Decision № 138986971, 14.08.2026, Vinnytsia City Court of Vinnytsia Oblast

Справа № 128/1371/26

Провадження № 2/127/5670/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі судді Шаміної Ю.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. І.М. Пирогова про стягнення належних витрат, що випливають із трудових відносин, інфляційних втрат та 3% річних,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» звернулася до Вінницького районного суду Вінницької області з позовом до Вінницького національного медичного університету ім. І.М. Пирогова про стягнення належних виплат: компенсації за 34 календарні дні невикористаної відпустки за 2024 рік у розмірі 29827,18 грн; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 12128,97 грн; недоплаченої суми допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 2813,50 грн; інфляційних втрат за період з 09.05.2024 по 27.11.2025 у розмірі 52276,09 грн; 3% річних за цей же період у розмірі 13017,81 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачка ОСОБА_1 поновлена на посаді доцента кафедри акушерства та гінекології №2 Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова на підставі рішення Вінницького районного суду Вінницької області у справі №128/2223/24.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року у справі №128/2223/24 було визнано незаконним та скасовано наказ Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова №315/к/тр від 30.04.2024 «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології №2, а також поновлено її на роботі.

Наказом ВНМУ №442/к/тр від 07.07.2025 позивачку було поновлено на роботі з 09.05.2024 та виплачено заробітну плату лише за один місяць.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 23.10.2025 рішення суду першої інстанції залишено в силі, у зв?язку з чим воно набрало законної сили.

Надалі, 27.11.2025, органом державної виконавчої служби з ВНМУ на користь позивача було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.05.2024 по 04.07.2025 у розмірі 383736,30 грн з утриманням установлених законодавство податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а також з урахуванням уже виплаченої заробітної плати за травень 2024 року. Зважаючи на що, рішення суду в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу було виконано лише частково та зі значною затримкою, а інші належні їй виплати, які прямо випливають із трудових правовідносин та наслідків поновлення роботі, відповідачем не нараховано і не виплачено. Відповідач не здійснив обов`язкового перерахунку інших належних виплат, не провів повного остаточного розрахунку та не виконав обов`язків роботодавця щодо відновлення трудових прав позивачки у повному обсязі. У зв`язку з викладеним, позивач вважає, що у неї виникло право на судовий захист щодо стягнення: компенсації за 34 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік; недоплаченої суми допомоги по тимчасовій непрацездатності; компенсації майнових втрат у зв?язку з несвоєчасною виплатою належних сум.

Щодо ненарахування компенсації за невикористану відпустку зауважує, що період вимушеного прогулу, за який працівник отримує середній заробіток, зараховується до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

При звільненні, 08.05.2024 року їй було виплачено грошову компенсацію за 22 календарні дні невикористаної щорічної відпустки за 2024 рік, право на яку виникло з 01.01.2024 року до дати звільнення, що підтверджується наказом №315/к/тр від 30.04.2024 та наказом №350/к/тр від 08.05.2024.

Водночас, позивач як науково-педагогічний працівник має право на щорічну основну відпустку тривалістю 56 календарних днів. Колективним договором передбачено, що частина щорічної відпустки може бути замінена грошовою компенсацією, що підтверджує обов?язок роботодавця провести відповідний розрахунок у випадках, передбачених законом. У період з 08.05.2024 до 31.12.2024 у позивачки накопичилося 34 календарні дні щорічної основної відпустки, які підлягають компенсації. Незважаючи на заяви позивачки, відповідач не здійснив відповідного перерахунку не виплатив компенсації. При поновленні на роботі позивачці не було нараховано компенсацію за 34 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки, що становить 29827,18 грн.

Щодо невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік позивач зауважує, що Колективним договором ВНМУ ім. І.М. Пирогова на 2020-2025 роки передбачено надання працівникам університету матеріальної допомоги, у тому числі на оздоровлення, у межах фонду заробітної плати в розмірі до одного посадового окладу на рік. Після поновлення на роботі за позивачкою збережено право на всі соціальні гарантії, зокрема на матеріальну допомогу на оздоровлення, яка підлягала виплаті у 2024 році, проте відповідач таку виплату не здійснив. На переконання позивачки, сума матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік становить 12 128,97 грн, що відповідає розміру її посадового окладу.

Крім того, позивачка вказує на неправильне нарахування ВНМУ ім. М.І. Пирогова у вересні 2025 року допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 10.09.2025 по 19.09.2025 на підставі заяви-розрахунку до Пенсійного фонду України №02010669-2025-195 від 03.10.2025 року. Порушення стосується, зокрема, листків непрацездатності: №18663131-2034579965-1 за період з 13.09.2025 по 15.09.2025; №18663131-2034631936-1 за період з 16.09.2025 по 19.09.2025. Позивачка зазначає, що розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності було проведено неправильно, оскільки відповідач визначив розрахунковий період фактично лиш липень-серпень 2025 року, не врахувавши безперервність страхового стажу після поновлення на роботі з 09.05.2024. Неврахування відповідачем періоду поновленого трудового та страхового стажу позивача призвело до заниження розміру виплат по тимчасовій непрацездатності та, відповідно, до порушення її прав як застрахованої особи.

Окрім того, позивач вказує, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.05.2024 по 04.07.2025 був фактично виплачений лише 27.11.2025, зважаючи на що позивачка тривалий час була позбавлена можливості користуватися належними їй коштами, що спричинило їх знецінення внаслідок інфляційних процесів, що є підставою для стягнення інфляційних втрат і 3% річних. Згідно неведеного позивачем розрахунку інфляційні втрати за період з 09.05.2024 по 27.11.2025 року становлять 52276,09 грн, а 3 % річних за цей же період 13017,81 грн.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 21.04.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. І.М. Пирогова про стягнення належних витрат, що випливають із трудових відносин, інфляційних втрат та 3% річних; відмовлено у залученні до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Національного агентства з питань запобігання корупції; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; клопотання про витребування доказів задоволено частково.

15.05.2026 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області клопотання представника відповідача ВНМУ ім. М.І. Пирогова Шабатури О.А. про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

22.05.2026 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області клопотання представника відповідача ВНМУ ім. М.І. Пирогова Шабатури О.А. про розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін залишено без задоволення.

Розпорядженням голови суду від 09.06.2026 року №25 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. І.М. Пирогова про стягнення належних витрат, що випливають із трудових відносин, інфляційних втрат та 3% річних передано Вінницьким районним судом Вінницької області на розгляд до іншого територіально наближеного суду, а саме до Вінницького міського суду Вінницької області.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.06.2026 прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. І.М. Пирогова про стягнення належних витрат, що випливають із трудових відносин, інфляційних втрат та 3% річних, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб; відмовлено позивачці ОСОБА_1 у прийняті заяви про збільшення розміру позовних вимог.

17.06.2026 позивач ОСОБА_1 подала до суду додаткові письмові пояснення по справі, у яких позивачка вказала наступне. Так, щодо порядку обчислення та компенсації щорічної відпустки за робочий рік 15.02.2023 14.02.2024 зауважила, що щорічна основна відпустка науково-педагогічного працівника обчислюється виключно за робочий рік, який є індивідуально визначеним періодом трудового стажу працівника. Вважає, що для позивача такий робочий рік безперервно обчислюється з 15.02.2007 року (моменту набуття статусу науково-педагогічного працівника) та становить періоди з 15 лютого по 14 лютого кожного наступного року. Натомість відповідачем неправильно визначався період щорічної основної відпустки позивача шляхом її обчислення за календарними роками, тоді як відповідно до вимог трудового законодавства щорічна основна відпустка обчислюється за робочий рік працівника. Так, застосований відповідачем підхід до обчислення невикористаної відпустки, на переконання позивачки, не дає можливості встановити, за які саме робочі роки позивача проводився розрахунок, які дні відпустки були використані, а які компенсовані. Разом з тим, позивач стверджує, що відпустка за 20222023 робочий рік (за період з 15.02.202214.02.2023) використана повністю, натомість щорічна основна відпустка за робочий рік 15.02.202314.02.2024 позивачу не надавалася. При цьому відповідач не надав суду доказів того, що відпустка за зазначений робочий рік 15.02.202314.02.2024 була використана повністю або що при звільненні була виплачена компенсація за весь її невикористаний залишок. На переконання позивачки, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність проведеного розрахунку невикористаної щорічної відпустки позивачки за робочий рік 15.02.2023 14.02.2024. Позивачка зауважує, що відповідачем не надано суду належного обґрунтування щодо порядку обчислення та компенсації щорічної відпустки за попередній робочий період 2023/2024 р.р., за який при звільненні було виплачено лише компенсацію за 22 календарні дні. Щодо нарахувань та відрахувань, пов`язаних із лікарняними виплатами за листками тимчасової непрацездатності з 10.09.2025 по 19.09.2025 позивач зазначає, що виплати за листком тимчасової непрацездатності є страховими виплатами, розрахунок яких здійснюється виходячи з періоду непрацездатності, страхового стажу та середнього заробітку, а не з подальших подій після завершення лікарняного. Перші п`ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються відповідно до Порядку оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 №440. На думку позивачки, відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність зменшення виплат, пов`язаних із тимчасовою непрацездатністю, а також не надав прозорого та перевірюваного розрахунку здійснених утримань та перерахунків. Водночас із наданих відповідачем документів неможливо однозначно встановити підстави таких відрахувань, порядок проведення перерахунку та його зв`язок із виплатами за період тимчасової непрацездатності з 10.09.2025 по 19.09.2025. За таких обставин наявні суперечності щодо правильності нарахування та виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за зазначений період, які мають істотне значення для правильного вирішення спору та потребують дослідження судом відповідних первинних бухгалтерських документів, розрахунків і відомостей про нарахування та виплату лікарняних. Окрім того, позивачка вказує, що у вересні 2025 року їй було нараховано 348,91 грн у вигляді індексації заробітної плати, а у жовтні 2025 року було відраховано 282,29 грн. індексації заробітної плати, проте відповідач не надав жодного розрахунку та пояснення причин зменшення раніше нарахованої індексації, не зазначив нормативної підстави такого перерахунку та не розкрив математичний механізм визначення суми.

26.06.2026 представником відповідача Шабатурою О.А. подано до суду письмові пояснення, згідно яких відповідач вважає позовні вимоги про стягнення компенсації за 34 календарні дні невикористаної відпустку за 2024 рік безпідставними та необґрунтованими. Відповідач вказує, що за період з 08.05.2024 року по 04.07.2025 (з дати звільнення по дату поновлення) ОСОБА_1 згідно рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04.07.2025 у справі №128/223/24 було компенсовано 302 робочих дні у сумі 383736,30 грн. Вказаний період також охоплює період за який виникли некомпенсовані дні відпустки. На переконання відповідача, до коштів у сумі 383736,30 грн, які були виплачені ОСОБА_1 на підставі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04.07.2025 у справі №128/223/24, також увійшли 34 дні невикористаної відпустки за 2024 рік, які компенсовано.

Крім того, ОСОБА_1 отримала відпустку за 2024-2025 роки, тобто позивачці фактично за один і той самий період було надано відпустку та виплачено компенсацію. Щодо вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення відповідач вказує на її безпідставність, оскільки за заявою ОСОБА_1 від 08.07.2025 їй було виплачено допомогу на оздоровлення при наданні відпустки. Окрім того, будь-яка заборгованість по тимчасовій непрацездатності перед ОСОБА_1 відсутня. З огляду на викладені вище обставини, правові підстави для нарахування та стягнення інфляційних втрат також відсутні. У задоволенні позовних вимог просили відмовити у повному обсязі.

30.06.2026 ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області клопотання представник відповідача ВНМУ ім. І.М. Пирогова Шабатури О.А. про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення; відмовлено в задоволенні клопотання позивачки ОСОБА_1 про залучення до участі у справі третьої особи; відмовлено в задоволенні клопотання позивачки ОСОБА_1 про витребування доказів.

13.07.2026 року позивач ОСОБА_1 подала до суду письмові пояснення, у яких вказує, що істотне значення для правильного вирішення спору має факт незаконного утримання відповідачем грошових коштів із належних їй виплат по тимчасовій непрацездатності у розмірі 2813,50 грн.

30.07.2026 ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області витребувано додаткові докази.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було прийнято на роботу до Вінницького національного університету ім. М.І. Пирогова на посаду лаборанта кафедри акушерства та гінекології №2 01.11.1997 року, при цьому у подальшому, за час роботи позивачки у вказаному закладі її трудові відносини із відповідачем не припинялись: з 15.12.1997 переведена на посаду старшого лаборанта цієї ж кафедри; з 15.02.2007 переведена на штатну посаду асистента 0,5 кафедри акушерства та гінекології №2 та працює старшим лаборантом 0,5 ст. даної кафедри; з 01.09.2007 переведена на повну ставку асистента кафедри акушерства та гінекології №2; 01.06.2011 обрана за конкурсом на посаду доцента кафедри акушерства та гінекології №2; 25.05.2018 переобрана за конкурсом на посаду доцента кафедри акушерства та гінекології №2 на умовах строкового трудового договору терміном на 5 років; 25.05.2023 термін роботи продовжено за строковим трудовим договором до переобрання за конкурсом; 30.06.2023 переобрана за конкурсом на посаді доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології №2 на умовах строкового трудового договору терміном на 5 р., що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , належної ОСОБА_1 .

Відповідно до копії наказу ВНМУ ім. М.І. Пирогова № 315/к/тр від 30.04.2024, ОСОБА_1 , доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2 звільнено з роботи 30.04.2024 за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а саме: безпідставно та незаконно втручалась у процес проведення виборів представників з числа студентів, які мають право брати участь у виборах ректора, аморальною поведінкою та образами по відношенню до студентів і колег, принижувала їх людську гідність, чим порушила норми педагогічної етики та моралі; після завершення виборів представників з числа студентів, які мають право брати участь у виборах ректора, розміщує на своїй особистій сторінці у соціальній мережі Фейсбук відео та фотоматеріали, за участю студентів з образливими та принизливими написами, принижуючи їх честь і гідність, які мають ознаки публічного булінгу.

Згідно копії наказу ВНМУ ім. М.І. Пирогова № 350/к/тр від 08.05.2024, про внесення змін до вищевказаного наказу, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 , її звільнено з роботи 08.05.2024 за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а саме: безпідставно та незаконно втручалась у процес проведення виборів представників з числа студентів, які мають право брати участь у виборах ректора, аморальною поведінкою та образами по відношенню до студентів і колег, принижувала їх людську гідність, чим порушила норми педагогічної етики та моралі; після завершення виборів представників з числа студентів, які мають право брати участь у виборах ректора, розміщує на своїй особистій сторінці у соціальній мережі Фейсбук відео та фотоматеріали, за участю студентів з образливими та принизливими написами, принижуючи їх честь і гідність, які мають ознаки публічного булінгу.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року у справі №128/2223/24, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 23.10.2025 у справі №128/2223/24, позовні вимоги ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова про встановлення факту прямої дискримінації у сфері трудових відносин, визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова №315/к/тр від 30.04.2024 р. «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології №2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2 Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова з 09.05.2024. Стягнуто з Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.05.2024 по 04.07.2025 включно в розмірі 383736,30 грн, з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків, зборів та інших обов`язкових платежів. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, допущено до негайного виконання.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

При вирішенні цивільного спору суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Так, спеціальним законом, який встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи є ЗУ «Про відпустки».

Згідно із ст. 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року №346 «Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам» передбачено, що тривалість щорічної основної відпустки доцента закладу вищої освіти становить 56 календарних дні.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

В свою чергу, частина 4 ст. 24 ЗУ «Про відпустки» містить також положення згідно якого за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Частиною 15 ст. 10 ЗУ «Про відпустки» визначено, що керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

З наведених норм слідує, що законодавець розрізняє право працівника на компенсацію частини щорічної відпустки та компенсацію за невикористану відпустку (усі періоди), яка на накопичилася у працівника та стягується на його користь за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки лише у разі звільнення його з роботи.

Як вбачається із наведеного позивачем обґрунтування позовних вимог, остання оспорює компенсацію щорічної основної відпустки, право на яку виникло за період вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням.

Як вбачається з копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , належної ОСОБА_1 , останню було прийнято на роботу до Вінницького національного університету ім. М.І. Пирогова на посаду лаборанта кафедри акушерства та гінекології №2 01.11.1997 року, при цьому у подальшому, за час роботи позивачки у вказаному закладі її трудові відносини із відповідачем не припинялись: з 15.12.1997 переведена на посаду старшого лаборанта цієї ж кафедри; з 15.02.2007 переведена на штатну посаду асистента 0,5 кафедри акушерства та гінекології №2 та працює старшим лаборантом 0,5 ст. даної кафедри; з 01.09.2007 переведена на повну ставку асистента кафедри акушерства та гінекології №2; 01.06.2011 обрана за конкурсом на посаду доцента кафедри акушерства та гінекології №2; 25.05.2018 переобрана за конкурсом на посаду доцента кафедри акушерства та гінекології №2 на умовах строкового трудового договору терміном на 5 років; 25.05.2023 термін роботи продовжено за строковим трудовим договором до переобрання за конкурсом; 30.06.2023 переобрана за конкурсом на посаді доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології №2 на умовах строкового трудового договору терміном на 5 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» робочий рік відлічується з дня укладення трудового договору.

Водночас, суд зауважує, що при переведенні із попередньої посади звільнення ОСОБА_1 не відбулося, виплата всіх сум, що належать їй відповідно до положень ст. 116 КЗпП України, не проводилась. Відповідно, у спірних правовідносинах, відлік робочого року для ОСОБА_1 підлягає обчисленню з дати призначення на посаду лаборанта кафедри акушерства та гінекології №2 01.11.1997 року, незважаючи на подальші переведення.

При цьому, набуття відповідачкою статусу науково-педагогічного працівника вплинуло лише на тривалість щорічної основної відпустки, однак жодним чином не змінило відлік робочого року ОСОБА_1 .

Із витягу з наказу №45к/тр від 25.04.2023 слідує, що затверджено графік відпусток на 2023 р. Нижчеперерахованим співробітникам надати відпустку у 2023 р. згідно графіків, враховуючи Закон України №2352-ІХ від 01 липня 2022 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»: ОСОБА_1 , доцент ЗВО кафедри акушерства та гінекології №2, з 01.07.23 р. 56 к.д.

Відповідно до витягу з наказу №63к/тр від 22.05.2023 про внесення змін до наказу №45-к/тм від 25.04.2023: у зв`язку з роботою по керівництву практикою надати частину щорічної відпустки за 2022/2023 рр. та решту надати з 23.07.2023: ОСОБА_1 , доценту ЗВО кафедри акушерства та гінекології №2 надати відпустку на 21 к.д. з 05.06.2023 р., решту (35 к.д.) надати з 23.07.2023 р.

Використання щорічної основної відпустки за період 2022/2023 рр. у повному обсязі визнається позивачкою, про що вказувалося нею у письмових поясненнях.

08.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до ректора ЗВО ВНМУ ім. Пирогова д. мед. н. проф. Петрушенко В.В. із заявою, у якій просила надати їй щорічну відпустку за 2024-2025 р.р. на 56 к.д. з 08.07.2025, виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення.

Як слідує з витягу з наказу ВНМУ ім. М.І. Пирогова №84к/тм від 07.07.2025 ОСОБА_1 , доценту ЗВО кафедри акушерства та гінекології №2, надано щорічну відпустку за 2024/2025 р.р. з 08.07.2025 р. За згодою працівника здійснено виплату заробітної плати за час відпустки в найближчу виплату. Виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення.

23.08.2025 року ОСОБА_1 звернулася до ректора ВНМУ ім. М.І. Пирогова ОСОБА_2 із вимогою у якій просила: забезпечити надання щорічної відпустки з виплатою допомоги на оздоровлення у 2024 році право, на яку виникло з дати звільнення 08.05.2024 до 31.12.2024; нарахувати та виплатити їй допомогу на оздоровлення за 2024 рік у відповідності до посадового окладу.

11 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ВНМУ ім. М.І. Пирогова із вимогою про: нарахування та виплату компенсації за 34 дні невикористаної щорічної відпустки; нарахування та виплату допомоги на оздоровлення за 2024 рік; надання письмового розрахунку, у тому числі: кількості днів відпустки, що підлягають компенсації; формулу та суму нарахування; суму нарахованої допомоги на оздоровлення.

Пунктом 2 частини 1 статті 82 КЗпП України та пунктом 2 частини 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки» передбачено, що час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу) зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу).

Так, у зв`язку поновленням позивачки на роботі у неї виникло право на загальних підставах під час подальшої роботи використати дні щорічної відпустки за весь час вимушеного прогулу (з 08.05.2024 року по 04.07.2025 року) шляхом фактичного використання днів відпустки.

Зважаючи, що матеріали справи не містять підтвердження дотримання обов`язкової умови стосовно заміни щорічної відпустки грошовою компенсацією, а саме надання щорічної та додаткової відпустки за відповідний робочий рік не менше ніж 24 календарних дні, тому у цій частині позовна заява задоволенню не підлягає у зв`язку з її безпідставністю.

Щодо вимоги про стягнення грошової допомоги на оздоровлення суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 57 ЗУ «Про освіту» держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам, зокрема, виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з підпункту 3.2.4 пункту «3.2 З питань оплати праці» Розділу ІІІ «Обов`язки адміністрації установи» Колективного договору Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на 2020-2025 календарні роки визначено надавати матеріальну допомогу (в тому числі на оздоровлення) працівникам (за винятком матеріальної допомоги на поховання) у межах фонду заробітної плати затвердженого в кошторисах доходів і видатків у сумі не більше одного посадового окладу на рік.

Зважаючи на встановлені судом обставини, доведеною є та обставина, що ОСОБА_1 як науково-педагогічний працівник мала право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні їй щорічної відпустки. При цьому, зважаючи, що період надання матеріальної допомоги за 2024 рік минув, у той же час позивач у зв`язку з її незаконним звільненням була позбавлена можливості отримати таку допомогу, право на яку виникло б за належного перебігу трудових відносин, тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на її користь матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі одного посадового окладу, що становить 12128,97 грн.

Щодо недоплаченої суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, суд дійшов наступного висновку.

У період перебування у трудових відносинах із відповідачем позивач перебувала у стані тимчасової непрацездатності у період з 10.09.2025 по 19.09.2025, що підтверджується листками непрацездатності.

Як слідує із відповіді ВНМУ ім. М.І. Пирогова №643 від 13.03.2026 щодо нарахування та допомоги по тимчасовій непрацездатності від 26.02.2026 повідомлено, що 29.09.2026 року на картковий рахунок перераховано 7905,92 грн. Сума складається із заробітної плати за вересень 2025 року та виплати по лікарняних за 3 дні за рахунок підприємства у сумі 4022,91 грн з подальшим перерахунком. 01.10.2025 року разом з розрахунком по звільненню перераховано 3198,97 грн, де 2 дні за рахунок підприємства. В зв`язку з тим, що зa рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 04.07.2025 по справі №128/2223/24 виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.05.2024 по 04.07.2025, що відображено у Звіті про Єдиний соціальний внесок у грудні 2025 року за листопад 2025 року, ВНМУ ім. М.І. Пирогова було подано коригуючу Заяву розрахунок до ПФУ Ne0201066920262 на збільшення суми середньоденного заробітку для допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 10.09.2025 по 19.09.2025. Пенсійним фондом України Заяву розрахунок було погоджено та профінансовано. Кошти по листках непрацездатності за рахунок Пенсійного фонду України надіслано на картковий рахунок 30.01.2026 року. Що стосується коштів по листках непрацездатності за рахунок підприємства у сумі 2813,50 грн, було проведено перерахунок та утримано згідно боргу перед Вінницьким національним медичним університетом ім. М. І. Пирогова.

Тобто відповідачем не заперечується факт того, що кошти у сумі 2813,50 грн, які відповідач мав виплатити на користь позивачки за результатами перерахунку тимчасової непрацездатності, ним було утримано, натомість, будь-які правові підстави щодо цього відсутні. Доказів на підтвердження проведення цієї виплати на користь позивача матеріали справи також не містять.

Суд зауважує, що предмет доказування і предмет позову виступають ключовими орієнтирами при визначенні меж здійснення судочинства. Повне, своєчасне і належне використання судом «предмету доказування» є запорукою реалізації принципу процесуальної економії та є гарантією дотримання права сторін на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Таким чином, з метою відновлення порушеного права позивачки, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки 2813,50 грн недоплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасну виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно рішення суду у справі №128/2223/24 суд звертає увагу на наступне.

Згідно приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.

Таким чином, у частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасну виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід відмовити.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. Оскільки позивач відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за вимогою про сплату заробітної плати (її складових), а позов задоволено частково, то пропорційно задоволеним вимогам з відповідача підлягає стягненню судового збір на користь держави у розмірі 532,48 грн та на користь позивачки у розмірі 532,48 грн.

Керуючись ст. 75, 82 КЗпП України, ЗУ «Про відпустки», ЗУ «Про освіту», ст. 625 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 89, 137, 141, 223, 259, 263-265, 273, 280-284, 289 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Вінницького національного медичного університету ім. І.М. Пирогова на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 12128,97 грн (дванадцять тисяч сто двадцять вісім гривень дев`яносто сім копійок) та недоплачену допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 2813,50 грн (дві тисячі вісімсот тринадцять гривень п`ятдесят копійок).

В решті вимог відмовити.

Стягнути з Вінницького національного медичного університету ім. І.М. Пирогова на користь ОСОБА_1 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві гривні сорок вісім копійок) судового збору.

Стягнути з Вінницького національного медичного університету ім. І.М. Пирогова на користь держави 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві гривні сорок вісім копійок) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Вінницький національний медичний університет ім. І.М. Пирогова, код ЄДРПОУ 02010669, місцезнаходження: вул. Пирогова, буд. 56, м. Вінниця, Вінницька область.

Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна