Decision № 138308949, 17.07.2026, Kyiv-Sviatoshyn District Court of Kyiv Oblast

Справа № 369/7915/23

Провадження № 2/369/720/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Дубицької М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» про стягнення заробітної плати, виплат при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка перебувала у трудових відносинах із відповідачем у період з 25 січня 2023 року по 27 квітня 2023 року, працюючи на посаді корекційного педагога. Наказом № 111-к від 27 квітня 2023 року її було звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України. Позивачка зазначала, що в день звільнення відповідач не провів із нею повного розрахунку, хоча відповідно до вимог статей 47, 116 Кодексу законів про працю України був зобов`язаний виплатити всі належні суми. За твердженням позивачки, на день звільнення їй підлягали виплаті грошові кошти у загальному розмірі 19 703,78 грн, до яких входили заробітна плата за березень та квітень 2023 року, а також компенсація за 14 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. При цьому відповідачем було здійснено лише дві часткові виплати по 1 000 грн кожна 27 квітня 2023 року та 18 травня 2023 року, у зв`язку з чим, на думку позивачки, заборгованість із виплат при звільненні становила 17703,78 грн. Посилаючись на положення статті 117 Кодексу законів про працю України, позивачка також просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні. Зазначала, що її середньоденний заробіток становив 483,20 грн, а сума середнього заробітку за період затримки з 28 квітня 2023 року по 29 травня 2023 року (32 дні) становить 15 462,40 грн. Крім того, позивачка вказувала, що несвоєчасною виплатою належних їй коштів відповідач завдав їй моральної шкоди, яка полягала у моральних переживаннях, необхідності докладати додаткових зусиль для забезпечення свого життя та сім`ї, а також у необхідності звернення до суду за захистом порушених прав. Розмір моральної шкоди позивачка оцінила у 10 000 грн. У зв`язку з наведеним позивачка просила стягнути з відповідача заборгованість із виплат при звільненні у розмірі 17 703,78 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 15 462,40 грн, моральну шкоду у розмірі 10 000 грн та покласти судові витрати на відповідача.

Під час розгляду справи позивачка подала заяву про уточнення та зменшення позовних вимог, у якій зазначила, що 26 червня 2023 року відповідачем було виплачено заборгованість із заробітної плати при звільненні у розмірі 17 703,78 грн, у зв`язку з чим вона відмовилася від вимоги про її стягнення. Посилаючись на те, що остаточний розрахунок із нею був проведений лише 26 червня 2023 року, позивачка просила стягнути середній заробіток за весь час затримки проведення розрахунку за період з 28 квітня 2023 року по 26 червня 2023 року, який, за її розрахунком, становить 28 992,00 грн. Крім того, позивачка зменшила розмір заявленої до стягнення моральної шкоди до 5 000 грн, посилаючись на те, що порушення відповідачем її права на своєчасне отримання заробітної плати спричинило їй моральні страждання та необхідність звернення до суду.

З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог позивачка просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 28 квітня 2023 року по 26 червня 2023 року у розмірі 28 992,00 грн, моральну шкоду у розмірі 5 000 грн, а також судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 2 157,94 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.07.2023 року відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.09.2023 року підготовче судове засідання було закрите, справа призначена до розгляду по суті.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025 року, справу № 359/7915/23 передано на розгляд судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 , згідно розпорядження № 1187 від 18.11.2025 року, у зв`язку із звільненням головуючого судді ОСОБА_3 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі поданої заяви про відставку.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.11.2025 року справа була прийнята до провадження судді, призначене судове засідання.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. До суду подала заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги з урахуванням заяви про їх зменшення підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Разом із тим подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відзиві представник відповідача зазначив, що не заперечує факт перебування позивачки у трудових відносинах із відповідачем на посаді корекційного педагога у період з 25 січня 2023 року по 27 квітня 2023 року та факт її звільнення за власним бажанням. При цьому визнав, що на день звільнення позивачці належало виплатити 19 703,78 грн, однак зазначив, що зазначені кошти не були виплачені своєчасно з причин, які, на думку відповідача, не залежали від його волі. На обґрунтування своєї позиції представник відповідача посилався на те, що після реорганізації закладу та приєднання до нього інших медичних установ змінився механізм його фінансування. Зазначав, що у 2023 році підприємство перейшло від бюджетного фінансування до фінансування за рахунок коштів, отриманих від Національної служби здоров`я України за договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій. Виплата заробітної плати працівникам, у тому числі позивачці, була безпосередньо пов`язана з надходженням коштів від НСЗУ.

Представник відповідача зазначав, що через затримку фінансування та необхідність укладення додаткової угоди до договору з НСЗУ підприємство не мало об`єктивної можливості своєчасно провести остаточний розрахунок із позивачкою. Після надходження коштів за надані медичні послуги відповідач негайно погасив заборгованість із заробітної плати. Так, 23 червня 2023 року було виплачено заборгованість із заробітної плати за березень 2023 року у сумі 6 756,86 грн, а 26 червня 2023 року заробітну плату за квітень 2023 року та компенсаційні виплати при звільненні у сумі 12 312,25 грн. У зв`язку із цим відповідач вказував, що позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати є безпідставними, оскільки повний розрахунок із позивачкою було проведено ще до відкриття провадження у справі. Крім того, представник відповідача зазначав, що відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки обов`язковою умовою застосування статті 117 Кодексу законів про працю України є наявність вини роботодавця, тоді як затримка виплати була спричинена об`єктивними обставинами, пов`язаними з реорганізацією підприємства та зміною механізму його фінансування, а не протиправною поведінкою відповідача. Також представник відповідача заперечував проти задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів заподіяння їй моральних страждань, не підтверджено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленою шкодою, а також не обґрунтовано розмір заявленої до стягнення суми. Зазначав, що позивачка звільнилася за власним бажанням, а тому її доводи про порушення звичного способу життя є необґрунтованими. З огляду на викладене представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судом встановлено, що згідно наказу Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» № 111-к від 27 квітня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади корекційного педагога відділення № 7 з 27 квітня 2023 року на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням. Цим же наказом бухгалтерії підприємства доручено провести остаточний розрахунок із працівницею та виплатити компенсацію за 14 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 26 січня 2023 року по 27 квітня 2023 року.

Судом досліджено довідку про заробітну плату від 11 травня 2023 року, видану Комунальним некомерційним підприємством «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня», відповідно до якої заробітна плата позивачки за лютий 2023 року становила 11 492,25 грн, за березень 2023 року 10 735,34 грн, за квітень 2023 року 15294,72 грн. Загальний розмір нарахованої заробітної плати за вказаний період склав 37522,31 грн, а середньомісячний заробіток 12 507,44 грн. Крім того, у довідці містяться відомості про утримані із заробітної плати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

На підтвердження проведення остаточного розрахунку відповідачем судом досліджено виписку АТ КБ «ПриватБанк» по картковому рахунку позивачки за період з 23 червня 2023 року по 26 червня 2023 року, з якої вбачається надходження на рахунок позивачки коштів від Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» у загальному розмірі 19 069,11 грн, а саме: 23 червня 2023 року 6 756,86 грн із призначенням платежу «заробітна плата» та 26 червня 2023 року 12 312,25 грн із аналогічним призначенням платежу.

На підтвердження доводів щодо причин несвоєчасного проведення остаточного розрахунку відповідачем надано лист Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» від 11 травня 2023 року № 274, адресований Голові Національної служби здоров`я України, в якому підприємство просило сформувати додаткову угоду до договору від 16 лютого 2023 року № 2451-Е123-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій щодо збільшення обсягів фінансування за пакетом медичних послуг «Реабілітаційна допомога дорослим і дітям в амбулаторних умовах» відповідно до фактично наданих медичних послуг.

Крім того, судом досліджено Договір № 2451-Е123-Р000/03 про внесення змін до договору № 2451-Е123-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, укладений між Національною службою здоров`я України та Комунальним некомерційним підприємством «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня». Змінами до договору сторони погодили нову редакцію основного договору та його додатків, яка підлягала застосуванню з моменту підписання договору обома сторонами. Вказаний договір регулює порядок фінансування відповідача за програмою медичних гарантій, визначає порядок формування звітів про надані медичні послуги, строки їх оплати Національною службою здоров`я України та механізм коригування обсягів фінансування.

Зазначені документи були подані відповідачем на підтвердження його доводів про те, що несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні позивачки було зумовлене зміною механізму фінансування підприємства після його реорганізації та залежністю надходження коштів на оплату праці від фінансування Національною службою здоров`я України за договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Аналіз зазначених правових норм (ст.ст.116, 117 КЗпП України) дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як убачається з довідки про заробітну плату від 11 травня 2023 року, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня», позивачці було нараховано заробітну плату за лютий 2023 року у розмірі 11 492,25 грн, за березень 2023 року 10 735,34 грн.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох календарних місяців робочі дні на кількість фактично відпрацьованих робочих днів.

Загальна сума нарахованої заробітної плати позивачки за лютий та березень 2023 року становить 22 227,59 грн (11 492,25 грн + 10 735,34 грн).

Кількість фактично відпрацьованих робочих днів у зазначених місяцях становить 46 днів (23 робочі дні у лютому та 23 робочі дні у березні). Таким чином, середньоденний заробіток позивачки становить: 22 227,59 грн ? 46 робочих днів = 483,20 грн.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок із позивачкою було проведено 26 червня 2023 року, тоді як звільнена вона була 27 квітня 2023 року. Отже, період затримки проведення остаточного розрахунку тривав з 28 квітня 2023 року по 26 червня 2023 року включно.

Позивачка здійснила розрахунок середнього заробітку, виходячи із 60 календарних днів затримки, визначивши його у сумі 28 992,00 грн (483,20 грн ? 60 днів).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року (справа №753/6958/23) сформулювала висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

При визначенні розміру такого відшкодування суд враховує розмір простроченої заборгованості, тривалість затримки її виплати, причини такої затримки, поведінку сторін, а також співмірність суми відшкодування тим майновим втратам, яких міг зазнати працівник унаслідок несвоєчасного проведення остаточного розрахунку.

У даній справі судом встановлено, що на день звільнення перед позивачкою існувала заборгованість у розмірі 17 703,78 грн, яка була повністю погашена відповідачем 26 червня 2023 року, тобто до початку розгляду справи по суті.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на відсутність своєї вини у несвоєчасному проведенні остаточного розрахунку, зазначаючи, що затримка була пов`язана із реорганізацією підприємства, зміною механізму його фінансування та несвоєчасним надходженням коштів від Національної служби здоров`я України.

Разом з тим, відсутність у роботодавця коштів чи особливості фінансування не звільняють його від обов`язку своєчасно провести розрахунок із працівником при звільненні та не є підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Між тим, суд враховує, що затримка проведення розрахунку була зумовлена обставинами, пов`язаними зі зміною порядку фінансування відповідача після реорганізації закладу, після надходження відповідних коштів відповідач здійснив повне погашення заборгованості перед позивачкою, а також те, що розмір відшкодування, обчислений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, становить 28992,00 грн, що майже у 1,64 рази перевищує суму самої заборгованості при звільненні (17 703,78 грн).

З огляду на наведене, враховуючи розмір простроченої заборгованості, тривалість її затримки, причини несвоєчасної виплати, подальше добровільне погашення відповідачем усієї заборгованості, а також необхідність забезпечення справедливого балансу між інтересами працівника та роботодавця, суд вважає, що стягнення повного розміру середнього заробітку у сумі 28 992,00 грн не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Суд також бере до уваги характер діяльності відповідача, який є комунальним некомерційним підприємством охорони здоров`я та надає спеціалізовану медичну допомогу дітям. Відповідач є закладом охорони здоров`я, що здійснює діяльність, пов`язану із забезпеченням права дітей на охорону здоров`я та медичну допомогу, а його фінансування здійснюється в межах бюджетних коштів та коштів, отриманих за програмою медичних гарантій. Зазначені обставини не звільняють відповідача від обов`язку своєчасно провести розрахунок із працівником при звільненні та не виключають відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, однак відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду можуть бути враховані судом при визначенні справедливого, розумного та пропорційного розміру відшкодування.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, та вважає справедливим визначити його у розмірі 16 000 грн, що забезпечує справедливу компенсацію наслідків порушення трудових прав.

Судом встановлено, що внаслідок несвоєчасного проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні було порушено трудові права позивачки, що саме по собі могло спричинити їй моральні переживання, пов`язані з необхідністю звернення до роботодавця та суду за захистом своїх прав, а також докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом із тим позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про істотність моральних страждань, погіршення стану здоров`я, необхідність проходження лікування чи виникнення інших негативних наслідків, які б обґрунтовували заявлений розмір моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер допущеного порушення, тривалість затримки проведення остаточного розрахунку, поведінку сторін, те, що відповідачем до розгляду справи по суті було повністю погашено заборгованість із заробітної плати, а також принципи розумності, виваженості та справедливості, які відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду мають застосовуватися при визначенні розміру такого відшкодування.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, а справедливим і співмірним розміром такого відшкодування є 1 000 грн, який, на думку суду, є достатнім для компенсації моральних страждань, завданих позивачці порушенням її трудових прав.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено частково на суму 17 000,00 грн із заявлених 33 992,00 грн, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 079 грн 22 коп.

На підставі наведеного та керуючись ст. 116, 117 КЗпП України, ст. 12, 13, 19, 76, 81, 141, 263, 265, 274 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» (код ЄДРПОУ 01993687) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» (код ЄДРПОУ 01993687) на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» (код ЄДРПОУ 01993687) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 079 (одна тисяча сімдесят дев`ять) гривень 22 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя - Лапченко О.М.

17.07.2026