Decision № 138705477, 31.07.2026, Oleksandriia City and District Court of Kirovohrad Oblast

Справа №: 398/2019/26

провадження №: 2/398/2716/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"31" липня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» в особі директора Хлопкової Марії Сергіївни, представник позивача - адвокат Тимошенко Олександр Олександрович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 22 555,99 грн, а також судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» (первісний кредитор) та відповідачкою було укладено договір про споживчий кредит № 192298 на суму 13 514,00 грн. Відповідачка взятих на себе зобов`язань не виконала, кредит і нараховані проценти не повернула, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на момент звернення до суду становить 22 555,99 грн і складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13 514,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 8 441,99 грн та заборгованості за комісією у розмірі 600,00 грн. Крім того, 10.10.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 10102025, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором.

Позивач зазначив, що нарахована за кредитним договором заборгованість за штрафними санкціями в розмірі 2 100,00 грн у межах цієї справи до стягнення не заявляється.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2026 року відкрито провадження у справі. Клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження задоволено частково: враховуючи ціну позову та вимоги ч. 6 ст. 19, ст. 274 ЦПК України, суд визнав справу малозначною, однак з метою повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і забезпечення принципу змагальності ухвалив проводити розгляд справи з викликом сторін.

Зазначеною ухвалою суд також установив, що зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідачки встановити не вдалося: за відповіддю управління надання адміністративних послуг Олександрійської міської ради Кіровоградської області № 2261/31 від 08.04.2026 відомості щодо реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у реєстрі Олександрійської територіальної громади відсутні, а за відповідями з Єдиного державного демографічного реєстру № 2672336 та № 2672352 від 30.04.2026 особу за вказаними параметрами не знайдено. З огляду на це, відповідно до ч. 10 ст. 187 ЦПК України подальший виклик відповідачки здійснювався через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано в АТ «КРЕДОБАНК» інформацію щодо емісії платіжної картки на ім`я відповідачки, зарахування на неї кредитних коштів і належності відповідачці номера телефону, зазначеного в кредитному договорі. На виконання ухвали суду 02.06.2026 від АТ «КРЕДОБАНК» надійшла відповідь № 86-2789вт/26 від 29.05.2026 з витребуваною інформацією.

Судове засідання, призначене на 11 червня 2026 року, було відкладене у зв`язку з неявкою відповідачки на 28 липня 2026 року.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. У позовній заяві позивач просив розглядати справу за відсутності його представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та зазначив, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, враховуючи відсутність відомостей про її зареєстроване місце проживання вона була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Відзиву на позовну заяву, інших заяв чи клопотань від відповідачки до суду не надходило, про причини неявки вона суд не повідомила.

Оскільки відповідачка, належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з`явилася без повідомлення причин, відзив не подала, а представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд, керуючись ст. 280 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд цієї справи.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося, а відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України суд підписав рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання повного судового рішення відкладено на строк, що не перевищує п`яти днів з дня закінчення розгляду справи; відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення зазначена дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Укладення кредитного договору та видача коштів

17.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» (код ЄДРПОУ 40474269) та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 192298, за умовами якого кредитодавець надав відповідачці кошти в сумі 13 514,00 грн, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти, комісії та виконати інші обов`язки, визначені договором.

За змістом договору він складається з індивідуальної частини, графіка платежів та публічної частини, до якої позичальник приєднується шляхом підписання індивідуальної частини. Індивідуальна частина договору підписана власноруч обома сторонами: від імені кредитодавця - ОСОБА_2 , яка діяла на підставі довіреності від 19.05.2025, та особисто відповідачкою. В індивідуальній частині зазначені паспортні дані відповідачки (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Олександрійським МВ УМВС України в Кіровоградській області 14.06.2005), її реєстраційний номер облікової картки платника податків та адреса.

До матеріалів справи долучено паспорт споживчого кредиту від 17.07.2025, підписаний власноручно відповідачкою, у якому наведено інформацію про умови кредитування, орієнтовну загальну вартість кредиту, платежі за супровідні послуги кредитодавця, а також про наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором.

Договором встановлені такі умови кредитування:

- сума кредиту - 13 514,00 грн;

- строк кредитування - 98 днів, з 17.07.2025 по 23.10.2025 (п. 2.6 індивідуальної частини);

- процентна ставка - фіксована, у розмірі 360,00 % річних (п. 2.3 індивідуальної частини);

- комісія за надання кредиту - одноразова, у розмірі 3 513,64 грн, що становить 26,00 % від загальної суми кредиту (п. 2.5 індивідуальної частини);

- комісія за управління та обслуговування кредиту - знижений тариф 1,00 грн, стандартний (базовий) тариф 100,00 грн (п. 2.4 індивідуальної частини); за розділом «Терміни та визначення» індивідуальної частини ця комісія нараховується за кожний період користування кредитом між датами здійснення чергового платежу згідно з графіком платежів (розрахунковий період) за зниженим тарифом, а в разі порушення (прострочення) позичальником строку сплати чергового платежу комісія у наступному розрахунковому періоді нараховується за стандартним (базовим) тарифом;

- періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом - один раз на два тижні; конкретні дати визначені графіком платежів (п. 2.6.1 індивідуальної частини);

- загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту), складають (не перевищують) 11 962,63 грн (п. 2.7 індивідуальної частини).

Відповідно до п. 2.2.1 індивідуальної частини договору сума кредиту 13 514,00 грн надається не пізніше наступного дня після укладення договору в такому порядку: 1 572,97 грн - для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит № 186633 від 05.06.2025, укладеним з тим самим кредитодавцем; 8 427,39 грн - на рахунок/картку позичальника № НОМЕР_2 ; 3 513,64 грн - шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з п. 2.5 індивідуальної частини.

Факт видачі кредитних коштів підтверджується сукупністю доказів. Згідно з витягом з довідки ТОВ «ФК «Кредіплюс» вих. № 207/16-01 від 16.01.2026 про перерахування грошових коштів (позиція 899) на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за кредитним договором № 192298 від 17.07.2025 на карту № НОМЕР_4 17.07.2025 об 11:44 перераховано 8 427,39 грн з призначенням платежу «Видача кредиту № 192298 від 17.07.2025», транзакція № 1641506577, статус операції - «прийнято». Згідно з витягом з довідки ТОВ «ФК «Кредіплюс» вих. № 940/09-03 від 09.03.2026 про проведення взаємозаліку (позиція 512) за кредитним договором № 192298 від 17.07.2025 із суми кредиту 13 514,00 грн на погашення заборгованості за договором взаємозаліку № 186633 від 05.06.2025 спрямовано 1 572,97 грн, на картковий рахунок позичальника - 8 427,39 грн, комісія становить 3 513,64 грн. Зазначені обставини підтверджуються також наданою на вимогу суду відповіддю АТ «КРЕДОБАНК» № 86-2789вт/26 від 29.05.2026. Зазначеною відповіддю банк підтвердив, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку маска картки № НОМЕР_2 , що 17.07.2025 на цю картку, на рахунок IBAN № НОМЕР_5 , який належить відповідачці, зараховано кошти в сумі 8 427,39 грн (документ № 33229465 від 17.07.2025, призначення платежу - зарахування переказу на рахунок клієнта), а також що номер телефону НОМЕР_6 , зазначений у кредитному договорі, знаходиться в анкетних даних відповідачки та є її фінансовим номером телефону.

Порушення зобов`язання та розмір заборгованості

Згідно з розрахунком заборгованості (карткою обліку виконання договору № 192298), складеним первісним кредитором ТОВ «ФК «Кредіплюс», та випискою з особового рахунку відповідачки за період з 03.12.2025 по 20.02.2026, наданою ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором № 192298 від 17.07.2025 не виконала: жодного платежу в рахунок погашення кредиту, процентів чи комісії відповідачкою здійснено не було.

Станом на момент звернення з позовом заборгованість, право вимоги за якою перейшло до позивача, становить 24 655,99 грн, з яких: 13 514,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 8 441,99 грн - заборгованість за нарахованими процентами; 600,00 грн - заборгованість за комісією за управління та обслуговування кредиту; 2 100,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями. Вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 100,00 грн позивачем у межах цієї справи не заявлялися, у зв`язку з чим загальний розмір позовних вимог становить 22 555,99 грн.

Згідно з розрахунком нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося щоденно у період з 18.07.2025 по 23.10.2025. Після 23.10.2025 нарахування процентів не здійснювалося.

Заборгованість за комісією за управління та обслуговування кредиту в розмірі 600,00 грн, згідно з розрахунком первісного кредитора, складається з шести нарахувань по 100,00 грн кожне, здійснених 14.08.2025, 28.08.2025, 11.09.2025, 25.09.2025, 09.10.2025 та 23.10.2025. Нарахувань цієї комісії за зниженим тарифом (1,00 грн) розрахунок не містить.

Перехід права вимоги

10.10.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» (клієнт) та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (фактор) укладено договір факторингу № 10102025, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати клієнту грошові кошти в розпорядження за плату. Відповідно до п. 4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог та акта приймання-передачі реєстру.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог № 3 від 03.12.2025 до договору факторингу № 10102025 (порядковий номер 136) та акта приймання-передачі Реєстру прав вимог № 3 від 03.12.2025 до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 192298 від 17.07.2025 у загальному розмірі 24 655,99 грн у складі портфеля прав вимоги на загальну суму заборгованості 19 827 711,71 грн. Здійснення оплати фінансування за вказаним реєстром у розмірі 1 929 108,54 грн підтверджується платіжною інструкцією № 745 від 09.12.2025.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» зареєстроване з видами економічної діяльності, що включають інші види грошового посередництва, інші види кредитування та надання інших фінансових послуг (КВЕД 64.19, 64.91, 64.92, 64.99).

Норми права, які застосував суд

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Згідно з ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, для отримання, обслуговування і повернення кредиту; до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у кредитному договорі обов`язково визначається порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися).

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 1077, частиною 1 ст. 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові право грошової вимоги до боржника; предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав.

Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом (нікчемний правочин), визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правові висновки Верховного Суду, що застосовані у справі

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:

«31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

31.15. Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

31.24. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн).

31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

32.3. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1 923 грн 49 коп., останній - 118 грн 61 коп.

32.2. Пунктом 1.4 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.

32.4. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

34.3. З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від

19 червня 2018 року № Р24.00301.004034055 з огляду на нікчемність пунктів 1.4 та 6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що :

"згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» …

Якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування".

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19."

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Мотивована оцінка і висновки суду

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд встановив, що між первісним кредитором ТОВ «ФК «Кредіплюс» та відповідачкою ОСОБА_1 виникли цивільно-правові відносини на підставі договору про споживчий кредит № 192298 від 17.07.2025.

Відповідно до ст. ст. 205, 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах і він підписаний його стороною (сторонами). Оскільки зміст домовленості сторін зафіксований у тексті індивідуальної частини договору, підписаної власноруч обома сторонами, суд доходить висновку, що вимоги ч. 1 ст. 1055 ЦК України щодо письмової форми кредитного договору дотримано, а сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України). Наявність власноручного підпису відповідачки на індивідуальній частині підтверджує її волевиявлення на укладення договору та згоду з усіма його умовами, у тому числі щодо порядку видачі кредиту, нарахування процентів і комісій. Умови договору відповідачкою не оспорювалися.

Належне виконання первісним кредитором своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів підтверджується довідкою про перерахування грошових коштів, довідкою про проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог та відповіддю АТ «КРЕДОБАНК» № 86-2789вт/26 від 29.05.2026, наданою на вимогу суду, якою підтверджено як факт зарахування 17.07.2025 коштів у сумі 8 427,39 грн на рахунок відповідачки, так і належність їй платіжної картки та номера телефону, зазначених у кредитному договорі.

Оскільки до складу наданої відповідачці суми кредиту увійшла утримана кредитодавцем одноразова комісія за надання кредиту, суд перевіряє правомірність визначення розміру основного боргу (тіла кредиту), від якого залежить обсяг задоволених вимог. Розподіл суми кредиту, а саме: спрямування частини коштів на погашення заборгованості за попереднім договором з тим самим кредитодавцем, зарахування частини на картку позичальника та утримання одноразової комісії за надання кредиту, передбачений і розкритий у п. 2.2.1 індивідуальної частини договору, підписаної відповідачкою власноруч. Одноразова комісія за надання кредиту в розмірі 3 513,64 грн окремо до стягнення не заявлена; ця умова узгоджена сторонами в п. 2.5 індивідуальної частини договору, а інформацію про неї доведено до відома споживача в паспорті споживчого кредиту, а відповідна плата за п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» правомірно включається до загальних витрат за споживчим кредитом. Оскільки цю комісію утримано одноразово в момент видачі кредиту, коли заборгованості за тілом кредиту чи процентами ще не існувало, її утримання не порушує черговості погашення вимог, встановленої статтею 19 зазначеного Закону. Відповідач не заперечувала дійсності зазначених умов договору. За таких обставин суд не вбачає підстав вважати умови п. 2.2.1 і п. 2.5 договору нікчемними, а початковий розмір основного боргу (тіла кредиту) правомірно становить 13 514,00 грн.

Відповідачка, порушуючи умови кредитного договору та вимоги ст. ст. 526, 1054 ЦК України, взятих на себе зобов`язань належним чином не виконала, суму кредиту та нарахованих процентів у встановлені строки не сплатила, доказів повного або часткового погашення заборгованості чи спростування розрахунку позивача суду не надала.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд виходить із того, що проценти нараховувалися у період з 18.07.2025 по 23.10.2025, тобто виключно в межах визначеного п. 2.6 договору строку кредитування. Розрахунок процентів у сумі 8 441,99 грн є арифметично правильним і не перевищує розміру, який відповідав би визначеній п. 2.3 договору ставці 360,00 % річних за відповідний період. Отже, вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13 514,00 грн та за процентами в розмірі 8 441,99 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості нарахування та стягнення заборгованості за комісією за управління та обслуговування кредиту в розмірі 600,00 грн, суд виходить з таких міркувань.

Пунктом 2.4 індивідуальної частини кредитного договору № 192298 від 17.07.2025 встановлено, що знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 грн, а стандартний (базовий) тариф цієї комісії - 100,00 грн. У розділі «Терміни та визначення» індивідуальної частини договору комісія за управління та обслуговування кредиту визначена як комісія, яку позичальник сплачує на користь кредитодавця, що нараховується за кожний період користування кредитом між датами здійснення чергового платежу згідно з графіком платежів (розрахунковий період) за зниженим тарифом; якщо позичальник порушив (прострочив) строк сплати чергового платежу згідно з графіком платежів, комісія у наступному розрахунковому періоді нараховується за стандартним (базовим) тарифом.

Конкретний перелік додаткових чи супутніх послуг, які отримує споживач за цю плату, не розкрито ні в індивідуальній, ні в публічній частині договору, ні у графіку платежів; не міститься він і в паспорті споживчого кредиту. Позивачем не доведено, що за рахунок комісії за управління та обслуговування кредиту відповідачці надавалися будь-які реальні додаткові чи супутні послуги, відмінні від інформування про стан заборгованості та ведення її обліку, які за законом мають здійснюватися безоплатно.

З урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, та Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, суд доходить висновку, що умови п. 2.4 індивідуальної частини договору про споживчий кредит № 192298 від 17.07.2025 щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за управління та обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, суд враховує таке. Із розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором, вбачається, що заявлена до стягнення комісія в розмірі 600,00 грн повністю складається з шести нарахувань по 100,00 грн, тобто нарахована виключно за стандартним (базовим) тарифом. Жодного нарахування за зниженим тарифом (1,00 грн), який за умовами договору є звичайним і застосовується за належного виконання зобов`язання, розрахунок не містить.

За змістом п. 2.4 індивідуальної частини та розділу «Терміни та визначення» договору підставою застосування стандартного (базового) тарифу є виключно порушення (прострочення) позичальником строку сплати чергового платежу. Отже, різниця між стандартним і зниженим тарифом нараховується не за надання споживачеві будь-якої послуги, а виключно як наслідок порушення зобов`язання, а тому за своєю правовою природою є неустойкою (штрафом) у розумінні ст. 549 ЦК України, а не платою за послугу.

Наведений висновок підтверджується і паспортом споживчого кредиту від 17.07.2025. Оцінюючи цей документ, суд враховує, що паспорт споживчого кредиту умов договору не встановлює і формою фіксації волі сторін не є, оскільки є способом підтвердження виконання кредитодавцем переддоговірного обов`язку щодо надання споживачу інформації (ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20), однак є письмовим доказом у розумінні ст. 76 ЦПК України і оцінюється нарівні з іншими доказами у справі. Знижений тариф комісії (1,00 грн) кредитодавець відніс у цьому документі до розділу «Платежі за супровідні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладення договору», тоді як стандартний (базовий) тариф комісії (100,00 грн) навів у розділі, що визначає наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, поряд зі штрафом у розмірі 300,00 грн та пенею в розмірі 30,00 грн за кожен день прострочення. Отже, доводячи до відома споживача інформацію про умови кредитування, кредитодавець сам визначив підвищений тариф комісії не як плату за послуги, а як наслідок порушення зобов`язання.

Суд також враховує, що згідно з п. 2.7 індивідуальної частини договору загальні витрати позичальника за кредитом, які включають проценти та комісії, складають (не перевищують) 11 962,63 грн. Ця величина відповідає сукупності нарахованих процентів (8 441,99 грн), одноразової комісії за надання кредиту (3 513,64 грн) та комісії за управління і обслуговування кредиту, обчисленої за зниженим тарифом за сім розрахункових періодів (7,00 грн). Зіставлення цих складових свідчить, що, визначаючи погоджений сторонами граничний розмір загальних витрат за кредитом, кредитодавець виходив із нарахування комісії за управління та обслуговування кредиту за зниженим тарифом. Натомість до стягнення заявлено 600,00 грн, унаслідок чого фактичні витрати позичальника за кредитом перевищують визначену п. 2.7 договору граничну величину на 593,00 грн.

За таких обставин, оскільки нікчемний правочин (умова правочину) не створює юридичних наслідків, а нарахована за стандартним (базовим) тарифом комісія за своєю правовою природою є неустойкою, у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за комісією за управління та обслуговування кредиту в розмірі 600,00 грн слід відмовити.

Щодо переходу права вимоги суд встановив, що на підставі договору факторингу № 10102025 від 10.10.2025, Реєстру прав вимог № 3 від 03.12.2025 та Акта приймання-передачі Реєстру прав вимог № 3 від 03.12.2025 до позивача перейшло право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 192298 від 17.07.2025, а оплату фінансування підтверджено платіжною інструкцією № 745 від 09.12.2025. Ланцюг документів, що опосередковують перехід права вимоги, є послідовним і несуперечливим, суми, зазначені в реєстрі прав вимог, збігаються з розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку. Види економічної діяльності позивача відповідають характеру набутих прав, а доказів, які ставили б під сумнів дійсність договору факторингу чи обсяг відступленого права, матеріали справи не містять. Отже, позивач набув статусу нового кредитора та має законні підстави вимагати від відповідачки виконання зобов`язання за кредитним договором в обсязі, визначеному цим рішенням.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково: з відповідачки на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 21 955,99 грн (13 514,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 8 441,99 грн - заборгованість за процентами), а в задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволено в розмірі 21 955,99 грн із заявлених 22 555,99 грн, що становить 97,34 %.

З огляду на це з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 2 662,40 грн, пропорційно задоволеним вимогам, тобто в сумі 2 591,58 грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026, укладений з Адвокатським бюро «Тимошенко та партнери», додаткову угоду до нього № 25771505737 від 21.01.2026 та акт прийому-передачі наданих послуг від 20.02.2026, згідно з яким позивачу надано послуги: складання позовної заяви (2 год - 5 000,00 грн), вивчення матеріалів справи (2 год - 1 000,00 грн), підготовка та подання адвокатського запиту (1 год - 500,00 грн), підготовка клопотання про витребування доказів (1 год - 500,00 грн), а всього на суму 7 000,00 грн.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Частинами 3, 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Верховний Суд у справі №873/212/21 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Керуючись критеріями обґрунтованості та пропорційності судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, а саме те, що заборгованість виникла за договором споживчого кредитування, беручи до уваги що ця справа є малозначною, розглядається в порядку спрощеного провадження, позовна заява є типовою, суд визнає обґрунтованим стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000 гривень.

Ураховуючи, що позовні вимоги задоволено частково (у розмірі 21 955,99 грн від заявлених 22 555,99 грн, що становить 97,34 %), витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідачки пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 4 867,00 грн.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 137, 141, 259, 263-265, 268, 280-284, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за договором про споживчий кредит № 192298 від 17.07.2025 у розмірі 21 955 (двадцять одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят п`ять) гривень 99 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» судові витрати на оплату судового збору у розмірі 2 591 (дві тисячі п`ятсот дев`яносто одна) гривня 58 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 867 (чотири тисячі вісімсот шістдесят сім) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 43541163, адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складене 31 липня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський