Decision № 137997481, 06.07.2026, Kharkiv District Court of Kharkiv Oblast

Справа № 635/9600/24

Провадження № 2/635/1102/2026

РІШЕННЯ

ЗАОЧНЕ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року смт Покотилівка Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бондаренка І.Е.,

за участю секретаря судового засідання Козлюк Е.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

I. ПРОЦЕДУРА

Позов подано до Харківського районного суду Харківської області через підсистему «Електронний суд» 30.08.2024.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б \н від 30.12.2020 у загальному розмірі 60 888,13 грн., а також судовий збір 2 422,40 грн.

Справу відкрито та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження; ухвалою про відкриття провадження сторонам визначено строки для подання заяв по суті справи та доказів. Позивач подав позов із доданими матеріалами, однак після відкриття провадження додаткових доказів не подав і клопотань про подання доказів поза встановленими строками або про витребування доказів не заявив. Відповідно до ч. 5 ст. 177 та ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач зобов`язаний подати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою, а згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик наслідків невчинення процесуальних дій. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (ст. 13 ЦПК України), а витребування доказів здійснюється, зокрема, за клопотанням учасника справи у встановлені строки (ст. 84 ЦПК України). За відсутності таких клопотань та додаткових подань суд ухвалює рішення, виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, поданих разом із позовом, оцінюючи їх у сукупності. Додатково суд зазначає, що спрощені процедури та спрощений і стандартизований формат процесуальних документів у малозначних і споживчих спорах покликані полегшити доступ до правосуддя для споживача, тоді як професійний кредитор, ініціюючи такий процес, має бути спроможний одразу подати повний і перевірюваний пакет доказів на підтвердження своїх вимог.

Відповідач відзиву не подав, доказів на спростування позовних вимог не надав; однак відсутність відзиву не звільняє позивача від обов`язку доведення підстав та розміру заявлених вимог.

Вирішуючи спір, суд застосовує імперативні приписи законодавства, спрямовані на захист слабшої сторони у споживчих правовідносинах, з власної ініціативи, виходячи з установлених у справі обставин і поданих доказів.

II. ФАКТИ

З матеріалів справи вбачається:

30.12.2020 відповідач ознайомився з умовами кредитування та підписав паспорт споживчого кредиту. У паспорті зафіксовано підпис відповідача, а також зазначено, що документ підписаний з використанням одноразового пароля 30.12.2020 о 18:00:05.

30.12.2020 відповідач підписав заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, якою погодив, зокрема:

тип кредиту та розмір кредитного ліміту: відновлювана кредитна лінія до 50 000 грн.;

тип картки: «Універсальна»;

строк кредитування: 12 місяців з пролонгацією;

процентна ставка: 42,0 відсотка річних;

мінімальний обов`язковий платіж: 5 відсотків від заборгованості, але не менше 100 грн., щомісячно; у разі прострочення з другого місяця прострочення 10 відсотків, але не менше 100 грн.;

проценти від суми неповернутого в строк кредиту в розмірі 60,00 відсотка, як домовлені сторонами проценти від простроченої суми.

Позивач посилається на те, що заява про приєднання підписана відповідачем власноруч на планшеті у відділенні банку, а відповідач отримав платіжну картку з номером НОМЕР_1 (строк дії 05.23), що, на думку позивача, підтверджується випискою за рахунком.

За наданим розрахунком заборгованості станом на 20.08.2024 загальна заборгованість становить 60 888,13 грн., з яких:

48 921,73 грн. заборгованість за тілом кредиту;

11 966,40 грн. заборгованість за простроченими відсотками.

Надана виписка за договором за період з 01.01.2021 по 20.08.2024 містить підсумкові показники руху коштів та відображає на кінець періоду залишок заборгованості, що узгоджується із заявленою до стягнення сумою 60 888,13 грн.

Судовий збір сплачено позивачем у розмірі 2 422,40 грн., що підтверджується платіжним документом.

III. ПРАВО

Відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання договору про надання споживчого кредиту встановлюються законом. У системному зв`язку зі ст. 6 та ч. 2 ст. 627 ЦК України це означає, що свобода договору у сфері споживчого кредитування обмежена імперативними приписами спеціального законодавства. Тому суд застосовує насамперед Закон України «Про споживче кредитування», Закон України «Про електронну комерцію» та законодавство про захист прав споживачів.

Суд розглядає спір як спір у сфері споживчого кредитування, де перевірці підлягає весь ланцюг правовідносин: переддоговірне інформування, оцінка кредитоспроможності, погодження індивідуальних умов, укладення договору, надання кредитних коштів, інформування під час виконання договору, настання прострочення та правильність розрахунку заборгованості.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», спрямований на імплементацію європейських стандартів захисту споживачів фінансових послуг.

Частина сьома статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає, що зміна умов договору про споживчий кредит можлива лише за згодою сторін, а умова про односторонню зміну є нікчемною. Після змін, внесених Законом №3498-IX від 22.11.2023, законодавець зберіг принцип необхідності згоди сторін та передбачив спеціальні гарантії для договорів кредитної лінії і кредитування рахунку, включаючи належне інформування споживача та право відмовитися від продовження строку користування кредитом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» поновлювана кредитна лінія означає можливість повторного використання кредитних коштів після погашення заборгованості в межах установленого кредитного ліміту. Таке визначення не регулює питання зміни розміру кредитного ліміту чи інших умов кредитування.

Статті 2, 811 Закону України «Про споживче кредитування» покладають на кредитодавця обов`язок надати споживачу повну та персоналізовану переддоговірну інформацію, а також провести оцінку кредитоспроможності. Ці обставини входять до предмета доказування.

За абз. 23 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець зобов`язаний передати споживачу один з оригіналів договору та додатків способом, що дозволяє ідентифікувати отримувача. Обов`язок доведення такого передання покладається на кредитодавця.

Стаття 21 Закону України «Про споживче кредитування» встановлює правила відповідальності споживача та обмеження щодо неустойки. Тому кредитодавець повинен подати поелементний і перевірюваний розрахунок із розмежуванням тіла кредиту, процентів, комісій і санкцій.

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє нечесну підприємницьку практику, що враховується судом під час оцінки добросовісності кредитодавця та прозорості його доказової бази.

Стаття 415 Угоди про асоціацію Україна ЄС орієнтує на високий рівень захисту прав споживачів. Суд враховує підходи Суду Справедливості ЄС, зокрема у справі Radlinger, щодо необхідності перевірки дотримання імперативних вимог про інформування споживача.

Електронні правочини та електронні документи.

Закон України «Про електронну комерцію» (ст. 11, ч. 12 ст. 11, ст. 12) визначає порядок укладення та підписання електронних договорів і прирівнює належно підписаний електронний договір до письмової форми.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» (ст. 5, 7, 8) визначає поняття електронного документа, його оригіналу та допустимість як доказу.

Частина 4 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» встановлює, що кваліфікований електронний підпис має юридичну силу власноручного підпису.

Отже, у дистанційній моделі кредитування вирішальне значення мають перевірювані електронні сліди: ідентифікація особи, акцепт, підписання, цілісність документа та підтвердження його передання споживачу. Самі по собі паперові роздруківки не замінюють такого доказування.

Перевірка судом дотримання вимог спеціального законодавства не є виходом за межі позовних вимог, а становить обов`язок суду щодо застосування імперативних норм матеріального права.

За ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається, та несе ризик їх недоведення. За ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів не є обов`язком суду.

Відповідно до ст. 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій електронній копії. Паперова копія електронного доказу не є письмовим доказом і не усуває необхідності перевірки його походження та цілісності.

У разі посилання на дистанційне укладення договору суд очікує первинні електронні дані. Для підтвердження волевиявлення можуть використовуватися журнали подій CSV/JSON, дані щодо OTP-кодів, файли електронного підпису (PDF, P7S, ASiC), електронні виписки та інші відтворювані електронні носії інформації. Ці приклади наведені лише як ілюстрація можливості існування перевірюваних електронних доказів і не є встановленим судом стандартом доказування та не визначають вичерпного переліку допустимих доказів.

Для небанківських кредитодавців вимоги щодо збереження та відновлення інформації встановлені Положенням НБУ №199. Для банків відповідні вимоги визначені Положенням, затвердженим постановою НБУ від 17.06.2004 №265, із змінами, внесеними постановою НБУ від 25.05.2015 №337.

У системному зв`язку норми ЦК України та спеціального законодавства формують стандарт відповідального кредитування: кредитодавець повинен забезпечити прозорість умов кредиту, провести оцінку кредитоспроможності споживача, надати персоналізовану інформацію та мати можливість підтвердити виконання цих обов`язків. Ризик недоведеності покладається на кредитодавця.

Тому проценти, комісії та інші платежі, що становлять винагороду кредитодавця, можуть бути стягнуті лише за умови доведеності належного інформування, укладення договору, передання його примірника споживачу та наявності прозорого і перевірюваного розрахунку.

Витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню лише за наявності належних доказів та з урахуванням критеріїв необхідності й розумності.

Для доведення електронного волевиявлення кредитодавець повинен підтвердити, що саме було показано споживачу, коли, у якій редакції та за яких умов споживач погодився з відповідними умовами кредитування.

Якщо кредитодавець використовує як паперові, так і дистанційні механізми взаємодії, суд окремо оцінює первинне приєднання та подальші зміни умов. Паперовий документ підтверджує лише факт підписання саме цього документа і не замінює доказів електронної частини правовідносин.

IV. ОЦІНКА СУДУ.

Суд враховує, що перевірка вимог про стягнення заборгованості за споживчим кредитом передбачає послідовне з`ясування трьох взаємопов`язаних питань: які саме обставини входять до предмета доказування, чому ці обставини мають істотне значення для захисту прав споживача та якими доказами вони повинні підтверджуватися відповідно до законодавства про споживче кредитування та діяльність професійних кредиторів.

Суд виходить із того, що справа про стягнення заборгованості за споживчим кредитом не може розглядатися відокремлено від усієї процедури споживчого кредитування у конкретній справі. Заявлена до стягнення сума є лише кінцевим результатом попередніх юридично значущих дій кредитодавця: належного інформування споживача, визначення індивідуальних умов кредиту, оформлення приєднання, фактичного надання кредитних коштів, супроводу договору, фіксації прострочення та формування прозорого розрахунку. Тому суд перевіряє не тільки арифметичний підсумок вимог, а й доведеність кожної істотної ланки, від переддоговірного інформування до розрахунку боргу, без якої заявлений борг не може вважатися належно підтвердженим.

Суд виходить із того, що у сфері споживчого кредитування усвідомлена згода споживача є ключовою умовою правомірності покладення на нього грошового зобов`язання, що узгоджується з підходами Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини, які вимагають реальної поінформованості особи про економічні наслідки прийнятого рішення. Така згода не презюмується з факту підписання документів і підлягає перевірці судом за сукупністю об`єктивних критеріїв, зокрема: видимості ризику до приєднання, індивідуалізації умов, часової узгодженості документів, належного підтвердження волевиявлення, прозорості механізму формування боргу та передбачуваності його наслідків. За відсутності доведеності цих критеріїв суд не має підстав вважати, що споживач надав усвідомлену згоду на відповідні фінансові наслідки.

Суд враховує, що діяльність із надання споживчих кредитів є професійною та регульованою діяльністю на ринку фінансових послуг. Відповідно до Законів України «Про споживче кредитування», «Про фінансові послуги та фінансові компанії», «Про організацію формування та обігу кредитних історій», «Про банки і банківську діяльність», Постанови Правління Національного банку України від 11.06.2018 № 64 «Про затвердження Положення про організацію системи управління ризиками в банках України та банківських групах», Положення про авторизацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з надання фінансових послуг, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2023 № 199, Постанови Правління Національного банку України від 30.06.2016 № 351 «Про затвердження Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями» та інших нормативно-правових актів Національного банку України щодо управління ризиками, обліку операцій та зберігання інформації, професійний кредитор зобов`язаний формувати, вести та зберігати кредитну документацію (справу/досьє) щодо кожного кредитного зобов`язання. Такий обов`язок є імперативним та становить невід`ємну складову належної та добросовісної підприємницької практики на ринку споживчого кредитування. Кредитна справа (досьє) може вестися у паперовій або електронній формі залежно від організації діяльності кредитора, однак незалежно від форми ведення вона повинна забезпечувати можливість перевірки всіх істотних етапів кредитних правовідносин, зокрема ідентифікації споживача, оцінки його кредитоспроможності, укладення договору, фактичного отримання кредитних коштів, належності платіжного засобу позичальнику, обліку заборгованості, управління кредитним ризиком, супроводження кредитного активу та подальшого відступлення права вимоги. Відомості щодо фактичного отримання споживачем кредитних коштів є складовою такої кредитної справи/досьє та повинні існувати незалежно від виникнення судового спору. За таких умов суд оцінює докази, що походять із кредитної справи/досьє або повинні були бути сформовані та збережені у її складі. Водночас судовий розгляд не призначений для створення, доповнення чи формування тих складових кредитної справи (досьє), які професійний кредитор був зобов`язаний сформувати та зберігати під час здійснення своєї господарської діяльності. Саме по собі посилання на відсутність таких відомостей, необхідність їх додаткового отримання або неможливість їх подання до суду не узгоджується з моделлю належної та добросовісної підприємницької практики професійного кредитора, для якого формування та ведення кредитної справи/досьє є імперативним обов`язком, а не дією, що здійснюється лише у зв`язку з виникненням судового спору.

Відсутність у кредитора відомостей, які за своєю природою повинні міститися у кредитній справі/досьє, не може розглядатися як звичайний процесуальний недолік, що усувається шляхом звернення до суду.

Суд не може використовуватися як інструмент формування кредитної справи (досьє), усунення недоліків її ведення або отримання відомостей, які професійний кредитор був зобов`язаний мати та зберігати у межах своєї звичайної господарської діяльності. Протилежний підхід фактично означав би перекладення на суд частини функцій професійного кредитора та використання судового механізму як елемента процесу кредитування, управління кредитним ризиком і документального супроводження кредитного активу, що не належить до компетенції суду.

Якщо кредитор посилається на поновлювану кредитну лінію та зміни кредитного ліміту як на складову формування заявленої заборгованості, він повинен надати суду зрозумілі та перевірювані відомості щодо кожного використання кредитного ресурсу (траншу), які дозволяють встановити дату його виникнення, розмір, строк користування відповідними коштами, дату та підстави зміни кредитного ліміту, стан заборгованості на такі дати, а також вплив відповідних змін на структуру боргу. Лише за наявності таких відомостей суд може перевірити, чи не призвело збільшення кредитного ліміту до фактичного продовження строку користування раніше наданими коштами та чи не включає заявлена до стягнення сума проценти, нараховані після спливу строків кредитування окремих траншів.

Ненадання таких відомостей унеможливлює перевірку розрахунку заборгованості та не може бути усунуте шляхом покладення на суд обов`язку самостійно аналізувати масив банківських операцій, визначати окремі транші кредитування, встановлювати строки їх користування та реконструювати структуру боргу замість професійного кредитора.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. У спорах щодо споживчого кредитування суд не може обмежитися формальним посиланням на пасивність слабкої сторони або на процесуальні конструкції «неподання заперечень». Імперативні гарантії споживача підлягають застосуванню судом з власної ініціативи, зокрема у частині доведеності індивідуального інформування, реальності видачі кредиту, прозорості розрахунку та допустимості нарахувань.

Оцінюючи докази у спрощеному позовному провадженні, суд виходить із того, що він вирішує спір за тими доказами, які сторони подали, і не підміняє сторону у виконанні її процесуального обов`язку доказування. Подання позивачем через підсистему «Електронний суд» простих файлів у форматі PDF (текстів договору, паспорта, правил, витягів із кабінету, скрінкопій) саме по собі означає лише спосіб доставки документів до суду, але не підтверджує їх походження, незмінність, дату й час створення, а головне зв`язок із конкретним відповідачем і конкретною подією (показ саме цієї редакції умов до акцепту; акцепт саме цією особою; передання їй примірника договору; надсилання й доставка повідомлень; введення одноразового коду підтвердження; застосування електронного підпису; фактична видача коштів). Відтак файл без перевірюваних цифрових ознак не може замінити належні електронні докази у розумінні ст. 100 ЦПК України, а сумніви щодо походження і цілісності таких матеріалів, за правилами ст. 12, 81 ЦПК України, не можуть усуватися припущеннями або перекладатися на споживача. Якщо професійний кредитор не подав перевірюваний масив електронних слідів (службові записи про відображення документів і прийняття умов, підтвердження відправлення та доставки повідомлень, дані про одноразовий код підтвердження або електронний підпис із позначкою часу, автентичні виписки щодо фактичної видачі коштів), це є його процесуальним ризиком і тягне висновок про недоведеність відповідних обставин.

1) Переддоговірне інформування та паспорт кредиту.

Позивач надав паспорт споживчого кредиту, підписаний 30.12.2020, у якому визначені ключові параметри кредиту (тип, строк, ставка, мінімальний платіж та інше), а також відображено підпис відповідача й позначку про підписання з використанням одноразового пароля із зазначенням дати та часу.

Цей документ підтверджує, що певний обсяг інформації про кредитні умови був оформлений до приєднання, а також фіксує спосіб електронного підтвердження волевиявлення відповідача.

Разом із тим, для електронної моделі укладення договору законодавчі стандарти прозорості й перевірюваності передбачають не лише наявність паперової копії, а й відтворюваний доказовий ланцюг саме індивідуального інформування: службові записи подій (перегляд, підтвердження), докази доставки повідомлень, а також збережену копію саме показаної редакції документів із датою, номером редакції та контрольним цифровим відбитком даних. Таких матеріалів позивач не надав.

2) Оцінка кредитоспроможності та відповідальне кредитування.

У наданих умовах договору міститься формулювання, що банк надає споживчий кредит «на підставі аналізу кредитоспроможності клієнта». Однак матеріали справи не містять жодних документів, які дозволяли б перевірити факт та зміст такої оцінки: які дані були використані, коли оцінку проведено, який висновок зроблено, чи враховано реальне навантаження на споживача.

Для суду це має принципове значення. Оцінка кредитоспроможності у споживчому кредитуванні не декоративна фраза у договорі, а інструмент відповідального кредитування, який прямо впливає на усвідомленість споживача та на допустимість перекладання ризиків кредитування на слабшу сторону через «прибуткові» нарахування.

Відсутність перевірюваних доказів такої оцінки є відсутністю однієї з ключових ланок правомірної моделі споживчого кредитування.

3) Індивідуальні умови, акцепт та електронні сліди.

Заява про приєднання від 30.12.2020 містить узгоджені індивідуальні параметри (ліміт, ставка, строк, мінімальний платіж). Водночас позивач, обґрунтовуючи електронні способи підпису, посилається на підпис на планшеті та одноразовий пароль, а також на узгодження простого електронного підпису.

Однак матеріали справи не містять повного відтворюваного ланцюга електронних слідів: службових записів про відправлення та доставку одноразового пароля, записів подій щодо перегляду документів, підтвердження саме тієї редакції, яка була показана споживачу, та інших технічних даних, що дозволили б стороні захисту і суду перевірити, як саме відбувалося індивідуальне інформування та підтвердження волевиявлення.

4) Фактична видача «тіла» кредиту та використання ліміту.

Суд окремо оцінює доведеність саме фактичного отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки погодження кредитного ліміту і фактична видача кредиту не є тотожними обставинами. Кредитний ліміт означає лише встановлену банком можливість користування кредитним ресурсом у певних межах, тоді як обов`язок повернення «тіла» кредиту виникає лише щодо тих коштів, фактичне використання яких конкретним споживачем доведено належними і перевірюваними доказами.

Позивач посилається на заяву про приєднання від 30.12.2020, паспорт споживчого кредиту, платіжну картку та виписку за договором за період з 01.01.2021 по 20.08.2024. Такі документи можуть підтверджувати оформлення банківського продукту, відкриття можливості користування платіжним інструментом і наявність облікового відображення руху коштів. Однак вони не звільняють банк як професійного кредитора від обов`язку довести, які саме кредитні кошти, коли, у якій сумі та за якою операцією були фактично надані відповідачу.

Суд враховує, що заявлений борг сформований за поновлюваною кредитною лінією. За такої моделі заборгованість не виникає одноразово у момент підписання заяви чи встановлення ліміту, а формується через окремі використання кредитного ресурсу, подальші погашення, можливі повторні використання, зміну залишку, нарахування процентів та інші операції. Тому для перевірки саме «тіла» кредиту суд повинен бачити не лише кінцеве сальдо, а й зрозумілий ланцюг формування основної заборгованості: дату кожного використання кредитних коштів, суму такого використання, призначення операції, належність операції відповідачу, погашення, порядок зарахування платежів, відокремлення власних коштів клієнта від кредитних коштів банку, а також відокремлення основного боргу від процентів, комісій та інших платежів.

Надана виписка відображає рух коштів і підсумковий залишок, однак у поданому вигляді не дозволяє суду встановити, що заявлена сума 48 921 грн. 73 коп. є саме фактично отриманим і неповернутим «тілом» кредиту. Виписка не містить зрозумілого поопераційного відокремлення власних коштів клієнта від кредитних коштів банку; не позначає, які саме операції є використанням кредитного ресурсу, а які здійснені за рахунок власних або повернутих коштів; не розкриває, за яким правилом кожне погашення зараховувалося на тіло, проценти, комісії чи інші платежі; не показує строк користування кожною окремою сумою кредитного ресурсу; не містить такого групування операцій, яке дозволяло б перевірити формування саме основного боргу без самостійної реконструкції банківського обліку.

За такої форми подання виписка підтверджує лише те, що банк веде облік операцій за рахунком і виводить певне кінцеве сальдо. Однак кінцеве сальдо не є тотожним доказом фактично виданого та неповернутого «тіла» кредиту, оскільки без поелементного розкриття операцій суд не може перевірити, чи не включено до заявленої основної заборгованості проценти, комісії, плату за користування кредитом, наслідки внутрішнього перерозподілу платежів або інші суми, які за своєю правовою природою не є фактично наданими відповідачу кредитними коштами.

Суд також враховує, що заява про приєднання, паспорт споживчого кредиту та підпис на планшеті підтверджують лише оформлення волевиявлення щодо приєднання до банківського обслуговування та погодження певних умов кредитування. Вони самі по собі не підтверджують фактичного перерахування чи використання відповідачем кредитних коштів у розмірі 48 921 грн. 73 коп. Підписання документа про можливість користування лімітом не є доказом того, що споживач фактично отримав увесь заявлений до стягнення залишок основного боргу.

За наведених обставин суд не може підміняти професійного кредитора у виконанні обов`язку доказування, самостійно аналізувати масив банківських операцій, виокремлювати з нього можливі кредитні використання, визначати порядок погашення та реконструювати структуру боргу замість позивача. Такий підхід суперечив би змагальності цивільного процесу і фактично перетворював би суд на інструмент доформування кредитної справи, яку банк повинен був вести та зберігати у межах своєї звичайної професійної діяльності.

Отже, надані позивачем матеріали підтверджують наявність оформлених кредитних відносин і рух коштів за рахунком, однак не доводять у належний, прозорий і перевірюваний спосіб фактичну видачу відповідачу саме «тіла» кредиту у заявленому розмірі 48 921 грн. 73 коп. Ризик такої недоведеності несе позивач як професійний кредитор, тому заявлена до стягнення основна заборгованість у цій частині не може бути покладена в основу судового рішення.

5) Післядоговірне інформування.

Матеріали справи не містять доказів післядоговірного інформування у змісті та порядку, передбачених ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування»: немає доказів регулярного надання споживачу інформації про стан заборгованості, рух коштів, нарахування та інші істотні показники у спосіб, який можна перевірити (із підтвердженням доставки).

Посилання на доступність інформації у системі дистанційного обслуговування саме по собі не є доказом виконання обов`язку інформування, якщо не показано, яку саме інформацію, у який час, у якій формі та з яким підтвердженням доведено до відома конкретного споживача.

Це є ще однією відсутньою ланкою у доказовому ланцюгу, який дозволяв би стягувати «прибуткові» нарахування.

6. Оцінка доводів позивача.

Доводи позивача зводяться до того, що відповідач підписав паспорт споживчого кредиту та заяву про приєднання, отримав платіжну картку, користувався кредитним лімітом, а розмір боргу підтверджується розрахунком і випискою за рахунком.

Суд приймає ці доводи лише в тій частині, що між сторонами було оформлено банківський продукт та що банк веде внутрішній облік руху коштів за рахунком відповідача. Водночас ці доводи не усувають головного: позивач не подав перевірюваних доказів оцінки кредитоспроможності, повного електронного ланцюга інформування та акцепту, передання примірника договору, належного післядоговірного інформування, а також такого поелементного розрахунку, який дозволяв би встановити фактичну видачу саме «тіла» кредиту у заявленому розмірі та відокремити його від процентів, комісій і внутрішніх банківських нарахувань.

Саме тому посилання позивача на підписані документи, картку, виписку та підсумкове сальдо не є достатніми для задоволення позову. Відсутність відзиву відповідача не змінює цього висновку, оскільки у споживчому кредитуванні імперативні гарантії слабшої сторони підлягають перевірці судом незалежно від процесуальної активності споживача.

V. ВИСНОВКИ.

Інститут споживчого кредитування має суспільну вагу, оскільки забезпечує доступ громадян до фінансових послуг і водночас впливає на довіру до фінансової системи та порядок на ринку фінансових послуг. Саме тому захист споживача у кредитних правовідносинах суд розглядає як складову публічного порядку: держава встановила для фінансових установ як професійних кредиторів підвищені вимоги прозорості, відповідального надання кредиту та перевірності нарахувань, бо для них кредитування є підприємницькою практикою. У цьому значенні «публічний порядок» означає не абстрактну категорію, а вимогу забезпечити дію обов`язкових правил поведінки професійного кредитодавця на ринку фінансових послуг, встановлених законом для захисту слабшої сторони та для підтримання фінансового порядку. У такій моделі професійний кредитор зобов`язаний дотримуватися не окремих зручних положень, а законодавства про споживче кредитування у його цілісності, підтверджуючи це належними доказами. Тому суд не погоджується з формулою, за якою наявність підсумкової суми боргу сама по собі автоматично означає стягнення всіх нарахувань, а перевіряє, чи кредитодавець виконав обов`язкові вимоги, спрямовані на прозорість умов і реальну поінформованість споживача. Якщо позивач не довів виконання таких вимог або не надав перевірного розрахунку, суд має підстави відмовити у позові повністю чи частково навіть без заяв слабшої сторони, оскільки рішення у таких справах впливає не лише на приватний інтерес сторін, а й на суспільний інтерес у підтриманні фінансового порядку та недопущенні практик, що підривають довіру до ринку фінансових послуг.

Вимога надати докази виконання кредитодавцем обов`язкових правил споживчого кредитування не є надмірним стандартом і не створює для фінансової установи непропорційного тягаря доказування. Професійний кредитор сам обирає масову модель укладення та супроводу договорів, формує умови продукту, організовує процедури приєднання, ідентифікації клієнта, доведення інформації, надсилання примірника договору та повідомлень, а також веде облік операцій і нарахувань. Саме тому він об`єктивно зобов`язаний мати і зберігати первинні дані, які підтверджують виконання цих процедур у конкретній справі, і саме ці дані становлять звичайний зміст його ділової організації та внутрішнього контролю. За відсутності таких доказів суд не може підміняти їх припущеннями, оскільки це означало б перекласти ризик недокументованої підприємницької практики на споживача та легалізувати нарахування, перевірюваність яких не забезпечена.

Отже, якщо загальні норми ЦК України визначають загальну модель зобов`язання з повернення коштів, то Закон України «Про споживче кредитування» визначає спеціальні умови, за яких професійний кредитодавець може вимагати стягнення боргу саме у заявленому розмірі та саме у заявлений спосіб.

У цій справі позивач довів лише факт оформлення кредитного продукту та наявність внутрішнього банківського обліку за рахунком відповідача. Проте позивач не довів належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами повний ланцюг відповідального споживчого кредитування.

Зокрема, матеріали справи не містять перевірюваних доказів оцінки кредитоспроможності відповідача; не містять повного електронного ланцюга, який дозволяв би встановити, що саме було показано відповідачу, коли, у якій редакції та за яких умов він погодився з відповідними умовами; не містять належних доказів передання відповідачу примірника договору та додатків способом, що дозволяє ідентифікувати отримувача; не містять доказів належного післядоговірного інформування; не містять такого поелементного розрахунку, який дозволяв би без реконструкції банківського обліку встановити фактичну видачу відповідачу саме «тіла» кредиту у розмірі 48 921 грн. 73 коп.

Надана виписка не усуває цієї недоведеності, оскільки вона не відокремлює поопераційно кредитні кошти від власних коштів клієнта, не визначає кредитні транші, не розкриває порядок погашення та не виключає включення до заявленого «тіла» сум, які за своєю природою є процентами, комісіями або іншими банківськими нарахуваннями.

Суд окремо враховує, що заявлена до стягнення сума складається з 48 921 грн. 73 коп. заборгованості за тілом кредиту та 11 966 грн. 40 коп. заборгованості за простроченими відсотками. Відсотки як винагорода кредитодавця не можуть бути стягнуті без доведення належного інформування, прозорого погодження умов, післядоговірного супроводу та перевірюваного розрахунку. Основна заборгованість також не може бути стягнута лише на підставі кінцевого сальдо, якщо позивач не показав зрозумілий ланцюг фактичного використання кредитних коштів, погашень і формування саме неповернутого «тіла».

Тому у цій справі відсутні правові та доказові підстави як для стягнення заявлених прострочених відсотків, так і для стягнення заявленої основної заборгованості. Ризик недоведеності підстав та розміру позову несе позивач як професійний кредитор.

За таких обставин позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволенню не підлягає.

VI. СУДОВІ ВИТРАТИ.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторону пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, сплачений позивачем судовий збір покладається на позивача та стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись ст. 6, ч. 2 ст. 627, ч. 3 ст. 1054 ЦК України, ст. 2, 3, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 21 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 5, 7, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», ст. 415 Угоди про асоціацію Україна ЄС, ст. 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 83, 89, 100, 141, 259, 263, 264, 265, 274, 279, 280, 281, 282, 284, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 60 888,13 грн. відмовити повністю.

Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп. покласти на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».

Заочне рішення може бути переглянуте Харківським районним судом Харківської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення відповідач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку. У такому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає обчислюватися з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, ,

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя І.Е.Бондаренко