Decision № 137994021, 06.07.2026, Commercial Court of Dnipropetrovsk Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2026м. ДніпроСправа № 904/2812/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Керівника Самарівської окружної прокуратури, м. Самар, Дніпропетровська область, в інтересах держави в особі Губиниської селищної ради, селище Губиниха, Самарівський район, Дніпропетровська область

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", м. Київ

про стягнення шкоди

Представники:

Прокурор: Камлер А.В.

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Керівник Самарівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Губиниської селищної ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення шкоди заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 140 607,25 грн.

Ухвалою від 18.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання, яке відбудеться 01.06.2026.

В судовому засіданні 01.06.2026 прокурор надав усні пояснення.

Позивач та відповідач свого представника не направили, пояснень щодо неможливості бути присутніми в судовому засіданні суду не надали, про дату та час повідомлені належним чином. Підготовче засідання відкладено на 22.06.2026.

02.06.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі.

09.06.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

10.06.2026 через систему "Електронний суд" від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

В судовому засіданні від 22.06.2026 прокурор проти закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті не заперечував.

Позивач свого представника в судове засідання не направив, про дату та час повідомлений належним чином.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою від 22.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 06.07.2026.

06.07.2026 позивач та відповідач в судове засідання свого представників не направили, пояснень щодо неможливості бути присутніми в судовому засіданні суду не надали, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

В судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті.

Прокурор підтримав свою правову позицію.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

06.07.2026 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГПК України, оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПРОКУРОРА.

Прокурор зазначає, що працівниками Перещепинського лісництва Новомосковського над лісництва Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі за текстом ДП «Ліси України») 22.05.2025 в кварталі 4 виділ 5 виявлено факт незаконної порубки 14 дерев породи «Акація біла», що розташовані в адміністративних межах Губиниської селищної територіальної громади Самарівського району Дніпропетровської області.

За результатами виявлення вищевказаної незаконної рубки працівниками Перещепинського лісництва Новомосковського надлісництва Філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» 22.05.2025 складено акт огляду місць вчинення правопорушення лісового законодавства.

Відповідно до Розрахунку шкоди, заподіяної лісу, проведеного провідним інженером згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», загальний розмір збитків становить 140 607,25 грн. Філією «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» направлено повідомлення про виявлене правопорушення (№1168/32.7.2-2025 від 22.05.2025) до відділення поліції №2 Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області. Також, за вказаним фактом незаконної порубки дерев, ВП №2 Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області 25.10.2025 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025044080000168 за ч. 1 ст. 246 КК України.

За наявною інформацією шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу залишається невідшкодованою.

Прокурор стверджує, що навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду внаслідок бездіяльності постійного лісокористувача Філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» Перещепинського лісництва Новомосковського надлісництва, а саме незабезпечення ефективного комплексу всіх заходів, спрямованих на збереження лісів, незадовільного стану здійснення контролю за охороною та захистом лісів, невжиття заходів із боротьби з незаконними рубками, та порушення лісового законодавства з боку постійного лісокористувача вимог статей 89, 90 Лісового кодексу України, оскільки постійний лісокористувач не виконав покладених на нього обов`язків, зокрема, із забезпечення охорони і збереження лісів на підвідомчій йому території, який знаходиться на території Губиниської селищної ради, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави.

Станом на день звернення до суду з позовною заявою, відповідачем ДСГП «Ліси України» у добровільному порядку збитки, завдані навколишньому природньому середовищу, не відшкодовано, у зв`язку із чим прокуратура вимушена звернутися з позовом до суду про їх стягнення в примусовому порядку.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позивач позовні вимоги прокурора підтримав у повному обсязі,просив справу розглянути без його участі.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач у відзиві зазначив, що з позовними вимогами не згоден та вказав, що на момент вчинення кримінального правопорушення у постійному користуванні в межах філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» розташовано 217773,4489 га заліснених земель, що розташовані не суцільним контуром, а у вигляді заліснених ділянок. Площа Перещепинського лісництва становить 4642,1000 га. Лісові ділянки не є огородженими, чи іншим чином унеможливлений доступ громадян до лісу. Разом з тим, охорона лісу здійснюється шляхом виконання сукупності заходів.

Відповідач зазначив, що для виконання своїх обов`язків з охорони лісу філія в межах штатного розпису має співробітників державної лісової охорони, в т.ч. майстрів лісу, які безпосередньо виконують завдання із охорони лісових угідь. Співробітники лісової охорони навіть у свій власний час (в т.ч. у вихідні дні) здійснюють охорону лісу від незаконних рубок. Враховуючи воєнний стан, патрулювання лісових масивів дозволено лише в певний період доби, оскільки на території Дніпропетровської області встановлена комендантська година з 00.00 год. до 05.00 год. Під час комендантської години пересуватися громадянам, в т.ч. працівникам державної лісової охорони заборонено. Окрім того у 2022 році введений мораторій на відвідування лісів громадянами, оскільки частина лісів забруднена мінно-вибуховими пристроями в результаті обстрілів країни-агресора, що в свою чергу теж унеможливлює достатнє безпечне патрулювання.

Відповідач також повідомив, що для мобільності лісової охорони (лісничих, помічників лісничих, майстрів лісу) у філії «Східний лісовий офіс» перебувають в користуванні автомобілі підвищеної прохідності. Також у філії була створена група оперативного реагування, за якою також закріплені автомобілі. Охорона лісу здійснюється й шляхом застосування різноманітних технічних засобів. Так для спостереження з повітря використовується квадрокоптер MAVIK «PHANTOM», про те на період воєнного стану заборонено використовувати будь-які літальні апарати. З метою контролю ключових напрямків руху транспорту лісовими дорогами ведеться приховане відеоспостереження за допомогою фотопасток. Лісові масиви обладнані вишками відеоспостереження задля попередження лісо порушень та пожеж. Для перешкоджання заїзду транспорту в лісові масиви у довільних місцях створюються інженерні перешкоди рови та насипи, мінералізовані смуги.

Відповідач зазначив, що 22.05.2025 працівниками Перещепинського лісництва Новомосковського надлісництва філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» під час обходу території кварталу 4 виділу 5 Перещепинського лісництва було виявлено 14 пнів незаконно зрубаних дерев породи «Акація біла». По даному факту порушено кримінальне провадження №12025044080000168 від 25.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

Крім того, відповідач стверджує, що на даний час слідчим здійснюється досудове розслідування та проводяться оперативно-розшукові заходи щодо встановлення осіб, причетних до вчинення зазначеного правопорушення та наголошує, що зазначене кримінальне провадження не завершено і розслідування по ньому належним чином не проведено. Не встановлено як осіб, які вчинили самовільну рубку, так само не встановлено вини посадових осіб Відповідача.

Відповідач вказує, що позивачем не доведено фактів, які б свідчили про неправомірність поведінки відповідача (відсутні неправомірні рішення, дії чи бездіяльність, внаслідок яких завдано шкоду майну юридичної особи); майнова шкода, нанесена саме майну Відповідача, якого і визнано потерпілою особою; не доведений причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою для притягнення до відповідальності вина Відповідача відсутня, оскільки на даний час винна особа досі не встановлена в рамках кримінального провадження, в якому Відповідач є заявником і потерпілою особою.

Виключно виявлення факту порубки дерев не може бути розцінений як доказ бездіяльності Відповідача

ВІДПОВІДЬ САМАРІВСЬКОЇ ОКРУЖНОЇ ПРОКУРАТУРИ НА ВІДЗИВ.

Щодо недоведеності фактів, які б свідчили про неправомірність поведінки відповідача (відсутності неправомірних рішень, дій чи бездіяльності, внаслідок яких завдано шкоду майну юридичної особи) прокурор зазначив, що обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Проте, постійним лісокористувачем ДП «Ліси України» допущено незаконну порубку дерев на території лісового фонду, а тому, всупереч положенням ст. ст. 19, 69 Лісового кодексу України, ним не забезпечено належну охорону, збереження та відтворення лісових насаджень.

Прокурор також зазначив, що в порушення зазначених нормативних приписів відповідач не забезпечив охорону і збереження лісу від незаконної рубки. Виявлення незаконної порубки постфактум та відповідне інформування правоохоронних органів не є належними та достатніми заходами для забезпечення охорони лісу, оскільки це заходи, які застосовуються вже після вчинення правопорушення.

Прокурор стверджує, що ціллю заходів з охорони та захисту лісу є саме попередити, не допустити наслідки у виді самовільної порубки лісу, чого в даній конкретній справі відповідачем зроблено не було.

Прокурор зазначає, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є постійним лісокористувачем лісових ділянок Перещепинського лісництва Новомосковського надлісництва Філії «Східний лісовий офіс».

Тобто, обов`язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов`язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача.

Актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 22.05.2025, польовою переліковую відомістю незаконно зрубаних дерев, додатком до акту від 22.05.2025 викопіюванням з матеріалів лісовпорядкування, додатком до акту розрахунком шкоди, заподіяної лісу, підтверджується, що на території постійного лісокористування відповідача в лісовому фонді Перещепинського лісництва Новомосковського надлісництва Філії «Східний лісовий офіс» в кварталі 4 виділ 5 виявлено факт незаконної порубки 14 дерев породи «Акація біла», що розташовані в адміністративних межах Губиниської селищної територіальної громади Самарівського району Дніпропетровської області.

Прокурор стверджує, що вказані матеріали складені у відповідності до вимог відомчих нормативно-правових актів, є чинними та ніким не оскаржувалися, більш того складені безпосередньо працівниками постійного лісокорисутвача. До того ж відомості у вищезазначеному акті та додатках до них підтверджено підписами працівників Перещепинського лісництва Новомосковського над лісництва Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на вказаних документах.

Прокурор звертає увагу, що докази, що вказані дерева були відведені в законному порядку в рубку в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані.

За результатом розрахунків розміру шкоди, заподіяної незаконними рубками дерев в лісовому фонді Перещепинського лісництва Новомосковського над лісництва Філії «Східний лісовий офіс» в кварталі 4 виділ 5, встановлено, що сума заподіяної шкоди складає: 140 607,25 грн.

Прокурор вважає, що акти огляду місця вчинення порушень лісового законодавства та вказані розрахунки завданих збитків, проведені у відповідності вимог чинного законодавства, є належними та допустимими доказами.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

При цьому особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення, а саме:

1) протиправної поведінки особи;

2) шкоди (збитків);

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками;

4) вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди (збитків), мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

Разом з тим, у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає таке.

Ліси - унікальне національне багатство України, стратегічний ресурс держави, екологічне і соціальне значення якого переважає суто економічне.

Світовим співтовариством ліс визнаний найважливішим чинником у запобіганні кліматичних змін, покращенні екологічних умов життя людей, пом`якшенні негативної дії природних факторів.

Таким чином, порушення вимог лісового законодавства безумовно має значний суспільний інтерес.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Пункт 4 рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 передбачає, що інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в її діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Згідно з частинами 2, 3 статті 1, частинами 1, 2 статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Порушення інтересів держави в даному випадку полягають у ненадходженні протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевих бюджетів грошових стягнень за шкоду, заподіяну ДСГП "Ліси України" державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів, в результаті незаконних порубок дерев на землях лісогосподарського призначення.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Згідно з положеннями статті 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні доходної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування. Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (стаття 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до положень статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (стаття 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету. Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (стаття 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з вимогами пункту б, частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Статтею 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Разом з цим, прокурор стверджує, що внаслідок несплати винними особами шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, до бюджетів усіх рівнів не надходять кошти, що не може залишатися без реагування органів прокуратури.

Крім того, згідно з інформацією Губиниської селищної ради від 15.04.2026 № 846 та від 24.04.2026 №929 заходи щодо стягнення збитків, завданих незаконною порубкою дерев у кварталі 4 виділ 4 у сумі 140607,25 грн., не вживались.

Так, аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 10.07.2018 у справі №812/1689/16).

Прокурор зазначає, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, однак, з підстав викладених вище, щоби інтереси держави не залишились не захищеними з урахуванням обмежених строків позовної давності, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідних суб`єктів владних повноважень, які всупереч закону не здійснюють захисту інтересів держави.

Аналіз частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва (саме така правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17).

З матеріалів справи вбачається, що Самарівською окружною прокуратурою, на виконання вимог абзацу 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду листом від 07.05.2025 № 62-2465вих-26 (а.с.91-92).

Таким чином, Самарівська окружна прокуратура звернулася з даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, органу місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, в порядку статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку з нездійсненням Петриківською селищною радою захисту інтересів держави в суді, як суб`єктом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Разом з цим, прокурор звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Також, відповідно до пункту 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Зважаючи на викладене, прокуратурою у повній мірі виконано вимоги, передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, повідомленням прокурора на адресу відповідних суб`єктів владних повноважень про звернення до суду, що свідчить про наявність підстав для відповідного представництва.

Прокурор зазначає, що вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (пункт 54 рішення).

Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у статті 68 Конституції України (кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України) є обов`язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави. У справі "Менчинська проти Росії" (№ 42454/02 від 15.01.2009) Європейський Суд відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана, коли потрібно захистити інтереси держави, що і було метою вказаного позову.

У пункті 25 справи "Бацаніна проти Росії" (№ 3932/02 від 26.06.2009) Європейський суд з прав людини вказав про те, що порушення справи за ініціативою прокурора не завжди ставить протилежну сторону у "завідомо невигідне становище". Залишається встановити, чи було дотримано у такій справі принцип справедливої рівноваги між сторонами, враховуючи участь прокурора у процесі.

Принцип рівності неодноразово застосований Європейським судом з прав людини у справах щодо України. Наприклад, у справі "Надточій проти України" (Nadtochiy v. Ukraine, рішення від 15.05.2008), у пункті 26 суд нагадав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Щодо принципу змагальності Європейський суд з прав людини пояснив, що він означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63.4 рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії" від 23.06.1993, заява № 12952/87). Беззаперечним є те, що прокурор у справі, діючи в інтересах держави як позивач, користується тими ж правами і має ті ж обов`язки, які мають інші учасники процесу (мали б інші позивачі). Відтак, подання відповідного позову прокурором в інтересах держави не порушує основоположних принципів судочинства, як "справедливий баланс" та "рівність сторін", та не наділяє будь-якими дискримінаційними або винятковими повноваженнями органи прокуратури у процесі, у порівнянні з іншими сторонами.

При наявності загрози інтересам держави та нездійсненні їх захисту органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі уповноваженого органу.

Отже, суд приходить до висновку, що керівником Самарівської окружної прокуратури належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, що працівниками Перещепинського лісництва Новомосковського над лісництва Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі за текстом ДП «Ліси України») 22.05.2025 в кварталі 4 виділ 5 виявлено факт незаконної порубки 14 дерев породи «Акація біла», що розташовані в адміністративних межах Губиниської селищної територіальної громади Самарівського району Дніпропетровської області.

За результатами виявлення вищевказаної незаконної рубки працівниками Перещепинського лісництва Новомосковського надлісництва Філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» 22.05.2025 складено акт огляду місць вчинення правопорушення лісового законодавства.

Відповідно до Розрахунку шкоди, заподіяної лісу, проведеного провідним інженером згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», загальний розмір збитків становить 140 607,25 грн. Філією «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» направлено повідомлення про виявлене правопорушення (№1168/32.7.2-2025 від 22.05.2025) до відділення поліції №2 Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області. Також, за вказаним фактом незаконної порубки дерев, ВП №2 Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області 25.10.2025 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025044080000168 за ч. 1 ст. 246 КК України.

Як зазначає прокурор, заподіяна навколишньому природному середовищу шкода залишається невідшкодованою.

Отже, прокурор вважає, що навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду внаслідок бездіяльності постійного лісокористувача Філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» Перещепинського лісництва Новомосковського надлісництва, а саме незабезпечення ефективного комплексу всіх заходів, спрямованих на збереження лісів, незадовільного стану здійснення контролю за охороною та захистом лісів, невжиття заходів із боротьби з незаконними рубками, та порушення лісового законодавства з боку постійного лісокористувача вимог статей 89, 90 Лісового кодексу України, оскільки постійний лісокористувач не виконав покладених на нього обов`язків, зокрема, із забезпечення охорони і збереження лісів на підвідомчій йому території, який знаходиться на території Губиниської селищної ради, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави.

Прокурор зазначає, що станом на день звернення до суду з позовною заявою, відповідачем - ДСГП "Ліси України" у добровільному порядку збитки, завдані навколишньому природному середовищу, не відшкодовані.

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 12.04.2024 №696 прийнято рішення про припинення філії "Петриківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" шляхом її закриття та забезпечення оформлення передавального балансу майна до філії "Східний лісовий офіс".

Наказом ДСГП "Ліси України" від 11.03.2024 № 346 створено філію "Східний лісовий офіс" ДСГП "Ліси України".

Відповідно до пункту 1.1. Положення Філія є відокремленим підрозділом ДСГП "Ліси України".

Згідно з пунктом 2.1. Положення Філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відновлення лісів.

Згідно з пунктом 3.1. Положення Філія є відокремленим структурним підрозділом ДСГП "Ліси України", яка не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності підприємства.

Згідно з пунктом 7.1., 7.2. Філія володіє та користується майном, земельними ділянками, мисливськими угіддями, яким наділило її підприємство для досягнення мети діяльності Філії. Філія не є власником майна. Майно, яким наділена Філія, належить підприємству на праві власності або закріплене за підприємством на праві господарського відання.

Відповідно до пункту 7.8. Положення на земельних ділянках, які знаходяться у постійному користуванні ДСГП "Ліси України" свою господарську діяльність здійснює Філія.

Наказом Філії «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 19.12.2024 №193 створено Новомосковське надлісництво філію «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».

У пункті 5 Розділу "Рух справи" постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 296/443/16-ц зазначено, що при реорганізації юридичної особи шляхом злиття, приєднання та перетворення (універсальне правонаступництво) факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника. У вирішенні питань, пов`язаних з таким правонаступництвом, необхідно здійснювати аналіз доказів переходу відповідних прав і обов`язків на майно (майнові права). Під час такої реорганізації юридичної особи передання майна, прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника здійснюється на підставі передавального акта (іншого документу, який підтверджує передачу правонаступнику всіх активів та пасивів, прав та обов`язків). Момент переходу прав і обов`язків до правонаступника визначається днем підписання передавального акта, і тому може не співпадати у часі з моментом завершення реорганізації юридичної особи, тобто внесенням запису про припинення юридичної особи до державного реєстру (аналогічні по суті висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду 12.12.2019 у справі № 227/1240/17 (провадження № 61-28847свп18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 756/8927/15-ц (провадження № 61- 4299св19).

Наведе також узгоджується з пунктом 7.27 постанови Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 910/16900/19, згідно з яким для вирішення питання щодо можливості процесуального правонаступництва суд у кожному конкретному випадку має аналізувати фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права, зокрема відомості первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення, перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Близька за змістом правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 922/817/18.

Відповідно до статті 1 Лісового кодексу України ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Статтею 3 Лісового кодексу України визначено, що лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, статтею 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно зі статтею 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до частини 1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Частиною 2 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено перелік порушень законодавства про охорону навколишнього природного середовища, за які може наступати відповідальність.

Згідно з частиною 3,4 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Частиною 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення екологічного законодавства, здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб`єктів екологічних правовідносин за рахунок інших суб`єктів, правопорушників вимог екологічного законодавства і має компенсаційний характер, а також застосовується як вид майнової відповідальності.

Відповідно до статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів.

Організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи - неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; 2) наявність шкоди - під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Частиною 2 статті 19 Лісового кодексу України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 64 Лісового кодексу України підприємства установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

За змістом пункту 5 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Згідно зі статтею 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений в формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Виходячи зі змісту абзацу 2 частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За змістом статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Прокурор зауважує, що в порушення зазначених нормативних приписів відповідач не забезпечив охорону і збереження лісу від незаконної рубки.

Так, виходячи із системного аналізу положень пункту 1 частини 2 статті 19, пункту 5 статті 64, частини 1 та частини 5 статті 86, пункту 5 частини 2 статті 105 та статті 107 Лісового кодексу України, лісові господарства, як постійні лісокористувачі, мають нести відповідальність за порушення вимог ведення лісового господарства, зокрема, незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчих їм територіях.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976 затверджено Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших постійних лісокористувачів та власників лісів (далі - Положення), яким,зокрема, передбачено, що державна лісова охорона (далі - держлісоохорона) діє у складі Держлісагентства, Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з питань лісового і мисливського господарства, обласних управлінь лісового та мисливського господарства і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства.

Метою діяльності держлісоохорони, лісової охорони інших постійних лісокористувачів та власників лісів є здійснення правових, лісоохоронних та інших заходів, спрямованих на збереження, розширене відтворення, невиснажливе використання лісових ресурсів та об`єктів тваринного світу.

Пунктом 4 Положення передбачено основні завдання держлісоохорони, зокрема здійснення державного контролю за додержанням вимог лісового та мисливського законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок; запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства, тощо.

Відповідно до додатку Положення, посадовими особами підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства є: керівник, головний лісничий, головний мисливствознавець, начальник відділу (сектору) лісового господарства та інженери відділу (сектору) всіх категорій, начальник відділу (сектору) охорони і захисту лісу та інженери відділу (сектору) всіх категорій, начальник відділу (сектору), спеціалісти відділу (сектору) мисливського господарства всіх категорій, лісничий, державний районний мисливствознавець, мисливствознавець, помічник лісничого, старший майстер лісу, майстер лісу, начальник лісової пожежної станції, старший єгер та єгер державного лісогосподарського (лісомисливського) підприємства, державного мисливського господарства.

Згідно з пунктом 7 Положення на посадові особи держлісоохорони, покладених наступні завдання: проводити перевірки додержання лісокористувачами, власниками лісів та користувачами мисливських угідь; складати протоколи та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, правопорушення у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; визначати за затвердженими таксами і методиками розмір збитків, завданих лісовому господарству, та шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання.

Прокурор зауважує на тому, що внаслідок неналежного виконання працівниками Філії «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» обов`язків по захисту, охороні лісових насаджень від незаконних рубок, навколишньому природному середовищу заподіяно збитки на суму 140 607, 25 грн., які виникли внаслідок того, що відповідач як лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, що є підставою для стягнення з ДСГП "Ліси України" суми завданої шкоди (аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 № 909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 09.11.2018 у справі №909/912/17, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 18.02.2019 у справі № 926/869/18).

Враховуючи вимоги статті 1166 Цивільного кодексу України у спорі про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести суду, що у його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Поряд з цим, в пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 відображено позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої, виходячи з вимог частини 2 статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 та від 19.12.2018 у справі № 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.

Відтак відповідач - ДСГП "Ліси України", як постійний лісокористувач, вина якого полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих йому ділянках із земель лісового фонду, та на виконання вимог чинного законодавства повинен відшкодувати завдані його протиправними діями збитки.

Відповідно до положень статей 29, 691 Бюджетного кодексу України шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, стягується пропорційно в дохід спеціального фонду відповідної місцевої ради, обласного бюджету, Державного бюджету України.

Приписами статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Згідно з пунктом 7 частини 3 статті 29, пунктом 4 чатсини 1 статті 691 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини 2 статті 671 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим 20 відсотків.

Водночас за змістом пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства.

Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами.

Зазначені норми означають, що завдані природним ресурсам збитки сплачуються на єдиний розподільчий казначейський рахунок відповідної місцевої ради в користь зведеного бюджету, із якого місцевим органом Державної казначейської служби у подальшому розподіляються конкретні суми коштів до Державного, обласного та місцевого бюджетів у вищевказаному співвідношенні.

Отже, всі кошти за заподіяну екологічну шкоду стягуються за місцем заподіяння шкоди на один казначейський рахунок спеціального фонду охорони навколишнього природного середовища, відкритого на відповідну раду.

Так, наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 "Про бюджетну класифікацію" затверджено код класифікації доходів бюджету для грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності - 24062100. Даний рахунок відкривається за балансовим рахунком, який називається: кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами та згідно коду бюджетної класифікації 24062100: грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності. Сума зараховується в повному обсязі на один рахунок місцевої ради, а потім йде автоматичне відсоткове розмежування між рівнями бюджету відповідно до пункту 4 частини 1 стаття 69-1 Бюджетного кодексу України.

Оскільки незаконну рубку вчинено в адміністративних межах Губиниської селищної територіальної громади, заподіяну шкоду належить стягувати за місцем заподіяння шкоди, відповідно до статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", на один казначейський рахунок спеціального фонду за реквізитами рахунку селищної ради згідно з кодом бюджетної класифікації. В означеному випадку це грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, код класифікації доходів 24062100.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, судом розцінюються критично, з огляду на таке.

З огляду на наведене вище законодавче регулювання, суд приходить до висновку, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, проте факт вчинення вказаного правопорушення природоохоронного законодавства свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.

Означені обставини підтверджують, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу.

Відтак наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

У спірних правовідносинах шкода це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

Слід також відзначити, що законом не передбачено, що виявлення зрубаних дерев може підтверджуватись тільки певними засобами доказування. Здійснення заходів державного нагляду (контролю) органами Державної екологічної інспекції України не виключають можливості виявляти та фіксувати вказані обставини в ході проведення інших заходів уповноваженими органами. Тим більше, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану.

Як зазначалося судом вище, на підтвердження розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки дерев, прокурор долучив до позовної заяви Розрахунки шкоди, заподіяної лісу (а.с.63-64).

Відповідач вказані розрахунки не оспорив, контррозрахунку заявленої до стягнення шкоди в процесі розгляду справи не надав.

Суд дійшов висновку, що вказаним розрахунком підтверджується розмір завданої лісовому господарству внаслідок самовільної рубки шкоди, який загалом складає 140 607,25 грн.

Відповідачем контррозрахунку розміру шкоди не надано.

Наступним елементом складу цивільного правопорушення є причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев (нанесення збитків).

Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев та заподіяна шкода.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу відповідачем та про наявність відповідної вини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1166, статті 1172 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Нормами чинного законодавства, зокрема Лісовим кодексом та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.

Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Верховний Суд неодноразово висновував, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (див., зокрема постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у цій справі № 914/669/22, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17 та інші).

Відтак покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності як засобу державного примусу лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов`язків з охорони лісу.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

У розгляді даного питання господарський суд звертається до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, де вказано, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини правопорушника.

Вищенаведеним спростовуються доводи відповідача про те, що нормами Лісового кодексу України та Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" не передбачено відповідальності за незабезпечення охорони та збереження лісу, а також відсутності факту не належного виконання відповідачем обов`язків по охороні та захисту лісу.

Враховуючи наведене, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наявність всіх складових правопорушення, а саме: факт неправомірної поведінки відповідача (бездіяльність працівників відповідача у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду), наявність шкоди (збитки в загальному розмірі 140 607,25 грн.), наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства, наявність вини заподіювача шкоди, оскільки відповідач відсутність своєї вини належними доказами не спростував.

З огляду зазначеного суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків, завданих внаслідок незаконної порубки лісу, та задоволення позовних вимог у цій справі щодо стягнення з відповідача шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища в результаті порубки лісу, у розмірі 140 607,25 грн.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Керівника Самарівської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Губиниської селищної ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" задовольнити.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса: вул. Шота Руставелі, 9а, м. Київ, 01601) на користь держави в особі Губиниської селищної ради (вул. Шевченка 16, с-ще Губиниха, Самарівський район, Дніпропетровська область, 51250, код ЄДРПОУ 04338457) шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу, у розмірі 140 607,25 грн. на рахунок: UA298999980333189331000004617 (код класифікації доходів бюджету: 24062100, отримувач: ГУК у Дніпропетровській області/Губиниська селищна рада/24062100, код ЄДРПОУ 37988155, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), про що видати наказ.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса: вул. Шота Руставелі, 9а, м. Київ, 01601) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ р/р UA228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) судовий збір у розмірі 2662,40 грн., про що видати наказ.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 07.07.2026.

Суддя Н.Г. Назаренко