Decision № 138320249, 20.07.2026, Kozova District Court of Ternopil Oblast

Справа № 951/514/26

Провадження №2/951/361/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року селище Козова

Козівський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Чапаєва Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Бусько Ю.А.,

учасників справи:

прокурора Фаль Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Козова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Бережанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області до ОСОБА_1 про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,

ВСТАНОВИВ:

Бережанська окружна прокуратура звернулася до Козівського районного суду Тернопільської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області з позовом до ОСОБА_1 та просить суд конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області земельну ділянку з кадастровим номером 6123080400:01:001:0351 площею 2,2073 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Козівської територіальної громади Тернопільського району (колишньої Будилівської сільської ради Козівського району) Тернопільської області та належить на праві приватної власності громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а також вирішити питання судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Бережанською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення у сфері земельних правовідносин, пов`язаних із протиправним користуванням громадянами Російської Федерації землями на території України.

Так, встановлено, що на підставі розпорядження Козівської районної державної адміністрації від 29.04.2005 №176 на земельну ділянку з кадастровим номером 6123080400:01:001:0351 площею 2,2073 га, яка віднесена до категорії земель землі сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Будилівської сільської ради Козівського району Тернопільської області (на даний час Козівська селищна рада Тернопільського району Тернопільської області). 10.08.2005 ОСОБА_1 , громадянці Російської Федерації, видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №556097, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010565000738.

За відомостями Державного земельного кадастру ОСОБА_1 є суб`єктом права власності на вказану земельну ділянку. Разом із тим відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо вказаної земельної ділянки не внесено.

Проте, будучи іноземною громадянкою, ОСОБА_1 упродовж встановленого законом строку не відчужила зазначену земельну ділянку сільськогосподарського призначення та на теперішній час продовжує бути її власником всупереч вимогам земельного законодавства, тому право власності на цю земельну ділянку підлягає припиненню відповідно до ч. 4 ст. 81 та ст. 145 Земельного кодексу України шляхом її конфіскації на користь держави за рішенням суду.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 01.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

У підготовчому судовому засіданні прокурор Фаль Л.В. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, що вказані у позовній заяві.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Маглюк О.В. подала до суду заяву про розгляд справи без участі представника, позовні вимоги Бережанської окружної прокуратури підтримала та просила задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у підготовче судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином, подала до суду письмову заяву, в якій просила розглядати справу без її участі, а також заяву про визнання позову, в якій позовні вимоги визнала в повному обсязі, не заперечувала щодо їх задоволення, зазначила, що наслідки визнання позову, передбачені ст. 206 ЦПК України, їй відомі та зрозумілі, визнання позову є добровільним, здійснюється без будь-якого примусу, не суперечить вимогам законодавства та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд дійшов таких висновків.

Згідно з приписом ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до положень, викладених у статтях 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 3 ст. 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

У позовній заяві обґрунтовано в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Підставою представництва прокурором інтересів держави в цій справі є бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати на підставі ч. 4 ст. 145 Земельного кодексу України, відповідні функції держави у спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області (ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Правовий висновок щодо застосування ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Так, за п. 76-77 вказаної постанови прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Частиною 4 ст. 145 Земельного кодексу України передбачено, що позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Згідно з частиною 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, у сфері державного нагляду (контролю) зокрема, в агропромисловому комплексі в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом. Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (п.п. 42 п. 4, п. 8 Положення).

Таким чином, з позовною заявою до суду мало б звернутися Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, однак тривалий час воно бездіяло у вказаних спірних правовідносинах та не вжило дієвих заходів до усунення наявного порушення інтересів держави.

Бережанською окружною прокуратурою на адресу ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області 03.06.2026 та 08.06.2026 скеровано відповідні листи, в яких зазначено про виявлені порушення та встановлено наявність підстав для вжиття прокуратурою заходів представницького характеру з метою припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення шляхом її конфіскації за рішенням суду.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову прокурор фактично надав йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову.

У відповідь ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області листами від 04.06.2026 №10-19-0.9-2653/2-26 та від 10.06.2026 №10-19-0.9-2724/2-26 повідомило, що заходи представницького характеру не вживались та не вживатимуться.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Враховуючи вказані обставини (обізнаність ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області про порушення інтересів держави та характер наданої відповіді) в органів прокуратури виник обов`язок вжити заходів з представництва інтересів держави в суді. І це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва та повною мірою відповідає правовим позиціям, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15.10.2019 у справі №903/129/18 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Таким чином, враховуючи, що у вказаній справі інтереси держави потребують невідкладного захисту, зважаючи на значимість їх порушення та можливість настання негативних наслідків через бездіяльність відповідних компетентних органів, суд вважає, що звернення Бережанської окружної прокуратури з цим позовом є законним, а наявність підстав для представництва інтересів держави належно обґрунтована.

Вивчивши матеріали, додані до позовної заяви про конфіскацію земельної ділянки, суд встановив такі обставини справи.

На підставі розпорядження Козівської районної державної адміністрації від 29.04.2005 №176 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.08.2005 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №556097, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010565000738, на земельну ділянку з кадастровим номером 6123080400:01:001:0351 площею 2,2073 га, віднесену до категорії земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Будилівської сільської ради Козівського району Тернопільської області (на даний час Козівська селищна рада Тернопільського району Тернопільської області).

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 04.06.2026 ОСОБА_1 є суб`єктом права власності на вказану земельну ділянку. Разом із тим відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо вказаної земельної ділянки не внесено (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку від 08.06.2026).

Належність ОСОБА_1 до громадянства Російської Федерації підтверджується інформацією Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області №6101.6-9621/6101.1.1-26 від 05.06.2026, відповідно до якої за обліками УДМС у Тернопільській області значиться громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка документована 03.04.2017 посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 , орган видачі 6101, підстава видачі 03/01, строком дії безстроково, паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документована. Місце проживання ОСОБА_1 з 11.11.1992 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . З питань оформлення набуття/прийняття до громадянства України ОСОБА_1 до УДМС у Тернопільській області не зверталася.

Таким чином, ОСОБА_1 , будучи іноземною громадянкою, набула права приватної власності на вказану земельну ділянку, однак упродовж встановленого законом строку, всупереч чинному законодавству, не відчужила її та на теперішній час продовжує бути власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6123080400:01:001:0351 площею 2,2073 га.

Неможливість відчуження земельної ділянки у встановлений законом строк внаслідок об`єктивних обставин не підтверджується жодними доказами у справі. Доказів неможливості продажу вказаної земельної ділянки внаслідок непереборних обставин тощо ОСОБА_1 не надала. А тому ОСОБА_1 , достовірно знаючи, що вона в силу закону не може володіти земельною ділянкою сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6123080400:01:001:0351 площею 2,2073 га, що знаходиться за адресою: с. Будилів Тернопільського району (колишньої Будилівської сільської ради Козівського району) Тернопільської області, добровільно її не відчужила.

Враховуючи те, що отримана ОСОБА_1 у власність вказана земельна ділянка нею добровільно не відчужена упродовж встановленого законодавством України річного строку, право власності на таку земельну ділянку підлягає припиненню шляхом її конфіскації.

Правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) визначені нормами Конституції України, Закону України «Про міжнародне приватне право», Цивільного кодексу України (далі ЦК України), Земельного кодексу України (далі ЗК України).

Відповідно до статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 26 Конституції України унормовано, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У статті 318 ЦК України визначено, що суб`єктами права власності є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

В силу дії положень ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 цього Кодексу.

Право власності припиняється у разі конфіскації (п. 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України).

Відповідно до ст. 348 ЦК України, якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна.

Положеннями частини 1 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону України «Про міжнародне приватне право» виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Правовий статус та порядок використання земель визначено Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України, ч. 1, 2 ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

За змістом частин 2-4 ст. 81 ЗК України, іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до частин 1-3 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, підставою виникнення зобов`язання є, зокрема, закон, що встановлює обов`язкові дії для того чи іншого суб`єкта. Невиконання обов`язкових дій цим суб`єктом забезпечується відповідальністю.

Згідно з п. «е» ст. 140 ЗК України, підставою припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. «в» ст. 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Конфіскація майна, в тому числі земельної ділянки, може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ст. 41 Конституції України, ст. 148 ЗК України).

Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (ч. 4 ст. 41). Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Однак право власності, в тому числі й приватної, не є абсолютним. Його здійснення має певні правові межі, встановлені, зокрема, законодавчими приписами. Разом з тим, втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Звернення з вказаним позовом до суду безперечно переслідує «суспільний», «публічний» інтерес, оскільки реагування у даному випадку спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання правомірності використання іноземним громадянином земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яке відбувається з порушенням вимог чинного законодавства.

Суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 громадянка Російської Федерації, з моменту набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення не відчужила її у встановлений законом строк, тому позовні вимоги щодо припинення права власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку шляхом конфіскації підлягають задоволенню з огляду на наявну справедливу рівновагу між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власниці оспорюваної земельної ділянки, яка мала достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужила, що порушує вимоги земельного законодавства. Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 у справі №513/444/15-ц.

Отже, з урахуванням того, що ОСОБА_1 не дотрималася передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутої земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом встановленого законом строку, ця земельна ділянка підлягає конфіскації. При цьому чинним законодавством передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідач ОСОБА_1 подала до суду письмову заяву про визнання позову, в якій позовні вимоги визнала в повному обсязі. Оскільки таке визнання позову є добровільним, не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд, керуючись ч. 4 ст. 206 ЦПК України, приймає визнання відповідачем позову та ухвалює рішення про задоволення позовних вимог.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги Бережанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Суд, беручи до уваги визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50 відсотків судового збору у сумі 1331,20 грн, а інші 50 відсотків судового збору у сумі 1331,20 грн слід повернути позивачу з державного бюджету.

На підставі ст. 81, 125, 140, 143, 145 ЗК України, керуючись ст. 4, 12, 76-81, 89, 141, 206, 209, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву керівника Бережанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області до ОСОБА_1 про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації задовольнити в повному обсязі.

Припинити право власності громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на земельну ділянку з кадастровим номером 6123080400:01:001:0351 площею 2,2073 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Козівської територіальної громади Тернопільського району (колишньої Будилівської сільської ради Козівського району) Тернопільської області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Тернопільської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подання позову в сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.).

Повернути з державного бюджету України Тернопільській обласній прокуратурі 50% сплаченого судового збору відповідно до платіжної інструкції ГУ ДКС у Тернопільській області № 1407 від 25.06.2026, що становить 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20.07.2026.

Реквізити учасників справи:

Позивач: Бережанська окружна прокуратура, ЄДРПОУ 0291009821, адреса: вул.Пирогова, 5А, м. Бережани Тернопільської області, 47501;

в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, ЄДРПОУ 39766192, адреса: вул. Лисенка, буд. 20а, м. Тернопіль, 46002;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянка Російської Федерації, посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 03.04.2017, місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Головуючий суддя Р.В. Чапаєв