Decision № 137990664, 06.07.2026, Kharkiv District Court of Kharkiv Oblast

Справа № 635/9643/24

Провадження № 2/635/1110/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року селище Покотилівка Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бондаренка І.Е.

за участю секретаря судового засідання Козлюк Е.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

I. ПРОЦЕДУРА.

01.09.2024 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором споживчого кредитування.

Ухвалою суду від 23.10.2024 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

З наданих матеріалів убачається, що 24.10.2024 відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву з додатками через електронний сервіс доставки офіційних документів; строк подання відзиву визначено до 08.11.2024.

08.11.2024 відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позову та просив відмовити у його задоволенні, зокрема посилаючись на недоведеність правонаступництва, відсутність належних доказів переходу права вимоги та відсутність доказів належного повідомлення про заміну кредитора.

У процесі розгляду справи відповідач подавав клопотання про відкладення судового розгляду у зв`язку із зайнятістю представника в інших судових засіданнях, а також клопотання про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Відповідач реалізував право на подання заяв по суті справи, подав відзив із запереченнями проти позову, а також подавав процесуальні клопотання. За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки неявка відповідача, який був належним чином повідомлений та письмово виклав свою позицію щодо позову, не перешкоджає розгляду справи у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін. Справа розглядається не в порядку заочного розгляду, а за загальними правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, за наявними у матеріалах справи доказами.

Позивач у позові просив розглянути справу без участі його представника; окремо зазначив, що відповідач, на думку позивача, не має електронного кабінету.

Суд розглядає справу за наявними у матеріалах доказами, у межах заявлених вимог, із дотриманням принципів змагальності та розподілу тягаря доказування.

II. ФАКТИ.

1. Зміст позовних вимог.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором кредитної лінії № 00-7621475 від 19.04.2023 у загальному розмірі 24 488 грн. 75 коп., з яких:

7 192 грн. 50 коп. основна сума заборгованості;

17 296 грн. 25 коп. заборгованість за відсотками.

Заявлено, що наведені суми визначені станом на 13.06.2024. Також позивач просить стягнути судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

2. Договірні відносини та спосіб укладення.

Матеріали містять договір кредитної лінії № 00/7621475 від 19.04.2023, укладений між первісним кредитодавцем (товариством, що надає фінансові послуги) та відповідачем.

У договорі зазначено, що:

строк кредитної лінії становить 120 днів, кінцева дата виконання зобов`язань 17.08.2023;

у «Паспорті споживчого кредиту» наведено показники загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки;

у графіку платежів відображено складові платежу (окрема комісія за видачу кредиту), а також загальну суму, яка підлягає сплаті при виконанні договору за графіком.

Договір містить додаток з відомостями про підтвердження укладення шляхом використання одноразового ідентифікатора (одноразового цифрового коду) із зазначенням часу його направлення та часу введення, а також довідку про ідентифікацію із зазначенням такого коду та часу операції.

3. Дані щодо фактичної видачі коштів.

У матеріалах наявне повідомлення платіжного партнера (фінансової установи, через яку здійснювалася виплата) із відмітками про автентичність та додаток із переліком операцій, серед яких міститься запис про виплату на платіжну картку відповідача (маскований номер), сума переказу 6 850 грн. 00 коп., дата та час операції 19.04.2023, а також ідентифікатор операції , ідентифікатор транзакції.

Позивач додатково подавав клопотання про витребування у банку відомостей щодо зарахування коштів на картковий рахунок відповідача, посилаючись на банківську таємницю та відсутність у позивача прямого доступу до банківської виписки отримувача.

4. Розрахунок заборгованості.

Надано розрахунок, у якому відображено події за договором, зокрема: видача кредиту, нарахування відсотків за окремі періоди та фіксація загальної суми заборгованості, яка відповідає заявленій у позові. Водночас розрахунок містить внутрішні бухгалтерські назви операцій та не містить повного поелементного пояснення формули обчислення відсотків, бази нарахування за кожен день, а також прозорої прив`язки нарахувань до зміни залишку основного боргу та до платежів.

5. Правонаступництво (відступлення права вимоги).

Позивач обґрунтовує своє право вимоги як нового кредитора, посилаючись на укладений договір факторингу № 30102023 від 30.10.2023, а також надані реєстр боржників і акт приймання-передачі реєстру боржників, у яких містяться дані про відповідача, номер і дату кредитного договору та сума боргу за складовими.

Відповідач у відзиві заперечує проти належності й допустимості таких доказів та стверджує, що позивач не довів безперервного та зрозумілого переходу права вимоги, а також не довів належного повідомлення боржника про заміну кредитора.

III. ПРАВО.

Відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання договору про надання споживчого кредиту встановлюються законом. У системному зв`язку зі ст. 6 та ч. 2 ст. 627 ЦК України це означає, що свобода договору у сфері споживчого кредитування обмежена імперативними приписами спеціального законодавства. Тому суд застосовує насамперед Закон України «Про споживче кредитування», Закон України «Про електронну комерцію» та законодавство про захист прав споживачів.

Суд розглядає спір як спір у сфері споживчого кредитування, де перевірці підлягає весь ланцюг правовідносин: переддоговірне інформування, оцінка кредитоспроможності, погодження індивідуальних умов, укладення договору, надання кредитних коштів, інформування під час виконання договору, настання прострочення та правильність розрахунку заборгованості.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», спрямований на імплементацію європейських стандартів захисту споживачів фінансових послуг.

Частина сьома статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає, що зміна умов договору про споживчий кредит можлива лише за згодою сторін, а умова про односторонню зміну є нікчемною. Після змін, внесених Законом №3498-IX від 22.11.2023, законодавець зберіг принцип необхідності згоди сторін та передбачив спеціальні гарантії для договорів кредитної лінії і кредитування рахунку, включаючи належне інформування споживача та право відмовитися від продовження строку користування кредитом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» поновлювана кредитна лінія означає можливість повторного використання кредитних коштів після погашення заборгованості в межах установленого кредитного ліміту. Таке визначення не регулює питання зміни розміру кредитного ліміту чи інших умов кредитування.

Статті 2, 811 Закону України «Про споживче кредитування» покладають на кредитодавця обов`язок надати споживачу повну та персоналізовану переддоговірну інформацію, а також провести оцінку кредитоспроможності. Ці обставини входять до предмета доказування.

За абз. 23 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець зобов`язаний передати споживачу один з оригіналів договору та додатків способом, що дозволяє ідентифікувати отримувача. Обов`язок доведення такого передання покладається на кредитодавця.

Стаття 21 Закону України «Про споживче кредитування» встановлює правила відповідальності споживача та обмеження щодо неустойки. Тому кредитодавець повинен подати поелементний і перевірюваний розрахунок із розмежуванням тіла кредиту, процентів, комісій і санкцій.

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє нечесну підприємницьку практику, що враховується судом під час оцінки добросовісності кредитодавця та прозорості його доказової бази.

Стаття 415 Угоди про асоціацію Україна ЄС орієнтує на високий рівень захисту прав споживачів. Суд враховує підходи Суду Справедливості ЄС, зокрема у справі Radlinger, щодо необхідності перевірки дотримання імперативних вимог про інформування споживача.

Електронні правочини та електронні документи.

Закон України «Про електронну комерцію» (ст. 11, ч. 12 ст. 11, ст. 12) визначає порядок укладення та підписання електронних договорів і прирівнює належно підписаний електронний договір до письмової форми.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» (ст. 5, 7, 8) визначає поняття електронного документа, його оригіналу та допустимість як доказу.

Частина 4 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» встановлює, що кваліфікований електронний підпис має юридичну силу власноручного підпису.

Отже, у дистанційній моделі кредитування вирішальне значення мають перевірювані електронні сліди: ідентифікація особи, акцепт, підписання, цілісність документа та підтвердження його передання споживачу. Самі по собі паперові роздруківки не замінюють такого доказування.

Перевірка судом дотримання вимог спеціального законодавства не є виходом за межі позовних вимог, а становить обов`язок суду щодо застосування імперативних норм матеріального права.

За ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається, та несе ризик їх недоведення. За ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів не є обов`язком суду.

Відповідно до ст. 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій електронній копії. Паперова копія електронного доказу не є письмовим доказом і не усуває необхідності перевірки його походження та цілісності.

У разі посилання на дистанційне укладення договору суд очікує первинні електронні дані. Для підтвердження волевиявлення можуть використовуватися журнали подій CSV/JSON, дані щодо OTP-кодів, файли електронного підпису (PDF, P7S, ASiC), електронні виписки та інші відтворювані електронні носії інформації. Ці приклади наведені лише як ілюстрація можливості існування перевірюваних електронних доказів і не є встановленим судом стандартом доказування та не визначають вичерпного переліку допустимих доказів.

Для небанківських кредитодавців вимоги щодо збереження та відновлення інформації встановлені Положенням НБУ №199. Для банків відповідні вимоги визначені Положенням, затвердженим постановою НБУ від 17.06.2004 №265, із змінами, внесеними постановою НБУ від 25.05.2015 №337.

У системному зв`язку норми ЦК України та спеціального законодавства формують стандарт відповідального кредитування: кредитодавець повинен забезпечити прозорість умов кредиту, провести оцінку кредитоспроможності споживача, надати персоналізовану інформацію та мати можливість підтвердити виконання цих обов`язків. Ризик недоведеності покладається на кредитодавця.

Тому проценти, комісії та інші платежі, що становлять винагороду кредитодавця, можуть бути стягнуті лише за умови доведеності належного інформування, укладення договору, передання його примірника споживачу та наявності прозорого і перевірюваного розрахунку.

Витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню лише за наявності належних доказів та з урахуванням критеріїв необхідності й розумності.

Для доведення електронного волевиявлення кредитодавець повинен підтвердити, що саме було показано споживачу, коли, у якій редакції та за яких умов споживач погодився з відповідними умовами кредитування.

Якщо кредитодавець використовує як паперові, так і дистанційні механізми взаємодії, суд окремо оцінює первинне приєднання та подальші зміни умов. Паперовий документ підтверджує лише факт підписання саме цього документа і не замінює доказів електронної частини правовідносин.

IV. ОЦІНКА СУДУ.

Суд враховує, що перевірка вимог про стягнення заборгованості за споживчим кредитом передбачає послідовне з`ясування трьох взаємопов`язаних питань: які саме обставини входять до предмета доказування, чому ці обставини мають істотне значення для захисту прав споживача та якими доказами вони повинні підтверджуватися відповідно до законодавства про споживче кредитування та діяльність професійних кредиторів.

Суд виходить із того, що справа про стягнення заборгованості за споживчим кредитом не може розглядатися відокремлено від усієї процедури споживчого кредитування у конкретній справі. Заявлена до стягнення сума є лише кінцевим результатом попередніх юридично значущих дій кредитодавця: належного інформування споживача, визначення індивідуальних умов кредиту, оформлення приєднання, фактичного надання кредитних коштів, супроводу договору, фіксації прострочення та формування прозорого розрахунку. Тому суд перевіряє не тільки арифметичний підсумок вимог, а й доведеність кожної істотної ланки, від переддоговірного інформування до розрахунку боргу, без якої заявлений борг не може вважатися належно підтвердженим.

Суд виходить із того, що у сфері споживчого кредитування усвідомлена згода споживача є ключовою умовою правомірності покладення на нього грошового зобов`язання, що узгоджується з підходами Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини, які вимагають реальної поінформованості особи про економічні наслідки прийнятого рішення. Така згода не презюмується з факту підписання документів і підлягає перевірці судом за сукупністю об`єктивних критеріїв, зокрема: видимості ризику до приєднання, індивідуалізації умов, часової узгодженості документів, належного підтвердження волевиявлення, прозорості механізму формування боргу та передбачуваності його наслідків. За відсутності доведеності цих критеріїв суд не має підстав вважати, що споживач надав усвідомлену згоду на відповідні фінансові наслідки.

Суд враховує, що діяльність із надання споживчих кредитів є професійною та регульованою діяльністю на ринку фінансових послуг. Відповідно до Законів України «Про споживче кредитування», «Про фінансові послуги та фінансові компанії», «Про організацію формування та обігу кредитних історій», «Про банки і банківську діяльність», Постанови Правління Національного банку України від 11.06.2018 № 64 «Про затвердження Положення про організацію системи управління ризиками в банках України та банківських групах», Положення про авторизацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з надання фінансових послуг, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2023 № 199, Постанови Правління Національного банку України від 30.06.2016 № 351 «Про затвердження Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями» та інших нормативно-правових актів Національного банку України щодо управління ризиками, обліку операцій та зберігання інформації, професійний кредитор зобов`язаний формувати, вести та зберігати кредитну документацію (справу/досьє) щодо кожного кредитного зобов`язання. Такий обов`язок є імперативним та становить невід`ємну складову належної та добросовісної підприємницької практики на ринку споживчого кредитування. Кредитна справа (досьє) може вестися у паперовій або електронній формі залежно від організації діяльності кредитора, однак незалежно від форми ведення вона повинна забезпечувати можливість перевірки всіх істотних етапів кредитних правовідносин, зокрема ідентифікації споживача, оцінки його кредитоспроможності, укладення договору, фактичного отримання кредитних коштів, належності платіжного засобу позичальнику, обліку заборгованості, управління кредитним ризиком, супроводження кредитного активу та подальшого відступлення права вимоги. Відомості щодо фактичного отримання споживачем кредитних коштів є складовою такої кредитної справи/досьє та повинні існувати незалежно від виникнення судового спору. За таких умов суд оцінює докази, що походять із кредитної справи/досьє або повинні були бути сформовані та збережені у її складі. Водночас судовий розгляд не призначений для створення, доповнення чи формування тих складових кредитної справи (досьє), які професійний кредитор був зобов`язаний сформувати та зберігати під час здійснення своєї господарської діяльності. Саме по собі посилання на відсутність таких відомостей, необхідність їх додаткового отримання або неможливість їх подання до суду не узгоджується з моделлю належної та добросовісної підприємницької практики професійного кредитора, для якого формування та ведення кредитної справи/досьє є імперативним обов`язком, а не дією, що здійснюється лише у зв`язку з виникненням судового спору.

Відсутність у кредитора відомостей, які за своєю природою повинні міститися у кредитній справі/досьє, не може розглядатися як звичайний процесуальний недолік, що усувається шляхом звернення до суду.

Суд не може використовуватися як інструмент формування кредитної справи (досьє), усунення недоліків її ведення або отримання відомостей, які професійний кредитор був зобов`язаний мати та зберігати у межах своєї звичайної господарської діяльності. Протилежний підхід фактично означав би перекладення на суд частини функцій професійного кредитора та використання судового механізму як елемента процесу кредитування, управління кредитним ризиком і документального супроводження кредитного активу, що не належить до компетенції суду.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. У спорах щодо споживчого кредитування суд не може обмежитися формальним посиланням на пасивність слабкої сторони або на процесуальні конструкції «неподання заперечень». Імперативні гарантії споживача підлягають застосуванню судом з власної ініціативи, зокрема у частині доведеності індивідуального інформування, реальності видачі кредиту, прозорості розрахунку та допустимості нарахувань.

Дистанційні фінансові послуги та електронна комерція покликані забезпечити легкодоступність сервісів, прозорість і перевірюваність умов для споживача, щоб ще до акцепту він міг зрозуміти повну вартість кредиту і чи є зобов`язання йому «по кишені». Саме тому у спорі, де позивач посилається на електронне укладення споживчого кредиту, суд очікує відтворюваний і перевірюваний електронний доказовий ланцюг інформування та волевиявлення. Подання натомість лише паперових роздруківок без електронних слідів об`єктивно підміняє електронну модель доказування та може створювати хибне враження доведеності юридично значущих подій, перевірити яке суд не може. За таких умов суд не має права заповнювати прогалини припущеннями або «допрацьовувати» доказові провали замість сторони, яка заявила грошову вимогу; ризик неповноти доказів несе професійний кредитор (у тому числі правонаступник), який обрав дистанційну модель та ініціював судовий спір.

Суд врахував доводи позивача про укладення договору, підтвердження волевиявлення відповідача одноразовим цифровим кодом, фактичне перерахування коштів та набуття права вимоги за договором факторингу. Ці доводи суд визнає обґрунтованими лише в частині існування договірного зв`язку, переходу права вимоги та фактичної видачі відповідачу 6 850 грн. 00 коп., однак вони не доводять підстав для стягнення процентів, комісії та інших «прибуткових» нарахувань у заявленому розмірі.

Суд також врахував доводи відповідача, викладені у відзиві, про недоведеність переходу права вимоги, відсутність належного повідомлення про заміну кредитора, необґрунтованість заявленої заборгованості та неспівмірність витрат на правничу допомогу. Ці доводи приймаються судом у частині необхідності перевірки розміру боргу, структури нарахувань та судових витрат, однак відхиляються у частині повного заперечення права позивача на звернення до суду, оскільки надані договір факторингу, реєстр боржників та акт приймання-передачі у сукупності дають підстави визнати позивача належним кредитором, але не звільняють його від обов`язку довести склад і розмір заявленої вимоги.

1. Стандарт доказування та відповідальне кредитування.

У справах про споживче кредитування кредитодавець несе підвищений тягар пояснення та доведення: не лише факту укладення договору і видачі коштів, а й того, що споживач був належним чином поінформований про істотні умови, повну вартість кредиту, порядок нарахувань, а також міг усвідомити наслідки для себе.

Відповідальне кредитування у цьому спорі для суду означає не декларацію «споживач погодився», а відтворювану та перевірювану картину: які саме умови були доведені до відома конкретного споживача до приєднання, яким способом, у якій редакції, а також чи здійснював кредитодавець належну оцінку здатності споживача виконати зобов`язання без надмірного ризику.

Саме у таких межах суд оцінює як вимоги про «тіло» зобов`язання, так і вимоги про «прибуткові» нарахування.

2. Укладення договору та волевиявлення відповідача.

Матеріали містять договір кредитної лінії та додаток із даними одноразового цифрового коду підтвердження, часом його направлення на номер телефону відповідача та часом введення. Надано також довідку про ідентифікацію із зазначенням такого коду та часу операції.

Ці документи у сукупності свідчать, що сторони досягли згоди щодо укладення договору у дистанційний спосіб, а відповідач вчинив дії, спрямовані на приєднання до умов кредитування.

Водночас, сам по собі факт введення одноразового коду підтвердження не є автоматичною відповіддю на питання про належне переддоговірне інформування, прозорість умов і справедливість стягнення «прибуткових» нарахувань.

3. Переддоговірне інформування та прозорість умов.

Позивач надав «Паспорт споживчого кредиту» із зазначенням реальної річної процентної ставки, загальних витрат за кредитом, строку, суми та інших істотних параметрів, , текст договору та відомості про підтвердження приєднання шляхом використання одноразового цифрового коду. Суд приймає ці матеріали як докази того, що відповідач вчинив дії, спрямовані на укладення договору в дистанційний спосіб, а також що сторони формально погодили істотні умови.

Водночас, у спорі про стягнення процентів та інших платежів, що становлять винагороду кредитодавця, цього недостатньо. Закон встановлює для професійного кредитодавця обов`язок надати споживачу повну, зрозумілу та персоналізовану переддоговірну інформацію про повну вартість кредиту, а у разі електронної форми довести передання споживачу примірника договору та додатків у спосіб, що дозволяє ідентифікувати одержувача, із використанням контактних даних, наданих під час укладення договору.

Матеріали цієї справи не дають суду можливості перевірити, що саме до моменту приєднання відповідач отримав у відтворюваний і перевірюваний спосіб повну інформацію про структуру ціни кредиту, порядок нарахувань та їх наслідки для себе, а також що один із примірників договору і додатків був йому переданий у спосіб, який дозволяє ідентифікувати факт і момент такого отримання. За таких умов суд визнає доведеним існування зобов`язання у частині фактичного отримання коштів, однак не визнає доведеними підстави для стягнення «прибуткових» нарахувань у заявленому розмірі, оскільки без перевірюваного підтвердження належного інформування та передання примірника договору суд не може встановити, що механізм ціни кредиту був зрозумілим споживачу до приєднання, а заявлений розрахунок відповідає тим умовам, які були належно доведені до його відома.

4. Оцінка кредитоспроможності.

Матеріали не містять доказів проведення кредитодавцем реальної оцінки кредитоспроможності відповідача перед укладенням договору: які дані отримано, які критерії застосовано, який висновок зроблено, та як це співвідноситься із запропонованим навантаженням за договором.

За відсутності таких доказів суд не може ігнорувати ризики, властиві моделі надвисоких процентних нарахувань: у контексті відповідального кредитування саме професійний кредитодавець має довести, що кредит надано не наосліп, а з урахуванням здатності споживача виконати договір без надмірного ризику.

Наслідок цієї недоведеності у даній справі полягає у тому, що суд не знаходить підстав перекладати на споживача весь тягар «прибуткових» нарахувань, якщо кредитодавець не довів дотримання мінімальних стандартів відповідального кредитування.

5. Фактична видача коштів як умова стягнення тіла.

Позивач надав повідомлення платіжного партнера з додатком, у якому зафіксовано операцію виплати на масковану картку відповідача на суму 6 850 грн. 00 коп. із зазначенням дати та часу, а також ідентифікаторів транзакції та операції.

Цей доказ, з огляду на походження від третьої особи та наявність реквізитів операції, у сукупності з договором та відомостями про підтвердження приєднання, є достатнім для висновку про фактичне надання відповідачу грошових коштів у зазначеній сумі.

Разом із тим позивач сам вказував на потребу витребування банківської інформації про зарахування, однак суд як суд першої інстанції у цивільному процесі не підміняє сторону у виконанні її обов`язку доведення та не будує рішення на припущеннях.

Суд окремо пояснює різницю між сумою, яку позивач називає «основною сумою заборгованості» 7 192 грн. 50 коп., та сумою фактичного перерахування на картку відповідача 6 850 грн. 00 коп. Із умов договору та графіка платежів убачається, що загальна сума кредиту сформована із двох складових: сума, яка підлягала перерахуванню споживачу, та комісія за видачу кредиту у розмірі 342 грн. 50 коп. Така комісія є платою (винагородою) кредитодавця і не становить грошових коштів, які споживач фактично отримав у своє розпорядження. У цій справі належним доказом фактичної видачі підтверджено саме перерахування 6 850 грн. 00 коп.; натомість окремих належних і перевірюваних підстав для стягнення комісії як складової вимоги позивач не довів у спосіб, який дозволяє суду перевірити її належне доведення до відома споживача до приєднання та прозорість її включення до «основної суми» вимоги. За таких обставин суд виходить із того, що у межах цієї справи можливим є стягнення лише фактично виданих коштів у сумі 6 850 грн. 00 коп., а вимога в частині комісії як винагороди кредитодавця не підлягає задоволенню з огляду на недоведеність належного інформування та структури нарахувань.

6. Прострочення, вимоги кредитодавця та післядоговірне інформування.

Матеріали не містять належних доказів післядоговірного інформування у спосіб, який дає можливість перевірити обсяг та зміст повідомлень, їх доставку та час доведення до відома споживача, як того вимагає законодавство про споживче кредитування.

Так само відсутні докази дотримання процедур, що передують вимозі про дострокове повернення (коли кредитодавець переносить борг у прострочення до настання кінцевого строку), включно з доказами письмового повідомлення та надання строку для усунення порушення, якщо такі наслідки застосовувалися.

Ця недоведеність також підсилює висновок суду про неможливість стягнення «прибуткових» нарахувань за відсутності прозорої та перевірюваної комунікації зі споживачем.

7. Оцінка розрахунку та вимог про відсотки

Наданий розрахунок містить окремі записи про нарахування відсотків за періоди та підсумкову суму 17 296 грн. 25 коп., однак:

не містить повного поелементного пояснення формули обчислення;

не дає можливості перевірити базу нарахування за кожен день та прив`язку до зміни залишку основного боргу;

містить внутрішні операційні назви, зміст яких для споживача та для суду без додаткових первинних документів є неперевірюваним;

не супроводжується доказами того, що споживач був належно та своєчасно поінформований про нарахування у порядку, який дозволяє йому контролювати борг і усвідомлювати наслідки.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога про стягнення відсотків не доведена належними, допустимими та достатніми доказами у розумінні цивільного процесу та у контексті відповідального кредитування.

8. Правонаступництво та межі його доказового значення.

Матеріали містять договір факторингу № 30102023 від 30.10.2023, реєстр боржників та акт приймання-передачі реєстру, у яких прямо ідентифіковано відповідача, номер і дату кредитного договору та суму вимоги за складовими.

Цих документів достатньо для висновку, що позивач набув право вимоги до відповідача за спірним договором. Заперечення відповідача про «відсутність будь-яких доказів відступлення» не узгоджуються із наведеними матеріалами.

Разом із тим суд підкреслює: наявність правонаступництва не усуває обов`язку позивача довести сам борг, його складові та прозорий механізм нарахувань. Правонаступництво визначає лише особу кредитора, але не підміняє доказування підстав і розміру вимог.

V. ВИСНОВКИ.

Інститут споживчого кредитування має суспільну вагу, оскільки забезпечує доступ громадян до фінансових послуг і водночас впливає на довіру до фінансової системи та порядок на ринку фінансових послуг. Саме тому захист споживача у кредитних правовідносинах суд розглядає як складову публічного порядку: держава встановила для фінансових установ як професійних кредиторів підвищені вимоги прозорості, відповідального надання кредиту та перевірності нарахувань, бо для них кредитування є підприємницькою практикою. У цьому значенні публічний порядок означає не абстрактну категорію, а вимогу забезпечити дію обов`язкових правил поведінки професійного кредитодавця на ринку фінансових послуг, встановлених законом для захисту слабшої сторони та для підтримання фінансового порядку. У такій моделі професійний кредитор зобов`язаний дотримуватися не окремих зручних положень, а законодавства про споживче кредитування у його цілісності, підтверджуючи це належними доказами. Тому суд не погоджується з формулою, за якою наявність підсумкової суми боргу сама по собі автоматично означає стягнення всіх нарахувань, а перевіряє, чи кредитодавець виконав обов`язкові вимоги, спрямовані на прозорість умов і реальну поінформованість споживача. Якщо позивач не довів виконання таких вимог або не надав перевірного розрахунку, суд має підстави відмовити у позові повністю чи частково навіть без заяв слабшої сторони, оскільки рішення у таких справах впливає не лише на приватний інтерес сторін, а й на суспільний інтерес у підтриманні фінансового порядку та недопущенні практик, що підривають довіру до ринку фінансових послуг.

Вимога надати докази виконання кредитодавцем обов`язкових правил споживчого кредитування не є надмірним стандартом і не створює для фінансової установи непропорційного тягаря доказування. Професійний кредитор сам обирає масову модель укладення та супроводу договорів, формує умови продукту, організовує процедури приєднання, ідентифікації клієнта, доведення інформації, надсилання примірника договору та повідомлень, а також веде облік операцій і нарахувань. Саме тому він об`єктивно зобов`язаний мати і зберігати первинні дані, які підтверджують виконання цих процедур у конкретній справі, і саме ці дані становлять звичайний зміст його ділової організації та внутрішнього контролю. За відсутності таких доказів суд не може підміняти їх припущеннями, оскільки це означало б перекласти ризик недокументованої підприємницької практики на споживача та легалізувати нарахування, перевірюваність яких не забезпечена.

Отже, якщо загальні норми ЦК України визначають загальну модель зобов`язання з повернення коштів, то Закон України «Про споживче кредитування» визначає спеціальні умови, за яких професійний кредитодавець може вимагати стягнення боргу саме у заявленому розмірі та саме у заявлений спосіб.

Ці самі підходи та вимоги до доведеності поширюються і на наступних кредиторів, які набули право вимоги за цесією або факторингом, оскільки разом із правом вимоги вони приймають на себе обов`язок підтвердити його обсяг і підстави та несуть ризик відсутності або неповноти документів і первинних даних щодо дотримання правил споживчого кредитування.

Позовні вимоги підлягають задоволенню частково: у частині стягнення фактично виданих коштів.

Вимоги про стягнення відсотків у сумі 17 296 грн. 25 коп. є недоведеними у контексті відповідального кредитування та вимог прозорості споживчого кредитування, оскільки матеріали не містять відтворюваних і перевірюваних доказів належного переддоговірного інформування, післядоговірного інформування та прозорого поелементного розрахунку.

Відмова у задоволенні позову в частині «прибуткових» нарахувань здійснюється через недоведеність заявлених вимог і не позбавляє позивача права на інше звернення до суду з вимогами, які ґрунтуються на належно оформлених та належно доведених правовідносинах, за інший період, або з іншим предметом чи підставами, за умови додержання закону та відсутності тотожності спору.

VI. СУДОВІ ВИТРАТИ

Позивач сплатив судовий збір у сумі 2 422 грн. 40 коп.

Оскільки позов задоволено частково (стягнуто 6 850 грн. 00 коп. із заявлених 24 488 грн. 75 коп.), судовий збір підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених вимог. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 677 грн. 59 коп.

При розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує, що відповідно до Положення про авторизацію надавачів фінансових послуг та умови здійснення ними діяльності із надання фінансових послуг, затвердженого постановою Правління НБУ № 199 від 29.12.2023 (та більш ранніми редакціями), професійний кредитор зобов`язаний мати належно організовану систему управління кредитним ризиком, у тому числі достатній штатний персонал, внутрішні політики та процедури, які забезпечують належний облік, класифікацію та моніторинг прострочених вимог, а також збереження та відтворюваність документів щодо кожної вимоги.

Передаючи права вимоги за договором факторингу, первісний кредитор передає фактору пакет документів та облікові відомості щодо кожної вимоги, зокрема щодо її статусу (у тому числі простроченої, сумнівної, безнадійної). Отже новий кредитор, як професійний учасник ринку, усвідомлено набуває портфель вимог підвищеного ризику, а ризик їх неповернення та витрати, пов`язані з обраною моделлю стягнення, є елементом його підприємницького рішення і, як правило, враховуються у ціні відступлення.

За таких умов саме по собі залучення новим кредитором сторонніх юристів є його правом та бізнес-рішенням, однак не породжує автоматичного права на переклад відповідних витрат на споживача. При цьому суд враховує, що у спрощеному позовному провадженні участь адвоката не є обов`язковою, а справа може бути належно вирішена на підставі письмових матеріалів без професійного представництва сторін. Для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивач повинен довести їх фактичність, необхідність і розумність, а також причинний зв`язок із розглядом цієї справи, з урахуванням характеру спору, обсягу виконаних робіт і того, що професійний кредитор за регуляторними вимогами має бути організаційно та кадрово спроможним забезпечити типові процеси стягнення і супроводу проблемної заборгованості.

Оскільки у цій справі не надано належних доказів необхідності залучення сторонніх юристів саме як об`єктивно потрібного способу захисту прав позивача (з огляду на типовість спору, стандартність процесуальних документів та відсутність підтвердження унікальної складності чи спеціальних обставин), а також не доведено розумності заявленої суми витрат у співвідношенні з предметом спору та фактичним обсягом робіт, суд доходить висновку, що вимога про відшкодування витрат на правничу допомогу є недоведеною.

Крім того, покладення на споживача витрат, які за своєю природою становлять системні витрати організації діяльності професійного кредитора та обраної ним моделі масового стягнення (зокрема у форматі фіксованих «пакетних» гонорарів без індивідуалізації обсягу робіт у конкретній справі), суперечило б засадам справедливості та добросовісності і не узгоджується з підходом до захисту слабшої сторони у споживчих правовідносинах. Тому суд відмовляє у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 6, ч. 2 ст. 627, ч. 3 ст. 1054 ЦК України, ст. 12, 81, 141, 263265 ЦПК України, ст. 2, 811, 13 (ч. 1 абз. 23), 16 (ч. 4), 21 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 415 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість у частині фактично виданих коштів у сумі 6 850 грн. 00 коп.

У задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та інших заявлених нарахувань відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір у сумі 677 грн. 59 коп.

У відшкодуванні витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»;ЄДРПОУ 42986956Адреса: Україна, 02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,Адреса: АДРЕСА_1

Суддя: І.Е.Бондаренко