Decision № 138082607, 09.07.2026, Poltava District Administrative Court

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 09 липня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/6362/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить (з урахуванням позовної заяви в новій редакції):

визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 163750036612 від 28.04.2026 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063):

зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за Списком № 2, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, періоди роботи з 08.04.1996 року до 31.03.2017 року та з 01.04.2017 року до 20.01.2026 року;

призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 21.12.2025 року..

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у зв`язку з досягненням пенсійного віку та за наявності достатнього для цього страхового (трудового) стажу набув право на пенсію за віком. З метою реалізації права на пенсійне забезпечення, звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, однак Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області за результатами розгляду такого звернення протиправно не зарахувало до пільгового стажу позивача окремі періоди його роботи та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з наявністю недоліків, невідповідності довідок про підтвердження трудового стажу вимогам законодавства, оскільки дані довідки містять розбіжності по професії , посаді заявника, що потребують перевірці з первинними документами та відсутнє посилання на Постанову №162 від 11.03.1994 та №36 від 16.01.2003. Переконання позивача у протиправності відмови у призначенні пенсії за віком стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

09.06.2026 до суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що позивачем не підтверджено пільгового страхового стажу документами, які були надані до заяви про призначення пенсії. А відтак, вважає дії Головного управління Пенсійного Фонду України у Закарпатській області такими, що відповідають чинному законодавству України.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

20.04.2026 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, до якої приєднав відповідний пакет документів.

Заяву позивача було направлено на розгляд за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області.

Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України у Закарпатській області 163750036612 від 28.04.2026 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком №2, оскільки до пільгового стажу позивача не були зараховані періоди роботи: з 08.04.1996 року по 31.03.2017 року, оскільки не зазначено посади професії та з 01.04.2017 року по 20.01.2026 року згідно довідок № 72 від 12.12.2025 року та № 3 від 21.01.2026 року, оскільки дані довідки містять розбіжності по професії, посаді заявника, що потребують перевірці з первинними документами, відсутнє посилання на Постанову № 162 від 11.03.1994 року та № 36 від 16.01.2003 року.

У рішенні зазначено, що на момент звернення до органу Пенсійного фонду, вік заявниці - 55 років, страховий стаж 37 роки 01 місяць 25 днів, пільговий стаж за Списком №2 становить 00 років 00 місяців 00 днів.

Позивач не погодився з позицією відповідачів, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Зі змісту спірного рішення судом встановлено, що до пільгового стажу не зараховано періоди з 08.04.1996 року по 31.03.2017 року, оскільки не зазначено посади професії та з 01.04.2017 року по 20.01.2026 року згідно довідок № 72 від 12.12.2025 року та № 3 від 21.01.2026 року, оскільки дані довідки містять розбіжності по професії, посаді заявника, що потребують перевірці з первинними документами, відсутнє посилання на Постанову № 162 від 11.03.1994 року та № 36 від 16.01.2003 року.

Визначаючись щодо правомірності відмови відповідача у зарахуванні до страхового та пільгового стажу позивача таких періодів роботи, суд виходить з такого.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з положеннями частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Судом встановлено, що позивачу належить трудова книжка серії НОМЕР_1 від 18.11.1992, яка, крім іншого, подавалась відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії. Автентичність записів трудової книжки відповідачами не оспорюється. Вказана трудова книжки містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірному періоді. Такі записи не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.

Крім , того, судом встановлено, що позивачем до заяви про призначення пенсії на пільгових умовах було додано довідку видану АО «Укргазвидобування» Філія «УГВ-СЕРВІС» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

В якій зазначається, що у ОСОБА_1 працював повний робочий день у Полтавському відділенні тампонажних робіт філії Бурового управління «Укрбургаз» ПАТ «Укргазвидобування» за період з 08.04.1996

року по 18.09.1997 року, був переведений і працював повний робочий день на Полтавському відділенні тампонажних робіт філії Бурове управління «Укрбургаз» ПАТ «Укргазвидобування» за період з 19.09.1997 року по 31.03.2017 року та у Полтавському цеху тампонажних робіт Полтавського відділення тампонажних робіт філії «УГВ-Сервіс» Акціонерного Товариства «Укргазвидобування» за період з 01.04.2017 року по 20.01.2026 року виконував роботи по кріпленню на будівництві нафтогазових свердловин безпосередньо на спеціальних пересувних установках за професією, посадою машиніст з цементування свердловин, машиніст пересувного компресора, що передбачена Списком № 2, розділ ХІІ підрозділ 2 код КП 8113 Постанова Кабінету Міністрів України № 461 від 24.06.2016 року. Розділ ХІІ «Буріння, видобування та перероблення нафти, газу та газового конденсату, перероблення вугілля та сланцю», підрозділ № 2 «Добування нафти, газу та газового конденсату» за період з 08.04.1996 року по 20.01.2026 року стаж становить 29 років 09 місяців 13 днів.

Підстава для видачі: Наказ № 40-К від 08.04.1996 р., Наказ № 92-К від 19.09.1997 р., Наказ № 40-К від 30.03.2017 р., Наказ №2024-П від 31.03.2017р., особові картки форми П-2; книга наказів, особові рахунки.

У довідці зазначено, що атестація робочого місця: Наказ № 109 від 30.12.1994 р.; Наказ № 143 від 28.10.1999 р.; Наказ №98 від 05.10.2004 р.; Наказ № 187 від 02.10.2009 р.; Наказ № 193 від 01.10.2014 р.; Наказ № 766 від 29.11.2019 р. (первинна); Наказ № 176 від 29.11.2024 р. характер та умови праці для машиніста цементування свердловин, машиніста пересувного компресора по теперішній час залишаються незмінними.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 р. № 637(далі - Порядок № 637).

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1 або № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 або №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 або №2.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до позиції Великої Палати ВС, яка викладена в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19) проведення атестації робочих місць за умовами праці та її своєчасність не залежить від працівників і не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Принагідно суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, органи Пенсійного фонду України уповноважені самостійно витребовувати у підприємств, установ/ організацій) усі необхідні для вирішення питання про призначення пенсії особі документи, при цьому така вимога передує винесенню рішення щодо призначення пенсії, а не висувається у вже прийнятому рішенні про відмову у призначенні пенсії.

Відтак, враховуючи вищевикладене, огскільки позивач в період з 08.04.1996 до 31.03.2017 та з 01.04.2017 до 20.01.2026 працював за професією машиніст з цементування свердловин, машиніст пересувного компресора , яка у вказаний період часу передбачена списком № 2 та атестована як така, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд вважає, що необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до пільгового стажу позивача період роботи за професією машиніст з цементування свердловин, машиніст пересувного компресора, а саме: з 08.04.1996 до 31.03.2017 у Полтавському відділенні тампонажних робіт філії Бурове управління "Укрбургаз" ПАТ "Укргазвидобування" та з 01.04.2017 до 20.01.2026 в Полтавському цеху тампонажних робіт Полтавського відділення тампонажних робіт філії "УГВ-Сервіс" Акціонерного Товариства "Укргазвидобування".

Матеріалами справи підтверджено, що в дослідженому випадку відповідач не скористався правом на збір додаткових документів, на перевірку чи уточнення необхідних обставин.

Статтями 72, 73 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen V. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Серед критеріїв, принципів, які повинні застосовуватись суб`єктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій (ст. 2 КАС України), є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб`єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаному критерію для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

Проаналізувавши викладене, судом визнано за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 163750036612 від 28.04.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в порядку Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також зобов`язати відповідача зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 періоди з 08.04.1996 по 31.03.2017 та з 01.04.2017 по 20.01.2026.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 ЗУ "Про загальнообов`зкове державне пенсійне страхування" з 21.12.2025, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови у зарахуванні до пільгового стажу позивача періодів його роботи, а також рішенню, ухваленому відповідачем за результатами розгляду звернення позивача за призначенням пенсії в межах мотивів, наведених відповідачем у такому рішенні. Виходячи з предмету доказування у цій справі, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для призначення пенсії за віком.

Отже, позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію з 21.12.2025 року задоволенню не підлягає.

Водночас, для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву позивача від 20.04.2026 про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 із врахуванням висновків суду.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У дослідженому судом випадку Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львіській області не доведено правомірність та обґрунтованість свого рішення, а позивачем надано достатні, достовірні та допустимі докази на підтвердження існування обставин, що свідчать про те, що зазначений орган Пенсійного фонду у спірних правовідносинах мав діяти в інший спосіб.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 532,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім, того у позовній заяві було заявлене клопотання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, щодо цього, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 5 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави .

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката .

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги .

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 при розгляді справи 200/14113/18-а.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", то в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 04 лютого 2021 року у справі №806/2299/18.

Відповідно до тексту позовної заяви, представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Судом, встановлено, що представником позивача, до позовної заяви та протягом розгляду справи до матеріалів справи не було надано жодних документів на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ( зокрема, документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, тощо), детальних розрахунків витрат на правничу допомогу, договору про надання правничої допомоги, тощо).

За таких обставин, відсутні належні та допустимі докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (площа Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 163750036612 від 28 квітня 2026 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи з 08 квітня 1996 року по 31 березня 2017 року та з 01 квітня 2017 року по 20 січня 2026 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 від 20 квітня 2026 року з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Відмовити у задоволення клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області витрат на правничу допомогу.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 (сорок вісім) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (площа Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова