Decision № 138445604, 23.07.2026, Commercial Court of Poltava Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2026 Справа № 917/635/26

Господарський суд Полтавської області у складі судді Мацко О.С., розглянувши після повернення з відпустки у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовною заявою Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, 38500, Полтавська обл., Полтавський р-н, с-ще Диканька, вул. Незалежності, 64а,

в інтересах держави в особі 1. Скороходівської селищної ради, 38813, Полтавська обл., Полтавський р-н, с-ще Скороходове, вул. Софіївська, буд. 15,

2. Державної екологічної інспекції Центрального округу, 36039, м. Полтава, вул. Коцюбинського, 6,

до Акціонерного товариства «Українська залізниця», 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройца, 5, в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариство «Українська залізниця», 61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7,

про стягнення 231 402,96 грн

Представники сторін: не викликались.

Суть спору:

Розглядається позовна заява Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Скороходівської селищної ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в розмірі 231 402,96 грн.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Аргументи учасників справи:

Викладені в позовній заяві вимоги прокурор обґрунтовує тим, що відповідач є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на території якої внаслідок здійснених заходів перевірки дотримання екологічного законодавства було виявлено здійснення незаконної порубки дерев. Прокурор посилається на те, що вина та протиправна поведінка відповідача, який є постійним лісокористувачем земельної ділянки, полягає у тому, що всупереч вимогам законодавства відповідач не виконав обов`язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулася незаконна рубка дерев невстановленими особами, чим спричинено шкоду державі, розрахунок розміру якої здійснено компетентною особою відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 р. № 665. Крім того, розрахунок шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу в результаті незаконної порубки дерев, підтверджено висновком судово-економічної експертизи від 27.12.2023 р., за яким розмір шкоди, завданий внаслідок незаконної порубки дерев, становить 231 402,96 грн. Під час розслідування кримінального провадження № 12022170450000049 від 15.02.2022 р. осіб, які вчинили незаконну порубку дерев, не встановлено. Предметом даного позову є стягнення з відповідача шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог лісового та природоохоронного законодавства.

07.04.2026 року від Державної екологічної інспекції Центрального округу до суду надійшло клопотання від 07.04.2026 р. (вх. № 4620), у якому позивач-2 просив позов Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву від 22.04.2026 р. (вх. № 5429 від 22.04.2026 р.) відповідач заперечував проти позову Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, посилаючись на те, що АТ «Укрзалізниця» не є постійним лісокористувачем, а є власником та балансоутримувачем майна залізничного транспорту загального користування, до складу якого входять і захисні лісонасадження у смугах відведення; саме АТ «Укрзалізниця» є потерпілою особою у кримінальному провадженні № 12022170450000049 від 15.02.2022 р, оскільки саме відповідачу було завдано матеріальної шкоди внаслідок незаконної рубки дерев у захисних лісонасадженнях , про що було невідкладно повідомлено правоохоронні органи, ініційовано внесення відповідних відомостей до ЄРДР, проведено відповідний комплекс заходів і т.д. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що відповідальність за заподіяну шкоду має покладатися виключно на винних осіб, які вчинили незаконну порубку лісу.

Крім того, відповідач вказує про те, що права та інтереси держави у даному спорі не порушені, а тому звернення прокуратури з позовом у даній справі суперечить вимогам ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, яка зобов`язує прокурора обґрунтовувати наявність виключних підстав для представництва інтересів держави.

У відповіді на відзив від 24.04.2026 р. (вх. № 5586 від 27.04.2026 р.) прокурор стверджував про те, що лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів, оскільки в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Дії відповідача щодо фіксування правопорушення жодним чином не спростовують його вини і не свідчать про вжиття усіх заходів щодо належного забезпечення охорони лісу.

Також у відповіді на відзив зазначено про те, що прокуратурою було дотримано порядок, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а тому наявні підстави для представництва окружною прокуратурою інтересів держави в особі Скороходівської селищної ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу.

04.05.2026 року від відповідача до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив від 04.05.2026 р. (вх. № 6009), яке ухвалою від 07.05.2026 р. залишене без розгляду.

Відповідно до ч. 5 ст. 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Оскільки судом не було визнано необхідним подання позивачем додаткових пояснень у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення їх без розгляду.

Інших заяв по суті спору до суду не надходило.

Виклад обставин справи, встановлених судом:

Начальником Люботинської виробничої дільниці ВП «Сумська дистанція захисних лісонасаджень» РФ «Південна залізниця» Костенком В.С. на відрізку пікету № 10 на 92 км. до пікету № 6 на 93 км. перегону «Коломак-Скороходове» в межах смуги відведення захисних лісонасаджень виробничого підрозділу «Сумська дистанція захисних лісонасаджень» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» було виявлено незаконну порубку 12 дерев породи дуб, ясен, різних діаметрів, про що подана заява про злочин від 17.03.2025 р.

На підставі вказаної заяви, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, було розпочате кримінальне провадження № 12022170450000049 від 15.02.2022 р. Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження, проведено огляд місця події, а саме відрізку пікету № 10 на 92 км. до пікету № 6 на 93 км. перегону «Коломак-Скороходове» в межах смуги відведення захисних лісонасаджень виробничого підрозділу «Сумська дистанція захисних лісонасаджень» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», в ході якого підтверджено вищенаведене.

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/117-23/19725-ЕК за результатами проведення судово-економічної експертизи від 27.12.2023 р., розмір шкоди внаслідок незаконної рубки дерев на землях лісового фонду ПЧЛУ-10, за умови застосування постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 р. № 665, з урахуванням вихідних даних, вказаних у копії протоколу огляду місця події від 15.02.2022 р., становить 231 402,96 грн.

Відповідно до ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Згідно з протоколом огляду місця події від 15.02.2022 р. незаконна порубка дерев здійснена в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5325455300:00:006:0001.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 454321422 від 01.12.2025 р. земельна ділянка з кадастровим номером 5325455300:00:006:0001 має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 791084753254, розташована у Полтавській області, Чутівський р-н, Скороходівська (колишня Артемівська) селищна рада, та знаходиться у постійному користуванні Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 002382 від 22.01.2004 р. виданого Південній залізниці, земельна ділянка площею 60,83 га, розташована на території Іскрівської сільської та Артемівської селищної рад, надана у постійне користування для експлуатації та обслуговування залізничного транспорту.

Статтею 63 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Статтею 2 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та ч. 2 загальних положень Статуту АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1094), визначено, що відповідач є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Регіональна філія «Південна залізниця» є відокремленим підрозділом юридичної особи АТ «Укрзалізниця» (відповідача).

Згідно з Розділом ІІ Положення про виробничий підрозділ «Сумська дистанція захисних лісонасаджень», затвердженого наказом регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 21.02.2023 р. № 103/Н (далі Положення), основними завданнями Дистанції є організація та виконання робіт щодо створення та утримання захисних лісонасаджень в межах землекористування Товариства, ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження захисних властивостей насаджень, організація охорони і захисту захисних лісонасаджень шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження, зокрема, від незаконних рубок, заготівля та реалізація деревини у встановленому порядку згідно чинного законодавства України та ін.

До основних функцій підрозділу, серед інших, входить забезпечення охорони захисних лісонасаджень від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу та дотримання норм і вимог щодо охорони навколишнього середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (п. 3.1, 3.11 Положення).

З огляду на вищевикладене, відповідач є постійним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 5325455300:00:006:0001, на якій було виявлено незаконну рубку дерев.

Під час розслідування кримінального провадження № 12022170450000049 від 15.02.2022 р. осіб, які вчинили незаконну порубку дерев, не встановлено.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст.1166 ЦК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

За загальним правилом, у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (відповідний висновок, зокрема, викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18).

Згідно з ч. 1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Згідно з ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення екологічного законодавства здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб`єктів екологічних правовідносин за рахунок інших суб`єктів правопорушників вимог екологічного законодавства і має компенсаційний характер, а також застосовується як вид майнової відповідальності - екологічно-правова санкція відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», як за порушення екологічно-правових зобов`язань у межах договірної відповідальності, так і за порушення встановлених вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у межах позадоговірної відповідальності.

Відповідно до статті 19 Лісового Кодексу України обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, покладено на постійних лісокористувачів.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб (ч. 1 ст. 86 ЛК України).

За змістом п. 5 частини другої статті 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Ст. 107 ЛК України визначено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Враховуючи викладене, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. При цьому вказані заходи мають бути ефективними та реальними, а не формальними.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому суд погоджується з доводами прокуратури про те, що неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17.

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто, у даному випадку, факту здійснення незаконної порубки дерев (п. 69 постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, п.58 постанови Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 927/32/23).

Враховуючи вищевикладене та матеріали справи, суд приходить до висновку, що протиправна поведінка відповідача полягає у бездіяльності, внаслідок якої він, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для рубки дерев, не здійснив комплекс заходів, які б запобігли збереженню лісу від незаконної рубки та порушенню лісового законодавства невстановленими особами.

Суд погоджується з доводами прокурора, викладеними у заявах по суті спору, та відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача, викладені у відзиві та запереченні, оскільки його дії щодо фіксування рубки дерев невстановленими особами та подання заяви про злочин самі по собі не свідчать про вжиття ним усіх належних заходів для забезпечення охорони лісу, та, в свою чергу, не доводять відсутність вини відповідача у спричиненні шкоди внаслідок незаконної рубки лісу на належній йому земельній ділянці.

Обґрунтованість розрахунку шкоди підтверджується матеріалами справи, відповідачем не спростована. Перевіривши наданий розрахунок, суд приходить до висновку, що його здійснено відповідно до вимог законодавства, зокрема, додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 р. № 665, в якому визначені такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу.

Правова позиція щодо необхідності застосування положень вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України до правовідносин за участю постійних лісокористувачів, які не дотримувались вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема, вона викладена в постанові 09.12.2019 р. у справі № 906/133/18, відповідачем в якій також було АТ «Укрзалізниця».

Частиною першою ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Змістом зазначеної вище статті Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також передбачено, що частина грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкода, заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища спрямовується до спеціально створених фондів охорони навколишнього природного середовища у відповідних місцевих бюджетах за місцем заподіяння екологічної шкоди, а відтак до фондів органів місцевого самоврядування, в адміністративних межах яких розташовані земельні ділянки, де здійснювались незаконні рубки лісових ресурсів.

Відповідно до Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 43 від 29.01.2013 р., завдані природним ресурсам збитки відшкодовуються шляхом перерахування коштів на єдиний розподільчий казначейський рахунок на тій адміністративній території, на якій скоєно правопорушення (для подальшого розподілу коштів між державним, обласним та місцевим бюджетами).

Згідно з частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Як вказано судом вище, відповідач заперечує наявність підстав для представництва органами прокуратури інтересів держави у спірних правовідносинах.

З цього приводу суд зазначає таке:

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 53 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Відповідно до норми, викладеної в ч.ч. 4, 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас, згідно із правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 06.07.2021 у справі № 922/3025/20, обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку й підтримувати екологічну рівновагу у взаємозв`язку з принципом обов`язковості додержання встановлених екологічних правил у ході здійснення господарської діяльності дає підстави для висновку про наявність прямого державного інтересу в забезпеченні реалізації відповідних положень нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері екологічної безпеки.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до переліку основних принципів охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема, збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об`єктів і комплексів, а також компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до ч. 3 ст. 1 Лісового кодексу (далі ЛК) України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

До лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі (ч. 1 ст. 4 ЛК України).

Основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів (ч. 1 ст. 25 ЛК України). Згідно зі ст. 94 ЛК України державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції (Держекоінспекції), затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, до повноважень Держекоінспекції належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок; пред`явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Відповідно до Положення, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 за № 30 (далі Положення), основними завданнями Державної екологічної інспекції Центрального округу є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах Полтавської та Черкаської областей.

Відповідно до п. 5 ч. 2 розділу ІІ цього Положення, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Частинами 9, 10 розділу ІІ Положення про Держекоінспекцію у Центральному окрузі передбачено, що Держекоінспекція розраховує розмір збитків, шкоди, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, виступає позивачем та відповідачем у судах, тощо.

З огляду на викладене, суд констатує, що Державна екологічна інспекція у Центральному окрузі є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання лісових ресурсів у спірних правовідносинах, тобто є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.

Селищні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Для фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля, утворюються місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища (ч. 1 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесене здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області» місце, в якому виявлено незаконну порубку дерев, входить до складу території Скороходівської селищної територіальної громади.

Матеріалами підтверджено, що самовільна порубка мала місце у смузі захисних лісонасаджень, що розташована на території Скороходівської селищної територіальної громади Полтавського району Полтавської області.

Таким чином шкода, завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Скороходівської селищної ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Скороходівської селищної ради на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету.

З огляду на зазначене, Скороходівська селищна рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а тому також є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.

Диканською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», з метою отримання інформації щодо відшкодування шкоди та вжитих заходів, листом від 05.01.2026 р. № 51/3-70 ВИХ-26 (том 1, а. с. 18-19 ) було поінформовано Державну екологічну інспекцію Центрального округу та Скороходівську селищну раду щодо наявного правопорушення та можливості звернення до суду з позовом про відшкодування збитків, спричинених незаконною рубкою лісу.

Державна екологічна інспекція Центрального округу листом від 14.01.2026 р. № 06- 08/257 (том 1, а. с. 16) повідомила окружну прокуратуру, що заходи позовного характеру стосовно відшкодування шкоди, завданої незаконною рубкою дерев, не здійснювались. Поряд з цим, просила вжити заходів представницького характеру Глобинську окружну прокуратуру для того, щоб інтереси держави не залишалися незахищеними.

Скороходівська селищна рада листом від 13.01.2026 р. № 02.1-28/82 (том 1, а. с. 17 ) повідомила, що заходи щодо стягнення заподіяної шкоди внаслідок незаконної порубки селищною радою не вживалися, з посиланням на відсутність у Скороходівської селищної ради необхідних матеріалів кримінального провадження. При цьому селищна рада також не заперечувала проти вжиття заходів представницького характеру Диканською окружною прокуратурою.

Судом приймається до уваги, що Державна екологічна інспекція Центрального округу та Скороходівська селищна рада були достовірно обізнані про вчинення незаконної рубки лісу, щонайменше, з 05.01.2026 р. (дата отримання звернення прокурора).

Зазначені обставини свідчать про усвідомлену пасивну поведінку уповноважених суб`єктів владних повноважень щодо нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, внаслідок чого спричинена незаконною рубкою дерев шкода не відшкодована, що призводить до ненадходження коштів до бюджетів різних рівнів.

Вказане, в свою чергу, свідчить про неналежне здійснення повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах Державною екологічною інспекцією Центрального округу та Скороходівською селищною радою, внаслідок чого у прокурора виникає право на звернення із позовною заявою до суду з метою захисту її інтересів.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у справі № 360/4969/21, яка ґрунтується на висновках Верховного Суду у справах №№ 903/129/18 912/2385/18, 910/11956/20, 920/821/18, 920/266/19,805/430/18-а, 922/3025/20, факт неподання уповноваженим органом, що мав змогу захистити інтереси держави, позову, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з позовом.

Листом № 51/3-1876вих-26 від 27.03.2026 р. Державну екологічну інспекцію Центрального округу та Скороходівську селищну раду було повідомлено прокурором в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про представництво окружною прокуратурою в суді інтересів держави шляхом пред`явлення відповідного позову (том 1, а. с. 15).

За таких обставин, суд вважає, що прокурором доведено наявність підстав для захисту інтересів держави шляхом пред`явлення позову в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Державної екологічної інспекції Центрального округу та Скороходівської селищної ради про стягнення з АТ «Укрзалізниця» заподіяної шкоди.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що Другий сенат Конституційного Суду України 3 грудня на пленарному засіданні ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп», яке звернулося до Суду з клопотанням перевірити на відповідність статті 1311 Конституції України приписи абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697VII зі змінами (далі Закон).

Вирішуючи питання про відповідність Конституції України абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в частині «прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави», Суд виходив із того, що об`єктивно неможливо вичерпно визначити в Законі зміст поняття «інтереси держави» без ризику істотного зниження ефективності здійснення відповідної функції прокуратури, з покладеного на прокурора обов`язку доводити підстави для представництва, а також із того, що здійснення представництва прокурором порушених чи загрожених інтересів держави можливе лише після підтвердження судом наявності підстав для цього. З огляду на зазначене Суд дійшов висновку, що абзац перший частини третьої статті 23 Закону у відповідному аспекті не суперечить Конституції України.

Водночас суд наголосив, що законодавець має обов`язок та не позбавлений можливості конкретизувати перелік випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема вказавши на критерії/ознаки їх установлення, для визначення меж дискреції прокурора та суду без шкоди для ефективності виконання прокуратурою покладеної на неї функції.

Невизначення в Законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв`язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб`єктивним розумінням того, що означає «не здійснює» або «неналежним чином здійснює». Це вказує на те, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, є такою, що її межі не визначені Законом чітко і зрозуміло. Унаслідок цього винятковий процесуальний інструмент прокуратури перетворено на універсальний механізм представництва інтересів держави в суді, чим розширено зміст відповідної конституційної функції прокуратури.

Отже, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать статтям 6, 8, пункту 3 частини першої статті 1311 Основного Закону України.

Установивши невідповідність Конституції України окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Суд відтермінував утрату ними чинності. Так, у Рішенні встановлено, що вони втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Суд також постановив, що дія Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Відтак, суд відхиляє заперечення відповідача в цій частині (стосовно наявності повноважень прокуратури).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладених вище обставин, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 2 776,84 грн.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 237, 238, 252 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса вул. Єжи Ґедройца, 5, м. Київ, 03150 ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса вул. Євгена Котляра, 7, м. Харків, 61052, ЄДРПОУ 40081216) на користь Скороходівської селищної ради (38813, Полтавська обл., Полтавський р-н, с-ще Скороходове, вул. Софіївська, буд. 15, код ЄДРПОУ 21047276, р/р UA458999980333159331000016596, ГУК Кайзначейства України у Полтавській області / смт. Скороходове / 24062100, код отримувача (ЄДРПОУ) 37959255) 231 402,96 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса вул. Єжи Ґедройца, 5, м. Київ, 03150 ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса вул. Євгена Котляра, 7, м. Харків, 61052, ЄДРПОУ 40081216) на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910060) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2776,84 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 23.07.2026 р.

Суддя О.С. Мацко