Court ruling № 138336307, 20.07.2026, Oleksandrivskyi District Court of Zaporizhzhia City (until 25.04.2025 - Zhovtnevyi District Court of Zaporizhzhia City)

Справа № 331/5978/26

Провадження № 1-кс/331/1489/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року місто Запоріжжя

Слідчий суддя Олександрівського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 , за участю: секретаря ОСОБА_2 , розглянувши клопотання дізнавача СД ВП № 2 ЗРУП ГУНП України в Запорізькій області ОСОБА_3 про арешт майна в рамках досудового розслідування, внесеного 09.07.2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026087020000101, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Дізнавач СД ВП № 2 ЗРУП ГУНП України в Запорізькій області ОСОБА_3 звернулася з клопотанням до слідчого судді про арешт майна по кримінальному провадженню № 12026087020000101, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.07.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

В обґрунтування заявленого клопотання зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено, що 08.07.2026 до відділу поліції №2 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області надійшла заява про те, що 07.07.2026 невстановлена особа, діючи шляхом обману та зловживання довірою, під приводом оформлення страхування банківської картки AT «Райффайзен Банк», ввела в оману потерпілу ОСОБА_4 , внаслідок чого остання самостійно здійснила два перекази грошових коштів на банківську картку № НОМЕР_1 на загальну суму 86 000 гривень, чим їй заподіяно матеріальну шкоду на вказану суму.

Відповідно до платіжних інструкцій від 07.07.2026 потерпіла здійснила два перекази грошових коштів, а саме:

1. 07.07.2026 о 18 годині 10 хвилин 48 000 гривень зі своєї банківської картки AT «Райффайзен Банк» № НОМЕР_2 на банківську картку № НОМЕР_1 ;

2. 07.07.2026 о 18 годині 44 хвилини 38 000 гривень зі своєї банківської картки AT «Райффайзен Банк» № НОМЕР_2 на ту саму банківську картку.

До матеріалів кримінального провадження долучено платіжні інструкції та протокол допиту потерпілої, які підтверджують факт перерахування грошових коштів на вказану банківську картку.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Таким чином, грошові кошти у сумі 86 000 (вісімдесят шість тисяч) гривень, які знаходяться та/або можуть надійти на банківську картку № НОМЕР_1 , відкриту в AT «ТАСКОМБАНК» (МФО 339500, ЄДРПОУ 09806443), мають доказове значення у цьому кримінальному провадженні, оскільки є предметом кримінально протиправних дій та можуть бути використані як речовий доказ.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 07.12.2000 (зі змінами та доповненнями), арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюється виключно за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації, конфіскації майна або необхідне для забезпечення цивільного позову чи стягнення неправомірної вигоди.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.

Таким чином, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, з метою забезпечення збереження речових доказів, а також запобігання можливості їх приховування, відчуження або використання, виникла необхідність у накладенні арешту на грошові кошти у сумі 86 000 (вісімдесят шість тисяч) гривень, які знаходяться та/або можуть надійти на банківську картку № НОМЕР_1 , відкриту в AT «ТАСКОМБАНК» (МФО 339500, ЄДРПОУ 09806443), шляхом заборони проведення будь-яких видаткових операцій за зазначеним рахунком та забезпечення подальшого повернення цих коштів потерпілій у порядку, визначеному законом.

Дізнавач надала суду заяву, в якій просить розглянути клопотання без її участі, та його задовольнити, посилаючись на його обґрунтованість та доведеність.

Володілець майна ОСОБА_4 надала суду заяву, в якій просить розглянути клопотання без її участі; проти задоволення клопотання дізнавача не заперечує.

Слідчий суддя, перевіривши матеріали справи, прийшов до наступного.

Згідно ч.1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є - запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Метою арешту майна є - збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. ( ч.2 ст. 170 КПК).

Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Матеріалами справи встановлено, що СД ВП № 2 ЗРУП ГУНП України в Запорізькій області проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 12026087020000101, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.07.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 08.07.2026 до відділу поліції №2 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області надійшла заява про те, що 07.07.2026 невстановлена особа, діючи шляхом обману та зловживання довірою, під приводом оформлення страхування банківської картки AT «Райффайзен Банк», ввела в оману потерпілу ОСОБА_4 , внаслідок чого остання самостійно здійснила два перекази грошових коштів на банківську картку № НОМЕР_1 на загальну суму 86 000 гривень, чим їй заподіяно матеріальну шкоду на вказану суму.

Відповідно до платіжних інструкцій від 07.07.2026 потерпіла здійснила два перекази грошових коштів, а саме:

1. 07.07.2026 о 18 годині 10 хвилин 48 000 гривень зі своєї банківської картки AT «Райффайзен Банк» № НОМЕР_2 на банківську картку № НОМЕР_1 ;

2. 07.07.2026 о 18 годині 44 хвилини 38 000 гривень зі своєї банківської картки AT «Райффайзен Банк» № НОМЕР_2 на ту саму банківську картку.

Таким чином, у органів досудового розслідування виникла необхідність накладення арешту на грошові кошти в розмірі 86 000,00 гривень, які знаходяться на банківській картці № НОМЕР_1 , відкритій в AT «ТАСКОМБАНК», у зв`язку з тим, що існує сукупність підстав вважати, що зазначені грошові кошти є доказом кримінального правопорушення, та підлягають збереженню як речові докази до прийняття остаточного процесуального рішення відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Таким чином, з метою виконання передбачених ст. 2 КПК України завдань кримінального судочинства, повного та всебічного дослідження зазначених обставин, існує очевидна необхідність у накладенні арешту на зазначене майно, яке може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предметами, що були об`єктами кримінально протиправних дій, або отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами, серед іншого, є речові докази, документи.

Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторонам обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на слідчого, прокурора.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Враховуючи, що по відношенню до зазначеного майна, існує сукупність правових підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, подальше проведення слідчих дій з ним не виявляється за можливе без застосування тимчасового позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном тобто арешту, як це передбачено ст.170 КПК України.

На підставі матеріалів, доданих до клопотання, слідчий суддя вважає, що клопотання в частині накладення арешту на грошові кошти в розмірі 86 000,00 гривень, які знаходяться на банківській картці № НОМЕР_1 , відкритій в AT «ТАСКОМБАНК», з забороною проведення будь-яких видаткових операцій щодо них, є обґрунтованим, оскільки мета та підстави арешту в рамках зазначеного кримінального провадження, узгоджуються з положеннями частин 1, 3 ст. 170 КПК України.

Накладення арешту на вказане майно не несе негативних наслідків для їх володільця, оскільки не несе інформації та не є річчю, які б унеможливлювали життєдіяльність їх володільця.

Обмеження права власності володільця на вказане майно є розумними та співрозмірними із завданнями кримінального провадження.

Відповідно до ст. 2 КПК України «завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до положень ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати засадам кримінального провадження, до яких у тому числі відноситься верховенство права, законність, рівність перед законом і судом та інші.

Відповідно до ч.6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу».

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі"Пантелеєнко проти України"зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі"Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішеннявід 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вжиття судом заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладення арешту на зазначені кошти є запобіжним заходом проти порушення прав та законних інтересів сторін кримінального провадження, оскільки у випадку їх приховування чи розпорядження ними, можуть настати вкрай негативні наслідки.

Разом з тим, вимога про зобов`язання АТ «Таскомбанк» після накладення арешту забезпечити повернення грошових коштів потерпілому не підлягає розгляду під час вирішення питання про арешт майна, а має вирішуватися в порядку, передбаченому ст. 100 КПК України.

З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку про те, що клопотання дізнавача про арешт майна підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 170-173 КПК України, слідчий суддя, -

У Х В А Л И В:

Клопотання дізнавача СД ВП № 2 ЗРУП ГУНП України в Запорізькій області ОСОБА_3 про арешт майна в рамках досудового розслідування, внесеного 09.07.2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026087020000101, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, задовольнити частково.

Накласти арешт з метою забезпечення збереження речових доказів на грошові кошти у сумі 86 000 (вісімдесят шість тисяч) гривень, які знаходяться на банківській картці № НОМЕР_1 , відкритій в AT «ТАСКОМБАНК» (МФО 339500, ЄДРПОУ 09806443), шляхом заборони проведення будь-яких видаткових операцій щодо зазначених коштів до скасування арешту у встановленому законом порядку.

В іншій частині клопотання відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складено 20 липня 2026 року.

Слідчий суддя: ОСОБА_1