Decision № 138364639, 21.07.2026, Desnianskyi District Court of Kyiv City

Номер провадження 2/754/6898/26

Справа №754/4360/26

РІШЕННЯ

Іменем України

21 липня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «ФК «Профіт Капітал» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 15.10.2020 року між ТОВ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3755639, шляхом обміну електронними повідомленнями та прийняття умов, підписаний в порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію». Відповідно до п.2 кредитного Договору, кредитодавець надав клієнту кредит в сумі 10 850,00 грн. строком на 26 днів, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми позики. Кредитодавець на виконання умов договору надав позичальнику грошові кошти, однак відповідач своїх зобов`язань за договором не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 15.10.2020 року (дата відступлення права вимоги) становить 30 223,76 грн. 10.07.2020 року між ТОВ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" та позивачем було укладено Договір факторингу №10072020. 27.05.2021 року між сторонами за Договором факторингу було підписано Реєстр прав вимоги №117, відповідно якого право вимоги за договором позики № 3755639 від 15.10.2020 року перейшло до ТОВ «ФК «Профіт Капітал».

Посилаючись на вказані обставини, представник позивача просить стягнути з відповідача суму заборгованості за договором позики в розмірі 30 223,76 грн., що складається з: заборгованість за основним боргом - 10 850,00 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за увесь час користування кредитним коштами - 19 373,76 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.І. від 06.04.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

20.05.2026 року до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача ОСОБА_4., в яких вона заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що в матеріалах справи містяться докази, які стосуються особи ОСОБА_1 , що не ідентифікують ці документи щодо ОСОБА_1 . Крім того, до матеріалів справи не долучено платіжних документів на підтвердження сплати коштів за договором факторингу, тобто відсутні докази того, що позивач дійсно набув прав вимоги до відповідача. Посилаючись на викладене, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача до суду не з`явився, у прохальній частині позову просив проводити розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення у разі неявки до суду відповідача не заперечував.

Відповідач та її представник в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, при цьому представник відповідача звернулась до суду з заявою про розгляд справи її та відповідки в відсутність, позовні вимоги не визнає.

Враховуючи обставини справи, наявність відзиву, достатність часу для реалізації сторонами своїх прав на захист, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з"явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 15.10.2020 року між ТОВ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" та особою з прізвищем ОСОБА_1 було укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики» № 3755639, за умовами якого ОСОБА_1 отримала позику в розмірі 10 850,00 грн. строком на 26 днів із датою повернення кредиту 10.11.2020 року зі сплатою процентів за ставкою 1,60 % в день.

Вказаний Договір та Додаток № 1 укладені з використанням інформаційно-комунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», шляхом направлення ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразового ідентифікатора «BW81AXjnre» на електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що підтверджується довідкою про ідентифікацію.

Як зазначає позивач, відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, у відповідача наявна заборгованість в розмірі 30 223,76 грн., що складається з: заборгованість за основним боргом - 10 850,00 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за увесь час користування кредитним коштами - 19 373,76 грн.

10.07.2020 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та позивачем було укладено Договір факторингу №10072020. 27.05.2021 року між сторонами за Договором факторингу було підписано Реєстр прав вимоги №117, відповідно якого право вимоги за договором позики № 3755639 від 15.10.2020 року перейшло до ТОВ «ФК «Профіт Капітал».

Вирішуючи спір по суті, суд керується наступними нормами права.

Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Стаття 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Стаття 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з тим, умовами укладеного між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 кредитного договору передбачалося, що позика надається позичальнику шляхом її перерахування на банківський рахунок останнього із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктами 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року №75 передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як вбачається з договору позики, він підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора, що був направлений на електронну пошту. При цьому, позичальником зазначено ОСОБА_1 .

В той же час, відомості про те, що саме ОСОБА_1 пройшла ідентифікацію та верифікацію особи, підтвердила номер мобільного телефону, ознайомилась з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у кредит, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснила акцептування кредитного договору шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та підписала договір одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України "Про електронну комерцію", Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та Закону України "Про платіжні послуги", належними, допустимими та достатніми доказами не доведено.

Будь-який формуляр заяви на отримання кредиту, який би мав бути складеним і підписаним електронним підписом відповідача, електронна ідентифікація (автентифікація) якого здійснена з дотриманням вимог Закону, та який би був підтверджений і сумнівів у суду не викликав, в матеріалах справи відсутній.

Документи, що підтверджують особу позичальника в матеріалах справи також відсутні.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що відсутні докази укладення договору позики саме з ОСОБА_1 .

Крім того, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що позикодавцем були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірі, що передбачений вищевказаним договором, а саме в розмірі 10 850,00 грн.

Зі змісту наданих до суду договору неможливо встановити, на який саме рахунок позичальника та яким чином була перерахована сума кредиту.

Наданий лист ТОВ «ФК «Фінекспрес» за Вих. №КД-000091253/ТНПП від 02.12.2025 року не є належним доказом зарахування, оскільки виписки з рахунку, платіжної інструкції, довідки про перерахування коштів в загальному розмірі 10 850,00 грн. за допомогою електронних платіжних систем, сервісів он-лайн платежів, тощо, які б підтверджували факти перерахування первісними кредиторами відповідачу коштів кредиту та позики позивачем не надано. Крім того, вказаний лист містить зазначення отримувача - ОСОБА_1 із зазначенням неповного номеру платіжної картки, що виключає можливість ідентифікації виплати позики відповідачу ОСОБА_1 .

Як слідує з матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про витребування доказів, зокрема, інформації щодо належності відповідачу карткового рахунку та надходження на нього коштів, відповідної виписки з рахунку.

Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Також, доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором позики не є належним доказом надання відповідачеві позики та наявності заборгованості, оскільки сам розрахунок є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику, а будь- яких доказів перерахування коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано.

Вказані висновки ґрунтуються на правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року у справі №755/18920/18.

Відсутність зазначених доказів щодо розміру отриманої відповідачем позики унеможливлює здійснення судом перевірки правильності та обґрунтованості нарахованої відповідачу заборгованості по відсоткам.

Крім того, документи, які можуть підтвердити обставину невиконання кредитного зобов`язання, визначені в спеціальних нормативно - правових актах: ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Постанові правління НБУ №566 від 30.12.1998 року «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України».

Суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта.

При цьому, згідно пункту 3 вказаного Положення, клієнтські рахунки, за якими обліковуються кошти, розпорядником яких є клієнти банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц.

Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, якими суд керувався під час задоволення грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у цьому випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що позивачем вищевказані документи не були надані суду для обґрунтування законності своїх позовних вимог і позивачем не тільки не підтверджено обставину невиконання кредитного зобов`язання, а й розмір такого невиконання.

Окремо суд вважає необхідним зазначити наступне.

Так, 10.07.2020 року між ТОВ «ФК «Фінансова компанія «Профіт Капітал», як фактором та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», як клієнтом, було укладено Договір факторингу № 10072020, відповідно до умов якого клієнт відступає за плату факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якими настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за відсотковою ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Згідно з копією Витягу з Реєстру боржників № 117 від 27.05.2021 року за Договором факторингу № 10072020 від 10.07.2020 року, до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 3755639 від 15.10.2020 року. Розмір заборгованості складає 30 223,76 грн.

Відповідно до п. 1.1 договору факторингу, за цим договором Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна придбання) за відповідний реєстр плату, у передбачений цим договором спосіб.

Відповідно до п. 4.2, Фактор сплачує Клієнту 100% ціни придбання, протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту підписання відповідного Реєстру прав вимоги, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Клієнта.

Позивачем не надано доказів виконання зобов`язання передачі грошових коштів в розпорядження клієнта (ціни продажу), а тому суд вважає, що позивачем не доведено, що він є правонаступником за вказаним договором позики до відповідача.

Факторинг - це фінансова послуга, яка полягає у відплатному (за винагороду) відступленні права грошової вимоги клієнтом на користь банку або іншої фінансової установи, яка має право надавати фінансову послугу факторингу.

Плата за договором факторингу є обов`язковою і становить сутність цієї фінансової послуги, оскільки це оплатний правочин, де Фактор отримує винагороду за фінансування Клієнта під відступлення права вимоги (ст. 1077 ЦК України). Розмір і порядок оплати визначається договором, а відсутність плати може свідчити про недійсність договору факторингу.

Наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 р. у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, п. 106.5 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, у тому числі факторингові операції, та боржник набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеною у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 Закону № 2664-III. Крім того, у постанові від 16 березня 2021 р. у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, п. 48)6 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Аналізуючи зазначені норми слід дійти висновку, що за договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату та відповідно, мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги. Тобто, обов`язком позивача є надання доказів підтвердження виконання умов договору факторингу з оплати, відповідно до умов договору факторингу.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Так, Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14 та від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 зробив висновок, що відсутність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником у цій справі, з огляду на положення договору відступлення права вимоги.

На необхідність перевірки доводів перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги також посилався Верховний Суд у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 2-879/11, (провадження№ 61-10005св21), від 03 листопада 2021 року у справі № 301/2368/14-ц (провадження № 61-11546св21) з огляду на умови такого договору, зокрема щодо набуття новим кредитором права вимоги до боржника після здійснення оплати за вказаним договором.

Частиною 3 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сам лише бездоказовий факт констатації наявності заборгованості не може слугувати підставою для задоволення позову. Перехід права вимоги та формалізація певного розміру заборгованості у договорі факторингу № 10072020 від 10.07.2020 року не звільняє ТОВ «ФК «Профіт Капітал» від доказування наявності у ОСОБА_1 заборгованості за договором позики № 3755639 від 15.10.2020 року.

Про те, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову йдеться у Постанові ВСУ від 27.05.2020 року у справі № 2-879/13. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах зазначає Суд. Окрім цього Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Таким чином, позивачем не надано належних доказів оплати за договором факторингу, що може підтвердити виконання умов договору факторингу та перехід права вимоги до відповідача, в зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 слід відмовити і з цієї підстави.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Таким чином, позивачем також не доведено належними засобами доказування наявність заборгованості відповідача за кредитним договором та її дійсний розмір.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За вказаних обставин, у зв`язку з недоведенням позивачем належними та допустимими доказами виконання обов`язку щодо переказу коштів у позику відповідачеві на його банківський рахунок, або іншим способом, фактичного користування відповідачем коштами, а також недоведенням наявності у позивача права вимоги до відповідача ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-82, 141, 258-259, 263, 264-265, 268, 272, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал», код ЄДРПОУ 39992082, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул.Набережно-Лугова, 8.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя: