Decision № 138564539, 22.07.2026, Dnipro District Court of Dnipropetrovsk Oblast (until 25.04.2025 - Dnipropetrovsk District Court of Dnipropetrovsk Oblast)

Справа № 175/9416/25

Провадження № 2/175/2002/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року с-ще. Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді Бойко О.М.

із секретарем судового засідання Грицай К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна, виключення записів про обтяження нерухомого майна та іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна, виключення записів про обтяження нерухомого майна та іпотеки.

16 липня 2026 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява.

Ухвалою суду від 21 липня 2026 року дану справу прийнято до розгляду судді Бойка О.М.

В позовній заяві просить суд:

Визнати припиненою іпотеку, зареєстровану в реєстрі за №775 за іпотечним договором від 20.02.2007, посвідченим приватним нотаріусом Соловйовою Є.А., за реєстраційним номером №775.

Зняти заборону відчуження нерухомого майна, а саме: з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження нерухомого майна №58569801 від 20.02.2007, і записи про іпотеку № 58569826 від 20.02.2007.

Обґрунтовує позовні вимоги тим, що 20.02.2007 року ОСОБА_1 з філією ПАБ «Банк «Фінанси та Кредит» уклала договір іпотеки. Відповідно до даного договору Позивач передала в іпотеку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» трикімнатну квартиру під номером АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві власності, з метою забезпечення вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору від 20.02.2007 (основне зобов`язання), укладеного між Банком «Фінанси та Кредит» та Позивачем на строк до 20.02.2022. Договір посвідчено приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Соловйовою Є.А. 20.02.2007 року, зареєстровано в реєстрі під №775.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав, щодо об`єкта нерухомого майна №3087266914120 від 22.06.2025 року на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , 20.02.2007 приватним нотаріусом Соловйовою Є.А. зареєстровано заборону на нерухоме майно та іпотеку на підставі договору іпотеки №776 від 20.02.2007 року, іпотекодержатель ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»». Відомості про звернення стягнення іпотекодержателем на вказану квартиру відсутні.

З повідомлення № 49-036-6075/24 від 29.05.2024 року, яке надане Фондом гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення АТ «Банк «Фінанси та Кредит»» з ринку, який здійснює повноваження під час ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит»», що визначені ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вбачається, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , власними коштами було здійснено повне виконання зобов`язань за кредитним договором №671 Р від 20.02.2007 року, який було укладено між нею та АТ «Банк «Фінанси та Кредит»».

Відповідно до довідки АТ «Банк «Фінанси та Кредит»», що видана ОСОБА_1 , про те, що 20.08.2012 року було повністю погашено Кредитний Договір №671 Р від 20.02.2007 року «Купівля нерухомості», станом на 20.08.2012 року заборгованість по кредитному договору №671 Р від 20.02.2007 року відсутня.

Приватний нотаріус Заліська Н.М., у листі № 54/01-16 від 16.04.2025 року повідомила про відмову у знятті заборони відчуження нерухомого майна та виключення запису про обтяження.

На даний час у позивача відсутня можливість зняття заборони відчуження належної їй на праві власності квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Існування запису про обтяження належної їй квартири в Державному реєстрі є таким, що порушує її права, оскільки позбавляє права вільно розпоряджатися майном.

Тому Позивач вимушена просити суд зняти заборону відчуження нерухомого майна, а саме: з квартири та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження нерухомого майна і записи про іпотеку.

Відповідач ознайомившись із позовною заявою надав до суду відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги заперечують у повному обсязі та просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні позивач не з`явилась. Надала заяву в якій підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Про час та місце був належним чином повідомлений. Надали клопотання в якому позовні вимоги заперечують у повному обсязі.

За таких обставин, згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши наданні докази, суд встановив, що 20.02.2007 року ОСОБА_1 з філією ПАБ «Банк «Фінанси та Кредит» уклала договір іпотеки. Відповідно до даного договору Позивач передала в іпотеку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» трикімнатну квартиру під номером АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві власності, з метою забезпечення вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору від 20.02.2007 (основне зобов`язання), укладеного між Банком «Фінанси та Кредит» та Позивачем на строк до 20.02.2022. Договір посвідчено приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Соловйовою Є.А. 20.02.2007 року, зареєстровано в реєстрі під №775.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав, щодо об`єкта нерухомого майна №3087266914120 від 22.06.2025 року на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , 20.02.2007 приватним нотаріусом Соловйовою Є.А. зареєстровано заборону на нерухоме майно та іпотеку на підставі договору іпотеки №776 від 20.02.2007 року, іпотекодержатель ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»». Відомості про звернення стягнення іпотекодержателем на вказану квартиру відсутні.

З повідомлення № 49-036-6075/24 від 29.05.2024 року, яке надане Фондом гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення АТ «Банк «Фінанси та Кредит»» з ринку, який здійснює повноваження під час ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит»», що визначені ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вбачається, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , власними коштами було здійснено повне виконання зобов`язань за кредитним договором №671 Р від 20.02.2007 року, який було укладено між нею та АТ «Банк «Фінанси та Кредит»».

Відповідно до довідки АТ «Банк «Фінанси та Кредит»», що видана ОСОБА_1 , про те, що 20.08.2012 року було повністю погашено Кредитний Договір №671 Р від 20.02.2007 року «Купівля нерухомості», станом на 20.08.2012 року заборгованість по кредитному договору №671 Р від 20.02.2007 року відсутня.

Приватний нотаріус Заліська Н.М., у листі № 54/01-16 від 16.04.2025 року повідомила про відмову у знятті заборони відчуження нерухомого майна та виключення запису про обтяження.

На даний час у позивача відсутня можливість зняття заборони відчуження належної їй на праві власності квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Існування запису про обтяження належної їй квартири в Державному реєстрі є таким, що порушує її права, оскільки позбавляє права вільно розпоряджатися майном.

Тому Позивач вимушена просити суд зняти заборону відчуження нерухомого майна, а саме: з квартири та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження нерухомого майна і записи про іпотеку.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.І, ч.2 ст.321 ЦК України).

Згідно з ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до п. 2.1 Положення, підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об`єкти нерухомого майна є накладення (зняття) державною нотаріальною конторою - реєстратором заборони відчуження на об`єкти нерухомого майна.

З 01 січня 2013 року відповідно до ст.8, ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868, державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводить орган державної реєстрації прав. Державний реєстратор - нотаріус є спеціальним суб`єктом, на якого покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у випадку, передбаченому вищевказаним Законом.

Відповідно до п. 74, 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 для проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень таких речових прав, та інші документи, визначені цим Порядком. Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, є: рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; інші акти відповідних органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Відповідно до Положення про Єдиний держаний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 р. № 31/5. зареєстрованим в Мін`юсті 10.06.1999 р. за № 364/3657, реєстр заборон - це електронна база даних, яка містить відомості про обтяження нерухомого майна, а саме: накладені заборони та арешти нерухомого майна; вилучення записів про заборони відчуження та арешти нерухомого майна; тимчасові застереження щодо нерухомого майна та видані витяги з реєстру заборон.

Реєстраторами реєстру заборон є державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори з адміністратором і мають повний доступ до реєстру заборон через комп`ютерну мережу; державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України та його регіональні філії в частині внесення відомостей щодо податкових застав та арештів, накладених органами державної влади.

Згідно частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини бстатті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі, зокрема, судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку ( ч. 1ст. 509 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. І ст.576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою (пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотека припиняється уразі припинення основного зобов`язання (абзац 1 частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»).

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов?язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці. зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява №38722/02). Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані до неї докази та посилання на докази, прослухавши ствердження сторін по справі, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.

Отже, на підставі вищезазначеного, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76, 80, 81, 82, 89, 263, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна, виключення записів про обтяження нерухомого майна та іпотеки задовольнити.

Визнати припиненою іпотеку, зареєстровану в реєстрі за №775 за іпотечним договором від 20.02.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Соловйовою Є.А., за реєстраційним номером №775.

Зняти заборону відчуження нерухомого майна, а саме: з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження нерухомого майна №58569801 від 20.02.2007 року, і записи про іпотеку № 58569826 від 20.02.2007 року.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.

Суддя Бойко О.М.