Court ruling № 138783939, 05.08.2026, Commercial Court of Kharkiv Oblast

УХВАЛА

про передачу за підсудністю

"05" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2715/26

Господарський суд Харківської області у складі судді Ольшанченка В.І.

без участі представників сторін

розглянувши заяву про видачу судового наказу

заявника Товариства з обмеженою відповідальністю "Шериф-Реагування" (02157, м. Київ, вул. Сосницька, 5) до фізичної особи-підприємця Чернецького В`ячеслава Вікторовича ( АДРЕСА_1 ) про видачу судового наказу на стягнення 112731,71 грн,

ВСТАНОВИВ:

30.07.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Шериф-Реагування" (заявник) через підсистему "Електронний суд" надало Господарському суду Харківської області заяву (вх.№2715/26 від 31.07.2026) до фізичної особи-підприємця Чернецького В`ячеслава Вікторовича (боржник), в якій просить суд видати судовий наказ на стягнення з фізичної особи-підприємця Чернецького В`ячеслава Вікторовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шериф-Реагування" заборгованості за договором №20200770 від 17 вересня 2025 року про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони в сумі 112731,71 грн, з яких: 6450,00 грн сума боргу за надані послуги; 63256,71 грн відшкодування вартості обладнання; 3225,00 грн штрафні санкції, передбачені п. 5.1.1.1 договору; 38700,00 грн штрафні санкції, передбачені п. 5.1.1.3 договору; 1100,00 грн компенсації за здійснення організаційно-технічних заходів, визначених п. 4.2.7. договору.

Заяву обґрунтовано неналежним виконанням боржником зобов`язань за договором №20200770 про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони від 17 вересня 2025 року.

Статтями 55 та 124 Конституції України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - Господарським процесуальним кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Приписами частини 1 статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та у абзаці першому підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12.11.2011 №9-рп/2011.

Відповідно до ч. 1 ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 147 ГПК України визначено, що заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ГПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для подання позовної заяви.

Загальне процесуальне правило щодо визначення територіальної юрисдикції господарських спорів встановлено нормами ст. 27 ГПК України, за якою позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Згідно зі ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Разом із тим, за змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За наведених обставин суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини щодо тлумачення Конвенції.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви №29458/04, №29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься господарський позов.

Разом з тим, згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the UnitedKingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70). "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland) від 16 червня 2001 року, заява №28249/95, § 53).

Між тим, суд наголошує, що статтею 279 ГПК України передбачено скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи у випадку прийняття такого рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції.

Поряд з цим, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

З огляду на зазначене, щоб рішення було законним, недостатньо правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, необхідно, щоб справу розглянув повноважний суд із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства щодо підсудності у межах компетенції конкретного суду.

Для цілей визначення підсудності місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Чернецького В`ячеслава Вікторовича є: АДРЕСА_1 .

За таких обставин, розгляд Господарським судом Харківської області заяви про видачу судового наказу свідчитиме про порушення правил територіальної підсудності, а прийняте за результатами її розгляду судове рішення буде вважатися таким, що в цілому нівелює інститут підсудності справ та ставитиме під сумнів саму сутність судового розгляду.

Таким чином, передання заяви за належною територіальною підсудністю не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є безумовною гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом, а законне та обґрунтоване судове рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання норм процесуального права щодо підсудності.

Відтак, суд вважає, що оскільки розгляд заяви про видачу судового наказу за своєю категорією спорів не належить до виключної підсудності відповідно до ст. 30 ГПК України, ця заява не підсудна Господарському суду Харківської області та має розглядатися Господарським судом м. Києва за місцезнаходженням боржника згідно з ч. 1 ст. 27 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно з ч. 9 ст. 176 ГПК України, якщо буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за необхідне передати матеріали заяви ТОВ "Шериф-Реагування" до ФОП Чернецького В. В. про видачу судового наказу за вимогою про стягнення 112731,71 грн по справі №922/2715/26 за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Керуючись ст. 2, 4, 11, 27, 30, 31, 147, 149, 176, 234 - 235, 279, 310 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Шериф-Реагування" до фізичної особи-підприємця Чернецького В`ячеслава Вікторовича про видачу судового наказу за вимогою про стягнення 112731,71 грн по справі №922/2715/26 передати за підсудністю до Господарського суду м. Києва (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Порядок і строк її оскарження передбачено ст. 255 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено та підписано 05.08.2026.

Суддя Ольшанченко В.І.