Decision № 138945282, 13.07.2026, Pavlohrad City and District Court of Dnipropetrovsk Oblast

Справа № 185/3163/26

Провадження № 2-о/185/127/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Перекопського М.М.,

за участю секретаря судового засідання Шевченко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Павлоградська міська рада, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. В обґрунтування заяви зазначив, що його брат ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; брат був зарестрований за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 не був зареєстрований, але проживав разом з братом. Після смерті брата відкрилась спадщина. З метою реалізації спадкових справ заявник просить встановити факт постійного проживання разом з ОСОБА_2 на момент його смерті.

У судовому засіданні заявник підтримав свою заяву та просив її задовольнити. У судовому засіданні заявник суду пояснив, що він постійно проживав за адресою АДРЕСА_2 , він є співвласником будинку по АДРЕСА_1 , і бувало ночував там. Також у судовому засіданні зазначив, що їздив до брата, інколи залишався з ночівлею, з ОСОБА_2 остійно не проживав. ОСОБА_2 помер за адресою АДРЕСА_2 , тобто за адресою проживання заявника. За декілька днів до смерті ОСОБА_2 заявник його забрав до себе, бо останній не міг ходити. Заявник його доглядав. ОСОБА_2 взяв з собою тільки одежу. Переїхав до заявника приблизно за тиждень до смерті. Заявник забрав його доглядати до смерті.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 не змогла надати суду точні пояснення щодо обставин проживання заявника та ОСОБА_2 на момент смерті останняього; суду пояснила, що брати раніше проживали з батьками за адресою АДРЕСА_1 , перед смертю ОСОБА_2 заявник забрав його до себе. Також зазначила, що ОСОБА_2 постійно не проживав з братом.

Від допиту свідка ОСОБА_4 заявник відмовився.

Вислухавши заявника, свідка, вивчивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що житловий будинок по АДРЕСА_1 , належав заявнику та ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами справи.

Заявником не надано суду належних доказів родинних зв`язків з ОСОБА_2 .

З копії паспорта заявника вбачається, що останній має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Суду надано копію акту про фактичне проживання/не проживання особи від 22.12.2025 року у якому зазначено: «За результатами опитування жителів та обстеження встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2012 року по 2023 рік проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Даний акт підтверджується мешканцями: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ».

Суд критично ставиться до відомостей, зазначених в акті, оскільки свідок ОСОБА_3 та сам заявник зазначили, що заявник приблизно з 2015 року проживав за адресою: АДРЕСА_2 , а на АДРЕСА_1 , іноді приїжджав; акт складений відносно житлового будинку «75». а не «75А; свідок ОСОБА_4 не був допитаний, оскільки заявник просив його не викликати та розглядати справу без його пояснень. Отже, пояснення свідка ОСОБА_3 , наданими в залі суду, суперечать відомостям, зазначеним в акті.

Заявником, крім його власних пояснень, не надано суду жодних належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_2 на момент його смерті проживав разом з ним.

З пояснень самого заявника вбачається, що він постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2 , і іноді їздив до брата.

Заявником не надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували місце смерті ОСОБА_2 .

Якщо виходити з пояснень самого заявника, то він забрав ОСОБА_2 до себе за тиждень до його смерті ОСОБА_2 помер по АДРЕСА_2 . Але, заявником не надано суду жодних доказів того, що ОСОБА_2 переїхав жити до нього на постійне місце проживання.

З пояснень заявника та допитаного свідка вбачається, що заявник забрав ОСОБА_2 до себе для догляду на час його хвороби і взяв тільки одежу останнього.

Заявник просить суд встановити не просто факт перебування ОСОБА_2 разом з ним на момент смерті останнього, а факт постійного проживання.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Отже, для застосування передбаченої цією нормою презумпції прийняття спадщини встановленню підлягає не лише факт перебування спадкоємця та спадкодавця в одному житловому приміщенні безпосередньо на час відкриття спадщини, а саме факт постійного проживання їх разом.

У зв`язку з погіршенням стану здоров`я спадкодавця заявник забрав останнього до свого місця проживання з метою забезпечення необхідного догляду, а не для постійного проживання.

Наведені обставини свідчать про те, що перебування спадкодавця за місцем проживання заявника було обумовлено конкретною життєвою обставиною хворобою спадкодавця та необхідністю здійснення за ним стороннього догляду.

Сам по собі факт перебування спадкодавця протягом нетривалого часу перед смертю в житлі заявника, навіть якщо протягом цього періоду вони фактично перебували в одному житловому приміщенні, не є достатнім для висновку про їх постійне спільне проживання у розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України.

При цьому суд ураховує не лише нетривалість такого перебування близько одного тижня, а й причини та обставини, за яких воно розпочалося. З установлених судом обставин убачається, що переміщення спадкодавця до житла заявника було пов`язане саме з погіршенням стану його здоров`я та необхідністю забезпечення догляду за ним. Доказів того, що до цього заявник та спадкодавець постійно проживали разом, матеріали справи не містять.

Таким чином, установлені обставини характеризують відносини між заявником та спадкодавцем у цей період насамперед як надання заявником допомоги та догляду хворому спадкодавцеві, а не як постійне спільне проживання, яке існувало незалежно від необхідності такого догляду.

Заявником не доведено факту придбання та приготування їжі, ведення спільного побуту, та інших обставин, які б могли свідчити про факт постійного проживання зі спадкодавцем. У спадкодавця було окреме житло, в якому останній проживав до погіршення здоров`я.

Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2022 року у справі № 175/3348/21 зазначив, що саме по собі надання допомоги особі похилого віку, яка за станом здоров`я потребувала стороннього догляду та допомоги, не є безумовним підтвердженням факту постійного проживання зі спадкодавцем.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, матеріали справи не містять достатньо належних і допустимих доказів не тільки для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 разом з заявником, а й взагалі того, що ОСОБА_2 проживав разом з заявником на момент смерті.

Заявнику неодноразово було надано можливість та запропоновано звернутись за отриманням правової допомоги, заявити відповідні клопотання. Проте, заявник не виявив бажання скористатися таким своїм правом.

Заявником не надано належних і допустимих доказів, які у своїй сукупності свідчили б про те, що місцем його постійного проживання на час відкриття спадщини було саме житло, в якому постійно проживав спадкодавець, або що спадкодавець змінив своє постійне місце проживання та переїхав до заявника саме для постійного проживання. Навпаки, встановлені судом обставини свідчать, що перебування спадкодавця у житлі заявника мало тимчасовий характер і було зумовлене виключно погіршенням стану його здоров`я та необхідністю стороннього догляду.

За таких обставин, судом не встановлено підстав для задоволення заяви.

Керуючись ст. 265, 293, 294, 315 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Павлоградська міська рада, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст виготовлено 12 серпня 2026 року.

Суддя М. М. Перекопський