Decision № 138910521, 04.05.2026, Leninskyi District Court of Dnipropetrovsk City

Єдиний унікальний номер 205/19333/25

Номер провадження2/205/1636/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року

Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Сидорової І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна -

ВСТАНОВИВ :

19.12.2025 року до Новокодацького районного суду міста Дніпра надійшов позов ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна.

Позов обґрунтовано тим, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07.02.2000р., виданого виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням №6/205-2000 від 07.02.2000р. і записаного у реєстрову книгу №469п-916-67.

Також, ОСОБА_1 належить 1/4 частина вказаної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину серії ВВК №325804 від 17.07.2004р., реєстровий номер 4-2241, видане Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою.

Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2009р. по справі №1-424/2009 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст. 307,ч.2 ст.309 КК України, за що в сукупності йому призначено покарання у вигляді позбавлення волі та конфіскацію всього майна.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, у зв`язку із чим відкрилась спадщина на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .

04.12.2025р. ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса ДДДНК із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, що відкрилась після смерті брата - ОСОБА_3 , але нотаріус постановою від 04.12.2025р. відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку із виявленим арештом на спадкове майно.

Як з`ясувалось, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявна інформація про обтяження, а саме: арешт нерухомого майна за реєстраційним №10320562, на підставі постанови про накладення арешту на заборону його відчуження, 837/6, 05.05.2010, державним виконавцем Дмитрієвою С.В. Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ; на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 . Обтяжувач та Заявник: Ленінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, код:34984467, 49128, Дніпропетровська обл.., м. Дніпропетровськ, вул. Комунарівська, буд.108.

На підставі викладеного, позивач просить зняти арешт з нерухомого майна, а саме: з квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер обтяження: 10320562, дата реєстрації: 04.10.2010 16:22:01; стан: реєстраційне обтяження ; реєстратор: Дніпропетровська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; боржник: ОСОБА_3 ; обтяжувач: Ленінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16.01.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16.01.2025 року витребувано у Другої дніпровської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи, заведену після смерті ОСОБА_3 .

Витребувані матеріали надійшли до суду 26.03.2026р.

Позивач надала суду письмову заяву , в якій просить справу розглядати без її участі, вимоги позову підтримує та просить задовольнити.

03.03.2026 року через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, у якому він заперечує проти позовних вимог. Заперечення обґрунтовано тим, що позов пред`явлено до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, який є неналежним відповідачем.

Також відповідач зазначив, що перевіркою автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), спецпідрозділу та архівних виконавчих проваджень не вдалось ідентифікувати виконавче провадження, в рамках якого 04.10.2010р. було накладено арешт на майно ОСОБА_3 , реєстраційний номер обтяження: 10320562. Зазначив, що виконавчі провадження, які було завершено по 2022 рік включно, а виконавчі провадження за постановами про накладення адміністративного стягнення по 2024 рік включно, були знищенні на підставі Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями. З огляду на той факт, що оскаржуваний арешт майна було накладено 04.10.2010р. є обґрунтовані підстави вважати, що матеріали виконавчого провадження були знищенні за закінченням терміну зберігання.

Також, у відзиві відповідач просить розгляд справи провести без участі його представника, на підставі наявних у справі доказів та матеріалів відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07.02.2000р. видане Виконкомом міської Ради народних депутатів, на підставі розпорядження від 07.02.2000р. №6/205-2000.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Другою ДДНК від 17.07.2004р. за р.№4-2241, 1/4 частина (вказаної квартири), яка належала ОСОБА_2 перейшла у власність ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 16.12.2025р. вбачається, що власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 1/4 частка, ОСОБА_3 1/4 частка та ОСОБА_1 1/2 частка.

Із наданих копій свідоцтв про народження встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є рідними братом та сестрою.

Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2009р. ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст.307 ч.2, 309 ч.2 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, яку прийняла ОСОБА_1 звернувшись до державного нотаріуса Другої дніпровської держаної нотаріальної контори із відповідною заявою. До складу спадкового майна входить, зокрема, належна померлому частина квартири АДРЕСА_1 .

Постановою від 04.12.2024р. державним нотаріусом Другої дніпровської державної нотаріальної контори Жавжаровій Л.В. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що належало померлому ОСОБА_3 , у зв`язку із виявленим арештом.

Згідно із Інформаційного листа з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 04.12.2025р. вбачається, що постановою про накладення арешту на заборону його відчуження, 837/6, 05.05.2010р. державним виконавцем Дмітрієвою С.В. Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції на все нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_3 накладено арешт, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 . Обтяження зареєстровано 04.10.2010р. 16:22:01 за №10320562 реєстратором: Дніпропетровська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Із відповіді на заяву ОСОБА_1 від 24.11.2025р. та відзиву на позов від 03.03.2026р. поданих стороною відповідача вбачається, що перевіркою автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), спецпідрозділу та архівних виконавчих проваджень не вдалось ідентифікувати виконавче провадження, в рамках якого 04.10.2010р. було накладено арешт на майно ОСОБА_3 , реєстраційний номер обтяження: 10320562.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Разом з тим, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновків, викладених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Позивач звернулася до суду з позовом до відділу виконавчої служби, яким накладено арешт на майно боржника про зняття арешту з майна.

Згідно з положеннями розділів 3 та 7 ЦПК України, п.2 та п.5 Постанови Пленуму ВСУ від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Виходячи з наведених норм закону, позивач звернулася з позовом до неналежного відповідача. Належним відповідачем у даній справі, окрім власника майна, є особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, тобто стягувач, а Другий Правобережний ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра ДМУМЮ України повинен бути залучений в цій справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідно до ч.2 ст. 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, суд замінює неналежного відповідача лише за клопотанням позивача.

Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження №12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №299/2931/17 (провадження №61-35013св18).

Згідно з п. 40 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Виходячи з викладеного суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позов подано до неналежного відповідача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем при поданні позову, відносяться на її рахунок.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 89, 141, 259, 265, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.Г.Остапенко