Decision № 138658002, 31.07.2026, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокуСправа №160/13991/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19.03.2026 №046150020116 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, ОСОБА_1 відповідно до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2 р/2019 від 04.06.2019;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати з 30 січня 2026 року ОСОБА_1 , пенсію за вислугу років, згідно із п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду №2-р/2019 від 04.06.2019.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 19.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просив призначити з 30.01.2026 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України №1058-IV від 09.07.2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», надавши підтверджуючий пакет документів.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №046150020116 від 19.03.2026 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з тим, що заявник працює на посаді, яка дає право на отримання пенсії за вислугу років та з відсутністю страхового стажу станом на 11.10.2017 - 26 років 06 місяців.

ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №046150020116 від 19.03.2026 року щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 09.07.1991 року, з урахуванням рішення Конституційного Суду №2-р/2019 від 04.06.2019 року, оскільки він досягнув 55 річного віку, має страховий стаж більше 33 років та спеціальний стаж 12 років 06 місяців, у зв`язку з чим звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2026 року для розгляду адміністративної справи №160/13991/26 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

01.06.2026 року на адресу відповідача направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.

02.06.2026 року відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

24.06.2026 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-2 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

11.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України №1058-IV від 09.07.2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Звернення розглядалося за принципом екстериторіальності спеціалістами Головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Вік заявника на дату звернення становить 55 років 1 місяць.

Відповідно до пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-VI (у редакції, чинний на час виникнення спірних правовідносин), пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058 особам, які на день набрання чинності Закону України від 03.11.2017 року №2148-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (11.10.2010) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбаченим Законом №1788.

Відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788 право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники локомотивних бригад після досягнення 55 років і при стажі роботи для чоловіків не менше 26 років 6 місяців, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі станом на 11.10.2017.

Страховий стаж особи становить 33 роки 11 місяців 20 днів, страховий стаж станом на 11.10.2017 становить 25 років 8 місяців 20 днів.

Спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017 становить 20 років 1 місяць 22 дні.

До страхового стажу та до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років працівникам локомотивних бригад, станом на 11.10.2017 зараховано всі періоди.

Враховуючи вищезазначене, на думку представника відповідача-2, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято правомірне рішення від 19.03.2026 № 046150020116 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058, в зв`язку з відсутністю страхового стажу станом на 11.10 2017року - 26 років 6 місяців.

З урахуванням викладеного, представник відповідача-2 просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач-1 відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.

Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

19.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просив призначити з 30.01.2026 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України №1058-IV від 09.07.2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», надавши підтверджуючий пакет документів.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №046150020116 від 19.03.2026 року ОСОБА_1 повідомлено наступне.

«Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058 особам, які на день набрання чинності Закону України від 03.11.2017 року №2148-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (11.10.2010) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбаченим Законом №1788.

Відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788 право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники локомотивних бригад після досягнення 55 років і при стажі роботи для чоловіків не менше 26 років 6 місяців, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі станом на 11.10.2017.

Пенсійний вік - 55 років.

Необхідний страховий стаж станом на 11.10.2017 року становить - 26 років 06 місяців, стаж за вислугу років працівникам локомотивних бригад станом на 11.10.2017 року становить - 12 років 06 місяців.

Страховий стає складає 33 роки 11 місяців 20 днів, страховий стаж станом на 11.10.2017 року становить 25 років 08 місяців 20 днів.

Спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017 року складає 20 років 01 місяць 22 дні.

До страхового стажу та до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років працівникам локомотивних бригад, станом на 11.10.2017 зараховано всі періоди.

За результатами розгляду документів встановлено, що згідно трудової книжки від 05.07.1989 року НОМЕР_1 заявник працює на посаді машиніста тепловоза, служба рухомого складу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яка дає право на призначення пенсії за вислугу року та потребує уточнення щодо відповідності постанові Кабінету Міністрів України №583 від 12.10.1992 згідно статті 7 Закону №1788.

За наведених обставин особа матиме право на пенсійну виплату на загальних умовах у віці 63 років - 30.01.2034.

На обліку в територіальних органах. Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.

За результатами розгляду заяви, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з тим, що заявник працює на посаді, яка дає право на отримання пенсії за вислугу років та з відсутністю страхового стажу станом на 11.10.2017 - 26 років 06 місяців».

ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №046150020116 від 19.03.2026 року щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 09.07.1991 року, з урахуванням рішення Конституційного Суду №2-р/2019 від 04.06.2019 року, оскільки він досягнув 55 річного віку, має страховий стаж більше 33 років та спеціальний стаж 12 років 06 місяців, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Судом встановлено, що станом на момент звернення до відповідача-1 з заявою про призначення пенсії за вислугу років позивач досяг віку 55 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічне положення міститься також і в статті 48 Кодексу законів про працю України, згідно з якою трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Щодо підстав для призначення пенсії за вислугу років, суд виходить з наступного.

Згідно пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 від 05.11.1991 року право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначений Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, зокрема, чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Постановою Кабінету Міністрів України №583 від 12 жовтня 1992 року «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» затверджено Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років професії і посади робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників.

Згідно роз`яснення «Про деякі питання призначення пенсій на пільгових умовах та пенсій за вислугу років» №804 від 25.03.2003 року Управління пенсійного забезпечення Міністерства праці та соціальної політики України, відповідно до пункту «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» деякі категорії працівників, які безпосередньо займаються організацією перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті, мають право на пенсію за вислугу років, зокрема, чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років, з яких не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Списком професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо займаються організацією перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 року №583, передбачено:

- Бригадири магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій та штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів;

- Електромонтери і електромеханіки контактної мережі магістральних залізниць;

- Кондуктори вантажних поїздів;

- Кочегари паровозів і парових кранів на залізничному ходу;

- Майстри (шляхові, мостові, тунельні) магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів;

- Машиністи автомотрис і мотовозів;

- Машиністи і помічники машиністів паровозів і парових кранів на залізничному ходу;

- Машиністи і помічники машиністів тепловозів;

- Машиністи і помічники машиністів електровозів;

- Машиністи і помічники машиністів дизель-поїздів;

- Машиністи і помічники машиністів електропоїздів (секцій);

- Машиністи-інструктори локомотивних бригад;

- Механіки рефрижераторних поїздів (секцій);

- Монтери колії магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів;

- Оглядачі вагонів магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу;

- Оглядачі-ремонтники вагонів магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу;

- Поїзні диспетчери і старші поїзні диспетчери;

- Регулювальники швидкості руху вагонів;

- Ремонтники штучних споруд магістральних залізниць на дільницях з інтенсивним рухом поїздів;

- Складачі поїздів;

- Слюсарі по ремонту рухомого складу магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу;

- Чергові по станціях позакласних і 1 класу, зайняті прийманням відправленням і пропусканням поїздів на дільницях магістральних залізниць з особливо інтенсивним рухом;

- Чергові та оператори сортувальних гірок на станціях позакласних і 1 класу.

У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб`єктами владних повноважень.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини.

На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».

Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява №55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (пункт 74).

Отже, принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначенні були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок порушення принципу «неналежного урядування».

Аналогічна правова позиція викладена у Рішенні Верховного Суду у справі №360/3611/20 від 21 квітня 2021 року.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що ОСОБА_1 на час звернення з заявою про призначення пенсії 19.03.2026 року - досяг віку 55 років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), мав страховий стаж роботи 33 роки 11 місяців 20 днів, у тому числі спеціальний стаж більш ніж 12 років 06 місяців, а отже суд приходить до висновку, що позивач має право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №046150020116 від 19.03.2026 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 09.07.1991 року, є протиправним та підлягає скасуванню.

Зважаючи на те, що відповідач-2 не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену роботою пенсію за вислугу років, суд вбачає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) з 30.01.2026 року призначити та виплачувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 09.07.1991 року, з урахуванням рішення Конституційного Суду №2-р/2019 від 04.06.2019 року.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1331,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Таскомбанк" від 07.05.2026 року.

А отже, суд приходить до висновку про необхідність стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №046150020116 від 19.03.2026 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 09.07.1991 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) з 30.01.2026 року призначити та виплачувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 09.07.1991 року, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник