Decision № 138562005, 22.07.2026, Halytskyi District Court of Lviv City

Справа №461/4003/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого суддя Мироненко Л.Д.

при секретарі судового засідання Божик М.І.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

представників відповідача ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 ,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліцею №8 Львівської міської ради, про визнання протиправним наказу в частині оголошення догани,-

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги.

Позивач звернулась до Галицького районного суду м. Львова із вказаним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стало порушення трудової дисципліни, яке полягало у вилученні особистих речей учня 6-А класу ОСОБА_6 (мобільного телефону та рації) під час уроку зарубіжної літератури 27.04.2026 року. Позивач працює вчителем зарубіжної літератури у Ліцеї №8 Львівської міської ради з 1988 року, її педагогічний стаж становить понад 45 років. 27.04.2026 року під час уроку зарубіжної літератури у 6-А класі учень ОСОБА_7 порушував дисципліну, використовуючи рацію, яка створювала перешкоди під час проведення аудіювання. Після неодноразових зауважень учень не припинив порушення, у зв`язку з чим позивач тимчасово вилучила телефон та рацію, які знаходились біля робочого місця учня, та після завершення уроку передала їх заступнику директора з навчально виховної роботи ОСОБА_8 . Наказом директора Ліцею №8 ЛМР від 18.05.2026 №54-к позивачу оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме за вилучення особистих речей учня. Вважаючи наказ незаконним, позивач зазначає, що роботодавцем не доведено факту вчинення нею дисциплінарного проступку, не встановлено вини та не враховано всі обставини події. В оскаржуваному наказі не конкретизовано, який саме обов`язок, передбачений посадовою інструкцією вчителя, був порушений позивачем. Таким чином, склад дисциплінарного проступку на думку позивача не доведений, вина не встановлена, а наказ №54-к від 18.05.2026 року в частині оголошення догани ОСОБА_1 є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Рух справи в суді.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова 15.06.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у справі.

22 червня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, який мотивований тим, що 27.04.2026 року батько ОСОБА_9 учня 6-А класу Ткачука Яреми звернувся до Ліцею №8 Львівської міської ради із заявою щодо неправомірного, на його думку, вилучення вчителькою зарубіжної літератури ОСОБА_1 радіоприймача під час уроку. Під час перевірки обставин встановлено, що позивач дійсно вилучила у учня не лише рацію, яка перешкоджала проведенню уроку, а й мобільний телефон, який не був причиною порушення дисципліни. Вказані речі були передані заступнику директора з навчально-виховної роботи. З метою врегулювання конфлікту адміністрацією ліцею проведено зустріч за участю директора закладу, заступника директора, юрисконсульта, позивачки та батька учня. Під час зустрічі поведінка ОСОБА_1 не відповідала вимогам педагогічної етики, оскільки замість конструктивного вирішення ситуації вона відмовилася визнавати допущені порушення та переклала відповідальність на батьків учня. У письмових поясненнях від 08.05.2026 року позивачка підтвердила факт вилучення речей учня, однак не навела обґрунтованих причин вилучення мобільного телефону та фактично визнала, що забрала речі самостійно без добровільної передачі їх учнем. При прийнятті наказу №54-к від 18.05.2026 року адміністрацією ліцею враховано характер порушення, його наслідки, обставини вчинення та попередню роботу позивачки. Дії позивача були оцінені як такі, що суперечать вимогам законодавства у сфері освіти, зокрема щодо обов`язку педагогічного працівника поважати права та гідність учнів, забезпечувати безпечне освітнє середовище та дотримуватися педагогічної етики. Крім того, до моменту виникнення спірної ситуації вже проводилось вивчення системи роботи позивачки на підставі звернень батьків. За результатами анкетування учнів та батьків було встановлено наявність скарг щодо психологічного дискомфорту під час уроків зарубіжної літератури. Також у травні 2026 року працювала комісія зі службового розслідування щодо виконання позивачкою посадових обов`язків, за результатами якого її роботу було визнано такою, що не відповідає вимогам освітнього процесу. На підставі висновків комісії позивачку було звільнено із займаної посади. Отже, наказ №54-к від 18.05.2026 року на думку відповідача прийнято із дотриманням вимог трудового законодавства, за наявності підстав для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, оскільки позивачем не доведено незаконності застосування дисциплінарного стягнення. Враховуючи викладене, просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про оголошення догани відмовити повністю.

Позиція сторін по справі.

Позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили такі задовільнити у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та заперечив проти їх задоволення у повному обсязі, посилаючись на те, що наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є законним та обґрунтованим. Зазначив, що під час уроку 27.04.2026 року позивачем було допущено неправомірне втручання у майнові права учня, оскільки мобільний телефон та радіоприймач були вилучені без добровільної передачі їх дитиною та без наявності законних підстав для такого вилучення. При цьому мобільний телефон учень під час уроку не використовував, а зберігав його під стільницею парти. Відповідач вважає, що вилучення телефону, який не створював перешкод для проведення заняття, було безпідставним та порушило право дитини та її законних представників на володіння, користування та розпорядження належним майном. Представник відповідача звернув увагу, що педагогічний працівник зобов`язаний діяти з урахуванням найкращих інтересів дитини, поважати її права, гідність та особисте майно. Дії позивача, на думку відповідача, свідчать про недотримання вимог педагогічної етики. Також представник відповідача послався на положення наказу Міністерства освіти і науки України від 25.12.2006 №844 «Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми. На думку відповідача, вилучення особистих речей учня без його згоди, у тому числі телефону, який не використовувався під час уроку, порушило право дитини на повагу до її гідності та може розцінюватися як прояв неналежного поводження з учнем. Крім того, представник відповідача зазначив, що відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку педагогічний працівник зобов`язаний поводитися гідно, дотримуватися педагогічної етики, поважати права, свободи та законні інтереси учасників освітнього процесу. Відповідач також вказав, що навіть у разі порушення учнем дисципліни педагог мав діяти у спосіб, передбачений законодавством та внутрішніми правилами закладу освіти, зокрема із застосуванням виховних заходів, а не шляхом самовільного вилучення майна дитини. Таким чином, представник відповідача вважає, що позивачем було допущено порушення трудових обов`язків, норм педагогічної етики та прав дитини, у зв`язку з чим застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани є законним та обґрунтованим.

Представник позивача, у свою чергу, доповнив в удовому засіданні, що заява батька учня ОСОБА_9 не містить його особистого підпису, а тому не може належним чином підтверджувати викладені у ній обставини. Водночас представник позивача визнав факт тимчасового вилучення речей учня, однак зазначив, що такі дії були вчинені після неодноразових усних зауважень учню щодо порушення дисципліни під час уроку, зокрема після третього зауваження. Наголосив, що вилучення мало тимчасовий характер, не було спрямоване на позбавлення учня права власності на речі, а вилучені предмети були передані адміністрації закладу освіти та повернуті того ж дня.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Розглядаючи спір в межах позовних вимог, судом було встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Ліцеєм №8 Львівської міської ради з 01 вересня 1988 року, що підтверджується записами у її трудовій книжці.

27 квітня 2026 року під час проведення уроку зарубіжної літератури у 6-А класі мала місце ситуація за участю вчителя ОСОБА_1 та учня ОСОБА_6 , пов`язана із використанням учнем радіоприймача під час навчального заняття. Зокрема, за твердженням позивачки, учень використовував радіоприймач, який створював сторонній шум та перешкоджав проведенню аудіювання, не реагував на зауваження вчителя та продовжував порушувати дисципліну. В результаті чого у учня було вилучено радіоприймач.

З метою реагування на зазначені обставини ОСОБА_1 склала доповідну записку, у якій повідомила адміністрацію закладу освіти про факт порушення учнем дисципліни та правил поведінки під час уроку. У зазначеній доповідній записці позивачка вказала, що після завершення уроку вилучені у учня речі радіоприймач та мобільний телефон були передані заступнику директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_8 у присутності самого учня.

Батько учня 6-А класу ОСОБА_9 27 квітня 2026 року звернувся до директора Ліцею №8 Львівської міської ради із заявою щодо обставин інциденту, який мав місце під час уроку зарубіжної літератури. У зазначеній заяві батько учня вказував на неправомірність дій учителя, зокрема вилучення радіоприймача, також зазначав про неналежну, на його думку, поведінку позивачки щодо учнів.

04 травня 2026 року ОСОБА_9 подав доповнення до своєї заяви, у якому зазначив, що, крім радіоприймача, у його сина було вилучено також мобільний телефон, який, на його думку, не використовувався під час уроку та не був причиною порушення дисципліни. Також у доповненні зазначалося, що вилучені речі перебували у заступника директора ліцею та були повернуті після звернення батька учня.

ОСОБА_1 надала письмові пояснення щодо обставин події від 08 травня 2026 року, у яких зазначила, що перед початком уроку повідомила учнів про необхідність вимкнення гаджетів та дотримання тиші під час проведення аудіювання. Позивачка вказала, що після неодноразових усних зауважень учню та невиконання ним вимог припинити порушення вона тимчасово вилучила мобільний телефон та радіоприймач, які знаходилися під партою. При цьому зазначила, що вилучені речі не привласнювалися, а були передані заступнику директора після завершення уроку. Факт застосування фізичного впливу до учня позивачка заперечила.

За результатами розгляду звернення батька учня директором Ліцею №8 Львівської міської ради видано наказ від 18 травня 2026 року №54-к «Про оголошення догани ОСОБА_8 та ОСОБА_10 ». Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, яке полягало у вилученні особистих речей учня 6-А класу ОСОБА_6 , а саме мобільного телефону та радіоприймача, під час освітнього процесу.

Підставами для видання наказу №54-к зазначено заяву ОСОБА_9 від 27 квітня 2026 року, доповнення до заяви від 04 травня 2026 року, доповідну записку ОСОБА_1 , протокол зустрічі від 04 травня 2026 року, пояснювальну записку ОСОБА_1 від 08 травня 2026 року та письмові пояснення заступника директора ОСОБА_11 .

Відповідно до правил поведінки учнів Ліцею №8 Львівської міської ради, затверджені наказом директора від 31 серпня 2023 року, учням заборонено користуватися мобільними телефонами, диктофонами та іншими засобами зв`язку без дозволу вчителя під час освітнього процесу. Також передбачено обов`язок учнів зберігати мобільні пристрої у спеціально визначених місцях та заборону приносити до закладу освіти сторонні предмети, які можуть перешкоджати проведенню навчального процесу.

Наказом директора Ліцею №8 Львівської міської ради від 01 вересня 2025 року №132-а «Про використання мобільних телефонів під час освітнього процесу» у закладі освіти запроваджено обмеження щодо використання мобільних пристроїв під час навчальних занять. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 цього наказу, під час уроків учні не повинні зберігати мобільні пристрої на робочому місці, а мають розміщувати їх у спеціально облаштованих для цього скриньках.

Мотиви прийняття рішення судом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

У постанові від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 Верховний Суд зазначив, що ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів вчинення працівником дисциплінарного проступку.

Під час обрання виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок.

Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Отже, під час розгляду справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку.

Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Підставою застосування догани є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених: КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця. Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника (див. постанову Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 487/1885/17).

Роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності за невиконання обов`язків, не обумовлених трудовим договором, і про які працівник не був поінформований належним чином (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 343/1678/19).

У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути посилання на фактичні обставини, які стали підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець має зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності. Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників(див. постанови Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 299/2637/21, від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Сторона позивача не оспорювала процедуру притягнення до дисциплінарної відповідальності, але категорично заперечувала неналежне виконання позивачем своїх посадових обов`язків.

Перевіряючи підстави позову, судовим розглядом було встановлено наступне.

В оспорюваному наказі правовими підставами застосування дисциплінарного стягнення зазначені порушення позивачем приписів наступних нормативних актів, які були детально проаналізовані судом.

П.п.(г;д) п. 21 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Ліцею №8 від Львівської міської ради передбачає, що педагогічні працівники ліцею зобов`язані:

- додержувати педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, бути ввічливими з батьками учнів та колегами по роботі;

- захищати учнів від будь яких форм фізичного або психічного насильства (булінгу), запобігати вживанню ними тютюнових виробів, алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

Нормами посадової інструкції вчителя (код КП 2320) передбачено, що вчитель/вчителька зобов`язані:

-дотримуватися педагогічної етики;

-поважати гідність , права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу;

-настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної мораліта суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства;

-формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, - і саміі ці приписи, як зазначала сторона відповідача у судовому засіданні, були порушені позивачем.

Статтею 28 Конвенції про права дитини ( в ред. зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, ратифікованою Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91}встановлено, що:

1. Держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема:

а) вводять безплатну й обов`язкову початкову освіту;

b) сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги;

с) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів;

d) забезпечують доступність інформації і матеріалів у галузі освіти й професійної підготовки для всіх дітей;

е) вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів, які залишили школу.

2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, щоб шкільна дисципліна була забезпечена методами, що ґрунтуються на повазі до людської гідності дитини та відповідно до цієї Конвенції.

3. Держави-учасниці заохочують і розвивають міжнародне співробітництво з питань, що стосуються освіти, зокрема, з метою сприяння ліквідації невігластва і неписьменності в усьому світі та полегшення доступу до науково-технічних знань і сучасних методів навчання. В цьому зв`язку особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Згідно ст. 53 Закону України «Про освіту» здобувачі освіти мають право на:

- навчання впродовж життя та академічну мобільність;

- індивідуальну освітню траєкторію, що реалізується, зокрема, через вільний вибір видів, форм і темпу здобуття освіти, закладів освіти і запропонованих ними освітніх програм, навчальних дисциплін та рівня їх складності, методів і засобів навчання;

- якісні освітні послуги;

- справедливе та об`єктивне оцінювання результатів навчання;

- відзначення успіхів у своїй діяльності;

- свободу творчої, спортивної, оздоровчої, культурної, просвітницької, наукової і науково-технічної діяльності тощо;

- безпечне, здорове та інклюзивне чи спеціальне освітнє середовище;

- повагу людської гідності;

- захист під час освітнього процесу від приниження честі та гідності, будь-яких форм насильства та експлуатації, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров`ю здобувача освіти;

- проходження відповідної програми для осіб, які вчинили насильство або жорстоке поводження з дитиною, стали свідком або постраждали від насильства або жорстокого поводження;

- користування бібліотекою, навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою інфраструктурою закладу освіти та послугами його структурних підрозділів у порядку, встановленому закладом освіти відповідно до спеціальних законів;

- доступ до інформаційних ресурсів і комунікацій, що використовуються в освітньому процесі та науковій діяльності;

- забезпечення стипендіями у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- трудову діяльність у позанавчальний час та у навчальний час під час практичної підготовки, а також під час здобуття освіти за дуальною формою відповідно до освітньої (освітньо-професійної) програми;

- збереження місця навчання на період проходження базової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, громадянам віком від 18 до 25 років, які прийняті на військову службу за контрактом. Положення цього абзацу застосовуються до громадян віком від 18 до 25 років, які прийняті на військову службу за контрактом, також у разі, якщо на момент припинення (закінчення) контракту про проходження військової служби їхній вік становив 25 років;

- особисту або через своїх законних представників участь у громадському самоврядуванні та управлінні закладом освіти;

- самостійну або через своїх законних представників реєстрацію на державних інформаційних ресурсах та державних веб-платформах дистанційного навчання;

- інші необхідні умови для здобуття освіти, у тому числі для осіб з особливими освітніми потребами та із соціально незахищених верств населення.

На час виробничого навчання і практики здобувачам освіти забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці відповідно до освітніх програм і угод між закладами освіти та підприємствами, установами, організаціями, що надають місця для проходження виробничого навчання і практики. Під час проходження виробничого навчання і практики забороняється використовувати працю здобувачів освіти для цілей, не передбачених освітньою програмою.

Нормами ст.41 Конституції України дійсно передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Вказана стаття в той же час передбачає, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно наказу №54-к від 18 травня 2026 року «Про оголошення догани ОСОБА_12 та ОСОБА_13 » позивач ОСОБА_13 порушила всі вищезазначені вимоги, неналежно виконувала свої посадові обов`язки та перевищила повноваження, які полягали у вилученні особистих речей учня 6-А класу ОСОБА_14 під час освітнього процесу, а саме мобільного телефону та рації, та заступником директора з навчальної роботи ОСОБА_12 , яка утримувала вилучені речі у себе, що призвело до моральних страждань учня.

Перевіряючи доводи представника відповідача про втручання в право власності учня як підставу для притягнення до дисциплінарної відповідальності, суд зазначає наступне.

Правом власності визнається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону, незалежно від волі третіх осіб. Це право передбачає для власника можливість на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Водночас законодавець закріплює й певні обмеження цих можливостей: власник не може використовувати своє право на шкоду правам, свободам, гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Іншими словами, власник не може зловживати належним йому правом власності. Закон також передбачає, що власність зобов`язує. Це означає, що кожен власник має нести витрати по утриманню майна, а якщо це обов`язково здійснювати його страхування, сплачувати встановлені обов`язкові платежі і податки (ст. 322 ЦКУ).

Отже, право власності належить до абсолютних цивільних прав. Кожен, хто не є власником майна, не вправі створювати перешкоди власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які дії, що спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника по володінню, користуванню та розпорядженню майном.

Однак, при цьому слід чітко розрізняти чи є обмеження у користуванні під час уроку телефоном і рацією обмеженням правомочностей власника згідно діючого законодавства.

Суд вважає, що переміщення під час уроку з робочого столу учня мобільного телефону та рації на робочий стіл вчителя для забезпечення належного освітнього процесу не є втручанням у права власника.

Більше того, згідно тієї ж ст 53 ЗУ «Про освіту» на яку посилається відповідач у наказі здобувачі освіти зобов`язані: виконувати вимоги освітньої програми (індивідуального навчального плану за його наявності), дотримуючись принципу академічної доброчесності, та досягти результатів навчання, передбачених стандартом освіти для відповідного рівня освіти; поважати гідність, права, свободи та законні інтереси всіх учасників освітнього процесу, дотримуватися етичних норм; відповідально та дбайливо ставитися до власного здоров`я, здоров`я оточуючих, довкілля; дотримуватися установчих документів, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, а також умов договору про надання освітніх послуг (за його наявності); повідомляти керівництво закладу освіти про факти насильства або жорстокого поводження з дітьми, а також стосовно інших учасників освітнього процесу. Здобувачі освіти мають також інші права та обов`язки, передбачені законодавством та установчими документами закладу освіти.

Крім того, згідно наказу від 01 вересня 2025 року № 132-ос учасникам навчально-виховного процесу обмежено користування мобільними пристроями у закладі освіти впродовж академічних занять. Під час проведення уроків чи інших заходів заборонено зберігати мобільний телефон на робочому місті.

Як було з`ясовано та не заперечувалося сторонами цивільного процесу, спеціально облаштовані для цього скриньки у ліцеї відсутні. В той же час, їх відсутність не скасовує попередні заборони.

Перебування мобільного телефону та рації учня на робочому столі вчителя протягом приблизно 30 хвилин дозволило останньому завершити аудіювання під час уроку. Протягом декількох хвилин позивач передала речі учня заступнику директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_12 для вжиття заходів реагування та виклику батьків ОСОБА_14 , який перешкоджав проведенню навчального заняття. З урахуванням встановлених судом обставин, які не оспорювалися учасниками, відсутністю належних та допустимих доказів, суд вважає, що ніяких моральних страждань учню ОСОБА_15 позивачем спричинено не було. Стороною відповідача не доведено порушення позивачем педагогічної етики, моралі, неповаги до гідності дитини.

Також суд вважає безпідставними доводи представників відповідача, що позивач грубо порушила вимоги наказу №844 від 25 грудня 2006 року Міністерства освіти і науки України «Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми». Суд зазначає, що, по-перше, вказаний наказ стосувався занепокоєння органів освіти тенденцією щодо скоєння правопорушень у навчальних закладах, проявів жорстокості та насильства серед підлітків, які вони знімають на фото, відеокамери та мобільні телефони. По-друге, твердження, що позивач, відібравши під час уроку речі, допустила жорстоке поводження відносно учня, грунтувалось на цитуванні інформаційної довідки начальника відділу позашкільної освіти, виховної роботи та захисту прав дитини(додатку до наказу. Така інформаційна довідка не є нормативно-правовим актом, порушення якого може призвести до накладення дисциплінарного стягнення. Представники відповідача не врахували, що у вказаній довідці, під час аналізу проявів насильства серед дітей та щодо дітей, висловлена особиста суб`єктивна думка спеціаліста освітнього органу та її бачення певних рекомендацій по усуненню цих проблем.

Не вбачає суд в діях позивача і порушень професійної етики вчителя, як підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності. Загалом етику можна охарактеризувати як установлену сукупність писаних або неписаних правил поведінки соціальної або професійної групи осіб. Оскільки кодекси професійної етики ухвалюють своїм колегіальним рішенням відповідні представницькі органи (наприклад, з`їзди суддів України, адвокатів, учені ради наукових установ тощо), то це є етичними корпоративними правилами, які добровільно приймають представники певної професії або соціальної групи. Як зазначили представники відповідача, в системі органів освіти відсутній Етичний кодекс українського вчителя, наразі обговорюється лише проект такого. Усунення перешкод під час уроку не може вважатися порушенням етичних норм українського вчителя та бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача ОСОБА_1 .

Надана відповідачем на підтвердження винних дій позивача аналітична довідка (а.с.105-121) не приймається судом, оскільки датована 06 березня 2026 року, тобто до подій, зазначених у оспорюваному наказі від 18 травня 2026 року. Крім того, суд зауважує, що в наказі про оголошення догани не вбачається дата вчинення дисциплінарного проступку позивачем ОСОБА_16 письмових пояснень останньої, такою датою є 27 квітня 2026 року.

Долучений до відзиву акт службового розслідування від 29 травня 2026 року не містить даних, що стосуються предмета доказування під час розгляду даної справи, а відтак відхиляється судом як неналежний доказ.

Підсумовуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, відсутні дані про винні дії позивача щодо грубого порушення саме трудових функцій позивача, як вчителя зарубіжної літератури, які б могли бути підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності та оголошення догани. Перераховані в оспорюваному наказі нормативні акти були детально проаналізовані судом, про що зазначено вище. Однак такі не містять жодних правових підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Оскільки суд встановив відсутність правових підстав для застосування до позивача виду дисциплінарного стягнення - догани, а відтак, оспорюваний наказ в частині притягнення ОСОБА_13 є незаконним. Відповідач не довів наявності складу дисциплінарного проступку у діях або бездіяльності ОСОБА_13 , зокрема, вини, причинно-наслідкового зв`язку між порушенням трудових обов`язків і шкідливими наслідками, які спричинило або могло спричинити це порушення. Описані порушення не є винними та такими, що скоєнні умисно або з необережності та відносяться до невиконання чи неналежного виконання працівником трудових обов`язків. На думку суду, внаслідок неправильного тлумачення відповідачем норм матеріального права та довільного трактування обставин справи, позивач була безпідставно притягнута до дисциплінарної відповідальності.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 137, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд:

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Ліцею №8 Львівської міської ради, про визнання протиправним наказу в частині оголошення догани, - задоволити.

Визнати наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, за невиконання посадових обов`язків неправомірним та скасувати його в частині оголошення догани вчителю зарубіжної літератури ОСОБА_1 .

Повний текст рішення виготовлено 28 липня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Мироненко Л.Д.