Decision № 138936680, 12.08.2026, Zaporizhzhia District Administrative Court

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року Справа № 280/4804/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, Державної міграційної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

19 травня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - відповідач 1, УДМС в Запорізькій області), Державної міграційної служби України (далі - відповідач 2, ДМС України), в якому позивач, з урахування заяви про зміну предмету позову, просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області від 11.05.2026 №230123000279000 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання;

зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області оформити (видати) ОСОБА_2 (громадянину Великої Британії, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) посвідку на постійне проживання;

визнати незаконними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області щодо складання та затвердження висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області від 11.05.2026 року стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 21.05.2026 року №178 «Про визнання недійсним деяких посвідок на постійне проживання» в частині визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 30.01.2003 та серії НОМЕР_2 від 01.02.2005, виданих на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача посилається на те, що позивач є громадянином Великої Британії, народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у Північному Денбігширі Велика Британія, про що видане свідоцтво про народження від 06.04.2001. Представник позивача зазначає, що позивач постійно проживає з батьками на території України, у зв`язку з чим 01.02.2005 отримав Посвідку на постійне проживання для іноземців та осіб без громадянства серії НОМЕР_2 , термін дії посвідки - безстроково. Представник позивача зазначає, що позивач у встановленому порядку звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області з метою обміну своєї посвідки на постійне проживання, проте отримав відмову у зв`язку з тим, що встановлено належність позивача до громадянства України. Представник позивача вказує, що така відмова є необґрунтованою та безпідставною, оскільки належність до громадянства України не набувається (встановлюється) «в силу закону», воно має підтверджуватись певними документами. Представник позивача зазначає, що для того, що встановити належність до громадянства України необхідно пройти встановлену процедуру та подати до уповноважених органів чітко регламентовані документи. Зазначено, що позивач не звертався в установленому законодавством порядку для встановлення, оформлення та перевірки його належності до громадянства України. Відповідні рішення про встановлення, оформлення належності особи до громадянства України стосовно нього не приймались, він не отримував паспорт громадянина України. Представник позивача зазначає, що позивач абсолютно законно в`їхав на територію України. Держава в особі уповноважених органів двічі видала позивачу візу для в`їзду в Україну (що вбачається з його паспорту виданого 03.07.2001) саме як громадянину Великої Британії, тобто визнала те, що позивач є саме громадянином Великої Британії, а не громадянином України. З урахуванням викладеного представник позивача просила задовольнити позовні вимоги.

Відповідач - УДМС в Запорізькій області проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивачу правомірно відмовлено у видачі посвідки на постійне проживання, оскільки під час здійснення заходів щодо перевірки законності оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Великої Британії Ламберту ОСОБА_2 було отримано відповідь №2301.2.4/12184-26 на запит відділу з питань громадянства УДМС у Запорізькій області щодо належності/неналежності заявника. Згідно з отриманою інформацією встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про громадянство України» є громадянином України за народженням, оскільки один із його батьків на момент його народження був громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження. Відповідач зазначає, що дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Великої ОСОБА_3 не надавався. Законність надання дозволу на імміграцію перевірялася шляхом вивчення матеріалів справи про надання такого дозволу. За результатами перевірки матеріалів справи рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію не встановлено. Відповідач зазначає, що посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особи без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Оскільки позивач є громадянином України з моменту народження, а дозвіл на імміграцію йому не надавався, правові підстави для документування його посвідкою на постійне проживання були відсутні. Також, відповідач зазначає, що відомості про визнання недійсним паспорта громадянина України, виданого ОСОБА_4 , відсутні, а зазначений паспорт є дійсним по теперішній час. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач - ДМС України проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено про те, що проаналізувавши матеріали справи УДМС у Запорізькій області встановлено, що 21.10.2002 року будучи неповнолітньою дитиною ОСОБА_5 прибув на територію України разом з батьками: батько-громадянин Великої Британії ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_4 - громадянка України. Відповідач зазначає, що під час здійснення заходів щодо перевірки законності оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Великої Британії Ламберту ОСОБА_2 , було отримано відповідь №2301.2.4/12184-26 на запит відділу з питань громадянства УДМС у Запорізькій області, щодо належності / неналежності заявника. Згідно отриманої інформації встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про громадянство України» (далі-Закон №2235) є громадянином України за народженням, оскільки один з батьків якого на момент його народження був громадянином України. Особа, яка має право набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження (викладено в Висновку УДМС у Запорізькій області від 11.05.2026). Відповідач зазначає, що дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Великої ОСОБА_3 не надавався, а посвідка на проживання не видавалась. Відповідач зазначає, що наказ ДМС від 21.05.2026 №178 прийнятий на підставі висновку УДМС у Запорізькій області від 11.05.2026 та відповідно до вимог Порядку №321. З урахуванням викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 має дійсний паспорт громадянина Великої Британії № НОМЕР_3 виданий 03.08.2021 та дійсний до 03.08.2031.

01.02.2005 позивачу видано Посвідку на постійне проживання для іноземців та осіб без громадянства серії НОМЕР_2 , термін дії посвідки - безстроково.

30.04.2026 позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області з метою обміну своєї посвідки на постійне проживання.

Рішенням УДМС в Запорізькій області від 11 травня 2026 №230123000279000 позивачу відмовлено у видачі посвідки на постійне проживання, на підставі підпункту 4 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321, у зв`язку з тим, що встановлено належність позивача до громадянства України.

Наказом Державної міграційної служби України від 21.05.2026 року №178 «Про визнання недійсним деяких посвідок на постійне проживання» визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 30.01.2003 та серії НОМЕР_2 від 01.02.2005, виданих на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач, не погодившись з правомірністю дій відповідачів щодо відмови у видачі посвідки на постійне проживання та визнання недійсною попередніх посвідок, звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що в обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача фактично посилається на те, що ОСОБА_1 є громадянином Великої Британії та ніколи не набував громадянства України, оскільки не звертався до компетентних органів з заявою про набуття громадянства та відповідних рішень щодо позивача такими органами не приймалось.

Відповідачі заперечуючи проти заявлених позовних вимог фактично вказували на те, що позивач є громадянином України за народженням, оскільки один із його батьків на момент його народження був громадянином України.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі - Порядок №321).

Відповідно до пункту 1 Порядку №321, посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно пункту 3 Порядку №321, посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну.

Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України та які:

досягли 16-річного віку, - на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто;

не досягли 16-річного віку або визнані обмежено дієздатними чи недієздатними, - на підставі заяв-анкет одного з батьків (усиновлювачів), з ким проживають особи на підставі дозволу на імміграцію, опікунів, піклувальників.

Відповідно до пункту 5 Порядку №321, посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.

Підпунктом 5 пункту 7 Порядку №321 визначено, що обмін посвідки здійснюється у разі: досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Згідно підпункту 4 пункту 62 Порядку №321, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли встановлено належність особи до громадянства України.

Судом встановлено, що 05.05.2026 під час здійснення заходів щодо перевірки законності оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Великої Британії Ламберту ОСОБА_2 було отримано відповідь №2301.2.4/12184-26 на запит відділу з питань громадянства УДМС у Запорізькій області щодо належності/ неналежності заявника.

Згідно з отриманою інформацією встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про громадянство України» є громадянином України за народженням, оскільки один із його батьків на момент його народження був громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Також, під час розгляду справи судом встановлено, що під час проведення перевірки УДМС у Запорізькій області було направлено запит до Олександрівського відділу у м.Запоріжжі УДМС у Запорізькій області щодо документування матері позивача - ОСОБА_4 паспортом громадянина України, а також наявності підстав для визнання зазначеного документа недійсним.

За результатами розгляду запиту Олександрівським відділом у м. Запоріжжі УДМС у Запорізькій області повідомлено, що за перевіркою бази ІП «Недійсні документи» ЄІАС УМП ДМС інформація про визнання недійсним паспорта громадянина України, виданого громадянці ОСОБА_4 , відсутня.

Суд зазначає, що Закон України «Про громадянство України» визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Статтею 1 Закону України «Про громадянство України» громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.

Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у Великій Британії.

У відповідності до свідоцтва про народження батьками позивача є ОСОБА_7 (дівоче прізвище ОСОБА_8 ) та ОСОБА_9 (громадянин Великої Британії), які одружились на території Великої Британії 18.11.2000 (свідоцтво про шлюб НОМЕР_4 від 18.11.2000).

При цьому, відповідно до висновків відповідачів мати позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є уродженкою м.Запоріжжя, громадянка України, паспорт серії НОМЕР_5 від 25.04.2000 виданий Жовтневим РВ УМВС України в Запорізькій області.

Суд зазначає, що до позовної заяви представником позивача не надано доказів на підтвердження того, що станом на дату народження позивача ОСОБА_4 вийшла у встановленому порядку із громадянства України.

В свою чергу, відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України», документами, що підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України.

Отже, документування ОСОБА_4 паспортом громадянина України є достатнім підтвердженням у неї громадянства України.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 6 Закону України «Про громадянство України», громадянство України набувається, серед іншого, за народженням.

Станом на дату народження позивача, питання набуття громадянства України було врегульовано приписами статті 7 Закону України «Про громадянство України».

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про громадянство України», особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Тобто, громадянство України дитина набуває автоматично. При цьому не має значення, перебували батьки особи в шлюбі на момент народженні чи ні.

Отже, з урахуванням приписів статті 7 Закону України «Про громадянство України» позивач ОСОБА_2 має статус громадянина України з моменту народження, оскільки його мати ОСОБА_4 на дату його народження була громадянкою України, доказів протилежного суду не надано.

Проте, суд зазначає, що оскільки позивач народився у Великій Британії, то з дня його народження його також визнано громадянином Великої Британії, про що зазначено у паспорті № НОМЕР_6 (а.с.16).

За таких обставин, склалася ситуація за якої ОСОБА_2 за народженням, є громадянином України з моменту народження, проте на момент виникнення спірних правовідносин, в силу приписів статті 1 Закону України «Про громадянство України» є іноземцем, оскільки є громадянином Великої Британії.

При цьому, суд зазначає, що станом на дату виникнення спірних правовідносин ОСОБА_2 не документувався будь-якими документами, як громадянин України.

Суд зазначає, що статтею 14 Закону України «Про громадянство України» врегулювано питання набуття громадянства України дитиною у зв`язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них.

Законом №2663-IV від 16.06.2005 статтю 14 Закону України «Про громадянство України» доповнено новою частиною, відповідно до якої, дитина, яка є іноземцем, один із батьків якої є громадянином України, а другий - іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.

При цьому, статтею 14 Закону України «Про громадянство України» визначено, що датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215/2001 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, який визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України, а також перелік документів, що готуються для припинення громадянства України внаслідок його втрати, скасування рішень про встановлення, оформлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та процедуру подання таких документів і провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України (далі - Порядок №215/2001).

Відповідно до пункту 17 Порядку №215/2001, для оформлення набуття громадянства України за народженням дитиною, батьки (один з них) якої на момент її народження були громадянами України, один з батьків або інший законний представник дитини подає такі документи:

а) заяву про оформлення набуття громадянства України за народженням;

б) свідоцтво про народження особи або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави;

в) паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон або інший документ, передбачений статтею 5 Закону, що підтверджує факт перебування одного із батьків особи у громадянстві України на момент її народження.

Е-паспорт - для громадян України, які проживають на території України, е-паспорт для виїзду за кордон - для громадян України, які проживають за кордоном, у разі наявності технічної можливості для його перевірки та отримання електронної копії;

г) дві фотокартки (розміром 35 х 45 мм).

Суд зазначає, що сторонами не заперечується, що ОСОБА_4 у встановленому порядку не зверталася до органів ДМС України з питання набуття громадянства України за народженням дитиною - ОСОБА_2 .

Як і не приймалось компетентними органами України рішень про документальне оформлення набуття громадянства України ОСОБА_2 за народженням, доказів протилежного суду не надано.

За таких обставин, суд зазначає, що позивач - ОСОБА_2 хоча і мав право набути громадянство України за народженням, проте таке право не реалізував, а відповідно в розумінні Закону України «Про громадянство України» є іноземцем.

Посилання відповідачів на те, що ОСОБА_2 автоматично набув громадянство України за народженням суд відхиляє, оскільки позивач, як особа яка народилася у родині у якій лише одна особа є громадянкою України, та який від народження набув громадянство іншої держави, не пройшов процедур, які є необхідними для набуття громадянства України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивачу було протиправно відмовлено у оформленні та видачі посвідки на постійне проживання, а також прийнято рішення про скасування попередніх довідок.

Стосовно позовних вимог про визнання незаконними дій Головного управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області щодо складання та затвердження висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області від 11.05.2026 року стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає, що такі позовні вимоги не є належним способом захисту порушених прав та не призводить до їх відновлення. Суд зазначає, що такий висновок не є актом індивідуальної дії та безпосередньо не порушує прав та інтересів позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення таких позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 90, код ЄДРПОУ 37834773), Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд.9, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області від 11.05.2026 №230123000279000 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області оформити (видати) ОСОБА_2 (громадянину Великої Британії, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) посвідку на постійне проживання.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 21.05.2026 року №178 «Про визнання недійсним деяких посвідок на постійне проживання» в частині визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 30.01.2003 та серії НОМЕР_2 від 01.02.2005, виданих на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова