Decision № 138683099, 28.07.2026, Darnytskyi District Court of Kyiv City

справа № 753/4853/26

провадження № 2/753/7883/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Лавринчук А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, стягнення безпідставно набутих грошових коштів, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у березні 2026 року звернулась до суду з позовом до ТзОВ «Дебт Форс», треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Малкова М.В., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, стягнення безпідставно набутих відповідачем грошових коштів в сумі 6 318 грн. 20 коп. в порядку виконання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса.

Позов мотивований тим, що вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. виконавчий напис № 18427 від 14.08.2020 року щодо стягнення з неї ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ТзОВ «Вердикт Капітал», що є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» за кредитним договором № 1586/35566 DCLRGIРT від 30.03.2015 року, заборгованості в сумі 79 181 грн. 15 коп. за період з 27.07.2020 року по 27.07.2020 року, й складається із таких складових: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 14 025 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за комісією - 77 грн. 71 коп., прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам - 3 059 грн. 30 коп., строкова заборгованість за сумою кредиту - 10 146 грн. 26 коп., строкова заборгованість за комісією - 261 грн. 18 коп., строкова заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 51 611 грн. 70 коп., за вчинення виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» стягуто зі стягувача 650 грн. 00 коп., який підлягає стягненню з боржника на користь стягувача, всього - 79 851 грн. 15 коп., який перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової М.В., є таким, що не підлягає виконанню.

Вважає, що вчинений виконавчий напис суперечить правилам ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» щодо обов`язковості переліку певних документів факту безспірності заборгованості, глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо безспірності документів, на підставі яких здійснюється стягнення, а саме вчинення виконавчого напису за відсутності оригіналу кредитного договору, указаний кредитний договір є спірним документом, оскільки не має нотаріального посвідчення, укладений у простій письмовій формі, й, при цьому, нотаріус не переконався про безспірність суми, що підлягає стягненню, не вказаний коректний (правильний) період стягнення (з 27.07.2020 року по 27.07.2020 року), вказує на порушення Закону, а також не дотримання відповідачем як стягувачем процедури врегулювання у позасудовому порядку: неналежного повідомлення боржника про намір стягнення боргу шляхом звернення до нотаріуса тощо, передбаченої вказаним законом, адже про наявність виконавчого провадження дізналася на стадії проведення виконавчих дій.

Й, оскільки в межах виконання осапорюваного виконавчого напису нотаріуса з неї на користь ТзОВ «Дебт Форс» було стягнуто 6 318 грн. 20 коп., на підставі ст.1212 ЦК України, вважає безпідставно набутими відповідачем такі грошові кошти, які мають бутим стягнуті на її користь.

В судове засідання позивач повторно не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судової влади України (суду).

Позивач звернувся до суду із письмовим клопотанням про розгляд справи за відсутності позивача, із підтриманням позовних вимог.

Відповідач в судове засідання не з`явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений завчасно згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду).

ТзОВ «Дебт Форс»подано відзив на позов від 31.03.2026 року, у якому викладена позиція щодо незгоди із позовом, вважаючи його необґрунтованим, таким, що не підлягає задоволенню. Зазначив, що нотаріусом учинено виконавчий напис за поданими стягувачем документими, які підтверджували безспірність заборгованості боржника перед стягувачем, у межах трирічного строку з виникнення права вимоги. На спростування боргу перед кредитодавцем позивачем, який визнає перебування у зобов`язальних правовідносинах з ПрАТ «Платинум Банк», докази не подано, як й контррозрахунок заборгованості.

Позивачем подано відповідь на відзив від 09.04.2026 року, у якому наголосив на відсутності нотаріально посвідченого договору, який мав бути підстаною для приватного нотаріуса для відмови у видачі наказу.

Треті особи в судове засідання повторно не з`явивлись, про час та місце розгляду справи повідомлені згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду).

Відзиви на позов третіми особами не подано.

З метою підтвердження позовних вимог, надання належних доказів по справі, позивач до суду із клопотанням про витребуванням матеріалів (доказів) не звертався, а зважаючи на правила витребування доказів, суд не вправі з власної ініціативи вирішувати питання про витребування доказів.

Так, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч.2 ст.83 ЦПК України).

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.4 ст.83 ЦПК України).

Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання. Одним із таких прикладів, коли поведінка заявників стала однією з причин затягування розгляду справи, є ріщення Європейського суду з прав людини «Чікоста і Віола проти Італії».

Європейський суд з прав людини у справі «Каракуця проти України» зазначив, що неналежна зацікавленість у розгляді справи може бути підставою для процесуальних наслідків.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Європейський суд з прав людини у справі «Гінчо проти Португалії» зазначив, що держави-учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом питання по суті.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до неї до відповідача, третьої особи, із роз`ясненими правами надання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення тощо, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін, третіх осіб, за погодженням сторін, третіх осіб.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, надавши оцінку підставам, на які посилається позивач, за відсутності достаніх, належних та допустимих доказів про порушене право, вважає доводи не обгрутнованими та не доведеними із встановлених підстав.

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу вчиненого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. виконавчого напису № 18427 від 14.08.2020 року щодо стягнення з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ТзОВ «Вердикт Капітал», що є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» за кредитним договором № 1586/35566 DCLRGIРT від 30.03.2015 року, заборгованості в сумі 79 181 грн. 15 коп. за період з 27.07.2020 року по 27.07.2020 року, й складається із таких складових: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 14 025 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за комісією - 77 грн. 71 коп., прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам - 3 059 грн. 30 коп., строкова заборгованість за сумою кредиту - 10 146 грн. 26 коп., строкова заборгованість за комісією - 261 грн. 18 коп., строкова заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 51 611 грн. 70 коп., за вчинення виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» стягуто зі стягувача 650 грн. 00 коп., який підлягає стягненню з боржника на користь стягувача, всього - 79 851 грн. 15 коп., виконавчий напис перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової М.В.

Строк платежу за кредитним договором № 1586/35566 DCLRGIРT від 30.03.2015 року, укладеним ОСОБА_3 з ПАТ «Платинум Банк» (правонаступник ТзОВ «Вердикт Капітал»),настав.

Боржником допущено прострочення платежів.

Стягнення заборгованості за виконавчим написом від 14.08.2020 року нотаріусом пропонувалося до стягнення за період з 27.07.2020 року по 27.07.2020 року (а.с.30), й наявність описки у вказаному періоді не є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не пвдлягає виконанню.

Сума заборгованості становить 79 181 грн. 15 коп., яка складається із таких складових: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 14 025 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за комісією - 77 грн. 71 коп., прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам - 3 059 грн. 30 коп., строкова заборгованість за сумою кредиту - 10 146 грн. 26 коп., строкова заборгованість за комісією - 261 грн. 18 коп., строкова заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 51 611 грн. 70 коп.

За вчинення виконавчого напису нотаріусом на підставі ст.31 Закону України «Про нотаріат» стягуто зі стягувача 650 грн. 00 коп., який підлягає стягненню з боржника на користь стягувача, всього - 79 831 грн. 15 коп.

Вказаний виконавчий напис перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавця у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової М.В. (а.с.32).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової М.В. від 11.09.2020 року відкрито виконавче провадження (ВП) № 63010882 на підставі виконавчого напису нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. № 18427 від 14.08.2020 року щодо стягнення з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ТзОВ «Вердикт Капітал», що є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» за кредитним договором № 1586/35566 DCLRGIРT від 30.03.2015 року, заборгованості в сумі 79 181 грн. 15 коп. за період з 27.07.2020 року по 27.07.2020 року, й складається із таких складових: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 14 025 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за комісією - 77 грн. 71 коп., прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам - 3 059 грн. 30 коп., строкова заборгованість за сумою кредиту - 10 146 грн. 26 коп., строкова заборгованість за комісією - 261 грн. 18 коп., строкова заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 51 611 грн. 70 коп., за вчинення виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» стягуто зі стягувача 650 грн. 00 коп., який підлягає стягненню з боржника на користь стягувача, всього - 79 851 грн. 15 коп. (а.с.30, 32-33).

Нотаріус учиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Водночас, з метою забезпечення належних доказів по справі позивач не забезпечив обґрунтування позову належними доказами відповідно до ст.83 ЦПК України.

Позивач не спростовує, визнає, що він отримав від ПАТ «Платинум Банк»кредит, докази (доказів) про спірність заборгованості не надав. Водночас, саме лише посилання на спірність заборгованосоті, не підтверджує таку спірність.

Позивач не забезпечив суд шляхом звернення до суду із клопотанням про витребування належних доказів (матеріали оспорюваного виконавчого напису нотаріусома Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С.), при цьому, оспорює процедуру недотримання нотаріусом нотаріальної дії, які можуть буди доведені лише на підставі належних й допустимих доказів - матеріалами виконавчого напису нотраріуса.

Суд, надавши оцінку підставам, на які посилається позивач, за відсутності достаніх, належних та допустимих доказів про порушене право, вважає доводи не обгрутнованими та не доведеними.

Нотаріус учиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У силу положень ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом та не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

В ч.1 ст.215 ЦК України законодавець закріпив, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга та третя статті 215 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

В п. 8 Постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч.7 ст. 81 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

За загальним правилом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч.1 ст.16 ЦК, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.18 ЦК нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом учинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, установлених законом.

Порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства (ч.1 ст.39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції від 22.02.2012 №296/5.

Учинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п.19 ст.34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена гл.14 Закону «Про нотаріат» та гл.16 розд.ІІ порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі ст.87 Закону «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів.

У ст.88 Закону «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті закону нотаріус учиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше ніж 3 роки, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше ніж рік. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається в межах цього строку.

Порядок учинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пп.1, 3 гл.16 розд.ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з пп.2.1 п.2 гл.16 розд.ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, в якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування й місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата й місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Нотаріальна дія або відмова в її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ст.50 закону «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Учинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус проводить свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції та не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає та не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, по захист якого він звернувся до нотаріуса, повинне існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 Закону «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, учинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст.50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом учинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне в стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить протилежного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Для правильного застосування положень ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент учинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час учинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права в аналогічних правовідносинах дійшла Велика палата ВС у постанові від 29.03.2019 року у цивільній справі №137/1666/16-ц.

Відмовляючи в задоволенні цього позову, суд виходить з його необгрунтованості й недоведеності.

Враховуючи висновки суду, підстав для задоволення позову в частині стягнення безпідставо набутих грошових коштів, немає.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення .

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Ч.2 ст. 78 ЦПК України визначені критерії допустимості доказів. Так, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Враховуючи наведене, за таких правових підстав та наданих позивачем доказів, суд вважає, що вимогипозивача не доведені, обставини, викладені в позовній заяві не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, відтак законні підстави для задоволення позову судом не встановлені.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Інші доводи позивача, які наведені у позові, відзиві на позов, відповіді на відзив, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6

Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір, витрати на правову допомогу) покласти на позивача.

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 35, 37, 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо безспірності документів, на підставі яких здійснюється стягнення, з урахуванням п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, стягнення безпідставно набутих грошових коштів, - відмовити.

Понесені позивачем судові витрати (судовий збір) покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Київського апеляційного суду.

СУДДЯ: