Decision № 138645274, 31.07.2026, Commercial Court of Dnipropetrovsk Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2026м. ДніпроСправа № 904/2684/25 (904/3764/26)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Примака С.А. розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

за позовом ОСОБА_1 , м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про відшкодування моральної шкоди

в межах справи №904/2684/25

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАЙКЕРС КОНСАЛТІНГ", м. Київ

до боржника Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м.Кривий Ріг Дніпропетровської області

про визнання банкрутом

РУХ СПРАВИ

23.06.2026 позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди у сумі 475 585, 00 грн.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.06.2026 позовну заяву передано на розгляд судді Примаку С.А. в межах справи про банкрутство №904/2684/25.

Ухвалою господарського суду від 24.04.2026 прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 Господарським процесуальним кодексом України.

З приводу дотримання судом прав відповідача під час розгляду даної справи слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Враховуючи вказане, ухвала суду від 24.06.2026 була направлена відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 24.06.2026 вважається врученою відповідачу 25.06.2026, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

Так, ухвалою суду від 24.06.2026, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (25.06.2026), граничним строком, з урахуванням частин 1, 2, 4 статті 116 Господарського процесуального кодексу України, для подання відзиву на позовну заяву було 10.07.2026.

Отже, станом на дату ухвалення рішення суду, строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Слід зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2026, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

ВСТАНОВИВ:

Позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується відомостями трудової книжки, долученої до матеріалів справи.

Відповідно до акта від 24.12.2025 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, затвердженого Т.в.о. начальника Півднно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Бланк С.В., 24.12.2025 встановлено наявність у працівника професійного захворювання, визначено причини та умови його виникнення, надано характеристику умов праці та їх відповідність нормативним вимогам, з`ясовано наявність причинно-наслідкового зв`язку між умовами праці та захворюванням.

Пунктом 20 акта осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи не встановлено, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів та керівників дільниць.

Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами розгляду скарги на рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії (номер витягу 1808/26/2426/ВП, дата прийняття рішення 19.03.2026, номер рішення 1808/26/2426) позивачу встановлено третю (ІІІ) групу інвалідності з 09.02.2026. Дата повторного оцінювання 09.02.2027 (пункти 28.1.).

Обґрунтування рішення експертної команди за результатами оцінювання: згідно з наданою медико-експертною документацією, у хворого має місце ХОЛЗ GOLD, група В, легенева недостатність ІІ ст., хронічне легеневе серцеве, недостатність кровообігу І ст.; також наявна двобічна хронічна приглухуватість ІІ ст. Дані захворювання є професійними відповідно до медичного висновку від 12.11.2025, протокол № 45/726. Виявлені порушення обмежують життєдіяльність хворого в помірному ступені і відповідають критеріям встановлення ІІІ групи інвалідності від професійного захворювання, 45 % втрати професійної працездатності (згідно з наступними пунктами Наказу МОЗ України № 420: Табл. 3, п. 7.1.5 - 30% Табл. 2, п. 2.2. - 15%) на рік з 09.02.2026 по 01.03.2027 дата наступного переогляду 09.02.2027. Винесено нове рішення . Підстава: Постанова Кабінету Міністрів країни № 1338 від 15.11.2024. Наказ МОЗ України № 420 від 05.06.2012 (пункт 29 витягу).

Відповідно до пункту 28.5 вказаного витягу у позивача визначено причини та відсоток втрати професійної працездатності, а саме професійне захворювання, 45%, встановлено з 12.11.2025. Відсоток втрати професійної працездатності визначено з 09.02.2026. Дата повторного оцінювання відсотка непрацездатності 09.02.2027.

На підтвердження погіршення стану здоров`я та проходження медичного лікування, позивачем долучено до матеріалів справи медичний висновок закладу охорони здоров`я лікарсько-експертної комісії, що має право встановлювати остаточний діагноз хронічних професійних захворювань про наявність хронічного професійного захворювання від 12.11.2025 протокол № 45/726, виписки з медичної карти.

Також позивач зазначає, що у зв`язку з отриманням хронічних професійних захворювань порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, він постійно відчуває біль та обмеження рухів у шийному та попереково-крижовому відділах хребта з іррадіацією в праву ногу, утруднену ходу, біль і обмеження рухів у ліктьових, плечових і колінних суглобах, болі та оніміння рук, мерзлякуватість кистей, побіління пальців рук на холоді, підвищення артеріального тиску, головний біль.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо моральної шкоди

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 2 ст.153 Кодекс законів про працю України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно статті 153 Кодекс законів про працю України та ст. 13 Закону України Про охорону праці, передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

У відповідності зі ст.237-1 Кодекс законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 також роз`яснив про право застрахованих громадян, що потерпілі на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

У відповідності зі ст. ст. 23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Наявність вини у даному випадку для відповідальності відповідача за законом не вимагається, оскільки за п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Ушкодження здоров`я, заподіяне позивачу під час виконання трудових обов`язків, спричиняє йому моральні й фізичні страждання, які полягають у перенесенні фізичного болю, в суттєвому порушенні функцій організму, обмеженні можливості вести звичний спосіб життя, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, постійному перенесенні страждань у повсякденному житті, призводять до необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя, отримання лікування.

Зазначені негативні явища мають місце в житті позивача у зв`язку з професійним захворюванням, яке призвело до втрати позивачем професійної працездатності та встановлення інвалідності, що підтверджується наявними матеріалами справи, у зв`язку з чим господарський суд приходить до висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 Цивільного кодексу України).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях (Шевченко проти України, Харук та інші проти України, Скордіно проти Італії) і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях (Шевченко проти України, Харук та інші проти України, Скордіно проти Італії) і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Оцінивши наведені обставини у сукупності та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та враховуючи істотність вимушених негативних змін у житті позивача, а також те, що ступінь втрати професійної працездатності визначено на період до проведення повторного оцінювання, за результатами якого він може бути змінений, суд визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у вигляді одноразового грошового відшкодування в сумі 210 000,00 грн, що є співмірним заподіяній позивачу шкоді та достатнім для її відшкодування.

Також, відповідач звернувся до суду із заявою про часткове визнання позову, в обґрунтування якої зазначив, що діюче законодавство України не визначає механізм визначення розміру моральної шкоди, водночас Кодекс законів про працю та Закон України "Про колективні договори і угоди" передбачають можливість врегулювання відповідних компенсацій у колективному договорі, який є обов`язковим для роботодавця та всіх працівників. В 2020 році між відповідачем, як роботодавцем та трудовим колективом, в особі виборних профспілкових органів, був укладений колективний договір на 2020 - 2022 роки, котрий 01.07.2024 доповнено пунктом 25.19, що встановлює механізм розрахунку компенсації моральної шкоди працівникам (у тому числі звільненим) у разі професійного захворювання або нещасного випадку на виробництві. Формула визначення суми враховує стаж роботи у шкідливих умовах, розмір мінімальної заробітної плати на 1 січня відповідного року, відсоток втрати працездатності та коефіцієнт 1,25 за відсутності вини працівника. У випадку позивача є 107 006,62 грн, яка розрахована за формулою: (22 х 8647 х (45/100) х 1,25).

Статтею 191 Господарського процесуального кодексу України установлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Господарський суд приймає заяву відповідача про часткове визнання позову, проте, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров`ї позивача, їх незворотного характеру, встановленого розміру втрати професійної працездатності, характеру фізичних страждань та постійного дискомфорту, а також обмеження можливості здійснювати звичайні повсякденні дії, що призводить до істотної зміни життєвих умов позивача.

Додатково суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження волевиявлення позивача щодо застосування пункту 25.19 Колективного договору АТ "Криворізький залізорудний комбінат", а також доказів досягнення між позивачем та АТ "Криворізький залізорудний комбінат" погодження щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Отже, застосування пункту 25.19 Колективного договору у даному випадку є неможливим і не може бути підставою для зменшення заявлених вимог.

З урахуванням вищевикладеного позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо оподаткування суми моральної шкоди

Господарський суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 у справі №235/3143/24 (провадження № 61-14246св24) вказав, що обов`язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв`язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній (господарській) справі питань щодо податків, зборів чи інших обов`язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми "без утримання податків та інших обов`язкових платежів".

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судовий збір

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" вбачається, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи;

В даному випадку позивач звільнений від сплати судового збору.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік" встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2026 року складає 3328,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, за подання даних позовних вимог, належний розмір судового збору складає 5707,02 грн.

Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Тобто, аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавець прямо пов`язує можливість повернення частини судового збору саме з повним визнанням позову, що фактично припиняє спір у повному обсязі без розгляду справи по суті, в той час як на випадки часткового визнання позову дія зазначеної норми не поширюється.

У даному випадку відповідачем позов визнано частково, відповідно, підстави для задоволення клопотання відповідача та застосування норм ст. 130 ГПК України у суду відсутні.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь державного бюджету несплачений судовий збір у розмірі 2511,08 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 76-80, 86, 129, 130 232, 233, 236-238, 240-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50026, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Зимових Походів (Симбірцева), буд. 1А; ідентифікаційний код юридичної особи 00191307) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) моральну шкоду, завдану внаслідок ушкодження його здоров`я у розмірі 210 000,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50026, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Зимових Походів (Симбірцева), буд. 1А; ідентифікаційний код юридичної особи 00191307) на користь державного бюджету (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір, код ЄДРПОУ Господарського суду Дніпропетровської області 03499891) 2 511,08 грн - судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено - 31.07.2026.

Суддя С.А. Примак