Court ruling № 138401739, 22.07.2026, Khadzhybeyskyi District Court of Odesa City (until 25.04.2025 - Malynovskyi District Court of Odesa City)

Справа № 521/12452/26

Номер провадження № 2/521/8333/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Одеса

Суддя Хаджибейського районного суду міста Одеси Шевчук Н.О., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті Груп», як правонаступника ПАТ «КБ «НАДРА» (61003, м. Харків, провул. Подільський, 15, кв. 15, ЄДРПОУ 41487593), Третя особа: Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одеса Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (65005, м. Одеса. вул. Старицького, 10 А, ЄДРПОУ:41405463) про звільнення майна з-під арешту

ВСТАНОВИВ:

20.07.2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Литвиненко Анастасія Миколаївна через підсистему ЄСІТС «Електронний Суд» звернулася до Хаджибейського районного суду міста Одеси із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті Груп», як правонаступника ПАТ «КБ «НАДРА», Третя особа: Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одеса Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якій просить суд зняти арешт зі всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом припинення обтяження арешту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 7379021, зареєстрованого на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 45047191 від 10.10.2014 року, винесеної державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Галкіним Дмитром Павловичем.

Зокрема, обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивачка вказала, що їй на праві приватної власності належить нерухоме майно , а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

Проте, 04.12.2025 року з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, їй стало відомо, що відносно вказаного вище нерухомого майна існує постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 45047191, видана 10.10.2014 року ОСОБА_2 , Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Як зазначила позивачка, з метою поновлення свого порушеного права вона спочатку звернулася до Приморського районного суду міста Одеси зі скаргою на бездіяльність Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просила визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з її майна та зобов`язати державного виконавця зняти арешт, накладений у межах виконавчого провадження № 45047191. Проте, ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 14.05.2026 року у справі № 522/12703/13-ц у задоволенні зазначеної скарги було відмовлено. При цьому, як вказала позивачка, суд дійшов висновку, що державний виконавець не наділений повноваженнями самостійно знімати арешт у спірних правовідносинах, а тому відсутні підстави для визнання його бездіяльності протиправною та у всіх інших випадках арешт з майна може бути знятий виключно за рішенням суду.

Позивач вважає, що подальше існування зазначеного арешту є безпідставним, непропорційно обмежує її право власності та не має правового виправдання за відсутності відкритого виконавчого провадження, з огляду на що позивач звернулася до суду з цим позовом про звільнення майна з-під арешту.

Після надходження позовної заяви, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.

21.07.2026 року цивільна справа №521/12452/26 надійшла у провадження судді Шевчук Н.О.

Ознайомившись із матеріалами позовної заяви, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження, враховуючи таке.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч. 1 ст. 19 ЦПК України регламентовано, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У ст. 447 розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Таким чином, розділом VII ЦПК України встановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведено у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 ЦПК України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.

Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.

Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд зняти арешт зі всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом припинення обтяження арешту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 7379021, зареєстрованого на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 45047191 від 10.10.2014 року, винесеної державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Галкіним Дмитром Павловичем.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 ЦПК України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивачка 16.01.2026 року зверталася зі скаргою на бездіяльність начальника Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у якій просила суд визнати протиправною бездіяльність Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо не зняття арешту з усього її майна накладеного в рамках виконавчого провадження № 45047191; зобов`язати Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з усього нерухомого майна, накладеного в рамках виконавчого провадження №45047191, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 10.10.2014 року Першим Малиновським ВДВС Одеського міського управління юстиції.

При цьому, розглядаючи дану скаргу судом було встановлено наступні обставини:

04.12.2025 року з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта, заявниці стало відомо, що існує постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження: Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 45047191, виданий 10.10.2014, видана ОСОБА_2 , Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

09.04.2014 року на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.01.2013 року у справі № 522/12703/13-ц судом видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь ПАТ «КБ «НАДРА» у розмірі 348 187,47 грн.

10.10.2014 року державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Галкіним Д.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 45047191 з примусового виконання виконавчого листа від 09.04.2014 року у справі № 522/12703/13-ц, а також про звернення стягнення на майно боржника.

10.10.2014 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження державним виконавцем Галкіним Дмитром Павловичем, Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Постановою від 30.06.2015 року виконавче провадження № 45047191 з виконання виконавчого листа від 09.04.2014 року у справі № 522/12703/13-ц закінчено згідно п.10. ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме ВП передано до виконання до 2-го Малиновського ВДВС.

08.12.2025 року заявниця звернулася до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про зняття арешту з майна.

25.12.2025 року була направлена відповідь № 217222 від 08.12.2025 року від Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у якій вказується, що заява була розглянута в межах компетенції та було повідомлено, що у виконавця на момент розгляду заяви відсутні правові підстави та механізми для винесення постанови про зняття арешту з майна у рамках даних виконавчих проваджень. У процесі проведеної перевірки інформації викладеної у заяві було встановлено, що відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, зокрема відомостей, що містяться у ВП - спецрозділ, на примусовому виконанні у відділі перебували виконавчі провадження, боржником по яких виступає ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зокрема: виконавче провадження 45047191 з примусового виконання виконавчого листа 522/12703/13-ц виданого 09.04.2014 Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «НАДРА» заборгованості у розмірі 348187,47 грн. (закінчено 30.06.2015 року на підставі п. 10 ст. 49 Закону -направлення ВД за належністю до іншого відділу ДВС). Цим листом також повідомлено що строк зберігання виконавчих проваджень переданих до архіву державної виконавчої служби становить три роки, після спливу якого виконавчі провадження підлягають знищенню, у зв`язку з чим надати інформацію не видається можливим. Також повідомлено, що у виконавця на момент розгляду заяви відсутні правові підстави та механізми для винесення постанови про зняття арешту з майна у рамках даних виконавчих проваджень . Згідно приписів закону по завершеному виконавчому провадженню виконавець не може вчиняти виконавчі дії.

25.05.2016 року постановою державного виконавця Малиновського ВДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області Котик К.В. було знову відкрито виконавче провадження №51269487 з примусового виконання виконавчого листа від 09 квітня 2014 року у справі № 522/12703/13-ц.

Постановою від 29.06.2016 року виконавчий лист було повернуто стягувачу згідно п.5 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» - неможливості встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання боржника).

29.06.2016 року скасовано виконавчу дію без затвердження та постановою від 05.07.2016 року повернуто виконавче провадження стягувачеві згідно з п.9 ч.1 ст.47 Закону.

02.11.2017 року державним виконавцем Першого Малиновського ВДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області Шенгелая М.А., розглянувши заяву щодо примусового виконання виконавчого листа №522/12703/13-ц щодо боржника ОСОБА_1 видано Повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання згідно п.8 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» (не додано підтвердження авансового внеску).

За наслідками розгляду вказаної скарги, Приморським районним судом міста Одеси у справі №522/12703/13-ц, ухвалою від 14.05.2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та зобов`язання вчинити певні дії, стягувач ПАТ «Комерційний Банк НАДРА» відмовлено, роз`яснено порядок оскарження вказаної ухвали.

Таким чином, як встановлено судом з позовної заяви, позивач у справі №521/12452/26 є однією із відповідачів у справі №522/12703/13-ц та стороною у виконавчому провадженні, на майно якої 10.10.2014 року державним виконавцем Галкіним Дмитром Павловичем, Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, накладено арешт відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження, та за наслідками розгляду скарги якої судом останній у її задоволенні було відмовлено.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Отже, сторона виконавчого провадження не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 року у справі № 712/12136/18 викладено висновок, що «боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.09.2021 року у справі № 369/3757/20 зазначено, що «у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували того, що вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. А за таким позовом позивач має бути відповідачем у справі.»

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.09.2021 року у справі № 234/18525/19 та від 20.10.2021 року у справі № 236/789/21 вказано, що «в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно позивача, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 904/51/19, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 року, у справі № 712/12136/18, у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 року у справі № 127/11276/20, у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі № 369/3757/20, підстав відступити від зазначених висновків судом не встановлено».

Вказане також підтверджується правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.03.2024 року у справі №303/6292/20.

Отже, у даному разі заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як її майно арештовано державним виконавцем, і вона є боржником за виконавчим провадженням, яке є завершеним, проте, не закінченим, що є неможливим відповідно до вимог ст. 42, 48, 175, 447 ЦПК України.

Таким чином, питання зняття арешту з майна, яке не пов`язане зі спором про право на це майно, як у даному разі, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, а тому такі вимоги слід розглядати за правилами розділу VIІ ЦПК України, чим заявник і скористався раніше.

Керуючись п. 1 ч. 2 ст. 186, 260, 353, 447 ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті Груп», як правонаступника ПАТ «КБ «НАДРА» (61003, м. Харків, провул. Подільський, 15, кв. 15, ЄДРПОУ 41487593), Третя особа: Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одеса Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (65005, м. Одеса. вул. Старицького, 10 А, ЄДРПОУ:41405463) про звільнення майна з-під арешту.

Роз`яснити позивачу, що вона не позбавлена права на звернення до суду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України із відповідною скаргою на дії або бездіяльність державного виконавця.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали складено та підписано 22.07.2026 року.

Суддя: Н.О. Шевчук