Decision № 138677265, 30.07.2026, Obukhiv District Court of Kyiv Oblast

Справа № 372/1354/26

Провадження 2-1526/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Тиханського О.Б.

за участю секретаря Денисенко Ю.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Крижопільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

05.03.2026 позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначено, що сторони 16 липня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві. Від цього шлюбу народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій на даний час виповнилося 13 років. 17 серпня 2021 року відповідач подала заяву про розірвання шлюбу до Солом`янського районного суду м. Києва. З 25 серпня 2021 року відповідач винайняла окреме житло за адресою: АДРЕСА_1 , куди переїхала на постійне проживання. З зазначеної дати сторони не проживали разом та не вели спільного господарства. Рішенням суду від 06.10.2022 шлюб розірвано.

26 лютого 2022 року відповідач самостійно виїхала за межі України через кордон з Румунією громадським транспортом. Через пару тижнів вона повідомила позивача про своє перебування в Австрії, де проживала у своєї рідної сестри. 28 березня 2022 року дитина разом із відповідачем виїхали до Австрії. Влітку 2023 року дитини повернулась до батька. Протягом усього періоду перебування в Австрії відповідач систематично застосовувала до дитини фізичний та психологічний тиск. Позивач вживав заходів щодо одержання утримання на дитину шляхом переговорів з відповідачем, однак остання свідомо ухилилася від виконання свого батьківського обов`язку.

На даний час дитина знаходяться на його повному утриманні, проживає з ним, та в комфортних умовах. Відповідачка не позбавлена можливості спілкування та участі у вихованні дитини, що спонукає його звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів дитини.У зв`язку з викладеним, позивач просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 25 відсотків від сукупного доходу відповідача щомісяця, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по аліментах за минулий час за період з 08 липня 2023 року по 05.03.2026 у розмірі 57 304 грн. з розрахунку що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років та після вирахування вже сплачених відповідачем 43422 грн. за цей період. Визначити порядок участі відповідача ОСОБА_2 у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : спілкування відповідача з дитиною відбувається виключно у присутності позивача або іншої особи, визначеної позивачем; заборонити відповідачу забирати дитину до себе без письмової згоди позивача; заборонити відповідачу вивозити дитину за межі населеного пункту проживання дитини без письмової згоди позивача.

09.03.2026 ухвалою Обухівського районного суду Київської області відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

25.03.2026 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідачка зазначає, що є підстави для відмови у задоволенні цих позовних вимог як передчасних, особливо з огляду на наступні обґрунтування. Сторона відповідача, вважає заявлені позивачем вимоги доволі передчасними, належним чином не доведеними та такими, що ґрунтуються на спрощених і вибіркових твердженнях, які не відображають реального психологічного стану дитини та умов формування її позиції. Не заперечуючи факту існування сімейного конфлікту між батьками, сторона Відповідача звертає увагу суду, що предметом розгляду у цій справі є не емоційна оцінка поведінки одного з батьків, а визначення місця проживання дитини - питання, яке за своєю природою потребує всебічного, об`єктивного та неупередженого дослідження, з урахуванням не лише формально задекларованої позиції дитини, але й психологічних умов, у яких така позиція була сформована.

Усі доводи Позивача є доволі узагальненими та не підтвердженими належними доказами, які він був зобов`язаний подати разом з поданням позовної заяви. Подані позивачем т.з. «психологічні» документи про психологічний стан дитини абсолютно не мають ніякого доказового значення, внаслідок видачі їх невідомою особою, з невідомим статусом, та й навпаки надані докази стороною відповідача, говорять про їх явну невідповідність фактичним обставинам. Разом з вказаним позовом позивач не надав суду Витягу з реєстру «Резерв+», щодо даних його мобілізаційного статусу, без чого неможливо визначити його можливість утримувати дитину у випадку його можливої мобілізації. Позиція дитини потребує об`єктивної перевірки, у ході проведення відповідної судово-психологічної експертизи, та потім безпосередньо судом. Вимога позивача щодо аліментів про сплату у твердій сумі, саме у розміру 17560 грн. є явно завищеною. Вимога позивача щодо стягування з мене начебто «заборгованості» по аліментах за минулий час, а саме за період з 08 липня 2023 року по 05.03.2026 року, у розмірі 57 304 грн., явно не підлягає задоволенню, саме внаслідок того, що позивач, разом з поданням цієї позовної заяви, не надав суду доказів того, що він звертався до відповідача, а вона йому у цьому відмовила. У зв`язку з чим, то у питання про визначення місця проживання дитини на цій стадії треба відмовити, так як воно є явно передчасним та й не відповідає найкращім інтересам дитини.

30.03.2026 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначає, що відповідач заперечує проти визначення місця проживання дитини з батьком, однак при цьому сама зазначає у відзиві обставини, які унеможливлюють задоволення будь якої альтернативної вимоги щодо місця проживання дитини з матір`ю. Відповідач не є громадянином Австрії. Її поточний правовий статус - статус тимчасового захисту - є строковим, не може перевищувати двох років та не гарантує автоматичного продовження відповідно до Директиви ЄС 2001/55/ЄС. Відтак навіть фактичне місце перебування відповідача в Австрії є юридично нестабільним і може бути змінено в будь-який момент за рішенням австрійських органів. В Україні відповідач також не має ані власного житла, ані підтвердженого місця роботи. Будинок за адресою її реєстрації в АДРЕСА_2 , не має придатних умов для проживання - ані для неї особисто, ані тим більше для спільного проживання з дитиною (відсутні міжповерхові сходи, відсутнє чистове оздоблення підлоги, стелі та стін, відсутня електропроводка, відсутнє водопостачання, відсутнє опалення, відсутня каналізація і водовідведення, фактично це гола коробка після будівництва). Наведене засвідчує очевидне протиріччя у позиції відповідача: вона одночасно заперечує проти проживання дитини з батьком і водночас декларує обставини, які за прямою вказівкою закону унеможливлюють визначення місця проживання дитини з нею самою. Натомість позивач має підтверджений дохід, забезпечує дитину всім необхідним та несе всі витрати на її утримання, освіту та лікування протягом понад двох років, що підтверджується доданими до позовної заяви документами. Відповідач стверджує, що акт обстеження умов проживання від 07.02.2025 втратив доказову силу внаслідок спливу часу. Цей аргумент є безпідставним. Відповідач сама визнає у відзиві, що жоден нормативний акт не встановлює строку дії такого документа. Отже, акт є дійсним до тих пір, поки не буде доведено зворотне - тобто що умови проживання дитини суттєво змінились. Жодних таких доказів відповідач не наддала. Твердження відповідача про те, що позов подано з метою ухилення від мобілізації, є бездоказовим і самостійно спростовується самою ж відповідачем у тексті відзиву: вона прямо зазначає, що «сама наявність рішення суду про проживання дитини з батьком не означає, що він автоматично вважається одиноким батьком у розумінні закону» та що для відстрочки необхідно довести відсутність матері в житті дитини. Відповідач таким чином сама усуває підстави для власного клопотання. Позивач перебуває на військовому обліку, його облікові дані оновлені вчасно. На вимогу суду позивач готовий надати відповідний документ. Заперечення відповідача щодо фактичних обставин позову є суто риторичними і не відповідають стандарту доказування, встановленому ст. 81 ЦПК України. Відповідач не спростовує жодного конкретного епізоду, наведеного у позові, а лише ставить під сумнів достовірність їх джерела. Твердження про відсутність «прив`язки до часу і місця» прямо суперечить змісту позовної заяви, яка містить конкретні дати та обставини кожного епізоду, підтверджені документально - зокрема відмітки у закордонному паспорті відповідача, медичні висновки, банківські виписки та акт обстеження умов проживання. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях - а саме припущеннями й обмежується позиція відповідача щодо більшості ключових обставин справи.

03.04.2026 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшли заперечення від відповідача на відповідь на відзив, відповідно до яких відповідачка зазначає, що доводи, пояснення та аргументи позивача не визнає та повністю відхиляє як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи, є однобічними та не підтверджені належними і допустимими доказами. Вважає, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю відповідає її найкращим інтересам, при цьому батько має рівні права та обов`язки щодо участі у вихованні та піклуванні про дитину. Разом з тим, позивач є військовозобов`язаним та не має відстрочки або бронювання від мобілізації під час дії воєнного стану, у зв`язку з чим може бути призваний на військову службу у будь-який час. Зазначена обставина створює реальний ризик відсутності належного постійного догляду за дитиною та необхідності передачі її на догляд третім особам у разі визначення місця її проживання разом із батьком. Крім того, зазначає, що позивач у відповіді на відзив намагається переконати суд у перевазі матеріальних чинників, проте повністю ігнорує базові потреби дитини, зокрема у стабільному середовищі, належній соціалізації та безпосередньому щоденному батьківському піклуванні, що є визначальними при вирішенні питання про місце проживання дитини. Крім того, просить суд опитати дитину безпосередньо в суді.

06.04.2026 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшли пояслення позивача на заперечення відповідача на відповідь на відзив, відповідно до яких позивач зазначає, що відповідач стверджує, що наявність у позивача бронхіальної астми та його чутливість до продуктів горіння твердого палива унеможливлюють здійснення ним безпосереднього щоденного догляду за дитиною і що він «не може до неї наблизитися без маски». Ці твердження є перекрученням реальних обставин. Факт захворювання позивача на бронхіальну астму не заперечується. Однак ще у 2022 році позивач встановив герметичну перегородку в котельній, що повністю усунуло потрапляння продуктів горіння до житлової частини будинку. Позивач проживає з дитиною в одному будинку і перебуває в ньому постійно. Наявність окремого входу до особистої кімнати позивача є наслідком виключно практичних міркувань: планування кімнати площею 9 кв. м не дозволяє зручно звільнити внутрішні двері, а специфіка дистанційної роботи з замовниками в інших часових поясах нерідко передбачає нічні переговори. Позивач також звертає увагу суду на те, що якщо відповідач посилається на власний досвід здійснення догляду за дитиною в Австрії як на підставу для своїх тверджень, слід враховувати контекст того періоду. Як зазначено у позовній заяві, у період перебування в Австрії відповідач систематично, без призначення лікаря та без відома позивача, давала дитині валеріану у значних дозах - до п`яти таблеток за один прийом, а в останні шість місяців перебування щоденно. Відповідно до інструкції для медичного застосування, можливими побічними ефектами цього препарату є сонливість, млявість, загальна слабкість, зниження розумової та фізичної працездатності. Після повернення до батька прийом будь-яких препаратів припинився, і дитина поступово відновила повну вікову самостійність, яку демонструє дотепер. Питання про те, яким був реальний стан дитини в Австрії та чи вплинуло систематичне вживання препаратів на її здатність до самообслуговування в той період, є одним із питань, що підлягають дослідженню в рамках судово психологічної та, за необхідності, медичної експертизи. Наразі ж єдиним достовірно встановленим фактом є те, що після повернення до батька і припинення прийому препаратів дитина є повністю самостійною - що прямо спростовує твердження відповідача про необхідність інтенсивного щоденного догляду як актуальну обставину. Відповідач стверджує, що фактичний догляд за дитиною здійснює не батько, а його 72-річна мати - ОСОБА_3 , і що це свідчить про «фактичну підміну батьківського піклування» у розумінні статті 151 СК України. Це твердження є чистим припущенням, не підкріпленим жодним доказом, що прямо суперечить частині шостій статті 81 ЦПК України. Відповідач не має доступу до інформації про щоденний розпорядок домогосподарства і будує свій аргумент виключно на здогадках. По суті, відповідач підміняє поняття. Спільне ведення господарства членами родини, які проживають разом, є нормальною та природною практикою в будь-якій сім`ї. Позивач та його мати розподіляють побутові обов`язки між собою відповідно до взаємної зручності, підміняючи одне одного за потреби. Це є ефективним способом організації домогосподарства, а не свідченням нездатності батька виконувати батьківські функції. Стаття 151 СК України, на яку посилається відповідач, стосується ситуацій, коли батьки усуваються від виховання на користь сторонніх осіб - що є принципово іншою ситуацією. Наведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що дитина веде повноцінне, різноманітне та насичене життя, відповідне її віку, інтересам та індивідуальності, а також забезпечена належним медичним супроводом. Твердження відповідача про «обмежене дозвілля», відсутність «форм розвитку» та неналежний медичний супровід є голослівними і не підкріплені жодним доказом у розумінні статті 81 ЦПК України. Позивач звертає увагу суду на принципову внутрішню суперечність, яка міститься в одному документі. Відповідач стверджує, що «Позивач визнає наявність небезпек, пов`язаних із воєнним станом, однак водночас наполягає на проживанні дитини в Україні. Така позиція є внутрішньо суперечливою та не відповідає найкращим інтересам дитини». Однак в тому самому документі відповідач наполягає на тому, щоб дитина особисто прибула до Києва для участі у судовому засіданні та проходження судово-психологічної експертизи, тобто двічі відвідала місто, яке є одним із найінтенсивніше атакованих в Україні. Відповідач також зазначає, що «доводи про безпекові ризики є оціночними та не виключають можливості організації участі дитини із дотриманням належних умов», однак не зазначає жодних конкретних умов і не відповідає на пропозицію позивача провести опитування дитини у режимі відеоконференції відповідно до статті 212 ЦПК України. Натомість позивач запропонував конкретне законодавчо передбачене рішення, яке відповідач проігнорувала.

08.05.2026 протокольною ухвалою суду залучено третю особу службу у справах дітей Крижопільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області та залишено без розгляду клопотання відповідача про призначення експертизи.

08.05.2026 року протокольною ухвалою Обухівського районного суду Київської області закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Органом опіки та піклування складено висновок щодо визначення місця проживання дитини, у якому зазначено, що доцільним визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з її батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач у судовому засіданні підтримав позов, просив визначити місце проживання його доньки з ним та стягнути аліменти з відповідачки на його користь.

Відповідачка у судовому засіданні заперечувала проти визначення місця проживання доньки з батьком, вказала що донька, враховуючи її вік має право вже сама обирати з ким вона хоче жити. Законом не передбачено можливості визначати місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, з одним із батьків. Просить відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі, щодо позовних вимог покладаються на розсуд суду.

Суд, вислухавши позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи приходить до наступного.

Судом встановлено, що з 16.07.2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року у справі №760/21659/21 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 16 липня 2010 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис за №609.

Також судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зазначений факт підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 12.06.2012 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1780.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована з 27.12.2012 за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується даними Витягу з Реєстру територіальної громади.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований з 25.07.2002 за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується даними Витягу з Реєстру територіальної громади.

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_2 разом з донькою ОСОБА_3 , у березні 2022 року виїхали до Австрії.

08 липня 2023 року ОСОБА_3 разом з матір`ю, повернулись до України та відповідач передала доньку батьку, що підтверджено в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Крижопільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 19.06.2026 № 239 затверджено висновок щодо доцільності визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з висновком про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, наданого відповідно до рішення Крижопільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 19.06.2026 № 239, зазначено, що факт виявлення бажання доньки спільного проживання з батьком підтверджується заявою від 19 травня 2026 року, власноруч написаною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та поданої до служби у справах дітей Крижопільської селищної ради.

Згідно з актом обстеження умов проживання служби у справах дітей Крижопільської селищної ради від 19.05.2026 встановлено, що за адресою батька: АДРЕСА_4 створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини. ОСОБА_4 забезпечена окремим місцем для сну та навчання, одягом, харчуванням, необхідними побутовими умовами.

Згідно з довідкою приватного закладу освіти Сінкглобал від 09.12.2025 № 461 ОСОБА_3 дійсно є ученицею 8 класу приватного закладу освіти Сінкглобал.

06 червня 2026 року ОСОБА_3 , доньці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виповнилось 14 років. Отже, неповнолітня ОСОБА_3 досягла віку коли сама може обирати своє місце проживання. А на підставі частини другої статті 29 ЦК України, неповнолітня ОСОБА_3 не потребує письмового дозволу матері ОСОБА_2 на проживання разом із батьком.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.

Водночас, розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 Цивільного кодексу України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 Сімейного кодексу України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).

В межах розгляду даної справи встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з березня 2022 по липень 2023 року проживала з матір`ю, ОСОБА_2 в Австрії, а 08 липня 2023 року повернулась в Україну, де зараз проживає з батьком ОСОБА_1 та навчається.

Водночас, суд враховує, що станом на дату ухвалення судового рішення у даній справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося 14 років, що, згідно з положеннями частини третьої статті 160 Сімейного кодексу України, свідчить про наявність у неї права самостійно обирати з ким з батьків вона буде проживати так і самостійно визначати як, коли і в якій формі спілкуватись з батьками.

За вищевказаних обставин суд позбавлений можливості застосувати за позивачем фізичну опіку щодо неповнолітньої ОСОБА_3 , що є підставою для відмови у задоволені позову в частині визначення місця проживання дитини разом з позивачем, як батьком дитини та визначення порядку участі відповідача у вихованні дитини, яка досягла 14 років.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 16.02.2024 у справі № 465/6496/19.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини.

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до вимог частини 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини (Конвенції), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 18 Конвенції проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

У відповідності до статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову (частина 1 статті 191 СК України).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 25 відсотків від сукупного доходу відповідача щомісяця, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття. Альтернативно у разі неможливості встановлення доходу відповідачки, стягнути аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 17 560 грн. щомісячно з подальшою індексацією у встановленому законом порядку.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по аліментах за минулий час за період з 08 липня 2023 року по 05.03.2026 у розмірі 57 304 грн. з розрахунку що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років та після вирахування вже сплачених відповідачем 43422 грн. за цей період.

Разом з цим, необхідно зазначити, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про спроможність відповідачки сплачувати аліменти саме в розмірі 17 560 грн. щомісячно з подальшою індексацією.

У зв`язку з викладеним, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в цій частині та їх часткове задоволення, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на доньку у розмірі 1/4 частки від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 05 березня 2026 року, до досягнення ОСОБА_3 повноліття.

Відповідно до частини 1 статті 430 ЦПК України рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по аліментах за минулий час за період з 08 липня 2023 року по 05.03.2026 у розмірі 57 304 грн. з розрахунку що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 194 Сімейного кодексу України, заборгованість за аліментами може виникнути лише на підставі вже наявного рішення суду або виконавчого напису нотаріуса. Оскільки у період з 08 липня 2023 року по 05 березня 2026 року судове рішення про стягнення аліментів з ОСОБА_2 не ухвалювалось, жодного грошового зобов`язання чи «заборгованості» у розумінні закону не існувало.

Згідно з ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, лише якщо позивач надасть суду беззаперечні докази того, що він вживав заходів для отримання аліментів з відповідача, а відповідач ухилявся від їх сплати.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 за вказаний період добровільно сплачувала на утримання своєї доньки 43 422 грн. Цей факт повністю спростовує твердження позивача про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків та виключає застосування ч. 2 ст. 191 СК України.

З огляду на вищезазначене, правові підстави для стягнення коштів у розмірі 57 304 грн. відсутні.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, відтак, необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати зі сплаті судового збору за позовну вимогу про стягнення аліментів на утримання дитини, в сумі 1 331,20 грн., оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат за подання позову про стягнення аліментів на утримання дитини.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 ЦПК України, ст.ст. 84, 141, 150, 153, 155, 160, 161 СК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Крижопільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 05 березня 2026 року, до досягнення ОСОБА_3 повноліття.

В задоволенні позову в частині визначення місця проживання дитини, порядку участі у її вихованні та стягнення заборгованості по аліментам відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03.08.2026.

Суддя О.Б. Тиханський