Court ruling № 138680976, 31.07.2026, Commercial Court of Zaporizhzhia Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

31.07.2026 Справа № 20/414/07

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідач) Давиденко Ірини Вікторівни, суддів Корсуна Віталія Леонідовича, Мірошниченка Михайла Володимировича, розглянувши матеріали звіту Акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (вх.№15854/08-08/26 від 21.07.2026) про виконання судового рішення (ухвали про затвердження мирової угоди) у справі №20/414/07

за позовом: Державного підприємства Енергоринок (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 27)

до відповідача Відкритого акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 26)

про стягнення коштів

орган виконання: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи 00015622)

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарським судом Запорізької області (колегія суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) Кутіщева Н.С., судді Ніколаєнко Р.А., Владимиренко І.В.) від 01.09.2010 у справі № 20/414/07 між АТ Запоріжжяобленерго та ДП Енергоринок затверджено мирову угоду на стадії виконання рішення суду щодо порядку погашення заборгованості за куповану електричну енергію в сумі 56 064949,35 грн.

01.04.2026 через систему Електронний суд від позивача Державного підприємства Енергоринок надійшла заява про зобов`язання боржника АТ Запоріжжяобленерго подати до суду звіт про виконання судового рішення ухвали Господарського суду Запорізької області від 01.09.2010 у справі №20/414/20.

Ухвалою суду від 20.04.2026 заяву Державного підприємства Енергоринок вх.№7241/08-08/26 від 01.04.2026 про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення від 01.09.2010 у справі №20/414/07 прийнято до розгляду колегією суддів: головуючий суддя (доповідач) Педорич С.І., судді Корсун В.Л., Мірошниченко М.В.; заяву Державного підприємства Енергоринок про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення від 01.09.2010 у справі №20/414/07 задоволено; зобов`язано Акціонерне товариство Запоріжжяобленерго, у строк протягом трьох місяців з дня отримання даної ухвали, надати суду звіт про виконання ухвали Господарського суду Запорізької області від 01.09.2010 у справі №20/414/07.

21.07.2026 від боржника Акціонерного товариства Запоріжжяобленерго до суду надійшов звіт (вх.№15854/08-08/26 від 21.07.2026) про виконання судового рішення у справі №20/414/07.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді Педорича С.І. у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 21.07.2026, звіт передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя (доповідач) Давиденко І.В., судді: Корсун В.Л., Мірошниченко М.В.

Ухвалою суду від 21.07.2026 звіт Акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (вх.№15854/08-08/26 від 21.07.2026) про виконання судового рішення у справі №20/414/07 прийнято до розгляду, ухвалено розгляд звіту здійснювати в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

23.07.2026 від ДП «Енергоринок» через підсистему «Електронний суд» надійшли заперечення на звіт АТ «Запоріжжяобленерго» про виконання рішення суду.

Відповідно ч. 1 ст. 3453 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), суд розглядає звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні за правилами статті 342 цього Кодексу.

Розглянувши в письмовому провадженні звіт керівника АТ Запоріжжяобленерго про виконання судового рішення у справі №20/414/07, оцінивши надані у справу письмові докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті звіту з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3454 ГПК України, за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами ч. 5 ст. 3452 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 3453 цього Кодексу.

У звіті боржник зазначає, що станом на 14.01.2026 заборгованість по справі № 20/414/07 складала 16 347 345,24 грн, що підтверджується довідкою за підписом директора ДП "Енергоринок" Юрія ГНАТЮКА, яка додається до звіту (оригінали довідки в матеріалах ВП № 31461409, код доступу 0Д8Е14Б56ДЕ1). В 2026 році погашена заборгованість з основного боргу на суму 1 505 205,72 грн, тому числі, сплачено в квітні - липні безпосередньо на банківський рахунок ДП "Енергоринок" 1 500 000,00 грн та розподілено державним виконавцем в січні-березні 5 205,72 грн. Інформація щодо погашення заборгованості та копії розрахунків розподілу стягнутих коштів і платіжних інструкцій додаються до звіту.

На виконання ухвали суду у справі № 20/414/07 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження ВП № 31461409.

Виконавче провадження ВП № 31461409 було зупинено у періоди 23.06.2018 - 02.01.2019, 18.03.2019- 04.07.2023, 20.03.2024 - 06.01.2026 та на сьогоднішній день зупинено з 12.03.2026.

Зупинення виконавчого провадження відбувається на підставі норм Закону України Про виконавче провадження через наявні обставини, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Перелік таких обставин закріплений законодавчо, а, отже, поважність та обґрунтованість таких обставин не може ставитись під сумнів. Зазначене свідчить про те, що на сьогодні існують надзвичайні обставині, які об`єктивно ускладнюють виконання рішення суду.

Крім того боржник зазначає, що основним джерелом коштів для виконання АТ Запоріжжяобленерго зобов`язань перед ДП Енергоринок є, зокрема, погашення дебіторської заборгованості найкрупнішими споживачами боржниками: ТОВ ЗТМК та ЗДП Кремнійполімер. Заборгованість цих дебіторів (загальна сума боргу ТОВ ЗТМК складає 2203,6 млн грн, ЗДП Кремнійполімер - 308,6 млн грн) в рази перевищує заборгованість АТ Запоріжжяобленерго перед ДП Енергоринок. Однак, примусове виконання судових рішень щодо стягнення дебіторської заборгованості з цих боржників унеможливлюється внаслідок знаходження їх в Переліку приватизації (виконавчі провадження зупинені на час включення підприємств до Переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації).

Боржник зауважує, що АТ Запоріжжяобленерго є підприємством критичної інфраструктури, його стабільна та безперебійна робота є вкрай важливою для життєдіяльності всього регіону Запорізької області. Для належного здійснення розподілу електричної енергії в реаліях сьогодення необхідне постійне обслуговування електричних мереж, що потребує значного обсягу витрат. Внаслідок регулярних обстрілів енергетичної інфраструктури Запорізької області, АТ Запоріжжяобленерго змушене першочергово спрямовувати всі наявні фінансові, технічні та людські ресурси на проведення аварійно-відновлювальних робіт для недопущення гуманітарної катастрофи. АТ

Запоріжжяобленерго не відмовляється від виконання, а заявляє про тимчасову неможливість визначення строків через майже щоденні руйнування об`єктів електроенергетики.

Боржник запевняє, що вживає всіх можливих заходів для виконання рішення суду в міру надходження коштів, не задіяних у невідкладних аварійних роботах, проте визначити точну дату завершення виконання не вбачається за можливе до стабілізації безпекової ситуації в регіоні

Щодо фінансового стану боржник вказує, що на сьогодні більша частина Запорізької області тимчасово перебуває під російською окупацією, внаслідок чого суттєвого зменшилось надходження коштів за послуги, що надаються Товариством, що в свою чергу призвело до погіршення фінансового стану АТ Запоріжжяобленерго. Згідно висновку експерта ДП Центр судової експертизи та експертних досліджень від 17.01.2025, основні показники фінансової стійкості АТ Запоріжжяобленерго за період 2022 - 9 місяців 2024 погіршилися та в більшості є нижчими за граничні значення. За результатами дослідження документально підтверджується, що дохід (надходження грошових коштів на поточні рахунки АТ Запоріжжяобленерго), отриманий від фактичних обсягів наданої послуги з розподілу відрізняється від обсягу запланованого (включеного) у тарифі. При цьому, сумарна різниця недоотриманих коштів за 2022 - 2023 роки розрахунково становить понад 4,1 млрд.грн. Після вересня 2024 року ситуація в регіони погіршилась, що продовжує негативно впливати на фінансовий стан Товариства. Крім того АТ Запоріжжяобленерго обтяжене першочерговими зобов`язаннями, невиконання яких призведе до зупинки діяльності оператора системи розподілу та гуманітарної кризи в регіоні.

Державне підприємство Енергоринок з підстав, викладених у запереченнях щодо прийняття звіту боржника, просить відмовити у прийнятті звіту АТ Запоріжжяобленерго про виконання судового рішення Господарського суду Запорізької області ухвали суду від 01.09.2010 у справі №20/414/07 та застосувати до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу.

Зазначає, що наданий боржником Звіт не містить орієнтовних строків виконання рішення суду та їх обґрунтування; не містить належного обґрунтування (з наданням допустимих доказів) обставин, які нібито ускладнюють виконання рішення суду; заходи, що вжиті та вживаються боржником для виконання рішення суду у даній справі, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Акцентує увагу, що обставини проведених боржником платежів, наднизька динаміка погашення простроченої заборгованості та її залишок у понад 15 млн грн дають підстави вважати стан виконання АТ Запоріжжяобленерго рішення суду в даній справі неприйнятним та недопустимим. Зупинення виконавчих дій не зупиняє саму дію судового рішення, не скасовує обов`язку сторони добровільно виконати рішення суду, якщо воно набрало законної сили. Вважає, що не зазначення боржником орієнтовних строків виконання рішення суду та їх обґрунтування є прямою вказівкою та обов`язковою підставою для відмови у прийнятті звіту судом. ДП Енергоринок також є критично важливим підприємством для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Вказує, що не може вважатись добросовісною поведінка боржника у разі невиконання судового рішення з посиланням на виконання соціально значущих функцій та на його статус критично важливого підприємства. Боржник до Звіту не додав належних і допустимих доказів (наприклад, фінансової звітності та ін.), що підтверджували б обставини, які на його думку перешкоджають виконати рішення суду. Посилається на те, що боржником дотепер не виконано графік платежів, затверджений ухвалою Господарського суду Запорізької області від 01.09.2010 №20/414/07, починаючи з обов`язкових щомісячних платежів з березня 2020 року по грудень 2021 року (включно); з липня 2019 року до листопада 2023 року АТ Запоріжжяобленерго не здійснило жодного платежу для погашення заборгованості перед ДП Енергоринок, а рішення суду лишається не виконаним до теперішнього часу. В межах даної справи з липня 2019 року до встановлення в квітні 2026 року судового контролю, Боржником також не здійснювалася самостійна оплата, що не може бути виправдано жодними об`єктивно існуючими обставини, які б могли перешкоджати повному виконанню рішення суду.

Поданий боржником звіт, на твердженням ДП «Енергоринок», всупереч вимог п.6 ч.2 ст.345-3 ГПК України, взагалі не містить відомостей про заходи, які вжито та вживаються АТ Запоріжжяобленерго для усунення обставин, які нібито (якщо вони дійсно є) ускладнюють виконання рішення суду. Не зазначення, відповідно до вказаних вище вимог чинного законодавства України, про вжиття боржником певних заходів для усунення перешкод у виконанні рішення суду, є прямою підставою, згідно ч.2 ст.345-4 ГПК України, для відмови у прийнятті Звіту судом. Беручи до уваги баланс інтересів сторін та право на справедливий судовий розгляд, ефективний судовий захист та очікування належного виконання судового рішення, з урахуванням викладених вище заперечень щодо прийняття звіту Боржника, вважає, що поданий АТ Запоріжжяобленерго Звіт не відповідає вимогам ч.2 ст.345-3 ГПК України, а тому не може бути прийнятий судом.

Проаналізувавши поданий боржником звіт, дослідивши доводи стягувача, викладені у запереченнях, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 01.09.2010 у №20/414/07 затверджено мирову угоду на стадії виконання рішення, якою зокрема було узгоджено, що погашення суми заборгованості за електроенергію, загальний строк погашення заборгованості Боржника перед Стягувачем встановлюється до 31 грудня 2021 року (включно), перший платіж із погашення заборгованості, що підлягає реструктуризації за цією мировою угодою, повинен бути здійснений не пізніше 30 червня 2010 року, кожний черговий платіж має бути здійснений Боржником не пізніше останнього числа місяця, в якому він (платіж) підлягає перерахуванню згідно з наведеним в мировій угоді графіком.

Ухвала суду від 01.09.2010 була пред`явлена до примусового виконання, 27.02.2012 відкрито виконавче провадження № 31461409.

За даними боржника, виконавче провадження №31461409 було зупинено у періоди 23.06.2018 - 02.01.2019, 18.03.2019- 04.07.2023, 20.03.2024 - 06.01.2026 та на сьогоднішній день зупинено з 12.03.2026

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Розділом V ГПК України врегулювано процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах.

Як передбачено ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами (ч. 3 ст. 327 ГПК України).

В силу статті 339 ГПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому розділом VI Судовий контроль за виконанням судових рішень Господарського процесуального кодексу України.

Судовий контроль це спеціальний вид провадження в господарському судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи - заявника.

За приписами ч. 1 ст. 3451 ГПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у господарських справах: про захист ділової репутації; що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; в інших спорах немайнового характеру.

Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору (ч. 4 ст. 3451 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 3454 ГПК України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 3452 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 3454 ГПК України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 3453 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3454 ГПК України, у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також може додатково встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 3452 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але боржником судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 3452 цього Кодексу (ч. 7 ст. 3452 ГПК України).

Європейськими інституціями неодноразово зазначалося, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Звіт про виконання судового рішення є інструментом судового контролю за добровільним виконанням остаточних судових рішень органами державної влади, суб`єктами господарювання державного чи комунального сектору економіки, і подається незалежно від стадії виконавчого провадження чи наявності підстав для його зупинення.

Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Зокрема, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Також, Конституційний Суд України, взявши до уваги ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч., ч. 1, 2 ст. 1291 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

У Рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2018 №13-р/2018 зазначено, що Конституцією України встановлено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (стаття 1512); рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов`язковими до виконання на всій території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об`єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади; додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання (абзаци 2, 3, 6 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 14.12.2000 №15-рп/2000).

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України).

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виконання судового рішення здійснюється з 2010 року, тобто протягом шістнадцяти років.

У звіті боржник зазначає, що в період з 14.01.2026 по 16.07.2026 частково погашено заборгованість на загальну суму 1505205,72 грн.

Слід зазначити, що протягом шістнадцяти років з моменту набрання рішенням суду (ухвали суду) законної сили, відбулось незначне погашення боргу, залишок боргу на теперішні час становить 14 842 139,52 грн.

Боржником до звіту не додано жодного належного доказу, що підтверджував би об`єктивні обставини, які перешкоджають йому виконати судове рішення, яке набрало законної сили ще у 2010 році та за яким було затверджено графік погашення заборгованості до 31 грудня 2021 року (включно), а також в підтвердження заходів, які вживаються ним для виконання судового рішення.

З матеріалів справи та звіту боржника не вбачається неможливість виконання ухвали суду у даній справі у досить значний проміжок часу, з 2010 року по 2026 рік, тобто більше 16-ти років.

Водночас, у відповідності до матеріалів виконавчого провадження про стягнення заборгованості з АТ Запоріжжяобленерго на користь ДП Енергоринок стягувач зазначає про отримання боржником на свою користь в червні 2025 року 35,5 млн грн дивідендів від ТОВ Запоріжжяелектропостачання, що свідчить про отримання боржником доходу, який міг би бути використаний на погашення заборгованості перед ДП Енергоринок за рішенням суду.

Боржником у звіті не спростовано наявність або відсутність на його рахунках грошових коштів для здійснення розрахунків із ДП Енергоринок та добровільного виконання ухвали суду у даній справі.

При цьому АТ Запоріжжяобленерго продовжує здійснювати господарську діяльність, отримує дохід та прибуток від такої діяльності, що підтверджується відкритими даними, зокрема, з сайту Опендатабот (https://opendatabot.ua/c/00130926) та системи Ліга-Закон (https://compliancepro. ligazakon.net/document/6352377d-9ab0-493e-9981-88827e661a59/dashboard/finances/analytics-ua ).

На підставі вищевикладених обставин, беручи до уваги баланс інтересів сторін та право на справедливий судовий розгляд, ефективний судовий захист та очікування належного виконання судового рішення, поданий АТ Запоріжжяобленерго звіт не відповідає вимогам ч.2 ст.3453 ГПК України, а тому не може бути прийнятий судом.

Наявність чинного виконавчого провадження, вжиття виконавцем примусових заходів щодо стягнення боргу, а також зупинення виконавчого провадження не позбавляє боржника права та реальної можливості добровільно виконати судове рішення.

У свою чергу, внаслідок введення в Україні воєнного стану через збройну агресію рф, всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому несприятливому економічному становищі, тобто такі обставини в рівній мірі впливають і на стягувача, який правомірно очікує на сплату йому присуджених грошових коштів.

Також не може вважатись добросовісною поведінка боржника у разі невиконання зобов`язань за договором та невиконання судового рішення з посиланням на виконання соціальних та соціально-значущих функцій, його статус.

Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, п. 1 ст. 6 якої гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

У справі Бурдов проти Росії Європейський суд зазначив, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

У справі Кайсин проти України (Kaysin and Others v.Ukraine) Європейський Суд з прав людини наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.

У справі Фуклєв проти України (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

У рішенні від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах Алпатов та інші проти України, Робота та інші проти України, Варава та інші проти України, ПМП Фея та інші проти України достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.

Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997; у справі Бурдов проти Росії (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002; у справі Ясюнієне проти Литви (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Агрокомплекс проти України від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу (справа Юрій Миколайович Іванов проти України, заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №922/4519/14 та від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц зазначено, що забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.

У даній справі боржником не спростовано наявність на його рахунках грошових коштів, достатніх для здійснення розрахунків із стягувачем та добровільного виконання рішення суду.

При цьому, судом встановлено, що звіт боржника не містить орієнтовних строків повного і остаточного виконання ухвали суду у даній справі та відповідно обґрунтувань цих строків.

Європейськими інституціями неодноразово зазначалося, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Звіт про виконання судового рішення є інструментом судового контролю за добровільним виконанням остаточних судових рішень органами державної влади, суб`єктами господарювання державного чи комунального сектору економіки, і подається незалежно від стадії виконавчого провадження чи наявності підстав для його зупинення.

Отже, оскільки Звіт про виконання ухвали суду у даній справі поданий Боржником без додержання вимог статті 3453 ГПК України (звіт не містить доказів повного виконання ухвали суду, а також боржник не надав відомостей про орієнтовні строки виконання рішення суду у повному обсязі та їх обґрунтування), суд дійшов висновку про відмову у його прийнятті.

Відповідно до частини першої статті 3454 ГПК України, за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 3452 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.

Частиною 3 ст. 3454 ГПК України визначено, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також може додатково встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 3452 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 3454 ГПК України, суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу за правилами статті 135 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 135 ГПК України унормовано, що під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи їх керівників (якщо відповідачем, боржником є юридична особа) штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи передбачене ч. 1 ст. 135 ГПК України право, а не обов`язок суду стягнути в дохід державного бюджету штраф з керівника боржника, суд у даному конкретному випадку вважає раціональним не застосовувати заходи процесуального примусу до боржника чи його керівника, проте вважає за доцільне попередити керівника боржника про можливість застосування заходів процесуального примусу у виді штрафу за правилами статті 135 ГПК України.

З огляду на викладене, часткове виконання рішення суду у даній справі та відмову у прийнятті звіту боржника, суд вважає за доцільне додатково встановити боржнику новий строк для подання звіту про виконання рішення (ухвали про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення) Господарського суду Запорізької області від 01.09.2010 у справі №20/414/07 у строк протягом трьох місяців з дня отримання даної ухвали суду.

Керуючись ст.ст. 234, 244, 3453, 3454 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Акціонерному товариству Запоріжжяобленерго (вул. Сталеварів, 14, м. Запоріжжя, 69035; ідентифікаційний код юридичної особи 00130926) у прийнятті звіту про виконання рішення (ухвали про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення) Господарського суду Запорізької області від 01.09.2010 у справі №20/414/07.

2. Зобов`язати Акціонерне товариство Запоріжжяобленерго (вул. Сталеварів, 14, м. Запоріжжя, 69035; ідентифікаційний код юридичної особи 00130926) у строк протягом трьох місяців з дня отримання даної ухвали надати суду звіт про виконання рішення (ухвали про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення) Господарського суду Запорізької області від 01.09.2010 у справі №20/414/07.

3. Направити ухвалу суду учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси в електронній формі із застосуванням ЄСІТС.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду протягом десяти днів.

Повний текст ухвали складено та підписано 03.08.2026.

Головуючий суддя І.В. Давиденко

Суддя В.Л. Корсун

Суддя М.В. Мірошниченко