Court ruling № 138738608, 04.08.2026, Smyla City and District Court of Cherkasy Oblast

Справа № 177/1890/18

4-с/703/18/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Прилуцького В.О.

секретаря судового засідання Тимошенко Д.А.

за участі:

представниці боржника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції Валової Ірини Володимирівни, стягувач АТ КБ «Приват Банк» щодо відмови у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання вчинити дії

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із скаргою на дії державного виконавця відділу ДВС.

Скаргу обґрунтовує тим, що рішенням Смілянського міськрайонного суду від 11 грудня 2019 року з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приват Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором. На підставі виконавчого листа державним виконавцем Смілянського районного віділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Валовою І.В. відкрито виконавче провадження № 61511357. Вказує на те, що ухвалою суду від 21 травня 2026 року скасовано заочне рішення суду від 11 грудня 2019 року та призначено справу до судового розгляду.

Вважає, що виконавче провадження із цих підстав підлягає закінченню на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» та в зв`язку з цим його представниця звернулась із заявою до державної виконавчої служби де їй було повідомлено, що виконавче проваження завершено, а тому заява не підлягає до задоволення.

Вважає такі дії державного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 61511357 непровірними.

Просив суд: зобов`язати державного виконавця ВДВС у місті Сміла Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Валову І.В. винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 61511357; виключити відомості про нього як боржника з Єдиного реєстру боржників; зняти арешт з його рахунків і надіслати відповідну постанову органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про арешт коштів боржника; скасувати інші вжиті виконавцем заходи у межах виконавчого провадження № 61511357, а також провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження; зобов`язати відділ ВДВС у м. Смілі Черкаського району Черкаськї області Київського міжрегіонального управління Міністества Юстиції України повернути йому безпідставно стягнуті з нього витрати виконавчого провадження з урахуванням комісії банку в сумі 109 грн.

В судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференцзв`язку, представниця скаржника, адвокат Бичкова С.С. підтримала скаргу ОСОБА_2 та просила її задовольнити. Вказала, що основна мета подачі скарги це незгода з тим, що ВДВС не реагує на її заяви про закриття виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ. Зазначає, що рішення суду від 11 грудня 2019 року, на підставі якого було видано виконавчий документ скасовано, а відтак наявні підстави для закриття виконавчого провадження.

Скаржник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився.

Представник ВДВС у судове засідання не з`явилась.

Стягувач в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце слухання справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги стислі строки, встановлені ЦПК України для розгляду скарги, суд постановив проводити розгляд за відсутності осіб, які не з`явились.

Суд, заслухавши пояснення представниці скаржника, адвоката Бичкової С.С., дослідивши матеріали справи, доходить наступного висновку.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2019 року у справі № 703/177/1890/18 за позовом АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовлено повністю, стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку 113259 грн. 43 коп. боргу за кредитним договором.

Постановою державного виконавця Смілянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Валовою І.В. від 12 березня 2020 року було відкрито виконавче провадження № 61511357 з примусового виконання виконавчого листа Смілянського міськрайонного суду Черкаської області № 177/1890/18 виданого 04 лютого 2020 року на виконання рішення суду.

Постановою державного виконавця Смілянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Валовою І.В. від 23 вересня 2020 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».

27 травня 2026 року ОСОБА_2 подав заяву до відділу ДВС у м. Смілі в якій просив винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 61511357; виключити відомості про нього як боржника з Єдиного реєстру боржників; зняти арешт з його рахунків і надіслати відповідну постанову органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про арешт коштів боржника; скасувати інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання заочного рішення від 11 грудня 2019 року, а також провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Скаржник зазначає, що державним виконавцем вимоги поданої ним заяви були проігноровані та залишені без задоволення.

Не погоджуючись із завершенням виконавчого провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця ВДВС Валової І.В. щодо відмови у закінченні виконавчого провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження».

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 травня 2026 року скасовано заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2019 року та призначено справу до судового розгляду.

У скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що відповідно до п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження має бути закінчено у зв`язку з скасуванням виконавчого документу, на підставі якого було відкрите виконавче провадження.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Положеннями ст. 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 ст. 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.

Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (ст. 447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (ч. 3 ст. 451 ЦПК України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ч. 3 ст. 451 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець Валова І.В. в судовому засіданні повідомила, що виконавче провадження № 61511357 завершене на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» та знищене в зв`язку з закінченням терміну зберігання, тому у держвного виконавця відсутня можливість вчиняти будь які дії у вказаному виконавчому провадженні, зокрема і виносити будь які інші постанови.

П. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до постанови державного виконавця від 23 вересня 2020 року виконавче провадження в якому скаржник ОСОБА_2 є боржником, було завершене та виконавчий документ було повернуто стягувачу.

Відповідно до норм ЗУ «Про виконавче провадженя» законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду (далі ВП ВС) в постанові від 14 травня 2025 року у справі №2/1522/11652/11 про оскарження бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з майна при поверненні виконавчого документа стягувачу.

Частиною 2 статті 50 Закону №1404-VІІІ у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно ч.ч.1, 2, 4 ст.40 Закону №1404-VІІІ від 2 червня 2016 року «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент звернення позивача до виконавчої служби із заявою про скасування заходів примусового виконання рішення у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Із постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 23 вересня 2020 року не вбачається, що державний виконавець зазначив про зняття арешту з майна чи коштів боржника.

Однак, скаржником до матеріалів скарги не надано жодного доказу, зокрема і постанови державного виконавця про накладення арешту на кошти та рахунки, як він зазначає у вимогах скарги. Таким чином суд не має можливості встановити і той факт, що у виконавчому провадженні № 61511357 взагалі було накладено будь який арешт на кошти ОСОБА_2 та яким документом.

Крім того, суд зазначає, що станом на дату завершення виконавчого провадження державний виконавець не мав інформації, яка б давала йому підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження».

Рішення суду на підставі якого було видано виконавчий лист, скасовано ухвалою суду вже після винесення постанови про завершення виконавчого провадження та його знищення.

Отже, на час її ухвалення постанова державного виконавця від 23 вересня 2020 року відповідала вимогам закону та обставинам справи, тому підстави для скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу відсутні.

Крім того суд звертає увагу і на те, що скаржником ОСОБА_2 вимога про скасування постанови державного виконавця від 23 вересня 2020 року не заявлена.

Окрім того, оскільки виконавче провадження № 61511357 завершене на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» та знищене в зв`язку із закінченням терміну зберігання, державний виконавець не має законодавчих можливостей здійснювати будь які дії у ньому, без відновлення виконавчого провадження.

Винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження № 61511357 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» за наявності чинної постанови про завершення цього ж виконавчого провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» суперечить вимогам законодавства та не можливе, оскільки ці постанови є різновидами завершення виконавчого провадження та є взаємовиключними.

Скаржник же у вимогах скарги не ставить питання про зобов`язання відділу ДВС у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відновити завершене та знищене виконавче провадження № 61511357.

Таким чином за відсутності виконавчого провадження, державний виконавець не має законних підстав вчинять будь які дії та виносити постанови без його відновлення.

Таким чином, аналізуючи наведені докази та надаючи їм оцінку, суд дійшов висновку, що в даному випадку скарга ОСОБА_2 не підлягає до задоволення, оскільки вимоги про відновлення виконавчого провадження не заявлено, відтак у задоволенні скарги слід відмовити.

Інші вимоги скарги є похідними від вимоги про зобов`язання державного виконавця винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, яка до задоволення не підлягає та також до задоволення не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись ст. 7, 260, 261 447-451 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні скарги ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції Валової Ірини Володимирівни, стягувач АТ КБ «Приват Банк» щодо відмови у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом 15 днів із дня складення повного судового рішення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Головуючий: В.О. Прилуцький