511 передається в оренду Фізичній особіпідприємцю Біда Катерині Михайлівні нежиле приміщення загальною площею 6,20 кв. м, в т. ч. 2 поверх - 6,20 кв. м в будинку № 9 на вул. Гната Юри (згідно поверхового плану БТІ - вул. Юри Гната, 9 літер А) у м. Києві.

Відповідно до п. 9.1 договору № 511 строк дії договору встановлено з 01.02.2012 до 23.11.2012 року .

Пунктом 9.7 договору № 511 визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються відповідним договором, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 9.2 договору № 511 усі зміни та доповнення до цього договору оформлюються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами.

Статтею 764 ЦК України регламентовано, що у разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Таким чином, нормами законодавства передбачено, що договір оренди продовжується на той самий термін, на який його було укладено, у разі відсутності заяви однієї із сторін про його припинення, поданої протягом визначеного законом строку.

Сторони у п. 9.7 договору № 511 визначили можливість продовження договору лише у такий спосіб як укладення письмового договору. Відповідно до ч. 3 п. 9.4 договору оренди № 511 він припиняється в тому числі у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Позивач зазначив, що сторонами не укладались інші договори про продовження дії договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 511 від 19.07.2012.

Таким чином, позивач визначає, що договір оренди від 19.07.2012 № 511 є припиненим з 23.11.2012 року.

Згідно з п. 4.15 договору № 511 орендар зобов`язаний після припинення дії цього договору протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання передачі підприємству. Акт приймання-передачі об`єкта оренди підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.

Позивач зазначає, що відповідач звільнив об`єкт оренди та передав його за актом прийманняпередачі позивачу та орендодавцю 01.04.2026 року (копію акту додано до матеріалів позовної заяви).

Згідно з п.п. 3.1, 3.6 договору за користування об`єктом оренди Орендар сплачує на рахунок КП «Київжитлоспецексплуатація» орендну плату, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі.

Розмір орендної плати відповідно до пункту 3.2 договору № 511 за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці. У відповідності до п. 1 статті 762 ЦК України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди. Пункт 5 статті 762 ЦК України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У позовній заяві зазначено, що позивачем за неповернення відповідачем об`єкта оренди у строк, обумовлений у п. 4.15 договору № 511, нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати за оренду майна за весь час прострочення.

Отже, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення складає 10 094,66 грн. з 01.03.2025 по 31.03.2026 року. До березня 2025 року неустойка була стягнута за рішенням Господарського суду м. Києва від 26.06.2025 у справі № 910/4787/25.

Пунктом 6.10 договору оренди № 511 передбачено, що підприємство (позивач) має право стягнути з орендаря (відповідача) заборгованість з орендної плати та інші збитки, заподіяні ним невиконанням своїх зобов`язань за цим договором, шляхом звернення стягнення на його кошти та майно в порядку, визначеному законодавством України.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у відповідності до приписів ст. 178 ГПК України не скористався та не надав.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано малозначною, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклик) сторін.

Ухвала суду від 16.06.2026 була направлена відповідачу була направлена відповідачу в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчать довідка про доставку електронного листа. Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду по справі № 910/7103/26 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Враховуючи викладене, Відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи.

ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Біда Катериною Михайлівною - орендарем, а також КП «Київжитлоспецексплуатація» (підприємством) було укладено договір від 19.07.2012 № 511 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі об`єкт оренди), яке знаходиться за адресою: вулиця Гнати Юри, буд. № 9 для розміщення офісу.

Об`єктом оренди є нежитлове приміщення, загальною площею 6,20 кв.м. в т.ч. 2 поверх 6,20 кв.м., згідно з викопіюванням з попереднього плану, що складає невід`ємну частину Договору (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору, за користуванням об`єктом оренди Орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 № 34/6250, акту приймання передачі основних засобів форми ОЗ-2 від 01.02.2012 до Договору від 24.12.2009 № 193, додатковою угодою від 30.10.2010 № 1 і за лютий 2012 становить: 14 грн 68 коп. за 1 кв.м. орендної плати, що складає 91,05 грн.

У п. 4.15 Договору сторони погодили, що Орендар після припинення дії Договору оренди зобов`язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству. Акт приймання - передачі об`єкта оренди підписується відповідним орендодавцем , орендарем та підприємством. У разі невиконання цього пункту Орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.

Договір укладений з моменту підписання його сторонами і діє з 01.02.2012 до 23.11.2012 (п. 9.1 Договору).

01.02.2012 сторони підписали Акт приймання-передачі нерухомого майна в оренду.

01.04.2026 сторони підписали Акт приймання-передачі нерухомого майна, за яким, відповідач звільнив об`єкт оренди та передав його позивачу та орендодавцю.

Отже, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повинна бути стягнута по 31.03.2026 року.

Із позовної заяви встановлено, що до березня 2025 року (28.02.2025) неустойка була стягнута за рішенням Господарського суду м. Києва від 26.06.2025 у справі № 910/4787/25.

Відтак, підлягає стягненю неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у сумі 10 094,66 грн у період з 01.03.2025 по 31.03.2026 року.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Судом під час розгляду справи по суті було досліджено докази, якими позивач обґрунтовував свої доводи, а саме копії: Договору про внесення змін та доповнень до договору від 24.12.2009 №193 оренди нежитлового приміщення з додатковою угодою від 30.10.2010 №1, Договір №511 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 19.07.2012 р.; Акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.02.2012 р.; Розрахунок орендної плати; План громадського будинку; Акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.04.2026 р.; Довідка-розрахунок; Виписка з ЄДР; Довідка від 19.05.2026 р. № 60/17-25-639, судом надано оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду з даним позовом, КП "Київжитлоспецексплуатація" зазначає, що ФОП Біда Катерина Михайлівна після припинення дії договору з 23.11.2012, орендоване майно нежитлове приміщення, загальною площею 6,20 кв.м. в т.ч. 2 поверх 6,20 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Гнати Юри, буд. № 9, повернула по акту приймання-передачі 01.04.2026, у зв`язку з чим просить стягнути з останньої 10 094, 66 грн неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України (за період з 01.03.2025 по 31.03.2026).

Пунктом 4.15 Договору сторони погодили, що Орендар після припинення дії Договору оренди зобов`язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству. Акт приймання - передачі об`єкта оренди підписується відповідним орендодавцем , орендарем та підприємством. У разі невиконання цього пункту Орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.

Статтею 551 ЦК України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойка є способом забезпечення виконання зобов`язання; завданням неустойки є сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником, після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

При цьому суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Суд додатково зазначає, що відповідач належним чином повідомлений про справу №910/7103/26 позицій щодо зменшення розміру неустойки не надав.

Частиною 1 статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Частиною 1 ст. 532 ЦК України унормовано, що місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна.

Статтею 538 ЦК України встановлено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Суд зазначає, що частина 1 статті 785 ЦК України встановлює обов`язок наймача у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Цьому обов`язку орендаря кореспондує обов`язок орендодавця прийняти таке виконання.

Суд звертає увагу на те, що законом не встановлено будь-яких додаткових передумов чи обмежень у негайному поверненні майна з орендного користування, у тому числі несплата орендної плати.

Відповідно до матеріалів справи, як зазначено позивачем, що Відповідач звільнив об`єкт оренди та передав його за актом приймання передачі позивачу та орендодавцю 01.04.2026 р.

За таких обставин, обґрунтованим та законним є нарахування відповідачу неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України за період прострочення з 01.03.2025 по 31.03.2026 року включно, що за розрахунком позивача становить 10 094, 66 грн.

Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28 36).

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 10 094, 66 грн є доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак, заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 242, 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» - задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємець Біди Катерини Степанівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51/А; код ЄДРПОУ 03366500) неустойку у розмірі 10 094 (десять тисяч дев`яносто чотири) грн 66 коп.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємець Біди Катерини Степанівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51/А; код ЄДРПОУ 03366500) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку та строки відповідно до приписів статей 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА