Decision № 138535902, 27.07.2026, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.07.2026Справа № 910/5930/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Морозова С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кобальт Енерджі", м. Київ

про стягнення 267 522,44 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кобальт Енерджі" (відповідач) суми переплати в розмірі 247 640,00 грн, суми пені в розмірі 14 247,78 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 4 209,88 грн, суми 3% річних в розмірі 1 424,78 грн, у зв`язку з непоставкою відповідачем оплаченого позивачем товару за умовами Договору поставки №26/11-1 від 26.11.2025 року.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 26.05.2026 року в електронному вигляді було надіслано відповідачу в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа 26.05.2026 року міститься в матеріалах справи).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 10.06.2026 року (включно).

Відповідач правом на подачу до суду відзиву на позовну на заяву не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.11.2025 року між Приватним акціонерним товариством "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кобальт Енерджі» (постачальник, відпвідач) укладено Договір поставки №26/11-1 (надалі - Договір), відповідно до умов до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити товар (передати у власність покупця вугіля кам`яне марки ДГ 13-100 (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його.

Відповідно до п. 1.2. Договору загальна кількість, одиниці виміру та загальна вартісмть товару, що поставляється за цим Договором, зазначені у специфікації дод Договору (Додаток 1 до Договору), яка є невід`ємною частиною Договору.

Ціна Договору становить 3 788 400,00 грн, в тому числі ПДВ 631 400,00 грн. (п. 3.1. Договору).

Покупець сплачує постачальнику попередню оплату в розмірі 30% від вартості товару, зазначеного у завці покупця, на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури. Залишок оплати в розмірі 70% від вартості товару, зазначено у заявці покупця - протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару та видаткової накладної щодо кожної відповідної партії товару, на підставі виставленого постачальником рахунку, але не раніше дня реєстрації постачальником оформленої належним чином податкової накладної. (п. 3.3. Договору).

Поставка товару здійснюється партіями протягом строку дії Договору на підставі заявок покупця. (п. 4.2. Договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.01.2026 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. (п. 12.1. Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 30.12.2025 року).

Позивачем подано відповідачу заявку №1-10/1178/25 від 02.12.2025 року на поставку 308 тон товару.

Позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти в розмірі 2 117 240,00 грн згідно платіжних інструкцій №15739 від 03.12.2025 року на суму 162 360,00 грн, №15831 від 04.12.2025 року на суму 162 360,00 грн, №16046 від 08.12.2025 року на суму 162 360,00 грн, №16070 від 09.12.2025 року на суму 162 360,00 грн, №16131 від 10.12.2025 року на суму 81 180,00 грн, №16363 від 16.12.2025 року на суму 81 180,00 грн, №16365 від 16.12.2025 року на суму 81 180,00 грн, №16447 від 17.12.2025 року на суму 81 180,00 грн, №16495 від 18.12.2025 року на суму 162 360,00 грн, №16940 від 30.12.2025 року на суму 216 480,00 грн, №324 від 07.01.2026 року на суму 144 320,00 грн, №328 від 07.01.2026 року на суму 117 260,00 грн, №555 від 14.01.2026 року на суму 100 000,00 грн, №598 від 15.01.2026 року на суму 188 640,00 грн, №700 від 16.01.2026 року на суму 45 100,00 грн, №1070 від 23.01.2026 року на суму 123 820,00 грн, №1071 від 23.01.2026 року на суму 45 100,00 грн.

На виконання умов Договору відповідачем було поставлено позивачу вугілля кам`яне на загальну суму 1 869 600,00 грн згідно наступних видаткових накладних:

- №РН-0000247 від 16.12.2025 року на суму 270 600,00 грн (Акт приймання-передачі поставленого товару №1, ТТН №16/12-1);

- №РН-000076 від 23.12.2025 року на суму 270 600,00 грн (Акт приймання-передачі поставленого товару №2, ТТН №23/12-1);

- №РН-0000079 від 30.12.2025 року на суму 270 600,00 грн (Акт приймання-передачі поставленого товару №5, ТТН №30/12-1);

- №РН-0000080 від 08.01.2026 року на суму 270 600,00 грн (Акт приймання-передачі поставленого товару №7, ТТН №08/01-1);

- №РН-0000081 від 16.01.2026 року на суму 246 000,00 грн (Акт приймання-передачі поставленого товару №8, ТТН №16/01-1);

- №РН-0000082 від 16.01.2026 року на суму 246 000,00 грн (Акт приймання-передачі поставленого товару №9, ТТН №16/01-1);

- №РН-0000083 від 28.01.2026 року на суму 295 200,00 грн (Акт приймання-передачі поставленого товару №10, ТТН №28/01-1).

В подальшому, у зв`язку з закінчення строку дії Договору, позивачем подано відповідачу вимогу про повернення переплати (вихідний реєстраційний номер вимоги №1-12/144/26 від 19.02.2026 року).

Листом №1 від 20.02.2026 року відповідач у відповідач зазначив, що вимога про повернення коштів є передчасною.

14.04.2026 року позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою №1-12/303/26 про повернення коштів.

21.04.2026 року відповідачу відповідь листом №5 повідомив, що передоплата є частиною Договору і підстави повернення передоплати відсутні.

Отже, як зазначає позивач, у зв`язку із закінченням співпраці, припиненням дії Договору, сума переплати, яку відповідач має повернути, становить 247 640,00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача суму переплати у сумі 247 640,00 грн та здійснює нарахування відповідачу суми пені в розмірі 14 247,78 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 4 209,88 грн, суми 3% річних в розмірі 1 424,78 грн.

Відповідачем відзиву на позовну заяву до суду не подано.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст Договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, 26.11.2025 між сторонами було укладено Договір поставки №26/11-1.

Під час дії вказаного Договору позивачем подано відповідачу заявку №1-10/1178/25 від 02.12.2025 року на поставку товару, на виконання якої відповідачем здійснено поставку товару на суму в розмірі 1 869 600,00 грн, згідно зазначених виище видаткових накладних, актів приймання-передачі поставленого товару та товарно-транспортних накладних.

Позивачем, в свою чергу, було перераховано відповідачу грошові кошти в розмірі 2 117 240,00 грн, згідно зазначених вище платіжних інструкцій.

У відповідності до положень п. 12.1. Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 30.12.2025 року Договір закінчив строк своєї дії 31.01.2026 року.

Враховуючи обсяги поставленого відповідачем позивачу кам`яного вугілля, протягом строку дії Договору, та розміру сплачених позивачем грошових коштів (згідно зазначених вище доказів), у позивача виникла переплата за товар у сумі 247 640,00 грн (2 117 240,00 грн - 1 869 600,00 грн = 247 640,00 грн).

Оскільки, у зв`язку з припиненням дії Договору у відповідача припинився обов`язок постачати позивачу товар у наступних розрахункових періодах, а станом на дату припинення такого Договору у позивача існувала переплата у розмірі 247 640,00 грн, яка не може бути зарахована в оплату за товар у наступних розрахункових періодах, підстави для утримання відповідачем зазначених грошових коштів немає, а відповідач зобов`язаний був повернути позивачу вказану суму на вимогу останнього згідно положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Так як строк дії Договору закінчився 31.01.2026, позивач, в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, звернувся до відповідача з вимогою про повернення суми переплати за Договором.

Судом встановлено, що вказане повідомлення було отримане відповідачем 19.02.2026.

Таким чином, відповідач повинен був повернути позивачу грошові кошти у сумі 247 640,00 грн у строк до 24.02.2026 (строк визначений позивачем у вимозі).

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Системний аналіз положень ст.ст.11, 177, 202, 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідно до приписів ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Отже із врахуванням того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази повернення відповідачем суми переплати за договором у розмірі 247 640,00 грн, а укладений між позивачем та відповідачем правочин є таким, що припинив свою дію, підстава для отримання грошових коштів, які були оплачені позивачем, відпала, внаслідок чого позовні вимоги про стягнення 247 640,00 грн визнаються судом законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 14 247,78 грн за період з 25.03.2026 року по 05.05.2026 року.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки ч.1 ст.217 ГК України).

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч.2 ст.217 ГК України).

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 ГК України).

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Частиною 4, 6 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З урахуванням встановленого судом факту припинення дії Договору, до дати звернення до суду, відповідно є припиненими зобов`язання сторін, окрім тих, які виникли після припинення його дії (зобов`язання з повернення коштів на підставі ст. 530 ЦК України). Оскільки позивачем пред`явлено вимоги про стягнення з відповідача коштів, строк повернення яких настав поза межами строку дії Договору (згідно ст. 1212 ЦК України), відсутні правові підстави для стягнення з відповідача саме договірної пені, застосованої позивачем.

Окрім того, слід зазначити, що стягнення з відповідача коштів на підставі ст. 1212 ЦК України унеможливлює застосування умов Договору, строк дії якого є припиненим.

З огляду на викладене в позові у цій частині слід відмовити.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 424,78 грн суми 3% річних та 4 209,88 грн суми інфляційних втрат за період з 25.02.2026 року по 05.05.2026 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що здійснений він вірно, а тому, до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 1 424,78 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 4 209,88 грн, у з в`язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 247 640,00 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 4 209,88 грн та суми 3% річних в розмірі 1 424,78 грн.

Судовий збір, у розмірі 3 039,30 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням передбаченого ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у зв`язку із поданням до суду позовної заяви в електронній формі, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кобальт Енерджі» (код ЄДРПОУ 42780491, адреса: 03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3, офіс 43) на користь Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (код ЄДРПОУ 04737111, місцезнаходження: 02092, м. Київ, вул. Алматинська, 37) суму заборгованості в розмірі 247 640,00 грн (двісті сорок сім тисяч шістсот сорок гривень 00 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 4 209,88 грн (чотири тисячі двісті дев`ять гривень 88 копійок), суму 3% річних в розмірі 1 424,78 грн (одна тисяча чотириста двадцять чотири гривни 78 копійок) та суму судового збору в розмірі 3 039,30 грн (три тисячі тридцять дев`ять гривень 30 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ