Decision № 138362021, 13.07.2026, Commercial Court of Lviv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2026 Справа № 914/3182/25

За позовом: Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, м.Львів,

до відповідача: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт», с.Рясне-Руське Львівської області,

про витребування майна з незаконного володіння.

Суддя Б. Яворський,

при секретарі О. Муравець.

За участю прокурора: Ю. Германович,

та представників:

від позивача: О. Поліщук,

від відповідача: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» про витребування з незаконного володіння земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:11:014:0013, площею 0,1231 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2080877646101, номер запису про право власності: 39326885.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14.10.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Б. Яворському.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; суд встановив строк для реалізації сторонами своїх процесуальних прав. Подальший рух справи у підготовчому засіданні викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Прокурор та представник позивача у судове засідання 13.07.2026 з`явилися, підтримали позовні вимоги, просили їх задоволити. Просили розглядати справу за відсутності відповідача, оскільки це його повторна неявка і він повідомлявся про судові засідання належним чіном.

Представник відповідача у судове засідання повторно 13.07.2026 не з`явився, у попередніх засіданнях позовні вимоги заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Суд відзначає, що відповідач повідомлений про час та місце судового засідання, висловив свою позицію, брав участь у підготовчих та судових засіданнях, доказів поважності причин неявки не подав. Враховуючи зазначене, суд розглянув справу за відсутності представника відповідача у справі.

Аргументи прокурора та позивача.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ухвалою Львівської міської ради №4647 від 14.02.2019 вирішено передати земельні ділянки комунальної власності ЛМР, зокрема, земельну ділянку №2 площею 7,6991 кадастровий номер 4610137500:11:015:0010 до земель державної власності з подальшою передачею цих земель у комунальну власність Рясне-Руській сільській раді Яворівського району (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу). 19.12.2019, на підставі рішення №3365 від 18.12.2019, за Рясне-Руською сільською радою Яворівського району зареєстровано право комунальної власності на вказану ділянку. У подальшому, на підставі рішення Рясне-Руської сільської ради від 03.01.2020 №3432 та №3693 від 28.04.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 7,6991 га на 6 земельних ділянок, зокрема, земельну ділянку №3 площею 0,1231 га (кадастровий номер 4610137500:11:014:0013), а також змінено функцію використання земель з КВЦПЗ 16.00 - землі запасу на КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівельта споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. 13.05.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:014:0013 площею 0,1231га. 22.10.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4405 земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:014:0013 площею 0,1231 га передано у власність ОК «ГБК «Автосвіт» (КВЦПЗ 12.04) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам. 19.11.2020 на вказану ділянку площею 0,1231 га зареєстровано право приватної власності за ОК «ГБК «Автосвіт».

Прокурор зазначає, що земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:11:014:0013 площею 0,1231 га розташована в межах Львова, що підтверджується Генеральним планом м. Львова і Планом зонування території Шевченківського району м.Львова, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до території багатоповерхової житлової забудови. В межі опрацювання містобудівної документації с.Рясне-Руське земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:11:014:0013 не входить, оскільки розташована на території міста Львова, поза межами населеного пункту с.Рясне-Руське. Відтак, за твердженням прокурора, набуття ОК «ГБК «Автосвіт» права власності на земельну ділянку відбулось всупереч ст. 41 та ст.121 Земельного кодексу України, за відсутності такої можливості у затвердженій містобудівній документації та норми безоплатної приватизації. Зазначив при цьому, що згідно положень статуту ОК «ГБК «Автосвіт» не має на меті здійснення виключно гаражного будівництва для забезпечення потреб його членів, а є юридичною особою, створеною з метою отримання прибутку. Матеріали реєстраційної справи відповідача не містять списку членів ОК «ГБК «Автосвіт», отже його членами є лише 3 особи засновники. Вважає, що у даному випадку, наявні підстави для заявлення позовної вимоги про витребування майна (земельної ділянки) з незаконного володіння ОК «ГБК «Автосвіт», на підставі ст.387 ЦК України, оскільки це спрямовано на поновлення порушеного права власника Львівської міської територіальної громади.

Аргументи відповідача

Заперечуючи позовні вимоги зазначає, що спірна земельна ділянка була передана у комунальну власність Рясне-Руської сільської ради на законних підставах відповідно до адміністративних рішень органів державної влади, і на момент ухвалення рішення про передачу земельних ділянок ОК «ГБК «Автосвіт» (22.10.2020), спірна земельна ділянка вже близько року перебувала в комунальній власності Рясне-Руської сільської ради на підставі розпорядчих актів Львівської обласної державної адміністрації та Рясне-Руської сільської ради, а також зареєстрованого речового права на майно. Відповідно, виключне право розпоряджатися такою ділянкою мала саме Рясне-Руська сільська рада, а не Львівська міська рада. Спростування законності відповідного правового титулу, лише на підставі територіального сумніву щодо фактичного розташування ділянки (м. Львів чи село Рясне-Руське) не може вважатися належною та достатньою підставою для витребування майна у добросовісного набувача, оскільки ні генеральний план, ні відображення земельної ділянки на його картографічних матеріалах не є правовстановлюючими документами, здатними змінювати або підтверджувати межі населеного пункту чи правовий режим земельної ділянки.

Стверджує також, що жодним нормативно-правовим актом не заборонено надання земельної ділянки кооперативу у власність для будівництва гаражів за рахунок (категорії) земель транспорту з КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Навпаки, як зазначено, згідно вказаного класифікатора на землях транспорту передбачено території автостоянок і гаражів з КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Висновок прокурора про те, що гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови не відповідає вимогам земельного законодавства та практиці Верховного Суду.

Вважає, що на час прийняття рішення Рясне-Руська сільська рада діяла у межах наданих їй законом повноважень, адже розпорядилась комунальною землею своєї територіальної громади. Містобудівна документація м. Львова генеральний план, план зонування території чи інші локальні акти не могли поширювати свою дію на спірну земельну ділянку, а відтак не можуть бути підставою для визнання недійсним правового титулу відповідача чи стати підставою для втручання у його право на майно, шляхом його витребування. В цілому, вважає, що спосіб захисту у даному випадку є неналежним. Просить застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин.

У судовому засіданні 13.07.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Львівською міською радою 14.02.2019 прийнято ухвалу № 4647 від «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі №2 площею 7,6991 (кадастровий номер 4610137500:11:015:0010), у тому числі площею 2.2757 га у межах червоних ліній вулиці (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу), за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п. 1.2).

Пунктом 3 вказаної ухвали вирішено передати зазначену, зокрема, у пункті 1.2 цієї ухвали земельну ділянку №2 площею 7,6991 га (кадастровий номер 4610137500:11:015:0010) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:015:0010.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято земельну ділянку площею 7,6991 га (кадастровий номер 4610137500:11:015:0010, КВЦПЗ -16.00).

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2019 зареєстровано право державної власності за Львівською обласною державною адміністрацію на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:015:0010. Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2019 №1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність» передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких, зокрема, земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:11:015:0010.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 №3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» прийнято у комунальну власність, зокрема, земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:015:0010 та 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:015:0010.

03.01.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення №3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл, зокрема, на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:11:015:0010 площею 7,6991 га на 6 земельних ділянок, зокрема, земельну ділянку №3 площею 0,1231га.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3693 від 28.04.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 7,6991 га на 6 земельних ділянок, зокрема земельну ділянку №3 площею 0,1231 га кадастровий номер 4610137500:11:014:0013 та п.4 вказаного рішення змінено функцію використання земель з КВЦПЗ 16.00 на КПЦПЗ 12.04.

13.05.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку площею 0,1231 га кадастровий номер: 4610137500:11:014:0013.

21.10.2020 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення ОК «Гаражно-будівельний кооператив «ABTOCBIT» про передачу у власність обслуговуючого кооперативу земельної ділянки площею 0,1231 га.

22.10.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4405 земельну ділянку площею 0,1231 га (кадастровий номер 4610137500:11:014:0013), Львівська область м.Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність ОК «ГБК «ABTOCBIT» для будівництва та обслуговування гаражів код КВЦПЗ 12.04 за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

19.11.2020 зареєстровано право приватної власності ОК«ГБК «ABTOCBIT» на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:014:0013.

Згідно інформації Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради, земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:11:014:0013, відповідно до відкоригованого Генерального плану м.Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради 30.09.2010 №3924, знаходиться в межах території вулиць та доріг місцевого значення в червоних лініях.

Відповідно до плану зонування території Шевченківського району м.Львова вказана земельна ділянка розташована в межах функціональної зони Ж-4 зона багатоповерхової квартирної забудови (9-16 пов), відомості щодо обмежень за схемами зонування: за планувальним VI - периферійна зона з коефіцієнтом цінності 0.37. В межі опрацювання містобудівної документації с. Рясне-Руське земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:11:014:0013 не входить, оскільки розташована на території міста Львова, а відтак поза межами населеного пункту с. Рясне-Руське.

Прокурор стверджує, що згідно з містобудівельною документацією м.Львова набуття права власності на земельну ділянку відбулося всупереч ст.41 Земельного кодексу України.

ОЦІНКА СУДУ.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.14 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 79 ГПК України передбачає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Щодо звернення з позовом до суду прокурором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Одночасно згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. При цьому, органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 погодилася з аргументами прокурора щодо можливості здійснення представництва територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування та визнала не обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними. Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави. Порушення інтересів держави в даному випадку полягає у протиправному, в порушення вимог законодавства, вибутті з комунальної власності земельної ділянки.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Прокурором зазначено, що незаконне вибуття спірної земельної ділянки із комунальної власності у приватну становить суспільний інтерес.

Статтею 19 Конституції України унормовано, що територіальна громада м. Львова, як власник земельної ділянки делегує Львівській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади, як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (зі змінами та доповненнями) визначено статус сільських, селищних, міських рад, як органів місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, прокуратурою на адресу міської ради скеровано лист 14.51/04-14-56691вих-25 від 08.09.2025, в якому повідомлено про порушення інтересів територіальної громади внаслідок протиправного набуття у власність ОК «ГБК «Автосвіт» земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:11:014:0013.

Листом №2901-вих-134667 від 18.09.2025 Львівська міська рада інформувала про те, що вона позбавлена можливості виступати самостійним позивачем у судових справах з позовними вимогами про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, які вибули з власності територіальної громади на підставі рішень Рясне-Руської сільської ради.

У даному випадку рада не зверталася до суду за захистом інтересів громади, тому це зробив прокурор, дотримавшись порядку, передбаченого ЗУ «Про прокуратуру». Листом №14.51/04-14-7094вих-25 прокуратура повідомила позивача про прийняття рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду позову.

Таким чином, прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду в інтересах держави, а саме поновлення порушеного права власності держави.

Як вже зазначалося, своє звернення до суду з позовом в інтересах громади в особі міської ради прокурор обґрунтовував невжиттям позивачем заходів, спрямованих на звернення з позовом про повернення земельної ділянки, чим суттєво порушуються її інтереси.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюючи владні управлінські функції при прийнятті рішень щодо земель державної та комунальної власності мають діяти виключно у порядок та спосіб визначений законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Згідно зі статтею 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Пунктом 5 зазначеної статті визначено, що територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі, зокрема, передачі їм земель державної власності.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно зі ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних (а так само інших зобов`язальних) відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У такому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною правочину, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, визначених частиною першою статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

За змістом ст.396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень гл. 29 цього Кодексу. Відтак, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Такий спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), оскільки призводить до потрібних результатів, про що неодноразово наголошував Верховний Суд. Так, у постанові від 18.02.2025 року у справі №914/1334/22 колегія суддів ВС зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 52 ЗК України). Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

Змістом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому, відповідно до ст. 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (п. 141 постанови ВП ВС від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

У постанові ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 зазначено, що, вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права. Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обовязків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 рокуу справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40),).

Земельний кодекс України, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, у ст. 41 встановлював, що гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Відтак, гаражно-будівельним кооперативам земельні ділянки для гаражного будівництва можуть передаватись виключно у разі наявності затвердженої містобудівної документації та відповідно встановлення останньою можливості передачі земельної ділянки для будівництва гаражів.

Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій. До видів містобудівної документації відносяться: генеральний план населеного пункту, план зонування території, детальний план території. Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (ст. 17 Закону). При цьому, план зонування та детальний план території розробляються на основі та уточнюють генеральний план.

Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010, для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються земельні ділянки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, що належать до земель категорії - землі житлової та громадської забудови. Відтак, гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 ЗК України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови.

Як уже відзначалося, рішеннями Рясне-Руської сільської ради № 4405 від 22.10.2020, відповідачу передано у власність земельну ділянку за категорією земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яким п.4 рішення №3693 від 28.04.2020 присвоєно код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства без затвердження містобудівної документації, що прямо суперечить ст. 41 ЗК України. Згідно інформації з ДЗК земельній ділянці кадастровий номер 4610137500:11:014:0013 присвоєно код КВЦПЗ 12.04.

19.11.2020 зареєстровано право приватної власності ОК«ГБК «ABTOCBIT» на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:014:0013.

За приписами ст.2 Закону України «Про кооперацію» обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Відповідно до ст.6 цього ж закону кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про кооперацію» земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих йому в оренду або придбаних ним у власність. Землі загального користування дачного кооперативу безоплатно передаються йому у власність із земель державної або комунальної власності відповідно до закону. Кооперативи придбавають земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України.

Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» зареєстровано 19.10.2020. Засновниками (учасниками) кооперативу є 3 особи ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ). Доказів про членство в кооперативі інших осіб як на час надання земельних ділянок, так і в подальшому під час розгляду справи суду не надано.

Як зазначено у п.2.1 Статуту метою кооперативу є задоволення потреб його членів та мешканців прилеглих територій шляхом здійснення будівництва гаражів та супутніх споруд для обслуговування автотранспорту та провадження господарської діяльності на збудованих об`єктах.

При цьому, при визначенні розміру земельної ділянки, необхідної для здійснення гаражного будівництва в розрахунку на 1 члена, варто взяти до уваги ст. 121 Земельного кодексу України, згідно якої норма безоплатної приватизації землі на 1 особу для будівництва індивідуальних гаражів становить - не більше 0,01 га.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18 вказано, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону. Крім того, у постанові ВП ВС від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 та від 21.09.2022 у справі №908/976/19 зазначено, що добросовісною не може вважатися особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону.

З огляду на викладене, суд погоджується з твердженням прокурора, що набуття права власності на земельну ділянку площею 0,1231 га за відповідачем відбулося всупереч ст.41 Земельного кодексу України та виключає добросовісність набувача земельної ділянки, адже загальна площа земельної ділянки, яка могла бути надана безоплатно у власність вказаним особам для задоволення мінімальних соціальних потреб становить 0,03 га.

Верховний Суд у постанові від 12.10.2021 у справі № 311/2121/19 виснував, що аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Також суд відзначає, що кооператив був створений 19.10.2020, а 21.10.2020 відбулось звернення до органу місцевого самоврядування про виділення значної кількості земельної ділянки для трьох його членів без зазначення цілі передачі такої ділянки і 22.10.2020 прийнято рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки. Вказані дії свідчать про зловживання правом та відсутість добросовісності отримання земельних ділянок саме з метою задоволення потреб кооперативу і мети його створення (розділ 2 статуту).

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.16 ЦК України).

Додатково суд звертає увагу, що задоволення вимоги про витребування земельної ділянки є юридичним механізмом захисту, спрямований на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, що забезпечить ефективне відновлення прав держави.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованою та доведеною належними доказами заявлену прокурором позовну вимогу.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц. Відхиляючи доводи скаржника, суд також враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» в якому зазначено, що п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Верховний Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Щодо строків позовної давності.

Відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності та зазначає, що прокурором пропущений такий строк. Прокурор заперечив щодо такої заяви, відзначивши, що відповідний строк не пропущено.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Відповідно до п. 5 Р. I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19» від 30.03.2020 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Отже, у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Відтак, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені на час дії в України карантину для всіх суб`єктів цивільних правовідносин.

Аналогічна правова позиція щодо визначення перебігу строку позовної давності відповідно до положень статей 256, 258 та пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладена Верховним Судом у постановах від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20, від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 31.05.2022 у справі № 926/1812/21, від 22.06.2022 у справі № 916/1157/21, від 13.07.2022 у справі № 910/8669/21, від 26.09.2023 у справі № 914/1896/22.

Крім того, 17.03.2022 набрав чинності Закон України №2120 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до п. 3 «Прикінцевих та перехідних положень» якого розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п.19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Надалі, 30.01.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» №3450, яким змінено формулювання п. 19 Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України та викладено пункт 19 в такій редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

З огляду на вищевказані обставини, позов подано до суду в межах строків позовної давності.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата прокурором судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №2503 від 25.09.2026 на суму 9'821,39 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, тому при розподілі судових витрат судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Витребувати незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «АВТОСВІТ» (81085, Льавівська область, Яворівський район, с. Рясне- Руське, вул. Л. Українки, 9; ідентифікаційний код 43874892) у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1; ідентифікаційний код 04055896) земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:014:0013, площею 0,1231га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2080877646101, номер запису про право власності: 39326885.

3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» (81085, Льавівська область, Яворівський район, с. Рясне- Руське, вул. Л. Українки, 9; ідентифікаційний код 43874892) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м.Львів, пр-т Шевченка, 17/19; ідентифікаційний код - 02910031) 9'821,39 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 21.07.2026.

Суддя Яворський Б.І.