Decision № 138985359, 04.08.2026, Commercial Court of Dnipropetrovsk Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026м. ДніпроСправа № 904/1367/26За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажно-будівельна компанія", м. Запоріжжя

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Металон", м. Дніпро

про стягнення заборгованості

Суддя Ярошенко В.І.

Секретар судового засідання Демченко С.В.

Представники:

від позивача: Бондар І.М;

від відповідача: Догонова Т.В.;

ПРОЦЕДУРА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтажно-будівельна компанія" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛОН" про стягнення заборгованості за договором поставки укладеним у спрощений спосіб у розмірі 39 360 грн.

Ухвалою суду від 23.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/1367/26. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі про подання до суду відзиву на позовну заяву.

Суд наголошує на тому, що зі своєї сторони ним здійснені всі необхідні заходи щодо належного повідомлення учасників справи про розгляд цієї справи.

09.04.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛОН" надійшов відзив на позовну заяву.

13.04.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажно-будівельна компанія" надійшла відповідь на відзив та заява про зменшення позовних вимог. Згідно з якою позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки укладеним у спрощений спосіб у розмірі 32 160 грн.

Ухвалою суду від 25.05.2026 вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на 02.06.2026 о 14:30 год.

У судовому засіданні 02.06.2026 господарський суд протокольною ухвалою від 02.06.2026 оголосив перерву у підготовчому засіданні до 07.07.2026 о 13:20 год.

06.07.2026 до господарського суду від представника відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про надання доказів на виконання ухвали суду та надання додаткових пояснень, з додатками.

В підготовче засідання 07.07.2026 з`явилися повноважні представники позивача та відповідача та надали усні пояснення по справі.

Ухвалою суду від 07.07.2026 закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду в засіданні по суті на 04.08.2026.

В судове засідання 04.08.2026 з`явились повноважні представники сторін.

В ході судового засідання 04.08.2026 розглянуто справу по суті, встановлено обставини справи та досліджено наявні у матеріалах справи докази.

В судовому засіданні 04.08.2026 ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частин.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Узагальнена позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між позивачем та відповідачем досягнуто домовленість щодо поставки товару, згідно з якою позивач, на підставі наданих постачальником рахунків: № 12240006 від 24.12.2024, № 1160009 від 16.01.2025, здійснено оплату товару на суму 98 400 грн, а відповідач зобов`язаний був проставити оплачений товар. Однак, відповідачем поставку товару здійснено на суму 66 240 грн, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 32 160 грн (вартість не поставленого товару).

Позивач вказує на те, що відповідачем подавались до реєстрації наступні податкові накладні: № 256 від 30.12.2024 на суму 61680 грн реєстрація зупинена; № 104 від 14.04.2025 на суму 2097 грн - прийнята позивачем; № 148 від 23.01.2025 на суму 36720 грн - зареєстрована у ЄРПН; № 80 від 17.05.2025 на суму 29 520 грн - прийнята позивачем; № 72 від 13.08.2025 на суму 7200 грн - зареєстрована у ЄРПН. Загальна сума прийнятих позивачем податкових накладних складає 66 240 грн, що узгоджується із позицією викладеною в позовній заяві. Таким чином, позовні вимоги складають 32 160 грн (98 400 - 66 240).

Щодо поставки на суму 2097 грн, вона не є предметом цих правовідносин, оскільки між сторонами досягнуті окремі домовленості щодо пакування товару, яке оплачувалось окремо та не входило до виставлених відповідачем рахунків. Позивач не заперечує надання відповідачем послуг/ матеріалів пакування, одночасно зазначаючи про те, що вони не мають відношення до спірних правовідносин.

Позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, стверджуючи, що надане відповідачем листування в месенджері Telegram не може бути належним та допустимим доказом.

Позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач вказує на те, що постачальником виставлено рахунки: № 12240006 від 24.12.2024 на суму 61 680 грн, № 1160009 від 16.01.2025 на суму 73 440 грн. Покупцем на підставі вказаних рахунків сплачено за товар 61 680 грн та 36 720 грн (50 % передплата) (відповідно). ТОВ «МОНТАЖНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ» отримано товар на суму 61 800 грн, що підтверджується видатковою накладною № 80713 від 13.08.2025, а також позивачем отримано товар на суму 7 200 грн, що підтверджується видатковою накладною № 80714 від 13.08.2025, однак вказані накладні надані позивачу для підписання та не повернуті відповідачу. Відповідачем зареєстровані на ТОВ «МОНТАЖНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ»: податкову накладну № 256 від 30.12.2026 на суму 61 680 грн (передплата); видаткову накладну № МТ-080713 від 13.08.2025 на суму 61 680 грн; податкову накладну № 148 від 23.12.2025 на суму 36 720 грн зареєстрована (часткова передоплата); податкову накладну № 80 від 17.04.2025 на суму 29 520 грн зареєстровано (відвантаження); видаткову накладну № МТ-041707 від 17.04.2025 на суму 59 040 грн; видаткову накладна № МТ-041707-1 від 17.04.2025 на суму 7 200 грн; податкову накладну № 104 від 14.04.2025 на суму 2 097 грн зареєстрована (предоплата); видаткову накладну № МТ-041507 від 15.04.2025 на загальну суму 2 097 грн; податкову накладну № 72 від 13.08.2025 на суму 7 200 грн зареєстровано (відвантаження); видаткову накладна № МТ-080714 від 13.08.2025 грн; видаткову накладна № МТ-041507 від 15.04.2025 грн. Таким чином, відповідачем виготовлено і передано позивачу всі замовлені деталі у повному обсязі відповідно до виставлених рахунків. Відповідач вказує на те, що ТОВ «МБК» не повернуло з підписом відповідача видаткові накладні: № 80713, № 80714 від 13.08.2025, що передані позивачу в електронному вигляді, а також не сплатило залишок 50 % за рахунком № 1160009 від 16.01.2025 (36 720,00 грн). Після підтвердження отримання деталей 19.08.2025 представником позивача припинено будь-який контакт, що підтверджує належне виконання зобов`язань відповідачем та відсутність порушень з боку відповідача. Відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн, оскільки вважає їх завищеними та необґрунтованими з огляду на складність справи та витрачений адвокатом час.

Відповідач вказує на те, що бухгалтером ТОВ «МЕТАЛОН» направлено бухгалтеру ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» за допомогою месенджеру Telegram видаткові накладні № 80713 від 13.08.2025, № 80714 від 13.08.2025 для їх підписання та подальшого повернення відповідачу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 не дійшла висновку про недопустимість електронного листування як доказу. Суд зазначив, що електронні повідомлення можуть використовуватись як докази за умови їх оцінки у сукупності з іншими доказами, які дають можливість встановити осіб, між якими здійснювалося листування, його зміст, взаємозв`язок із господарськими правовідносинами та подальшою поведінкою сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами досягнуто домовленість щодо поставки товару.

На виконання зазначених домовленостей відповідачем виставлено позивачу рахунки: № 12240006 від 24.12.2024 на суму 61 680 грн, № 1160009 від 16.01.2025 на суму 73 440 грн.

На підставі вказаних рахунків Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтажно-будівельна компанія" внесена оплата на загальну суму 98 400грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 1782 від 30.12.2024 на суму 61 680 грн, № 99 від 23.01.2025 на суму 36 720 грн.

Як зазначає позивач, відповідачем зобов`язання щодо поставки товару не виконані в повному обсязі, а здійснено часткову поставку товару на загальну суму 66 240 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними: № 41707 від 17.04.2025 на суму 59 040 грн, № 41707-1 від 17.04.2025 на суму 7 200 грн. У зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі у розмірі 32 160 грн (вартість не поставленого товару).

26.02.2026 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу б/н про повернення грошових коштів у розмірі 39 360 грн, у зв`язку з не належним виконанням обов`язку з поставки товару. Докази направлення вказаної вимоги наявні в матеріалах справи.

На час розгляду справи відповідач поставку попередньо оплаченого товару на суму 32 160 грн не здійснив та не повернув грошові кошти, що стало причиною для звернення позивача з даним позовом про повернення попередньої оплати в порядку ст. 693 ЦК України.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Надані до справи докази, зокрема, виписані відповідачем рахунки, та платіжні інструкції про його оплату товару позивачем, а також видаткові накладні на часткову поставку товару, свідчить про укладання між сторонами договору поставки товару в спрощений спосіб (ст. 181 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Щодо суми основного боргу

Згідно з ч. 1 статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У вказаних документах сторони не узгодили строк поставки товару, водночас це не може свідчити про неукладеність договору поставки у спрощений спосіб у даному випадку.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановив суд, позивачем на підставі виставлених відповідачем рахунків здійснено оплату товару, однак відповідачем не виконані належним чином зобов`язання щодо поставки оплаченого товару.

Зі змісту ч. 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18.

Поданий позов є належним способом реалізації права позивача на повернення суми попередньої оплати в разі не поставки товару.

Тому вимога про стягнення попередньої оплати у розмірі 32 160 грн підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо використання електронних доказів, а саме скріни переписки в месенджері Telegram.

Вказані електронні докази надані відповідачем в підтвердження наявності правовідносин, що виникли з між сторонами з розробки, виготовлення та постачання товару, в тому числі на підставі видаткових накладних № 80713 від 13.08.2025, № 80714 від 13.08.2025, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Вказана правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.

Щодо тверджень відповідача про виготовлення і передані позивачу всіх замовлених деталей у повному обсязі відповідно до виставлених рахунків, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з преамбулою Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного вище вбачається, що норми Закону регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом. Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Позивач у справі стверджує про те, що відповідач не передав оплачений товар за видатковими накладними № 80713 від 13.08.2025, № 80714 від 13.08.2025, тому наявні підстави стягнення з відповідача 32 160 грн передоплати за договором поставки.

Суд оцінивши подані сторонами докази, вказує на те, що між сторонами виникли правовідносини з виготовлення та постачання товару, що підтверджується первинними документами наявними в матеріалах справи.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар на загальну суму 66 240 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними: № 41707 від 17.04.2025 на суму 59 040 грн, № 41707-1 від 17.04.2025 на суму 7 200 грн.

Суд звертає увагу, що дані наявні в електронних доказах (скрінів переписки в месенджері Telegram), наданих відповідачем в підтвердження поставки позивачу товару, не можуть бути використані у даній справі, як доказ належного виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки сплаченого позивачем товару, оскільки вони, по- перше, не відносяться до первинних документів бухгалтерського обліку, зміст таких документів не захищений від внесення правок та викривлення, по-друге, відповідачем не доведено перебування особи, з яким велось відповідне листування, у трудових відносинах з позивачем, а також факт уповноваження вказаної особи на отримання товару та прийняття його саме за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажно-будівельна компанія".

Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, суд зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Відсутність у сторін спору належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують факт поставки товару відповідачем позивачу, не усуває обов`язок сторін заперечувати проти доводів щодо здійснення спірної поставки шляхом надання всіх наявних доказів на спростування кожного заявленого аргументу. В той же час, відповідачем у справі цього роблено не було.

За таких обставин, суд здійснив оцінку поданих сторонами доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку вважає, що надані позивачем докази в підтвердження фактів оплати товару, який фактично не було поставлено відповідачем є більш вірогідними, ніж докази надані відповідачем в підтвердження поставки товару.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662, 40 грн покладаються на відповідача.

Позивач заявив вимогу про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, яку викладено в прохальній частині позовної заяви, в порядку частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з положеннями частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне відкласти вирішення питання про розподіл таких витрат.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 231, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металон" (49033, м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, буд. 106а, офіс 3.1, код ЄДРПОУ 32139893) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажно-будівельна компанія" (69057, м. Запоріжжя, провулок Тамбовський, буд. 2, код ЄДРПОУ 31598841) попередньої оплати у розмірі 32 160 грн та витрати у сплаті судового збору у розмірі 2 662, 40 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відкласти вирішення питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу до моменту подання ним доказів понесення цих витрат у порядку, передбаченому частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення 14.08.2026

Суддя В.І. Ярошенко