Decision № 138535539, 16.07.2026, Commercial Court of Zaporizhzhia Oblast

номер провадження справи 19/42/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2026 Справа № 908/987/26

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В. за участю секретаря судового засідання Лисенко К.Д., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКА ТРАНСФОРМАТОРНА КОМПАНІЯ (01010, м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка Михайла, буд. 4/6, поверх 8, ідентифікаційний код 38640538)

до відповідача Приватного акціонерного товариства ЗАВОД МАЛОГАБАРИТНИХ ТРАНСФОРМАТОРІВ (69600, м. Запоріжжя, Дніпровське шосе, буд. 3, ідентифікаційний код 13604900)

про стягнення 4 409 334,22 грн.

представники сторін

від позивача: Сидоренко О.Ж., витяг з ЄДР (в режимі відеоконференції);

від відповідача : не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. № 1184/08-07/26 від 22.04.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКА ТРАНСФОРМАТОРНА КОМПАНІЯ до Приватного акціонерного товариства ЗАВОД МАЛОГАБАРИТНИХ ТРАНСФОРМАТОРІВ про стягнення 4 409 334,22 грн заборгованості за договором поставки № PDI001005 від 29.01.2021 р., з яких: 1 449 022,85 грн основного боргу, 2 062 799,60 грн пені, 724 939,10 грн інфляційних втрат, 172 572,67 грн - 3% річних.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2026 справу визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Ухвалою суду від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/987/26, присвоєно справі номер провадження 19/42/26, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, судове засідання призначено на 21.05.2026.

18.05.2026 від ПАТ ЗАВОД МАЛОГАБАРИТНИХ ТРАНСФОРМАТОРІВ через підсистему Електронний суд надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги визнає частково.

Відповідач зазначив, що не заперечує проти основної заборгованості в розмірі сумі 1449 022,85 грн, інфляційних втрат у сумі 724 939,10 грн та 3% річних у сумі 172 572,67 грн, проти стягнення пені в розмірі 2 062 799,60 грн заперечує.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що в силу приписів ч.6 ст. 232 ГК України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, у разі відсутності визначення в договорі розміру та строків нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, таке нарахування припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За твердженнями відповідача, з положень Договору поставки від 29.01.2021 № PDI001005 вбачається, що за прострочення виконання зобов`язань за договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1 % від вартості невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення (підпункт 6.3.1.1.). Пеня за порушення грошового зобов`язання за цим договором обмежується розміром та в порядку, передбачених законодавством (підпункт 6.3.1.2.). Пеня за порушення грошового зобов`язання за даним договором не нараховується у випадку прострочення сплати авансового платежу (підпункт 6.3.1.3.). Як вказує відповідач, з умов договору не вбачається те, що сторонами було погоджено більший, аніж 6 місяців строк для нарахування пені. Відтак, оскільки прострочення виконання зобов`язання у даному випадку настало 28.04.2022, граничний період нарахування пені (6 місяців) спливав 28.10.2022 відповідно до положень статті 232 ГК України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин).

На думку відповідача, нарахування пені за період після 28.10.2022 суперечить вимогам чинного на момент виникнення правовідносин законодавства та є безпідставним. Обґрунтованим відповідач вважає розмір пені за період з 28.04.2022 по 28.10.2022 (184 дні) в сумі 322 357,96 грн.

Також у відзиві на позов відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені, яке обґрунтоване наступним.

Відповідав вказує, що у даній справі заявлена позивачем сума пені: перевищує суму основного боргу більш ніж у 1,4 рази; нарахована за період понад чотири роки; фактично має каральний, а не компенсаційний характер, позивач набув право вимоги лише 27.03.2026 на підставі договору відступлення права вимоги № 26/2703/1037, тобто після багаторічного періоду прострочення. Позивач усвідомлював характер та стан спірної заборгованості, а також тривалість прострочення.

Також просить врахувати, що позивач не є постачальником товару та не довів наявності негативних наслідків саме для нього внаслідок порушення строків оплати у 2022 2026 роках та тяжкий майновий стан відповідача.

Як зазначає відповідач, з початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України виробничу діяльність ПрАТ «Завод МГТ» повністю припинено. Більшість військовозобов`язаних працівників мобілізовані до лав Збройних Сил України. Загалом на цей час у товаристві обліковуються п`ять працівників, з яких троє є військовослужбовцями, за якими збережено місце роботи. За даними річної фінансової звітності станом на 31.12.2025 вартість чистих активів ПрАТ «Завод МГТ» є від`ємною та становить мінус 12 614 тис. грн. Вартість чистих активів визначена як різниця між активами у розмірі 9 209 тис. грн та зобов`язаннями у розмірі 21 424 тис. грн. Загальна сума заявлених у даній справі позовних вимог (4 409 334,22 грн) становить майже половину (48%) від усієї балансової вартості залишків активів товариства (9 209 000 грн). Враховуючи, що загальний обсяг зобов`язань підприємства вже перевищує його активи більш ніж удвічі, стягнення додаткових штрафних санкцій (пені) матиме для Відповідача наслідком настання абсолютної неплатоспроможності.

Відповідач вказує, що не ухиляється від виконання основного грошового зобов`язання та визнає основний борг. За наведених обставин, на думку відповідача, стягнення пені у повному обсязі суперечитиме принципам справедливості, добросовісності та співмірності відповідальності.

З посиланням на приписи ст.ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України відповідач просить зменшити пеню до 5% від суми , визначеної шестимісячним періодом нарахування.

20.05.2026 від ТОВ УКРАЇНСЬКА ТРАНСФОРМАТОРНА КОМПАНІЯ через підсистему Електронний суд надійшла відповідь на відзив.

Позивач з доводами заперечень відповідача не погодився та зазначив, що вважає безпідставним застосування до спірних правовідносин приписів ч.6 ст. 232 ГК України, оскільки нарахування пені не здійснювалось за прострочення виконання зобов`язання відповідачем протягом чинності Господарського кодексу України, а здійснено в позовній заяві, яка подано до суду 22.04.2026, тобто вже після втрати чинності ГУ України, коди обмеження щодо періоду нарахування штрафних санкцій були відсутні.

Також зазначив, що пунктом 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269 , продовжуються на строк дії такого карантину.

Позивач також заперечив проти клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені до 5%, вказавши, що наявність обставин, які можуть стати підставою для зменшення розміру неустойки має бути доведена саме відповідачем шляхом подання відповідних доказів, проте як відповідачем подано до відзиву лише фінансову звітність за 2025 рік, інших доказів щодо обставин зазначених у відзиві відповідачем не надано.

Також позивач просить врахувати правові висновки викладені у постановах Великої палати Верховного суду від 18.02.2026 у справі № 911/969/24 та Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №922/3438/23.

Ухвалою суду від 21.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 17.06.2026.

15.06.2026 від ПАТ ЗАВОД МАЛОГАБАРИТНИХ ТРАНСФОРМАТОРІВ надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами.

В судовому засіданні 16.06.2026 заслухано вступне слово представника позивача.

Ухвалою суду від 17.06.2026 розгляд справи було відкладено на 16.07.2026.

В судове засідання 16.07.2026 представник відповідача не заявився.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання 16.07.2026 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судовому засіданні 16.07.2026, на підставі ст. 217 ГПК України, суд закінчив з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів.

Позивач підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити повністю, у задоволенні клопотання про зменшенні пені відмовити.

Заслухавши представника позивача, дослідивши докази, після переходу до стадії ухвалення судового рішення, в судовому засіданні, в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини) та повідомлено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.01.2021 між Приватним акціонерним товариством «Запоріжтрансформатор» (далі- Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Завод малогабаритних трансформаторів» (далі- Покупець) укладено Договір поставки № PDI001005 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1, 2.1 Договору, Постачальник зобов`язався передати (поставити) в обумовлені строки Покупцю товар (товари), а Покупець зобов`язався прийняти вказаний товар та сплатити за нього грошову суму. Поставці за Договором підлягає наступний товар: комплектуючі та матеріали до трансформаторів.

Згідно з п. 2.1 Договору, загальна кількість товару, що підлягає поставці, визначається специфікаціями, які є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору, поставка товару здійснюється у строки зазначені у специфікаціях, що є невід`ємною частиною Договору.

Пунктами 5.1,5.2 Договору визначено, що ціна товару визначається специфікаціями (додатками), що є невід`ємною частиною Договору та на момент укладання Договору (специфікація №1 до Договору) складає 5 184 998,95 грн, в т.ч. ПДВ 864166,49 грн.

Перелік товару був зазначений у Специфікації № 1 до Договору.

Згідно зі Специфікацією № 1 до Договору, строк поставки до 27.04.2022 р., порядок оплати 100 % передоплата.

Згідно з п. 6.3.1.1 Договору, за прострочення виконання зобов`язань за договором, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1% від ціни невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

Відповідно до п.6.3.12 Договору, пеня за порушення грошового зобов`язання за дійсним Договором обмежується розміром та порядком, визначеним законами.

На виконання умов Договору ПрАТ «Запоріжтрансформатор» поставило, а ПрАТ «Завод малогабаритних трансформаторів» прийняло обумовлений товар на суму 2 304 979,00грн, про що свідчать накладна на відпуск готової продукції №084382 від 26.05.2021 на суму 1272997,13 грн та накладна на відпуск готової продукції №0843393 від 30.06.2021 на суму 1031981,87 грн.

Відповідач оплату за отриманий товар не здійснив.

Отже, ПрАТ «Запоріжтрансформатор» виконав взяті на себе за Договором № PDI001005 зобов`язання, поставив товар на суму 2 304 979,00грн, проте, в порушення умов укладеного між сторонами Договору, відповідач взяті на себе зобов`язання з оплати в повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим, у відповідача утворилась заборгованість перед ПрАТ «Запоріжтрансформатор».

13.07.2021 між ПрАТ «Запоріжтрансформатор» (Первісний кредитор) та ТОВ «Інвестиційна Рада» (Новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги № РДІ001037.

Згідно з пунктом 1.1 Договору про відступлення права вимоги від 13.07.2021 № РДІ001037, за цим Договором Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові і стає кредитором за Договором поставки № РДІ001005 від 29.01.2021 р. (далі Основний договір), укладеним між Первісним кредитором та Приватним акціонерним товариством «Завод малогабаритних трансформаторів» (далі Боржник), в обсягах та межах, визначених п.п. 1.2, 4.1 цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору про відступлення права вимоги № РДІ001037 за цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання зобов`язань у сумі 1 985 457,82 грн (один мільйон дев`ятсот вісімдесят п`ять тисяч чотириста п`ятдесят сім гривень 82 копійки), в тому числі ПДВ.

Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА РАДА» від 06.06.2024 прийнято рішення про зміну найменування Товариства з ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНА РАДА» на Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ ПРОМАТОМ».

27.03.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ ПРОМАТОМ» (Первісний кредитор) та ТОВ «Українська трансформаторна компанія» (Новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги № 26/2703/1037.

Згідно з пунктом 1.1 Договору про відступлення права вимоги від 27.03.2026 № 26/2703/1037, Первісний кредитор передає (відступає), а Новий кредитор приймає (набуває) право вимоги щодо виконання Приватним акціонерним товариством «Завод малогабаритних трансформаторів» (ідентифікаційний код 13604900) (далі Боржник) зобов`язання зі сплати заборгованості за Договором поставки № РDІ001005 від 29.01.2021, укладеним між Приватним акціонерним товариством «Запоріжтрансформатор» та Приватним акціонерним товариством «Завод малогабаритних трансформаторів» (далі Основний договір) у розмірі 1449 922,85грн. (один мільйон чотириста сорок дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять дві гривні 85копійок), в тому числі ПДВ, належне Первісному кредиторові у відповідності до Договору про відступлення права вимоги від 13.07.2021 № РDІ001037, укладеному між Приватним акціонерним товариством «Запоріжтрансформатор» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ ПРОМАТОМ».

Відповідно до п. 1.2 Договору про відступлення права вимоги від 27.03.2026 № 26/2703/1037, сторони домовились, що з моменту підписання цього Договору до Нового кредитора переходить право вимоги щодо виконання Боржником зобов`язань Боржника зі сплати заборгованості за Основним договором у розмірі 1 449 922,85 грн (один мільйон чотириста сорок дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять дві гривні 85 копійок), в тому числі ПДВ.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву визнано наявність непогашеного боргу перед позивачем, який останній набув на підставі договорів відступлення права вимоги.

Відповідно до ч.1 ст. 75 ГК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки, наявність заборгованості стали підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Відповідно до приписів ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 724 939,10 грн та 3% річних у розмірі 172 572,67 грн за період з 28.04.2022 по 16.04.2026.

Також, на підставі п. 6.3 Договору позивач заявив до стягнення з відповідача пеню розмірі 2 062 799,60 грн, яка нарахована за період з 28.04.2022 (наступний день з дати поставки, встановленої Специфікацією № 1 до Договору поставки № РДІ001005 від 29.01.2021) по 16.04.2026.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, підставами виникнення зобов`язання правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї ж норми ЦК України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов`язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов`язання не встановлений або зазначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред`явлення вимоги, якщо зобов`язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору № PDI001005 від 29.01.2021, ПрАТ «Запоріжтрансформатор» поставлено відповідачу товар на загальну суму 2304 979,00 грн, що підтверджується накладними на відпуск готової продукції №084382 від 26.05.2021 на суму 1272997,13 грн та №0843393 від 30.06.2021 на суму 1031981,87 грн.

Виходячи зі змісту Договору, зокрема пункту 5.4 Договору та Специфікації № 1 від 29.01.2021, строк оплати товару 100% передплати.

Таким чином строки оплати за отриманий товар за наведеними накладними є 30.06.2021 та 26.05.2021.

Матеріалами справи доведено, а також визнано відповідачем, що ним не виконано умови Договору в частині оплати поставленого товару в понову обсязі, що призвело до невиконання грошового зобов`язання і виникнення боргу в розмірі 2304979,00грн.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На день розгляду спору відповідач доказів повної оплати за поставлений товар суду не надав, наявність заборгованості визнав.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, відповідно до п. 1.1 Договору № 26/2703/1037 від 27.03.2026 до позивача ТОВ «Українська транспортна компанія» перейшло право вимоги до боржника заборгованості за Договором поставки № PDI001005 від 29.01.2021 в розмірі 1 449 922,85 грн

Враховуючи умови договору відступлення права вимоги від 13.07.2021 та договору № 26/2703/1037 від 27.03.2026, заборгованість Приватного акціонерного товариства «Завод малогабаритних трансформаторів» перед ТОВ «Українська транспортна компанія», станом на день заявлення позовної заяви становить 1 449 922,85 грн.

В позовній заяві позивачем заявлено до стягнення суму основного боргу в розмірі 1 449 022,85 грн.

Частиною 2 ст. 237 ГПК України унормовано, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 449 022,85 грн основного боргу є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню в межах заявленої до стягнення суми 1 449 022,85 грн.

За порушення відповідачем зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати товару, позивачем, заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 2 062799,60 грн за період з 28.04.2022 по 16.04.2026.

Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Відповідно до п. 1 ст. 216 Господарського кодексу України (норми якого діяли на час виникнення спірних правовідносин), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання і заходу відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) й захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Водночас застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципів розумності та справедливості.

Пунктом 6.3.1.1 Договору визначено, що за прострочення виконання зобов`язань за договором, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1% від ціни невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

Відповідно до п.6.3.12 Договору, пеня за порушення грошового зобов`язання за дійсним Договором обмежується розміром та порядком, визначеним законами.

Факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати товару за договором підтверджується матеріалами справи, визнається відповідачем та є доведеним.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за період із 28.04.2022 по 16.04.2026.

Суд зауважує, що позивачем безпідставно визначено період для обчислення пені, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (норми якого діяли на час виникнення зобов`язання у відповідача), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами договору поставки сторонами не встановлювався іншим строк для нарахування штрафних санкцій за невиконання зобов`язань.

Відповідно до ч.6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 7 ст. розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України, було унормовано, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з ч. 2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому, п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 р. карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 12.03.2020 року, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України.

Таким чином, строк, визначений ст. 232 ГК України було продовжено до 01.07.2023.

При цьому, Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025.

При вирішення даного спору судом також враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанову Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 911/858/22 щодо застосування положень частини шостої статті 232 ГК України у взаємозв`язку з приписами пункту 7 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України такого змісту:" 5.55. Верховний Суд, проаналізувавши приписи статті 232 Господарського кодексу України з урахуванням положень пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України констатує, що приписи пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання більше ніж за шість місяців … 5.59. Водночас колегія суддів не може погодитися з висновком апеляційного господарського суду про те, що пункт 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачає не збільшення строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання понад строк, установлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, а продовження строку на звернення до суду з відповідними вимогами про стягнення штрафних санкцій, оскільки приписи статті 232 Господарського кодексу України не містять інших строків, аніж ті, які визначені частиною 6 цієї статті. 5.60. Наведений припис пункту 7 "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України є абсолютно визначеним та не передбачає розширеного чи звуженого тлумачення."

Відповідний правовий висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 911/3331/23, а також у постанові від 12.03.2025 у справі № 911/956/24, від 29.01.2026 у справі № 910/6337/23.

Також судом враховано, що Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2026 у справі № 910/22/24 дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від існуючого правового висновку про застосування пункту 7 "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України, зазначвши наступне : « 8.52. Зваживши наявність/відсутність підстав для висновку про застосування пункту 7 "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України, Об`єднана палата зважає на те, що:

- висловлений Верховним Судом висновок щодо застосування вказаної вище норми права не є неефективним, неясним, неузгодженим, необґрунтованим, незбалансованим, адже, як вже вказувалося вище, Закон України від 30.03.2020 № 540-IX містить різні строки, спрямовані не тільки на забезпечення права особи на судовий захист, але й на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у широкому спектрі правовідносин; застосований апеляційним судом телеологічний спосіб тлумачення не вказує на протилежне чи обмежувальне спрямування законодавчого акта;

- внаслідок скасування ГК України, як і внесення численних подальших зміни у дію Закону України від 30.03.2020 № 540-IX відбулася зміна суспільного контексту правозастосування;

- практика застосування пункту 7 "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України на рівні Верховного Суду є сталою, не містить розбіжностей та не викликає сумнівів у тлумачення цієї норми;

- чинне законодавство містить правові механізми приведення розміру неустойки у відповідність з принципами розумності та співмірності, зокрема, шляхом її зменшення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що правильним періодом для обчислення пені буде період з 28.04.2022 (дата на власний розсуд визначена позивачем та яка настала після строку виникнення зобов`язання) по 01.07.2023 (дату скасування карантину Перехідними положеннями ГК України).

За розрахунком суду, за період з 28.04.2022 по 01.07.2023 пеня складає 810 658,81 грн.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені є законними, проте обґрунтованою такою, що підлягає задоволенню є пеня в розмірі 810 658,81 грн.

Таким чином в частині стягнення пені вимоги позивача задовольняються частково.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 172572,67 грн та 724939,10 грн втрат від інфляції.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунки втрат від інфляції та 3% річних, судом встановлено, що вони є арифметично правильними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд зазначає наступне.

Клопотання мотивовано тим, що позивач не довів негативних наслідків саме для нього порушенням строків оплати, враховуючи що сам позивач набув право вимоги до відповідача на підставі договору з 27.03.2026, після багаторічного періоду прострочення.

Представник позивача проти зменшення пені заперечив, заявивши при цьому що відповідачем не додано доказів щодо обставин, зазначених у відзиві крім фінансового звіту за 2025 рік. В обґрунтування заперечень послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові № 911/969/24 від 18.02.2026.

Відповідно до 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як визначено у ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.

Водночас ні у зазначеній нормі, ні у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Такий підхід є усталеним у судовій практиці.

Згідно зі ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду, котрий при цьому користується доволі широкою дискрецією. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Зменшення неустойки є правом, а не обов`язком суду.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено такий правовий висновок: якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Як встановлено судом, відповідачем було допущено прострочення строків виконання зобов`язання з оплати за поставлений товар, внаслідок чого пеня складає 810 658,81 грн.

Суд не вважає розмір цієї пені несправедливим.

Також судом враховано, що відповідачем не надано належних доказів щодо наявності обставин, які б слугували підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Зокрема до відзиву відповідачем надано лише баланс (Звіт про фінансовий стан) за 2025 рік, звіт про фінансові результати за 2025 рік, звіт про власний капітал за 2025 рік.

Відсутність у даному спорі виключного випадку (відсутність документального підтвердження) для зменшення неустойки є підставою для відмови у задоволенні клопотання відповідача.

Суд зазначає, що не завдання позивачу саме матеріальних збитків у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором не може слугувати підставою для зменшення неустойки.

Відповідно ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи наведене, судом відмовляється у задоволенні клопотання відповідача про зменшення неустойки.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогами.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства ЗАВОД МАЛОГАБАРИТНИХ ТРАНСФОРМАТОРІВ (69600, м. Запоріжжя, Дніпровське шосе, буд. 3, ідентифікаційний код 13604900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКА ТРАНСФОРМАТОРНА КОМПАНІЯ (01010, м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка Михайла, буд. 4/6, поверх 8, ідентифікаційний код 38640538) основний борг в розмірі 1 449 022,85 грн (один мільйон чотириста сорок дев`ять тисяч двадцять дві гривні 85 коп.), 724 939,10 грн (сімсот двадцять чотири тисячі дев`ятсот тридцять дев`ять гривень 10 коп.) втрати від інфляції 172 572,67 грн (сто сімдесят дві тисячі п`ятсот сімдесят дві гривні 67 коп.) 3% річних, 810 658,81 грн (вісімсот десять тисяч шістсот п`ятдесят вісім гривень 841 коп.) пені, витрати по сплаті судового збору в розмірі 37 886,31 грн (тридцять сім тисяч вісімсот вісімдесят сім гривень 31 коп.)

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 27.07.2026.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.