Decision № 138208549, 09.07.2026, Sheptytskyi City Court of Lviv Oblast (until 25.04.2025 - Chervonohrad City Court of Lviv Oblast)

Справа № 459/2034/26

Провадження № 2-а/459/21/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року Шептицький міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Отчак Н.Я.

з участю секретаря Савіцької Б.Б.

представника позивача Спічака М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

19.05.2026 представник позивача звернувся у суд з позовом до відповідача, у якому просить скасувати постанову серії ЕНА № 7195812 від 14.05.2026 про адміністративне правопорушення, якою на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 680,00 грн. за ч. 3 ст. 122 КУпАП та стягнути судові витрати. Адміністративний позов обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 правил дорожнього руху не порушувала та вважає, що вказана постанова винесена з порушенням вимог чинного законодавства та є незаконною, оскільки відомості викладені у ній не відповідають фактичним обставинам справи. Під час винесення постанови поліцейськими позивачу не роз`яснено її права, передбачені ст. 268 КУпАП, не забезпечено право на захист, а складання оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення проводилось без фактичного розгляду справи.

21.05.2026 в даній справі відкрито провадження, визначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено проведення судового засідання для розгляду справи по суті на 07.07.2026.

03.06.2026 представник відповідача надіслала до суду відзив на адміністративний позов. В якому просять відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки інспектор діяв у межах та спосіб передбачені чинним законодавством України, дана постанова складена у відповідності до вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, за формою відповідає вимогам ст.283 КУпАП. Зазначає, що аргументи представника позивача є нерелевантними та спростовуються фактичними обставинами справи та власними зізнаннями позивача. Переглянувши наявний відеозапис с1ір-0, з нагрудної бодікамери інспектора Мельничука М.В. стає зрозумілим, що позивач, розуміла що порушує ПДР та на твердження інспектора «пані, так не можна їхати», (с1ір-0, 20:56:10) позивач зазначила, «та я знаю» та посилаючись на те, щоб швидше додому доїхати визнає факт руху по смугу для маршрутних ТЗ з метою використати смугу як об`їзну, щоб виграти час та обігнати потік, що є прямим порушенням пункту 17.1 ПДР (на відеозаписах з портативних відеореєстраторів чітко вбачається, що на дорозі наявна тягучка з автомобілів, які рухаються в загальному потоці, позивач з метою об`їзду здійснює виїзд на смугу для руху маршрутних ТЗ). Позивач використовувала смугу не для завчасного перестроювання перед поворотом, а для прискореного руху в особистих цілях, що є грубим порушенням ПДР, а отже і постанова є законною та винесеною у відповідності до чинного законодавства.

03.07.2026 представник позивачки адвокат Спічак М.Л. подав додаткові письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що виїзд на смугу для маршрутного транспорту на проспекті В. Чорновола, 10 позивачкою був здійснений для висадки пасажира (її знайомої), яка вийшла на узбіччі дороги. Так, згідно з пунктом 17.2 ПДР України, водієві дозволяється заїжджати на смугу для маршрутних транспортних засобів, якщо вона відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, зокрема, для посадки чи висадки пасажирів біля правого краю проїзної частини. У вказаному місці дорожня розмітка є переривчастою, що дозволяло їй здійснити перестроювання. Її маневр полягав у завчасному перестроюванні, короткочасному зниженні швидкості, зупинці для висадки пасажира та подальшому безпечному виїзді у загальний потік автомобілів. Руху вздовж усієї смуги з метою «обгону потоку», як стверджує інспектор, вона не здійснювала. Щодо відеозапису та фрази «та я знаю» зазначив, що наведена у відзиві фраза була мовлена позивачкою у стресовому стані та означала лише те, що вона обізнана про наявність на даній ділянці дороги смуги для громадського транспорту. Це жодним чином не свідчить про визнання провини у порушенні ПДР, оскільки сама висадка пасажира є законним винятком, передбаченим п. 17.2 ПДР.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позові та додаткових поясненнях, просив постанову скасувати, а провадження у справі закрити.

Представник відповідача Департаменту патрульної поліції в судове засідання не з`явилася, просила розгляд справи провести без їх участі.

Відповідно до ч 3. ст. 243 КАС України, було відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше п`яти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, а саме на 09 липня 2026 року о 10 год. 30 хв.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що 14.05.2026 інспектором 2 взводу 4 роти 2 батальйону УПП у Львівській області старшим лейтенантом поліції Мельничуком М.В. було винесено відносно ОСОБА_1 постанову серії ЕНА № 7195812, якою її визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 грн.

Як вбачається з вищевказаної постанови, 14.05.2026 о 20 год. 56 хв. у м. Львові на проспекті В. Чорновола 10, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом REXTON номерний знак НОМЕР_1 , здійснила зупинку (рух) по смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеною дорожнім знаком «5.8», чим порушила п.17.1 Правил дорожнього руху затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306.

ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі -ПДР).

В ст.14 Закону України «Про дорожній рух», передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно п.1.3., п.1.9, п.2.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно п.8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

В п.8.5. ПДР України, передбачено, що дорожня розмітка (додаток 2) поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.

Відповідно до п.17.1 Розділу 17 ПДР України «Переваги маршрутних транспортних засобів» на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11, забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів на цій смузі.

Розділом 1 ПДР України «Загальні положення» передбачено, що маршрутні транспортні засоби (транспортні засоби загального користування) - автобуси, мікроавтобуси, тролейбуси, трамваї і таксі, що рухаються за встановленими маршрутами та мають визначені місця на дорозі для посадки (висадки) пасажирів.

ч.3 ст.122 КУпАП встановлена відповідальність за ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.

В п.4.1, п.4.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22грудня 2010року №23-рп/2010 видно, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Кодексом закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності.

Ознака винності діяння є обов`язковою ознакою адміністративного правопорушення (проступку).

ст.7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку відповідних органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.

За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватись «згідно із законом».

У п. 44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30 вересня 2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Так, на переконання суду, дотримання процесуальних норм під час притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб.

З долучених до відзиву на позовну заяву відеозаписів, які досліджені у судовому засіданні встановлено, що позивачка керуючи автомобілем здійснила виїзд з загального потоку руху автомобілів на смугу для руху маршрутних транспортних засобів та рухалася по ній. В подальшому її зупинив працівник поліції та роз`яснив їй порушення правил дорожнього руху, а саме те, що вона здійснила рух транспортним засобом по смузі для руху маршрутних транспортних засобів на що позивач визнала порушення посилаючись на те, що недалеко живе і таким чином хотіла швидше доїхати додому. Позивачка на відеозаписі визнає факт керування нею транспортним засобом на смузі для маршрутних транспортних засобів, та при спілкуванні з поліцейським зазначає, що виїхала на таку смугу з метою об`їзду потоку транспортних засобів. Також позивач використовувала смугу не для завчасного перестроювання перед поворотом, а для прискореного руху. При цьому, жодним чином у своїх поясненнях не посилалась на необхідність зупинки для висадки пасажира, ця позиція не була підставою позову і з`явилась у додаткових поясненнях після того, як відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Окрім цього, поліцейським роз`яснено ОСОБА_1 її процесуальні права передбачені ст. 268 КУпАП та повідомлено про здійснення розгляду справи про адміністративне правопорушення, після чого вручено копію постанови, роз`яснено їй порядок оскарження постанови та сплату штрафу .

Таким чином, судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 допущено порушення ПДР в частині невиконання нею встановленого п. 17.1. ПДР.

Доводи, викладенні позивачем в позові, оцінено судом критично, такі спростовано наявними матеріалами справи, та вважає їх такими, що спрямовані на уникнення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності адміністративного стягнення.

Крім цього, суд не бере до уваги додаткові пояснення представника позивача, що вона здійснила зупинку транспортного засобу, щоб висадити її знайому, оскільки на долучених відеозаписах чітко видно рух транспортного засобу ОСОБА_1 по смузі для руху маршрутних транспортних засобів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що дії відповідача є правомірними та свідчать про законність прийнятого ним рішення стосовно винесення постанови про накладення адміністративного стягнення на позивача, за вчинене останньою адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Оцінюючи встановлене, суд дійшов висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, яке доведено належними та допустимими доказами.

Відповідачем в установленому порядку доведено факт скоєння позивачем інкримінованих йому правопорушень, про які зазначено в оскаржуваній постанові, що свідчить про її обґрунтованість.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Зважаючи на встановлення судом обґрунтованості оскаржуваної постанови та наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, позовну заяву необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

На підставі ст. 139 КАС України судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 90, 134, 139, 243-246, 250, 255, 286, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимогОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646, 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) про скасування постанови про адміністративне правопорушення відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 09 липня 2026 року.

Суддя: Н. Я. Отчак