Court ruling № 138291311, 16.07.2026, Krasnohvardiiskyi District Court of Dnipropetrovsk City

Справа № 204/1536/26

Провадження № 1-кп/204/717/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі колегії суддів:

головуючого: судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання: ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань Чечелівського районного суду міста Дніпра кримінальне провадження № 22025040000001976, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 жовтня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,

за участю: прокурора ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,

В С Т А Н О В И Л А:

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 . В обґрунтування свого клопотання пояснив, що під час досудового розслідування до обвинуваченого був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки були наявні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, щодо ризику переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності слід віднести те, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, у разі застосування запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, може змінити місце свого фактичного проживання, виїхати за межі України, на тимчасово окуповану територію України та переховуватись від органу досудового розслідування та суду. Крім того, інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення, вчинене останнім під час дії воєнного стану в Україні з метою ослаблення держави та на шкоду національній безпеці. Також, щодо існування ризику можливого знищення, спотворення або переховування будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, свідчить й те, що, знаходячись на волі, обвинувачений із метою уникнення кримінальної відповідальності, може знищити докази, а також сприяти такому знищенню, які підтверджують його злочинну діяльність. Крім цього, існує ризик можливого незаконного впливу на учасників кримінального провадження, оскільки даний ризик обумовлений специфікою кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, у тому числі наданням допомоги представникам іноземних спецслужб у проведенні підривної діяльності проти України, а також можливості передачі їм відомостей про учасників кримінального провадження. Також, існує ризик вчинення повторного кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, оскільки він обгрунтовується тривалістю, тотожністю, багатоепізодністю та послідовністю протиправних дій обвинуваченого в загальному алгоритмі його злочинної діяльності. У зв`язку із чим є достатні підстави задля продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Пояснив, що у нього жодних намірів на переховування від суду не має.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_8 заперечував проти задоволення клопотання прокурора. В обґрунтування своїх заперечень пояснив, що зазначені у клопотанні прокурором ризики нічим не підтвердженні, жодних доказів їх наявності суду надано не було, а тому фактично їх не існує. У зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Колегія суддів, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання прокурора, а також заперечення сторони захисту, дійшла наступних висновків.

Розділ II КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких зокрема віднесені запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст.131 КПК України).

Частинами 1, 2, 3 ст. 331 КПК України встановлено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданому клопотанні, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, а саме ст. 194 КПК України.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.

В обґрунтування поданного клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати ризики, щовизначені у ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, ризик переховуватися від суду, ризик впливу на учасників процесу, ризик знищення, спотворення доказів, та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовжити вчинення кримінального правопорушення в якому обвинувачується.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин протии України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченго, для констатації існування ризику має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Що стосується наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Розглядаючи наявність вказаного ризику, колегією суддів береться до уваги практика Європейського суду з прав людини, відповідно до якої ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачена може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Так, відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_5 у провину ставиться вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яке відповідно до класифікації кримінальних правопорушень за ступенем тяжкості, закріпленої у ст. 12 КК України, належить до категорії особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покаранням у вигляді позбавлення волі на 15 років або ж довічне позбавлення волі із конфіскацією майна.

Покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а також можливості призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України.

Враховуючи вказане, існування ризику переховування підтверджується ймовірністю для обвинуваченого ОСОБА_5 бути засудженим на тривалий строк з примусовим відчуженням усього належного йому майна.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (п. 33 рішення у справі «Wv.Switzerland», заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).

З цього слідує, що саме по собі обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину не є беззаперечним свідченням того, що в обвинуваченого існує бажання переховуватись від суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів.

Варто враховувати, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який відповідними Указами Президента України продовжено, та він діє дотепер.

ОСОБА_5 , розуміючи тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання судом його винуватим, може вдатися до дій, які будуть направлені на переховування від суду на територіях, які на даний час є тимчасово непідконтрольні України з метою подальшого виїзду до території Російської Федерації, з огляду на можливість створення умов для переховування на території країни агресора, а також уникнення екстрадиції, оскільки фактично Російська Федерація не співпрацює з Україною у сфері правової допомоги та видачі правопорушників.

Так, у своєму рішенні Європейського суду з прав людини у справі Shikutav. Ukraine № 3885/04 від 10 грудня 2009 року, зазначив, що міжнародні зв`язки можуть розглядатися як обґрунтування ризику втечі, особливо у випадках, коли йдеться про країни без належного механізму екстрадиції.

Крім цього, вказаний ризик збільшує свою актуальність у зв`язку із можливістю переховування обвинуваченого на тимчасово окупованих територіях України, оскільки вказане набуває особливої актуальності в умовах наявної збройної агресії Російської Федерації та фактичної недоступності частини територій для правоохоронних органів України.

Так, окупація окремих територій Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей та АР Крим військовими формуваннями Російської Федерації унеможливлює ефективне проведення слідчих (розшукових) дій, забезпечення явки особи до суду.

Крім цього, тимчасово окуповані території України не визнають юрисдикцію судової системи, правоохоронних органів України чи судових повісток. Також, на вказаних територіях не застосовується й правова процедура екстрадиції.

У своєму рішенні Letellierv. France №?12369/86, рішення від 26 червня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що ризик ухилення від суду може бути обґрунтованим, якщо особа має реальний доступ до територій, де влада держави не має фактичного контролю.

Таким чином, з урахуванням можливого розуміння обвинуваченим наслідків можливого визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та тяжкість можливого покарання, ОСОБА_5 може вдатися до дій в разі застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, які будуть направлені на виїзд за межі України шляхом виїзду до тимчасово непідконтрольних територій України, що у свою чергу унеможливить належне здійснення кримінального провадження.

Враховуючи викладене, на даний час ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України на даний час є актуальним.

Аналізуючи наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, сховати або спотворити будь-які речі чи документи, що стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення, то даний ризик колегія суддів вважає не обґрунтованим, оскільки зібрані в ході досудового розслідування докази знаходяться у розпорядженні сторони обвинувачення, ці докази відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, відомостей про спроби знищення чи спотворення зібраних доказів суду надано не було.

Що стосується наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Про наявність вказаного ризику свідчить специфіка кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, у тому числі наданні допомоги представникам іноземних спецслужб у проведенні підривної діяльності проти України, а також можливості передання їм відомостей про учасників кримінального провадження.

На даний час по кримінальному провадженню триває стадія судового розгляду, а тому вказаний ризик є дійсним та триваючим.

Що стосується наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Беручи до уваги особливо тяжкий характер інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до обвинувального акту, кримінального правопорушення, а саме державної зради, вчиненої в умовах воєнного стану, та високого ступеню суспільної небезпеки таких дій, перебування в умовах збройного конфлікту України та Російської Федерації, залишаються наявними об`єктивні передумови для можливого продовження вчинення кримінального правопорушення або вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, аналогічного характеру.

Із обвинувального акту вбачається, що у провину ОСОБА_5 ставиться спілкування, передання даних щодо розташування об`єктів військової інфраструктури. Здійснюючи вказане спілкування, ОСОБА_5 , виконуючи завдання вищевказаного представника іноземної держави, надсилав інформацію щодо місця розташування об`єктів військової інфраструктури.

Таке, можливе спілкування ОСОБА_5 із представником іноземної держави, а саме Російської Федерації, на переконання сторони обвинувачення, останній вів за допомогою мобільного застосунку мессенджера «Telegram» на протязі з 26 вересня 2025 року по 05 жовтня 2025 року, що було фактично припинене виключно за допомогою правоохоронних органів.

Вказане може свідчити про здатність обвинуваченого ОСОБА_5 і можливу готовність до продовження злочинної діяльності у разі перебування на більш м`якому запобіжному заході, оскільки останній матиме вільний доступ до мобільних застосунків, соціальних мереж або ж мережі Інтернет.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці неодноразово підкреслював, що тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Крім цього, слід звернути увагу й на той факт, що на даний час в країні діє воєнний стан та нестабільністю ситуації в регіоні, що у свою чергу може свідчити про наявність додаткових ризиків для вчинення нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, на даний час існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і вказане свідчить про те, що прокурором в судовому засіданні було доведено можливість продовження вчинення кримінального правопорушення.

Суд вважає, що обраний та продовжений відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.

Тому ризики передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого, не змінилися та мають місце й в теперішній час, що вказує на недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу і продовження існування ризиків, а тому обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою не відпали, а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів, без визначенням розміру застави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 314-317, 334, 369, 371, 372 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 13 вересня 2026 року включно, без визначення розміру застави.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3