Decision № 138989042, 06.07.2026, Kobeliaky District Court of Poltava Oblast

532/814/25

2/532/34/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Макарчука С.М., з участю секретаря судового засідання Демидюк О.Р., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Кобеляки цивільну справу №532/814/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свеа Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

11 квітня 2025 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшов позов ТОВ «Свеа Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 27110-05/2024 від 23.05.2024 в розмірі 27 280,00 грн. та судових витрат, які складаються із судового збору, в розмірі 2 422,40 грн.

19.12.2025 від представника відповідача Бердніченко О.П. надійшли додаткові пояснення у справі, в яких прохає суд відмовити в позові, вважає їх необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підтверджені належними й допустимими доказами. Поданий позивачем кредитний договір у вигляді роздруківки електронного документа не є належним та допустимим доказом у розумінні статей 7678, 81 ЦПК України, оскільки сам по собі не підтверджує факту його укладення саме відповідачкою. Верховний Суд у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначив, що наявність тексту договору без належного підтвердження волевиявлення конкретної особи не доводить укладення договору та виникнення зобов`язань. Не надано доказів використання саме Відповідачкою номера телефону; не доведено, що електронні дії вчиняла саме ОСОБА_1 , а не третя особа. Сам по собі факт надсилання SMS-коду не є беззаперечним доказом волевиявлення конкретної фізичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 761/38955/15-ц, де суд наголосив, що електронний договір повинен підтверджуватися доказами ідентифікації особи та її участі у вчиненні електронних дій. Поданий договір не містить власноручного підпису Відповідачки або кваліфікованого електронного підпису, а описаний у ньому порядок укладення шляхом використання одноразового ідентифікатора не підтверджений жодними технічними доказами, зокрема логами входу до особистого кабінету, IP-адресами, даними про пристрій чи журналами використання одноразових кодів, що суперечить підходу Верховного Суду, викладеному у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 522/1913/20, де зазначено, що саме кредитор зобов`язаний довести факт вчинення електронного правочину конкретною особою. Крім того, Верховний Суд у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 522/1015/16-ц вказав, що виникнення кредитного зобов`язання пов`язується не лише з укладенням договору, а й з фактичним наданням грошових коштів, яке має підтверджуватися банківськими документами. Оскільки позивач не надав доказів зарахування кредитних коштів на рахунок відповідачки, поданий кредитний договір має формальний та односторонній характер, не доводить виникнення спірних зобов`язань і не може бути покладений судом в основу рішення.

Позивач посилається на лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та платіжну інформацію сервісу iPay.ua, як на доказ фактичного надання відповідачці кредитних коштів. Однак зазначені документи не є належними та допустимими доказами з таких підстав: 1. Надані матеріали не є банківськими документами, не містять виписки з рахунку Відповідача, не підтверджують зарахування коштів на рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 в банківській установі. 2. Платіжний сервіс iPay.ua не є банком і не здійснює облік рахунків клієнтів, а лише фіксує ініціювання операції, що не тотожне фактичному отриманню коштів конкретною фізичною особою. 3. Маска платіжної картки ( НОМЕР_1 ), зазначена у листі, не підтверджує належність картки Відповідачці, оскільки не містить жодних персоніфікуючих банківських реквізитів. 4. Відсутні докази, що саме Відповідач був власником або користувачем зазначеної картки на момент транзакції. Позивач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував факт зарахування кредитних коштів на банківський рахунок Відповідачки ОСОБА_1 . У матеріалах справи відсутні банківські виписки, довідки банку-емітента картки або інші первинні банківські документи, що підтверджують отримання коштів. Подані платіжні інструкції та листи платіжних сервісів підтверджують лише ініціювання платежу, але не факт його виконання та зарахування коштів отримувачу. Верховний Суд у постановах від 27.03.2019 у справі № 522/1015/16-ц та від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 зазначив, що належним доказом отримання кредитних коштів є саме банківські документи, а не внутрішні чи інформаційні матеріали кредитора. За відсутності таких доказів грошове зобов`язання вважається недоведеним, що відповідно до ст. 81 ЦПК України є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, Платіжна інструкція / iPay / «Універсальні платіжні рішення» Не банківський документ Не підтверджує зарахування коштів на рахунок Відповідача Маска картки не доводить належність картки саме ОСОБА_1 . Відсутня банківська виписка або довідка банку-емітента суду доведено: це лише фіксація ініціювання платежу, а не отримання коштів. Неналежність доказів переходу права вимоги за договором факторингу позивач обґрунтовує свій статус кредитора договором факторингу та платіжною інструкцією на суму 3 827 017,94 грн. Ця Платіжна інструкція: містить лише загальну суму не ідентифікує конкретного боржника не містить номеру кредитного договору не доводить перехід права вимоги саме щодо відповідачки. Подані докази не підтверджують належним чином перехід права вимоги саме щодо відповідачки, з огляду на таке: 1. Платіжна інструкція щодо оплати фінансування за договором факторингу не містить жодного посилання на конкретного боржника, номер кредитного договору чи ідентифікацію вимоги. 2. Наданий «витяг з реєстру боржників» є похідним документом, сформованим самим Позивачем, без подання повного Реєстру боржників, що унеможливлює перевірку його цілісності та достовірності. 3. Витяг не дозволяє перевірити, чи не зазнавав Реєстр змін після підписання договору факторингу. Позивачем до матеріалів справи подано перший і останній аркуш реєстру боржників як додаток до договору факторингу, однак наявність такого реєстру сама по собі не підтверджує ані факту укладення кредитного договору саме Відповідачкою, ані факту отримання ним кредитних коштів, ані дійсності та обсягу заявленої заборгованості. Реєстр боржників є похідним, узагальнюючим документом, сформованим між сторонами договору факторингу, і не є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує виникнення грошового зобов`язання. Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 761/29221/18 зазначив, що реєстр боржників у межах договору факторингу сам по собі не доводить існування та обсягу права вимоги без підтвердження первинними доказами виникнення такого зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 522/1015/16-ц, де суд наголосив, що похідні документи, зокрема реєстри та розрахунки, не можуть підтверджувати наявність боргу за відсутності доказів фактичного надання грошових коштів. Крім того, у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 127/19925/17 Верховний Суд зазначив, що внутрішні документи кредитора або документи, складені між заінтересованими особами, не мають самостійної доказової сили щодо третіх осіб, якщо вони не підтверджені належними та допустимими первинними доказами. Оскільки Позивач не надав банківських виписок чи інших первинних документів, які б підтверджували зарахування кредитних коштів на рахунок відповідачки, поданий реєстр боржників не усуває недоведеності базових обставин справи та не може бути визнаний належним доказом у розумінні статей 76 78 ЦПК України. Якщо навіть погодитися з тим, що сам факт наявності реєстру боржників автоматично підтверджує борг, це означало б, що будь-яка фінансова компанія може створити перелік осіб і без первинних доказів стягувати з них кошти. Саме тому Верховний Суд послідовно виходить з того, що похідні документи не замінюють доказів фактичного надання грошових коштів та волевиявлення конкретної особи. У цій справі такі первинні докази відсутні. Отже, щодо Реєстру боржників: подано не повний реєстр витяг сформований самим позивачем статус «нового кредитора» не доведено «Акт приймання-передачі Документації» (Додаток 2 до договору факторингу) Акт приймання-передачі між: ТОВ «Стар Файнес Груп» (клієнт), ТОВ «Свеа Фінанс» (фактор). Він підтверджує передачу документації між двома юрособами, але не підтверджує автоматично: наявність дійсної вимоги; її індивідуалізацію щодо конкретного боржника; обсяг і склад переданого права вимоги. Акт не містить конкретних даних щодо відповідачки. У таблиці Акта: немає ПІБ ОСОБА_1 ; немає номера кредитного договору 27110-05/2024; немає суми вимоги; немає переліку переданих прав (тіло, проценти, штрафи). Судова позиція однозначна: перехід права вимоги має бути чітко індивідуалізований щодо боржника. Без цього акт не доводить, що право вимоги саме до відповідачки було передане. Передається «документація», а не «право вимоги» документація не тотожна праву вимоги передача документів не тотожна передачі права вимоги. Для доведення факторингу щодо конкретного боржника необхідні у сукупності: 1. договір факторингу; 2. реєстр боржників (повний, а не витяг); 3. акт приймання-передачі з конкретизацією вимоги. У цій справі: акт - загальний; реєстр - неповний (витяг); індивідуалізація - відсутня. Акт не доводить обсяг вимоги навіть якщо суд припустить сам факт передачі: акт не містить розміру заборгованості; не зазначено, які саме складові (тіло / проценти / штрафи) передані; не вказано, на яку дату заборгованість визначена, а без вище переліченого неможливо стягувати те, що не визначене й не доведене. Акт є внутрішнім корпоративним документом, Акт складений між двома заінтересованими особами; відповідачка не є його стороною; не містить незалежного підтвердження (нотаріус, банк, держреєстр). За ст. 78 ЦПК України докази, отримані не у спосіб, передбачений законом, є недопустимими. Для третіх осіб (відповідачки) такий акт не має юридичної сили. Цей Акт базується на: витягу з реєстру, який сам по собі неналежний; не підтверджує реального надання кредиту; не усуває відсутність банківських доказів. Отже, наданий позивачем Акт приймання-передачі документації: не містить індивідуалізації боржника; не визначає обсяг та склад права вимоги; підтверджує лише обмін документами між юрособами; не доводить набуття Позивачем статусу кредитора щодо відповідачки. У зв`язку з цим він є неналежним доказом у розумінні ст. 77 ЦПК України. За таких обставин, Позивач не довів належними доказами набуття статусу нового кредитора саме у правовідносинах з відповідачкою. Неналежність та необґрунтованість розрахунку заборгованості наданий позивачем розрахунок заборгованості складений в односторонньому порядку самим Позивачем та не підтверджений первинними бухгалтерськими документами. Розрахунок заборгованості сам по собі не доводить наявності боргу, а лише відображає позицію сторони. Розрахунок заборгованості є внутрішнім, одностороннім документом позивача, не підтвердженим первинними бухгалтерськими та банківськими документами, похідним від недоведеного факту надання кредитних коштів та таким, що не дозволяє суду перевірити правильність нарахувань. У зв`язку з цим він не є належним доказом у розумінні статей 76-78 ЦПК України та не може бути покладений судом в основу рішення. Розрахунок не може бути визнаний належним доказом, оскільки: 1. Не містить підпису Відповідача або підтвердження погодження умов нарахування. 2. Не ґрунтується на факті доведеного отримання кредитних коштів. 3. Містить неустойку у розмірі 9 800 грн, що перевищує суму основного боргу та є явно неспівмірною наслідкам порушення зобов`язання. 4. Нарахування відсотків та штрафів здійснювалося навіть за відсутності доказів повідомлення Відповідача про дострокове стягнення. Суд має право зменшити неустойку або відмовити в її стягненні, якщо вона явно неспівмірна або суперечить принципам розумності та справедливості. Неустойка 9800 грн при кредиті 8000 грн - у період дії воєнного стану явно суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. Відповідно до ст. 551 ЦК України суд має право зменшити розмір неустойки або відмовити у її стягненні повністю. Отже, розрахунок заборгованості: складений односторонньо позивачем не є первинним бухгалтерським документом базується на недоведеному факті отримання кредиту неустойка перевищує тіло кредиту. Позивач не довів, що відповідачці були надані та вона ознайомилася із: паспорт споживчого кредиту; повні умови та правила надання кредиту; інформація, передбачена Законом України «Про споживче кредитування». Ненадання обов`язкової інформації є підставою для визнання окремих умов договору недійсними. Подані позивачем докази у їх сукупності не відповідають вимогам належності та допустимості, визначеним статтями 7678, 81 ЦПК України, та не підтверджують заявлені позовні вимоги. Верховний Суд неодноразово зазначав, що обов`язок доказування факту надання кредитних коштів та їх отримання конкретною особою покладається на кредитора, а такі обставини мають підтверджуватися саме банківськими документами, зокрема виписками з рахунків, а не інформаційними повідомленнями платіжних сервісів (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, постанова від 01.09.2020 у справі № 761/38955/15-ц). Подані платіжні інструкції та листи платіжних сервісів (iPay, ТОВ «Універсальні платіжні рішення») не підтверджують зарахування коштів на рахунок відповідачки та не доводять належність платіжної картки Відповідачу, у зв`язку з чим не можуть вважатися належними доказами отримання кредиту.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивача ТОВ «Свеа Фінанс» Варшавський К.А. подав заяву про проведення судового засідання без участі представника позивача та прохав задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Бердніченко О.П. подала клопотання про розгляд справи за відсутності сторони відповідача. Позов не визнають.

Суд, розглянувши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом установлено, що 23.05.2024 між ТОВ "Стар Файненс Груп" та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 27140-05/2024 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ЗУ «Про електронну комерцію». На підставі кредитного договору відповідачу надано кредит у розмірі 8 000,00 грн. на умовах, визначених кредитним договором, а відповідачка зобов`язалася одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені кредитним договором. Кредит надано строком на 120 днів, стандартна процентна ставка становить 1,50% в день та застосовується в межах строку кредиту..

Факт укладення кредитного договору між кредитодавцем та позичальником в електронній формі знайшов своє підтвердження.

ТОВ «Стар Файнес Груп» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачці грошові кошти шляхом їх перерахування на банківську картку позичальника, вказану при оформленні кредиту.

Натомість відповідачка виконувала взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, сплачуючи щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості, у зв`язку з чим, у відповідачки утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 280,00 грн, із яких: 8 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 9 480,00 грн. заборгованість за відсотками, 9 800,00 грн. за неустойкою.

29.08.2024 між ТОВ «Стар Файнес Груп» та ТОВ «Свеа Фінанс» було укладено договір факторингу № 01.02-26/24, відповідно до умов якого ТОВ «Стар Файнес Груп» відступило свої права вимоги, а ТОВ «Свеа Фінанс» набуло права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 за договором № 27110-05/2024 від 23.05.2024.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 01.02-04/25 від 24.02.2025, ТОВ «Свеа Фінанс» отримало право грошової вимоги до відповідачки за договором № 27140-05/2024.

Відповідно до рішення СВЕА ЕКОНОМІ КІПР ЛІМІТЕД №1 від 25.03.2024, назву ТОВ «Росвен Інвест Україна» змінено на ТОВ «Свеа Фінанс».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання, а в ч. 1 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513, ст. 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем умов договору, у зв`язку з цим суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 27140-05/2024.

Ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Водночас, відповідно до п.18 «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Свеа Фінанс» є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача, а тому із відповідачки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» необхідно стягнути сплачений за подання позовної заяви судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 7, 12, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-289 ЦПК України, статтями 512, 516, 526, 625, 629, 1049, 1054, 1077 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Свеа Фінанс" , ЄДРПОУ 37616221, заборгованість за договором №27110-05/2024 від 23.05.2024 у розмірі 17480 (сімнадцять тисяч чотириста вісімдесят) гривень 00 копійок, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 8000,00 грн та заборгованості за відсотками в сумі 9480,00 грн.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Свеа Фінанс" , ЄДРПОУ 37616221, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 705,97 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя