Court ruling № 138596111, 23.07.2026, Shevchenkivskyi District Court of Poltava City (until 25.04.2025 - Oktyabrskyi District Court of Poltava City)

Дата документу 23.07.2026Справа № 554/10839/26 Провадження № 1-кс/554/9528/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року м. Полтава

Слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава клопотання старшого слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Полтаві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_6 , погоджене прокурором Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62026170010002430 від 16.07.2026 року щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, не одруженого, не працюючого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, не судимого,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,

в с т а н о в и л а :

До провадження слідчого судді надійшло вищезазначене клопотання про застосування щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідність в чому слідчий обґрунтував наступним.

Досудовим розслідуванням встановлено, що громадянина України ОСОБА_5 20.06.2026 призвано на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі ч. 8 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 10, 11, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом командира начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 20.06.2026 № 171, солдата ОСОБА_5 з 20.06.2026 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця першого відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно дотримуватись Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.

Однак, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, солдат ОСОБА_5 , будучи відрядженим до ІНФОРМАЦІЯ_5 з 23.06.2026, у порушення вимог ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він являється військовослужбовцем військової служби і повинен проходити військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_6 , не маючи на те поважних причин, діючи з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від її проходження, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, 07.07.2026, приблизно о 08 год. 00 хв., самовільно залишив місце служби територію збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_5 у АДРЕСА_2 та у подальшому проводить час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не вживаючи жодних заходів для повернення до місця служби, звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління з приводу своїх протиправних діянь, за наявності реальної можливості для цього.

Своїми умисними діями, які виразилися у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Підозра ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення є обґрунтованою та підтверджується зібраними на початковому етапі досудового розслідування доказами, а саме: висновком службового розслідування та матеріалами службового розслідування за вказаним фактом; протоколами допиту свідків військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_7 ; протоколом затримання, у порядку ст. 208 КПК України; матеріалами, отриманими на виконання доручення слідчого, у порядку ст. 40 КПК України, з УКР ГУНП в Полтавській області; іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.

Посилаючись на обґрунтованість пред`явленої ОСОБА_5 підозри, наявність ризиків, передбачених п.п.1-5 ч.1 ст.177 КПК України, які свідчать про неможливість їх запобігання шляхом застосування до підозрюваного інших, більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, з метою забезпечення дієвості вказаного кримінального провадження слідчий вважає доцільним застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням підозрюваного під вартою, не зможе запобігти вищевказаним ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, у зв`язку з тим, що лише повна ізоляція від суспільства може запобігти вказаним ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а також гарантувати виконання останнім покладених на нього процесуальних обов`язків.

Окрім цього, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання, просив його задовольнити в повному обсязі з викладених у ньому підстав.

Підозрюваний ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання, просив застосувати більш м`який запобіжний захід.

Захисник ОСОБА_4 проти задоволення клопотання заперечував, зауважив, що на утриманні у підозрюваного перебуває двоє неповнолітніх дітей. Просив застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Слідчий суддя, заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню, виходячи з такого.

За змістом положень статті 131 КПК України запобіжні заходи застосовується з метою досягнення дієвості кримінального провадження.

Частиною 1 статті 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України (ч.2 ст.177 КПК України).

Згідно з ч.3 ст.176 КПК України слідчий суддя відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу (ч.1 ст.183 КПК України).

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказують слідчий та прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Слідчим суддею встановлено, що 23.07.2026 року о 09 год. 26 хв. ОСОБА_5 було затримано в порядку статті 208 КПК України.

23.07.2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Також, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (серед інших, рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Мюррей проти Об`єднаного Королівства», «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства»).

Системний аналіз положень КПК України свідчить про те, що на даному етапі кримінального провадження слідчий суддя не уповноважений вирішувати питання стосовно доведеності/не доведеності винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, правильності правової кваліфікації її діяння відповідно до норм КК України, позаяк вони підлягають вирішенню за результатами судового розгляду по суті обвинувального акту.

На цій стадії кримінального провадження слідчий суддя на підставі наданих сторонами матеріалів визначає, чи є вірогідною причетність особи до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення (за стандартом «обґрунтованої підозри»), щоб застосувати до неї запобіжний захід.

На переконання слідчого судді, викладені у клопотанні слідчого та повідомленні про підозру фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення у сукупності з наданими слідчим матеріалами досудового розслідування вказують на наявність вагомих доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з відповідним кримінальним правопорушенням, передбаченим ч.5 ст.407 КК України, і такі докази на даному етапі є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування та застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Таким чином, встановлені у ході досудового розслідування факти та обставини могли би переконати стороннього об`єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_5 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, пред`явлена підозра є обґрунтованою.

Оцінюючи доводи сторін кримінального провадження щодо наявності ризиків для кримінального провадження, слідчий суддя виходить з того, що ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Ризик переховування від органу досудового розслідування чи суду обумовлений серед іншого можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема суворістю передбаченого покарання. Так, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та у випадку доведеності вини та постановленні у кримінальному провадженні обвинувального вироку йому може загрожувати покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Тому, наявні підстави вважати, що усвідомлюючи вказане, ОСОБА_5 може вчинити дії, направлені на переховування від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

На переконання слідчого судді, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який зазначав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (пункт 80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»).

Стороною обвинувачення також доведено наявність ризику, що підозрюваний може тиснути та впливати на свідків, деякі з яких до теперішнього часу ще не допитані, у цьому ж кримінальному провадженні.

Підґрунтям такого ризику є те, що підозрюваний, перебуваючи на свободі, може незаконно впливати як особисто, так і через третіх осіб з числа діючих військовослужбовців, на учасників кримінального провадження, з метою запобігання надання ними правдивих показань, зокрема, на вже допитаних свідків та інших свідків, в тому числі з мотивів помсти їм за надані в ході досудового розслідування показання, чи з метою схилити їх у будь-який спосіб до зміни або відмови від раніше наданих ними показань, з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності.

Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою здатний запобігти вказаним ризикам.

Отже, надані сторонами кримінального провадження докази доводять обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України; наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, на які вказують слідчий та прокурор, а також про те, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним ризикам.

Відтак, установлені у кримінальному провадженні факти та обставини вказують на наявність визначених законодавцем правових підстав для застосування щодо підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Даних про неможливість утримання підозрюваного під вартою за станом здоров`я слідчому судді не надано.

Згідно з ч.1 ст.197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених КПК України.

Однак, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 ч.1 цієї статті.

Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 26.06.2026 року визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину восьму статті 176 Кримінального процесуального кодексу України. Частина восьма статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, визнана неконституційною, утрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, ч.8 ст.176 КПК України втрачає чинність з 26.09.2026 року та на час ухвалення судового рішення про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_5 є чинною.

На підставі викладеного, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого слід задовольнити та застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу - застави.

Керуючись ст.ст.176, 177, 178, 183, 194, 196, 197, 309, 372 КПК України, слідчий суддя,

у х в а л и л а :

Клопотання слідчого - задовольнити.

Застосувати щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, в межах строку досудового розслідування, строком на 60 днів, який обчислювати з 09 год. 26 хв. 23 липня 2026 року.

Кінцевим днем тримання під вартою визначити 21 вересня 2026 року, 09 год. 26 хв.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню.

Контроль за виконанням ухвали покласти на слідчого, в провадженні якого знаходиться кримінальне провадження.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з часу проголошення.

Повний текст ухвали складено 27 липня 2026 року об 11 годині.

Слідчий суддя ОСОБА_1