Court ruling № 138440340, 23.07.2026, Zaliznychnyi District Court of Lviv City

Справа № 2-2869/02

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді - Гедз Б.М.

за участю секретаря судових засідань Сеньків Х.М.

скаржника ОСОБА_1

представника скаржника адвоката Романця А.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Залізничного районного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

Представник ОСОБА_1 - адвокат Романець А.Б. звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із скаргою на дії державного виконавця Залізничного районного відділу державної виконавчої служби у м. Львові ЗМУ МЮУ, в якій просить визнати дії/бездіяльність Залізничного відділу державної виконавчої служжби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо незняття арешту з манйа ОСОБА_1 , який був накладений при примусовому виконанні виконавчого документа № 2-2369, виданого 05.02.2002 Залізничним районним судом м. Львова про стягнення із ОСОБА_2 , 1958 р.н., ОСОБА_1 , 1979 р.н., солідарно на користь ЛКП "Залізничнетеплоенерго" 1957,60 грн боргу, 51 грн державного мита на підставі постанови про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.11.2002; зобовязати Залізничний відділ Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт з належного ОСОБА_1 майна, який був накладений при примусовому виконанні виконавчого документу № 2-2369, виданого 05.02.2002 Залізничним районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 , 1958 р.н., ОСОБА_1 , 1979 р.н., солідарно на користь ЛКП "Залізничнетеплоенерго" 1957,60 грн боргу 51 грн державного мита на підставі постанови про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.11.2002.

В обґрунтування поданої скарги представник зазначає, що Залізничним відділом Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) при примусовому виконанні виконавчого документа №2-2369, виданого 05.02.2002 Залізничним районним судом м. Львова про солідарне стягнення із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ЛКП «Залізничнетеплоенерго» 1957,60 грн боргу та 51 грн державного мита на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.11.2002 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , що проживають за адресою: АДРЕСА_1 та заборонено здійснювати відчуження щодо будь-якого майна, що належить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . Згідно із відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у реєстрі містяться записи про обтяження за № 4373889 від 19.01.2007 та за № 4373910 від 19.01.2007, здійснених на підставі постанови Залізничного ВДВС від 14.11.2002 та внесено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна. Відповідно до листа ЛКП «Залізничнетеплоенерго» від 04.11.2025 повідомлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сплатили борг за виконавчим листом № 2/2369 від 15.03.2002, виданим Залізничним районним судом м. Львова про стягнення на користь ЛКП «Залізничнетеплоенерго» заборгованості за спожиту теплову енергію. В зв`язку із чим ЛКП «Залізничнетеплоенерго» просило виконавче провадження щодо стягнення заборгованості згідно даного виконавчого документа закінчити. Однак на запит адвоката скаржниці до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові ЗМУ МЮ виконавчою службою повідомлено, що згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо боржника ОСОБА_1 наявний арешт за номером обтяження № 4373910, та арешт щодо боржника ОСОБА_2 за номером обтяження № 4373910, які внесені на підставі виконавчого документа 2-2369 від 05.02.2002, повідомлено про відсутність підстав у відповідності до вимог ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» для зняття виконавцем арешту, а матеріали виконавчого провадження знищені за закінченням терміну зберігання. Представник вказує на те, що обтяження у вигляді арешту майна, яке належить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на праві власності створює перешкоди у здійсненні права володіти, користуватись та розпоряджатись майном, при цьому таке обтяження продовжує існувати незважаючи на фактичне виконання в повному обсязі рішення, на підставі якого було видано виконавчий документ, а саме сплатою заборгованості за виконавчим листом № 2/2369 та факт знищення матеріалів виконавчого провадження за закінченням строків його зберігання. Вважає, що не знявши арешт з нерухомого майна ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , накладений на виконання виконавчого документа № 2-2369, посадовими особами Залізничного ВДВС у місті Львові ЗМУ МЮ допущено бездіяльність. Просить скаргу задовольнити.

Скаржниця та її представник адвокат Романець А.Б. у судовому засіданні вимоги скарги підтримали у повному обсязі із підстав та обставин, викладених у скарзі та просили суд задовольнити скаргу.

Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові ЗМУ МЮ (м. Львів) належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду скарги, явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, тому суд приходить до висновку про можливість розгляду скарги за відсутності державного виконавця та скаржника.

Заслухавши пояснення скаржниці та її представника, дослідивши матеріали скарги, суд приходить до висновку.

Судом встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 лютого 2002 року у справі № 2-2869/2002 за позовом ЛМКП «Залізничнетеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за спожиту теплову енергію задоволено позов ЛМКП «Залізничнетеплоенерго» та ухвалено стягнути із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно в користь Львівського міського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» 1 957 грн 60 коп боргу та в дохід держави 51 грн 00 коп. державного мита.

Згідно із відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на об`єкт нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано Першою львівською державною нотаріальною конторою 19.01.2007 (за архівними даними від 13.12.2002 № реєстра: 507619-3132) обтяження: арешт на підставі постанови, В-3, від 14.11.2002 Залізничний ВДВС на власників ОСОБА_2 за реєстраційним номером обтяження: 4373889 та на ОСОБА_1 за реєстраційним номером обтяження: 4373910.

Як встановлено із представленої суду копії постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія: АА № 490514, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Залізничного районного управління юстиції Улич Є.О. 14 листопада 2002 року при примусовому виконанні виконавчого документа № 2-2369, виданого 05.02.2002 Залізничним місцевим судом про стягнення з ОСОБА_2 , 1958 р.н., ОСОБА_1 , 1979 р.н., солідарно на користь ЛМКП «Залізничнетеплоенерго» 1 957,60 грн, 51 грн державного мита постановлено накласти арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити здійснювати відчуження будь-якого майна, яке їм належить.

Згідно із листа ЛКП «Залізничнетеплоенерго» від 04.11.2025, адресованого начальнику Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів, ЛКП «Залізничнетеплоенерго» просило виконавче провадження щодо стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , які роживають за адресою: АДРЕСА_1 згідно виконавчого листа № 2-2369, виданого Залізничним районним судом м. Львова закінчити у зв`язку із сплатою останніми боргу за вказаним виконавчим листом.

На адвокатський запит Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові листом № 64085/9 від 16.06.2026 повідомив, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо боржника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 державним виконавцем на підставі виконавчого документа № 2-2369 від 05.02.2002 накладено арешт на нерухоме майно зазначених боржників, зокрема за номером запису обтяження № 4373889 на ОСОБА_2 та за номером запису обтяження № 4373910 на ОСОБА_1 . Більш детальну інформацію надати неможливо у зв`язку із знищенням матеріалів виконавчого провадження за закінченням терміну зберігання. Згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у Відділі перебували інші виконавчі провадження, а саме: ВП № 42310687 з виконання судового наказу № 462/5601/13 від 29.07.2013, виданий Залізничним районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЛКП «Левандівка» боргу у сумі 1 237,53 грн, заборгованість не погашена, та ВП № 44036018 з виконання судового наказу № 462/5601/13-ц від 29.07.2013, виданий Залізничним районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ЛКП «Богданівка» боргу у сумі 1 237,53 грн, заборгованість не погашена. 28.05.2014 та 20.08.2024 вказані виконавчі провадження постановою державного виконавця направлено за належністю до іншого відділу ДВС. Водночас у Відділу відсутні правові підстави для зняття арешту з майна боржника, оскільки відповідно до ч. 4, 5 ст. 59 Закону України визначено вичерпний перелік підстав зняття арешту з усього майна боржників чи його частини та роз`яснено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону N 1404-VIII).

Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV в статті 50 (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) визначені наслідки завершення виконавчого провадження, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Поруч з цим, відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Вивчивши зміст рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05.02.2002 у цивільній справі № 2-2869/2002 за позовом ЛМКП «Залізничнетепоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за спожиту теплову енергію, а також постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АА № 4900514 від 14.02.2002 з примусового виконання виконавчого документа № 2-2369, виданого Залізничним районним судом м. Львова 05.02.2002, вбачається наявність розбіжності у зазначенні реквізитів виконавчого документа, на примусове виконання якого Залізничним відділом ДВС у місті Львові було відкрито виконавче провадження у межах якого і накладено спірний арешт на майно боржників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Разом з тим, з аналізу змісту матеріалів скарги у їх сукупності, очевидним є факт допущення технічної описки в зазначенні номера виконавчого документа, а саме рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05.02.2002 постановлено у справі за № 2-2869, постанову про арешт майна боржника від 14.11.2002 винесено державним виконавцем на примусове виконання виконавчого документа за № 2-2369, виданого 05.02.2002 Залізничним районним судом м. Львова, оскільки як встановлено судом із вказаних документів, виклад резолютивних частин і рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05.02.2002, і постанови про арешт майна від 14.02.2002 на виконання виконавчого документа, виданого Залізничним районним судом м. Львова 05.02.2002 є ідентичними за своїм змістом, а саме стосуються стягнення із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно на користь ЛМКП «Залізничнетеплоенерго» 1 957,60 грн боргу та 51 грн державного мита, тобто зазначено одних й тих самих боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , одного й того самого стягувача ЛМКП «Залізничнетеплоенерго» та однаковий розмір заборгованості у сумі 1957,60 грн і державного мита 51 грн.

Таким чином, досліджені судом докази у своїй сукупності свідчать про те, що зміст судового рішення від 05.02.2002 у справі № 2-2869 як виконавчого документа, на підставі якого Залізничним відділом ДВС у місті Львові надалі відкрито виконавче провадження у межах якого було винесено постанову про арешт майна боржників, відомості про що внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційними номерами обтяження: № 4373889 та № 4373910 повністю відповідає змісту постанови про накладення арешту від 14.11.2002 у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого документа № 2-2369 від 05.02.2002.

Разом з тим, під час судового розгляду скарги із відповіді Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові на запит представника ОСОБА_1 адвоката Романець А. щодо зокрема і зняття арешту встановлено, що виконавче провадження у межах якого державним виконавцем 14.11.2002 було винесено постанову про накладення арешту на майно боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на примусове виконання рішення Залізничного районного суду м. Львові від 05.02.2002 про стягнення на користь ЛМКП «Залізничнетеплоенерго» заборгованості у розмірі 1 957,60 грн та 51 грн державного мита, знищено за закінченням терміну зберігання такого.

Так, Наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5 затверджено Правила ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше 01 серпня поточного року та 01 лютого наступного року (пункт 1 Розділу Х «Передача до архіву виконавчих проваджень» Правил).

Розділом ХІ «Знищення справ та виконавчих проваджень» Правил врегульовано порядок та підстави знищення матеріалів виконавчого провадження.

Пунктами 1, 2 зазначеного розділу Правил визначено, що передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню.

Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Отже, Правилами визначено, що у разі завершення виконавчого провадження, зокрема у зв`язку із поверненням виконавчого документа стягувачу, матеріали виконавчого провадження передаються до архіву та зберігаються протягом трьох років, після чого підлягають знищенню.

Водночас, як зазначено в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду до постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), що підтверджує неодмінність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire v. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Якщо такого мотивування немає, це є проявом свавілля держави.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ наголосив на неприпустимості свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

ЄСПЛ вказав на неодмінність перевіряти обмеження прав людини, передбачені у національному законі, визначати наявність обставин для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.

Обмеження прав має передбачатися національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження. Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатися у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадян.

Закон має відповідати критеріям якості обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.

Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.

Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не метою, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним, безальтернативним та достатнім, а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

Аналогічного змісту покликання містяться і у постанові Верховного Суду від 03 червня 2026 року.

Зокрема Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009, від 10 грудня 2025 року в справі № 202/5715/24, від 01 квітня 2026 року в справі № 711/6615/24 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Такі ж висновки наведені в постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року в справі № 753/12589/23, від 26 липня 2024 року всправі № 761/687/14, від 07 липня 2021 року в справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року в справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року в справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року в справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

За результатами дослідження обставин справи у межах розгляду скарги ОСОБА_1 встановлено, що виконавче провадження у межах якого накладено оспорюваний арешт знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання, інформація про підстави завершення виконавчого провадження у відділу державної виконавчої служби у зв`язку із знищенням виконавчого провадження відсутні, при цьому таке виконавче провадження та прийняття рішення про накладення арешту на виконання рішення суду про стягнення із боржників заборгованості у розмірі 1 957,60 грн та 51 грн державного мита мало місце більше 20 років тому.

Згідно із листа ЛКП «Залізничнетеплоенерго» від 04.11.2025 як стягувача за згаданим виконавчим провадженням повідомлено, що борг за виконавчим листом № 2-2369, виданим Залізничним районним судом м. Львова про стягнення на користь ЛКП заборгованості за спожиту теплову енергію сплачено.

Будь-які відомості про повторне звернення стягувача із вказаним виконавчим листом щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-2369 (судового рішення у справі № 2-2869) чи існування будь-яких інших виконавчих проваджень за участю тих самих стягувача та боржників, для забезпечення виконання яких можливо було б використати встановлене 14.11.2002 обмеження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційними номерами обтяження: № 4373889 та № 4373910, матеріали справи не містять, відділом державної виконавчої служби також не представлено.

Відтак, із врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що збереження надалі арешту за реєстраційними номерами обтяження: № 4373889 та № 4373910 майна боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутності відкритого виконавчого провадження і можливості продовження виконання судового рішення, на виконання якого було відкрито таке виконавче провадження та накладено арешт, відсутності претензій стягувача до боржників щодо виконання згаданого судового рішення, суд приходить до висновку про відсутність підстав, які б свідчили на даний час про виправданість такого рівня втручання у право на мирне володіння своїм майном боржниками.

Відповідно до вимог ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

За наведеного, вимоги скарги в частині, що стосуються зняття арешту з нерухомого майна боржників за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного на виконання постанови державного виконавця від 14.11.2002 з примусового виконання судового рішення № 2-2869 (виконавчий документ № 2-2369) підставні та підлягають задоволенню та відповідно до вимог ст. 451 ЦПК України слід зобов`язати вжиття дій уповноважену посадову особу Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо зняття арешту з об`єкта нерухомого майна боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_1 : квартири АДРЕСА_2 відомості про обтяження внесено 19.01.2007 реєстратором: Першою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером: 4373889 щодо ОСОБА_2 та за № 4373910 щодо ОСОБА_1 на підставі постанови від 14.11.2002 у межах виконавчого провадження на виконання виконавчого документа № 2-2369 від 05.02.2002 (рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05.02.2002 у справі № 2-2869).

Поруч з цим, що стосується заявлених вимог скарги про визнання протиправною бездіяльністю Залізничного відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту суд приходить до такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

В межах розгляду скарги встановлено, що скаржниця у позасудовому порядку зверталась до Залізничного відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із вимогою про зняття арешту з належного їй майна, на що Залізничним відділом ДВС повідомлено про відсутність в органу виконавчої служби повноважень на зняття арешту з огляду на відсутність підстав, визначених ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» та відсутність матеріалів виконавчого провадження у зв`язку із знищенням таких за закінченням терміну їх зберігання.

Так, суд звертає увагу на те, що ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Наведений перелік підстав для самостійного зняття виконавцем арешту є вичерпним.

Поруч з цим, ч. 5 наведеної статті передбачає, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відтак, у даному випадку немає правових підстав для визнання неправомірною бездіяльністю державного виконавця щодо не зняття арешту з майна боржника, оскільки у зв`язку із наявністю обставин, коли з об`єктивних причин перестала існувати правова мета накладення арешту на майно боржника, а повноваження виконавця в частині щодо зняття арешту обмежені ст. 59 ЗУ "Про виконавче провадження", вирішення питання зняття арешту віднесено до компетенції суду.

Керуючись ст.2, 4, 18, 76-82, 259, 260, 268, 447, 448 ,450, 451 ЦПК України,

постановив:

скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Залізничного районного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Зобов`язати уповноважену посадову особу Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вжити необхідних дій для зняття арешту з об`єкта нерухомого майна боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , а саме: квартири АДРЕСА_2 відомості про обтяження внесено 19.01.2007 реєстратором: Першою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером: № 4373889 щодо ОСОБА_2 та за реєстраційним № 4373910 щодо ОСОБА_1 на підставі постанови від 14.11.2002 у межах виконавчого провадження на виконання виконавчого документа № 2-2369 від 05.02.2002 (рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05.02.2002 у справі № 2-2869).

В іншій частині заявлених вимог скарги відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Суддя: (підпис) Б.М.Гедз

З оригіналом згідно. Оригінал ухвали знаходиться у справі № 2-2869/02

Суддя: Б.М.Гедз